Топонімічний словник Кам’янця-Подільського

• Головна
• Історія в назвах

Літера К

Казарменний провулок - див. вулиця Каліська.

Казарми фортеці - будівлі для фортечної залоги. На місці казарм розташовувалася Південна брама Стефана Баторія, яка на мідьо-риті Кипріяна Томашевича позначається в руїнах, а на плані міста 1761 року - як “давня і сильно зруйнована”. У 1782-1791 роках були споруджені казарми за проектом польського військового інженера Станіслава Завадського, якого запропонував комендант Ян де Вітте (довгий час їх спорудження приписували Яну де Віт-те, звідки ще одна назва Віттові казарми). 1834 року на території казарм Симеоном Учтою були побудовані господарські споруди, а в 1860-1870 роках на західному фасаді з’явилися чотири триповерхові прибудови, які вертикально розчленували масивну будівлю. Спорудження казарм змінило давню вуличну мережу вірменських кварталів, оскільки казарми перекрили південний в’їзд до міста, від якого розходилися вверх по схилах кілька вулиць, деякі з них після появи казарм зникли. У 1831-1832 роках тут перебував Володимир Іванович Даль, який був присланий для боротьби з епідемією холери. У Кам’янці він збирав етнографічні матеріали, вивчав історію та археологію, їздив у Нігин, Черче, Залуччя, в результаті чого з’явилася повість “Подоляночка”, записи про Поділля включені до V тому вибраних творів. 1944 року в казармах розмістили махоркову (пізніше тютюнову) фабрику - перший наказ датується 5 квітням 1944 року. 1 березня 1995 року розпочато демонтаж обладнання і виведення його на нові виробничі площі на Новому плані.

Казематна башта - датою будівництва вважається 1667 рік. Назва з’явилася від того, що спочатку башта використовувалася як каземат. 1783 року розпочалась її реконструкція під керівництвом Яна де Вітