Історія Кам'янця-Подільського в географічних назвах

За висловом відомого історика С. Д. Бабишена, який досліджував походження і зміст назв географічних об’єктів Хмельницької області, “топоніми - це не особливі слова, а тільки слова в особливій функції, вони виникають у мові як власні імена, тобто як наймення, що надаються певному одному географічному об’єкту для відрізнений його від інших”. Географ М. І. Надєждін зазначав: “Земля є книгою, в якій історія людства записується в географічних назвах”. Кожний народ давав свої назви містам і селам, горам і долинам, річкам і морям, полям і степам, лісам і дібровам. Навіть кожна стежка в лісі, кожна зірка в небі - і ті мають найменування. У цих топонімах відбитий рівень пізнання навколишнього світу, історія матеріальної і духовної культури народу.

Дослідженням топонімів займається топоніміка - галузь науки, що вивчає походження, структуру, функціонування, розвиток і поширення власних географічних назв - топонімів. Термін складається з двох грецьких слів: топос - місцевість і онома (або “оніма”) - назва, наймення, ім’я. Оскільки топонімічні назви, як загальні слова, що набули нової семантичної якості, відбивають різні сторони життя суспільства, то й топоніміка закріплює в словниковому складі різні сторони історії розвитку народу. Топоніміка - це й галузь мовознавчої дисципліни ономастики, що займається вивченням власних назв. Вона стоїть близько до таких суспільних наук, як історія, етнографія, історична, фізична й економічна географія і є важливим джерелом відомостей про розвиток суспільства, історичні події, побут народу, природно-географічне середовище, в якому відбувається історичний процес розвитку тієї чи іншої народності або нації.

Географічна термінологія є творінням народного генія, результатом багатовікових спостережень над навколишньою природою. Різноманітність природно-географічних умов території викликала появу багатьох народних географічних термінів для позначення певних географічних об’єктів. Зустрічається велика кількість топонімів, в яких відбиті окремі деталі і особливості навколишньої природи. Ці народні географічні терміни і їх синоніми лягли в основу назв багатьох населених пунктів, річок, низин тощо.

Виникнення топонімів пов’язується з початком осілості народів. Навіть кочівникам, які займалися мисливством, скотарством, важливо було надавати ті або інші назви горам і низинам, окремим гаям і лукам, річкам, озерам, галявинам. Без цього не можливо було пояснити місцезнаходження об’єкта на певних територіях. У той період розпочався процес формування топонімів, з того часу він став безперервним. Чимало топонімів - назв певних місцевостей -пов’язані з існуванням там древніх поселень - селищ, городищ. З важливими подіями в історії краю має зв’язок топонім Траянові вали. Його пов’язують з римським імператором Траяном (98-117 рр. н.е.), який вів війни проти дакського короля Децибала й залишив на територіях бойових дій оборонні вали. Чимало топонімів пов’язані з іменами засновників селища.

Широко представлені на карті Хмельниччини етнотопоніми. Найбільш давнім можна вважати топонім Гунські криниці в Кам’ян-ці-Подільському, походження якого пов’язують з перебуванням гу-нів у нашому краї. Широко відображене в топонімах перебування в нашій місцевості татар (село Татариски, вулиця Татарська в Кам’ян-ці-Подільському, село Рахнівка), турків (Турецький бастіон, Турецький міст, Турецька башта), вірмен (села Малі і Великі Вірмени, вулиця Вірменська, Вірменський ринок, Вірменський колодязь, Вірменський бастіон у Кам’янці-Подільському), циган (село Циганівка) і т. п.

Багато топонімів виникло в пізньосередньовічний та ранньо-модерний час, і несуть вони відбиток тогочасних реалій, зокрема, -Писарівка, Королівщина, Каламарник, Гайдамаки, Козак. Чимало мікротопонімів пов’язані з ім’ям Устима Кармалюка - Кармалюкова гора в Приворотті, Кармалюкова печера в Маліївцях, Кармалюкове поле у В. Кужелеві, Кармалюкова башта в Кам’янецькій фортеці.

З розвитком ремесел та промислів з’явилася значна кількість топонімів, які позначали види діяльності людей, зокрема Корчівка, Лошківці, Чимбарівка, Гута, Руда, Кушнірська башта та багато інших. Великий слід у топонімії залишило перебування краю в складі Російської імперії (Миколаївський майдан, Олександрів ська вулиця, Катерининський бульвар та ін.).

Але найбільше змін зазнали топоніми в радянський період, коли перейменування стало масовим, торкнулося більшості населених пунктів і спрямовувалося на стирання з топонімічної пам’яті усього, що було пов’язане з минулим і заважало владі впроваджувати свої ідеологічні стереотипи. З незалежністю Української держави розпочався новий етап перейменувань з метою увічнення подій та постатей української історії. Власне, процес найменувань, перейменувань є безупинним, його динаміка в той чи інший історичний період змінює свою інтенсивність, реагуючи на конкретні обставини.

Вивчення топонімів також сягає давніх часів. Прагнення зрозуміти, осмислити географічні назви мало місце ще в стародавньому світі. Пояснити походження назв країн, міст, місцевостей у своїх історичних працях ще в V ст. до н.е. намагався Геродот. Страбон у шостій книзі “Географії” дав своє потрактування походження назви міста Регій в Сицилії, відмінне від Есхілового.

Вітчизняна топоніміка бере початок з “Повісті минулих літ” Нестора, в якій події IX ст. змальовуються на фоні широкої топонімічної панорами Східної Європи.

Більш-менш систематичні топонімічні дослідження почали вестись з XVIII ст. Піонером цієї справи став історик і географ В. М. Татіщев, який у своїх працях давав пояснення географічним назвам. Етимологією назв займався В. К. Тредіаковський. У XIX ст. географічні назви вивчали як історики, географи, так і мовознавці А. М. Шегрен, В. І. Даль, М. П. Барсов, М. І. Надєждін, І. П. Філевич, Я. К. Грот, М. Ф. Сумцов.

У XX ст. багато уваги топоніміці приділили А. М. Селіщев, О. І. Соболевський. Глибокий слід у цій науці залишив В. П. Семенов-Тянь-Шанський. 1904 року, коли розпочинав він топонімічні дослідження, у Російському географічному товаристві була створе-на підкомісія географічних назв, яка об'єднала багатьох видатних учених (С. Ф. Ольденбург, О. О. Шахматов, І. О. Бодуен де Куртене, Ю. М. Сокальський).

Підйом топонімічних досліджень в Україні припав на 60-70-ті pp. XX ст., час написання історії міст і сіл Української РСР. Було проведено низку спеціальних конференцій, нарад, семінарів, з'явилися кандидатські і докторські дисертації, пов'язані з топонімічною тематикою, зокрема С. Д. Бабишена. У період незалежності України, 1995 року, був даний старт всеукраїнській експедиції “Мі-кротопоніми України”.

Деякі топонімічні дослідження велись і в Кам'янці-Подільсь-кому. Елементи топоніміки знаходимо в працях Юзефа Ролле, Юхима Сіцінського та Олександра Прусевича. У 70-х - на початку 80-х pp. XX ст. газета “Прапор Жовтня” вмістила низку топонімічних публікацій С. К. Шкурка, A. M. Терлецького, І. В. Гарнаги. 1999 року побачив світ методичний посібник “Топоніми рідного краю”, а в ньому - зразок топонімічного словника. Велику кількість цінної інформації з топонімії Кам’янця-Подільського містить монографія М. Б. Петрова6, книга О. В. Будзея “Вулицями Кам'янця-По-дільського” та підготовлений ним до друку рукопис “Камянець і Камянеччина від “А” до “Я”.

Важливе значення для вивчення топонімів має використання різноманітних топонімічних джерел - письмових (книги, актові документи, постанови і рішення органів влади про перейменування чи найменування, наукові публікації) та усних (легенди, перекази, пісні, звичаї, обряди тощо).

Важливу інформацію про походження подільської топоніміки можна знайти в “Архиве Юго-Западной России” (том У-УШ), “Подольских епархиальных ведомостях”, “Трудах Подольского епархиального историко-статистического комитета”, працях В. Б. Антоновича, П. М. Батюшкова, Н. Григор’єва, Д. І. Дорошенка, Н. Мол-чановського, М. І. Петрова, Ю. Ролле, М. В. Сімашкевича, Ю. Й. Сі-цінського, М. І. Яворовського, у збірниках легенд, переказів, публікаціях краєзнавців, розповідях старожилів тощо.

Топонім слід вивчати з різних позицій та у зв’язку назви з географічним середовищем, часом та історичними подіями, належністю до тієї чи іншої мови, ареалу розповсюдження, шляху міграції тощо. Успіх залежить від комплексного використання методів: аналізу, синтезу, конкретно-історичного підходу, лінгвістичного, картографічного та ін.

Варто пам’ятати, що префікс при- вказує на приєднання, розташування населеного пункту поблизу чогось - річки, лугу тощо (Прилужне, Прислуч), префікс ви- здебільшого надає топоніму відтінку руху (Вихватнівці, Вихилівка), за- означає розташування за якоюсь межею (Завалля, Залуччя), на- вказує характер поверхні або місця (Нагоряни). Часто топоніми утворювалися шляхом поєднання прикметника з іменником (Залісся Перше, Підлісний Веселець). Суфікс -ще вказує на збірність поняття або місця (Ставище, Городище), -н(я) - на місце й характер виробництва і дії (Порохня, Рудня), -ів (-ова, -ове), -ин (-ина, -ине) - на приналежність якоїсь особи до заснування поселення. Слова з суфіксами -ів (-івці), -ин (-инці) -найбільш поширені на Хмельниччині і складають нині 29,1 відсотка від загального числа топонімів, зокрема в Дунаєвецькому, Кам’я-нець-Подільському і Новоушицькому районах. В. О. Никонов вважає, що топоніми на -івці, -инці такі ж древні, як і Київ, Житомир, Чернігів і є характерними для антів І половини І тис. нашої ери.8

Суфікс -чани вказує на колектив мешканців (Кривчани). Назвам хуторів і виселків властивий зменшувальний суфікс -ка, якому передує прислівний суфікс -ів, -їв (Балинівка, Смотричівка). Суфікс -ин(а) вказує на одиничність угідь (Дубина, Березина), -их(а) - на ім’я або прізвисько заміжньої жінки по чоловіку (Іваниха, Рибчиха), -щин(а), -івщин(а) - пов’язаний із згадкою про родову спадщину (Киселівщина, Іваньківщина), а - ов(ий) вказує на відношення до матеріалу (Дубовий, Вільховий).

Топоніми Кам’янця-Подільського у своєму формуванні й функціонуванні пройшли кілька етапів, кожен з яких має свої особливості, що суттєво вплинули на топонімію міста.

Найскладнішим для дослідження є дорадянський період. Він займає величезний часовий проміжок - від зародження географічних назв міста до початку XX ст. У зв’язку з цим є чимало нез’ясо-ваних і суперечливих моментів, труднощів у поясненні назв, часу їх виникнення, локалізації і т. п.

До найдавніших топонімів можна віднести назви деяких фортифікаційних та сакральних споруд Кам’янця-Подільського середньовічного та ранньомодерного часу. Гідронім Гунські криниці пов’язують з перебуванням тут гунів, назву річки Смотрич - з давньоруським словом “сьмотрьті”, чистою, дзеркальною водою. Назви мікрорайонів прив’язують до часу виникнення поселень та імен осіб, які залишили помітний слід у пам’яті. Мікротопонім Бі-ланівка виник у XVIII ст. й походить від імені землевласника Білана, Видрівка - наприкінці XVIII ст., від імені Видрі, якому ці землі були надані за службу. Походження назви Карвасари має кілька версій -від існування в цьому місці караван-сараю для східних купців та, за народними переказами, з ім’ям якоїсь невстановленої жінки легкої поведінки. Під цією назвою поселення згадується 1543 року в привілеї короля Сигізмунда І. Цікава ситуація з Підзамчем. Хоча пояснення назви ніби й просте, але ж існує ще дві попередні назви цього місця - Підграддя та Сокіл. На Поділлі є гора Сокіл поблизу села Сокіл. Соколами називають високі і стрімкі скелі над річками. Ця назва відповідає розташуванню Підзамча поблизу скель річки Смотрич. Чимало суперечностей є в потрактуванні інших мікрото-понімів міста.

Велику роль у формуванні топонімії Кам’янця-Подільського відіграв релігійний чинник. Найдавнішим мікротопонімом цього класу можна вважати Чернече поле. Місце його локалізації точно не встановлене, але безперечно, що там були наділи якоїсь церкви чи монастиря, можливо Воскресенського, про який згадував Юхим Сіцінський.>

Низка мікротопонімів зафіксувала факт присутності на території міста представників католицьких орденів - домініканського, тринітарського, кармелітського, францисканського. Почали з’являтися вони в Кам’янці ще в початковий період існування міста, домініканки, зокрема, - у XIV ст., тринітари - у XVIII ст.

Від сакральних споруд отримали назви чимало вулиць: Іоан-но-Предтеченська - від церкви Іоанна Предтечі, П’ятницька - від церкви Святої Параскеви П’ятниці, Петропавлівська - від церкви Святих Петра і Павла, Троїцька - від церкви Святої Трійці, Архієрейська - від Архієрейської церкви, Домініканська - від Домініканського костелу, Францисканська - від Францисканського костелу, Тринітарська - від Тринітарського костелу, провулки Михайлівський - від церкви Святого Архангела Михайла, Миколаївський -від церкви Святого Миколая Чудотворця.

Велику роль у формуванні топонімії міста відіграв також етнічний чинник. Сьогодні за мікротопонімами цього класу можна прослідкувати етнічний склад міста, райони компактного проживання етносів. Південні квартали Старого міста, які були заселені вірменами, мають велику кількість назв, котрі нагадують про життя і діяльність вірменської общини - Вірменський ринок, вулиця Вірменська, провулок Вірменський, Вірменський колодязь, Вірменський бастіон, Вірменський торговий будинок, Вірменські фільварки. Почали виникати й поширюватися ці топоніми в XIV ст. і пов’язані з колонізацією Кам’янця вірменами. Потужну топонімічну спадщину залишили поляки, які займали домінуюче становище в складі міщанства (Польські (Лядські) фільварки, Польський ринок, Польська брама, Польська вулиця). Діяльність українців знайшла відображення в мікротопонімах Руські фільварки, Руський ринок, Руська брама, вулиця Руська. Про перебування в місті турків і татар залишились назви Турецький міст, Турецький колодязь, Турецька башта (Захаржевського), Турецька або Яничарська башта (Гончарська башта), Татариски (Татари, Татарища), вулиця Татарська та провулок Татарський. Євреї на мапі міста свою життєдіяльність позначили мікротопонімами Палестина (Єрусалимка), Карвасари, литовці - Вітовтові шанці, вулиця Литовська, Старий Литовський ретраншимент, цигани - Циганівка.

До окремої категорії можна віднести мікротопоніми, які утворилися під впливом економічної діяльності цих етнічних груп -Вірменські, Руські і Польські фільварки відобразили роль і місце трьох основних общин в економіці міста.

Велику категорію мікротопонімів Кам’янця-Подільського сформували соціально-економічні відносини. Торгівля міста знайшла відбиток у назвах Карвасари, Біржа, Журавльовка, Рибний ряд, Суконка, Шарлотка (Шарлоттенбург, Шарлотинбрук), Торговий ринок, М’ясний ринок, вулиці Базарна, Банкова, Великий Торговий майдан; ремесло - у мікротопонімах Лабораторія, Старий міст коло ковалів, Гончарська, Кравецька, Різницька башти, вулиці Кузнечна, Реміснича, Різницька і т. д. Ця група мікротопонімів налічує більше 60 назв, поява окремих із них пов’язується з XIV ст., зокрема - площі Ринок (на зразок однойменної площі у Львові). Основний пласт цих топонімів з’явився в ХVП-ХІХ ст.

Деяку частину топонімів утворила народна уява та спостережливість. Цю групу назв найважче пояснити: вулиці “Від замку понад скелею”, Зантуська, Зарванська, Казематна башта, Бурграбська башта, Обжерний ряд, Папська башта, Попова діра, вулиці Попрічна, П’яна, Солона, Трьох хлібів, хутір Райська брама. Ці назви вимальовувалися в народній уяві віками, носили асоціативний характер, ставали міфами, легендами, найбільш колоритною частиною топонімів Кам’янця-Подільського.

Особливу групу мікротопонімів міста складають назви військово-фортифікаційних об’єктів. Вони утворилися в процесі фортифікаційно-оборонного будівництва, починаючи десь з XIV ст. і до XIX ст. До таких, зокрема, відносяться батарея Алоїзія, Босяцький шанець, башта Стефана Баторія, вулиця Вали, Вірменський бастіон, Водяна башта, Гловерівський мур, Гончарська башта, башти Захар-жевського, Казематна, Міська брама та ін. Чимало військових споруд були названі іменами покровителів - святих, зокрема - батарея Святого Алоїзія, Велика батарея Святої Терези, батарея Діви Марії, башта Святої Анни, башта Святого Михайла, батарея Святого Мар-ціна, бастіон Святого Андрія, батарея Святого Андрія та ін.

Іншу групу назв складають антропоніми - назви, утворені від імен людей. До неї можна віднести Баторієву вулицю, вулицю Вітто-ву, Журавльовку, башту Лянцкоронську і т. д. Дуже активно почали поширюватися мікротопоніми цього типу з кінця XVIII ст.

Окремо можна виділити топоніми, що виникли під впливом розташованих поблизу установ (майдан Бель-в’ю, Банківська вулиця, Богодільницька вулиця, Базарна площа, Губернаторський майдан, Гімназичний майдан, Інститутська вулиця, Конторська та ін.).

До окремої групи можна віднести мікротопоніми, назви яких пов’язані з географією об’єктів (вулиця Висока, Головний ринок, Глухий провулок, Західний бульвар, Круглий провулок та ін.).

Наведені мікротопоніми формувалися хаотично за участі народної уяви, міська влада здебільшого лиш фіксувала побутуючі в народі назви. Документальні сліди топонімічної діяльності міської влади знаходимо в останній чверті XIX ст. 16 серпня 1875 року було прийнято рішення деякі вулиці назвати Олексіївською, Київською, Сергіївською, Олександрівською, Миколаївською, а провулок - Ла-герним. 30 травня 1898 р. з’явились назви Миколаївський майдан, Катерининський бульвар. 15 лютого 1900 р. кам’янецька міська дума узаконила в Старому місті назви провулків - Тісний, Глухий, Центральний, Ломаний, Чинбарний, Театральний, Тринітарський, Миколаївський, Вірменський, Торговий, Вузький, Архієрейський, Училищний, Іоанно-Предтеченський, вулиць - Реміснича, Старо-бульварна, П’ятницька, Наришкінська, Преображенська, спусків -Старопоштовий, Гімназичний, Троїцький, Поштовий, Шпитальний, перейменувала вулицю Троїцьку в Поштову, Обжерний ряд - у Рибну площу. У Новому місті з’явились назви: вулиці Загородня, Онуфріївська, продовження Другої Петербурзької отримало топонім Петербурзька, Другої Московської - Московська, на Руських фільварках - Покровський провулок, на Польських - провулок Ка-зармений, Больничний, Круглий, Малий, Столярний, Бульварний, Тюремний, Штабний, вулиці Садова, Георгіївська, Старопоштова, Глуха та Польськофільваровецький спуск, на Біланівці - вулиці Нагірна, Козача, Пансіонна і провулок Козачий. Рішенням міської думи 20 серпня 1901 року вулицю біля банку назвали Банківською.1913 року з’явився Романівський проспект, 1918 року перейменований на вулицю Шевченка.

Власне дорадянська доба лишила найбільш значний слід у формуванні топонімів Кам’янця-Подільського. Топонімія цього періоду надзвичайно багатогранна, вона відображує соціально-економічний і політичний розвиток міста, його етнічний склад.

З приходом радянської влади ситуація на топонімічній карті Кам’янця-Подільського різко змінилася. Нова влада намагалася стерти з історичної пам’яті все, що могло б нагадувати попередню добу, у тому числі шляхом брутального втручання в топонімію міста, насаджування назв, пов’язаних з революційними подіями.

Значні перейменування радянської доби в Кам’янці-Поділь-ському були здійснені 1923 року. Міська рада перейменувала вулиці:

Стара назва

Нова назва

Петроградська

Петровського

Коріатовичів

Нероновича

Поштова

Леніна

Кишинівська

Драгоманова

Хрестова

Михайличенка

Жандармська

Іваницького

П'ятницька

Бебеля

Резервуарна

Примакова

Московська

Затонського

Троїцька

Раковського

Поліцейська

Урицького

Соборна

Маркса

Губернаторський майдан

Троцького

Дворянська

Лібкнехта

Старопоштова

Вутіша

Архієрейська

ІІІ Інтернаціоналу

Невдовзі 10 новим вулицям було дано назву Нова, Пролетарська, Будьонного, Свердлова, Тургенєва, Зінов’єва, Декабристів,

Каменєва, Кольцова. 11 вересня 1925 року деякі назви з цього списку були змінені: вулиця Нова отримала ім’я Багінського, Толстого -Склянського, Тургенєва - Ботвина, Кольцова - Фрідмана. Дещо пізніше вулицю Пролетарську перейменовано на Фрунзе.

20 грудня 1927 року рішенням міської ради провулок Торгівель-ний перейменований на честь єврейського письменника Менделе Мойхер-Сфоріма, який у місті починав свою діяльність. У списку вулиць на грудень 1927 року вже було близько 20 мікротопонімів, пов’язаних з компартією та її діячами. Вимальовувалася чітка тенденція радянізації міської топонімії.

15 березня 1928 року рішенням міськради нові вулиці в районі залізничного вокзалу отримали назви Вокзальна, Червоноармій-ська, Льва Толстого, Рикова.

З початком репресій почалася нова серія топонімічних змін. Протокол засідання міськради №14 від 20 грудня 1927 р. зафіксував: “Маючи на увазі, що деякі вулиці в м. Кам’янці названі ім’ям Троцького і Раковського, а останні протягом довгого часу проводили антирадянську політику і в сучасний момент остаточно себе скомпрометували перед трудящими Радянської Республіки, дякуючи антирадянським своїм виступам, рахувати за потрібне змінити назву цих вулиць і вулицю Раковського назвати ім’ям т. Дзержин-ського, площу Троцького назвати Радянською, вулицю Троцького -Радянською”.

9 квітня 1936 р. перейменування зазнали 53 вулиці та провулки, 3 сквери.

5 червня 1947 р. міськрада постановила назвати низку вулиць хутора Дембицького (сучасне селище Смирнова) іменами Коро-ленка, Панфілова, Мічуріна, Лисенка, Ватутіна, Черняховського, Смирнова. Тоді ж було вирішено: “Запроектованим вулицям кварталу нового житлового будівництва в районі Кам’янець-Поділь-ської МТС (сучасне селище Жовтневе. - Авт.) дати наступні назви: шлях Кам’янець-Подільський-Стара Ушиця вважати продовженням вул. Чкалова, вулиці Чкалова - вулиця Гастелло, Середній провулок назвати провулком Чкалова, крайній східний провулок, що межує із землями сільськогосподарської артілі “ХХ-річчя Жовтня” с. Жовтневе, назвати провулком Матросова”.

Зміни на топонімічній карті Кам’янця-Подільського доповнить знайомство з документами (Дод. №1-49).

Останні перейменування радянської доби припадають на 23 січня 1990 року. Тоді в селищі Жовтневому новим вулицям було дано назви Жовтнева, Інтернаціональна, Поворіна та Вишневий провулок; у Довжку - Бажана, Правди, Шкільна, Радянська, Ку-шелєва, Сіцінського, Чеботарьова, Бугайченка, Боженка, Пролетарська, Лісова, Подільська та провулок Бажана.

Всього в радянський період було здійснено близько 200 найменувань і перейменувань - найменування склали 42,5 відсотка усіх топонімів, а перейменування - 57,5. Зміни в топонімії міста проводилися за ідеологічними критеріями: топонімічні об’єкти отримували назви, пов’язані з революційними подіями, діячами компартії. Українська історія та її постаті рідко знаходили місце на топонімічній карті міста.

З незалежністю України розпочався новий етап у формуванні топонімії Кам’янця-Подільського. Її основний напрям - відновлення історичних назв.

Перші перейменування міською радою проведені ще 11 вересня 1990 року в умовах функціонування радянської системи. Зміни торкнулися в першу чергу Старого міста - історичного центру Кам’янця-Подільського: 32 топонімічним об’єктам було повернуто їх історичні назви, з’явились вулиці П’ятницька, Тринітарська, Вірменська, Старобульварна та ін. Цей крок був позитивно оцінений жителями міста.

23 березня 1991 року виконком з метою збереження істори-ко-архітектурної спадщини подільського краю, більш повного відродження історико-архітектурного заповідника знову обговорив питання повернення новій групі географічних об’єктів міста їх історичних назв.

Наступне найменування зроблено 22 липня 1991 року. У відповідності з постановою виконкому Кам’янець-Подільської міської ради №307 у селищі Першотравневому безіменні вулиці отримали імена Сагайдачного, Сугерова, з’явились провулок Цементників, майдан Козацький.

1 червня 1992 року перейменування торкнулося ще 12 топонімічних об’єктів центральної частини міста: площу Леніна назвали майданом Відродження, проспект Леніна - проспектом Грушев-ського, вулицю Ленінградську - Лесі Українки, Московську - Огієн-ка, Дзержинського - Данила Галицького, Котовського - Соборною, Паризької комуни - Гунською, Ленінської “Іскри” - Драй-Хмари, 26 бакинських комісарів - Сіцінського, Чкалова - князів Коріатови-чів, Жовтневої революції - Північною.>

5 вересня 1992 року в запроектованому мікрорайоні Північний вулиці І, II, ІІІ-ю Проектні було перейменовані на вулиці Литовську, Костянтина Широцького, Січових стрільців, безіменному провулку надано ім’я Миколи Гоголя.

У березні 1993 року з метою ліквідації подвійних назв вулицю Лесі Українки на Біланівці перейменовано на Івана Сірка, Ю. Сіцінського в Довжку - на вулицю Надії.

15    липня 1993 року “з метою увічнення імені Клавдія Сафоно-вича Веліканова, заслуженого лікаря України, учасника Великої Вітчизняної війни, який протягом майже 40 років (з 1946 по 1985 рік) працював у Кам’янці-Подільському, доклав багато зусиль для оздоровлення населення міста та району” вулицю Калініна було перейменовано на вулицю Веліканова.

13 серпня 1993 року міськрада вулицю Крупської розділила на дві й назвала іменами Володимира Гагенмейстра та маршала В. К. Харченка.

16    вересня 1993 року “у зв’язку з тим, що вулиці міста носять імена Постишева та Петровського, які були одними з організаторів голодомору в Україні 1932-1933 років, та з метою увічнення імен людей, життя і діяльність яких пов’язані з історією м. Кам’ян-ця-Подільського”, виконком прийняв рішення перейменувати вулицю Постишева на Івана Крип’якевича, Ульянової - на Ісайї Кам’ян-чанина, а вулиці Петровського повернути стару назву Панівецька.>

4 листопада 1993 року новим вулицям у мікрорайоні Жовтневий надали тимчасові назви - Проектна-1, Проектна-2, Проектна-3 та провулок Проектний. Цього ж дня три вулиці перейменували на честь міст-партнерів: вулицю 7-го листопада - на Каліську, Червоного козацтва - на Укмергеську, Примакова - на Мічурінську.

9 листопада 1995 року рішенням виконкому міськради нові вулиці в селищі Першотравневому були названі іменами Дмитра Лелюшенка, Григорія Тонкочеєва, Олекси Довбуша, Леоніда Глібо-ва, Дмитра Дорошенка, Петра Бучинського, Северина Наливайка, Володимира Бєляєва.

12 квітня 2007 року п’ятнадцята сесія Кам’янець-Подільської міської ради V скликання з метою упорядкування назв затвердила перелік вулиць, провулків, проспектів, площ та майданів, зафіксувавши таким чином результати більш ніж п’ятнадцятирічної роботи з найменування і перейменування основних географічних об’єктів міста. До переліку були включені назви 178 вулиць, 66 провулків, 6 площ та один проспект (Грушевського).

У наступні роки зміни, що відбувалися, вже не носили масового характеру. 25 квітня 2008 року до переліку добавився провулок Привокзальний. 23 вересня того ж року вулиці Проектній присвоїли назву Сонячна, провулку Проектний 1 - провулок Сонячний, провулку Проектний 2 - провулок Праці. 17 лютого 2009 року новим вулицям, які проектувалися на земельній ділянці поблизу вулиці Пархоменка дали назви Подільська, Садова та І. Винокура. Останнє найменування пов’язане з ім’ям видатного археолога, доктора історичних наук, професора Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка І. С. Винокура, який зробив значний внесок у розвиток науки і освіти, встановлення часу заснування Кам’янця-Подільського, вивчення його доісторичної доби.

Тим же рішенням міська влада перейменувала частину Хмельницького шосе (від шляхопроводу біля мікрорайону Першотравий до автозаправного комплексу “Бастіон” протяжністю 1,9 км) у проспект Грушевського. 2009 року провулку Проектному в мікрорайоні Руські фільварки було дано ім’я Ківільші, видатного лікаря-отоларинголога, учасника Великої Вітчизняної війни. А 15 вересня 2009 року отримала назви й низка нових вулиць, які проектувалися на земель ній ділянці по вулиці Ценського:   


Проектно-Східна - Олімпіади Пащенко;

Проектно-Східна 1 -Вишнева;

 Проектно-Центральна - Наталі Кащук;

Проектно-Західна - Софії Русової;

Проектно-Західна 1 - Стуса;

Проектно-Північна - Винниченка;

Проектно-Північна 1 - Галицька;

Проектно-Південна - Турчина.

14 вересня 2010 року сесія міської ради підтримала рекомендації топонімічної комісії і присвоїла вулиці Проектній в районі колишнього цукрового заводу назву Сонячна, провулку Проектний 1 -провулок Сонячний, провулку Проектний 2 - провулок Праці, відмінивши своє рішення від 23 вересня 2008 року.

Отже, на топонімічній мапі Кам’янця-Подільського зафіксовано понад 270 назв тільки вулиць, площ, майданів, проспектів і провулків.

Таким чином, у добу незалежності України проведена велика робота щодо повернення місту топонімів, пов’язаних з його історією, видатними подіями і постатями. Пропозиції щодо змін топонімії міста виробляє утворена при міськраді спеціальна топонімічна комісія. Важливо й те, що географічні об’єкти міста отримують імена видатних кам’янчан - творців незалежності України.

Топонімія - сукупність топонімів, мікротопонімів - є важливим джерелом вивчення історії Кам’янця-Подільського. Мікрото-поніми несуть найрізноманітнішу інформацію з усіх сфер життя міста, а деколи й таку, яка поки що не зафіксована ні письмовими, ні археологічними джерелами, зокрема - мікротопоніми Гунські криниці й вулиця Гунська, які фіксують інформацію про перебування в нашій місцевості гунів, що потребує додаткової перевірки на основі залучення інших джерел.

Кам’янець-Подільський має багату топонімію. Більша частина географічних об’єктів має декілька назв - попередні, ті, що використовуються паралельно, й основну. Прикладом може слугувати вулиця Татарська, на якій розміщений один з найбільших факультетів Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка - історичний. Вона мала ще назви Фарська, Петропавлівська, Кармелітська, Новособорна, Соборна, Карла Маркса. Переважна більшість мікротопонімів - це назви площ, майданів, вулиць і провулків, які мають глибоку й багату історію. Збереглись у пам’яті та документах назви деяких вулиць або провулків, яких на цей час не існує, зокрема, провулка Архієрейський, Троїцького узвозу, Кафедрального майдану, Гімназичного (Єзуїтського, Соборного), провулків Училищний, Вузький (Макаревський) та ін. Найколо-ритнішою є топонімія Старого міста: 21 вулиця, 4 майдани, 2 узвози, 5 провулків, всього - 32 мікротопоніми.

Мікротопоніми за їх походженням, можна умовно розділити на декілька груп:

1)    названі іменами людей;

2)    пов’язані з релігійним життям міста;

3)    з етнонаціональним складом;

4)    з життям міського соціуму на різних етапах його функціонування;

5)    ті, що відображають економічне життя;

6)    пов’язані з розвитком науки і культури в місті;

7)    відображають станові або класові відносини;

8)    радянські назви;

9)    фіксують події Великої Вітчизняної війни;

10)    інші історичні процеси та події.

Та цей поділ є умовним.

Більшість мікротопонімів складають назви вулиць, виразні за своїм значенням, що не потребують додаткового потрактування, за винятком вулиць Зантуської, Зарванської та деяких інших.

Другою великою за обсягом групою мікротопонімів Кам’ян-ця-Подільського є назви споруд (оборонних, навчальних закладів, сакральної архітектури, мостів). Вони мають важливе значення для вивчення історії міста, бо несуть, здебільшого, інформацію соціально-економічного, релігійного та етнонаціонального характеру. Велика кількість оборонних споруд носила імена святих.

Мікротопоніми зберегли пам’ять про колишні вогнища освіти й культури, видатних діячів освітянського руху (гімназія Славутин-ської, Маріїнська гімназія та ін.).

До окремої групи можна віднести назви мікрорайонів та приміських земель. Вони мають також цікаве походження та зміст. Деякі з них (селище Смирнова, селище Першотравневе, мікрорайон Жовтневий та ін.) з’явилися в радянські часи, інші - значно раніше. Цікавими за своїм походженням є мікротопоніми Біланівка та Видрівка, у назві яких зафіксовані прізвища власників земель.

Зовсім невелику групу складають гідроніми - назви річок Смотрич, Дібруха, Зіньковецький потічок та інші. Їх назви пояснюються просто: Солоною криниця названа із-за солоної на смак води в ній; Зіньковецький потічок біжить через село Зіньківці; Грот - колодязь розташований у спеціально збудованому гроті, назву річки Дібруха виводять із кореня дібр - “діброва”.

Однак топонімію міста не можна вважати остаточно вивченою. Взяти для прикладу вулицю Зантуська. Вона навіть точно не локалізована - одні вважають, що розташовувалася вона в межах Гімназичного спуску, інші - у межах Петропавлівської вулиці. Деякі дослідники вказують, що Зантуська займала і Гімназичний спуск, і Петропавлівську вулицю. Її назву виводять від польського слова гапїш - дім розпусти . Зароджується сумнів, чи поблизу декількох релігійних споруд (Кафедральний костел, Петропавлівська церква, Кармелітський костел) міг існувати такий дім.

Є ще нелокалізовані або неправильно локалізовані мікротопо-німи. Так, на місці сучасного мікрорайону “Черьомушки” вдалося виявити неіснуючі сьогодні вулиці Рикова, Толстого, Червоноармій-ську. Поблизу головного корпусу ПДАТУ була колись площа 27-го лютого. Матеріали Державного архіву Хмельницької області дають підстави вважати, що колись вулиця Драгоманова була кварталом нижче сучасної, де нині вулиця Данила Галицького. Це підтверджують і плани міста.

На наш погляд, перспективним щодо використання словника мікротопонімів Кам’янця-Подільського є напрям, пов’язаний з його місцем у науково-пізнавальній роботі. Адже - це джерело історії, яке дає немало інформації про минуле міста, краю, етносоціальні процеси, громадське і політичне життя. Оскільки топоніміка тісно пов’язана з археологією, то деякі топоніми можуть дати цінний матеріал для пошуку оборонно-фортифікаційних об’єктів, вивчення релігійного життя краю, зокрема об’єктів сакральної архітектури, які з певних причин не збереглися до нашого часу. Мікротопоніми фіксують деякі події козацької доби.

Топонімічна робота має великий виховний заряд, адже допомагає розвивати патріотичні почуття, гордість за своє місто. Топонімічну інформацію можна використовувати на уроках географії, української мови, історії, у позаурочний час, вона може стати, скажімо, темою екскурсій. Знання подій Великої Вітчизняної війни можна поглибити за рахунок екскурсій по таких географічних об’єктах, як парк Смирнова, сквер Васильєва, вулицях Ладигіна, Жукова, Киргизова та ін. Можливе проведення й заочних екскурсій по географічних об’єктах міста із залученням до їх підготовки уч-нів-екскурсоводів, які вивчать інформацію про конкретні топоніми.

Можна вести в навчальних закладах різних рівнів спецкурс “Топоніми рідного краю”, програмою передбачивши, ознайомлення учнів із змістом основних топонімічних понять, метою, завданнями топоніміки, напрямами роботи, принципами, методами і прийомами дослідження, способами узагальнення і використання матеріалів, основними джерелами топоніміки. Для роботи гуртка “Топоніми рідного міста” можна використати програму, розраховану на 34 години, яку розробив доктор історичних наук, професор Кам’я-нець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка Віктор Степанович Прокопчук.

Топонімія міста може стати темою учнівських наукових робіт у рамках Малої академії наук України, всеукраїнської історико-ге-ографічної експедиції “Історія міст і сіл”, започаткованої 2006 року.

Топонімічний словник дасть можливість усім, хто цікавиться історією перлини Поділля - Кам’янця-Подільського, особливо гостям, туристам, більш детально пізнати місто. Адже він фіксує нинішній стан топонімічних студій. Наступний період історії міста, як і краю, зафіксують нові назви на топонімічній мапі. Вони дадуть матеріал для нових досліджень, можливо, й наступних доповнених, удосконалених перевидань цього словника.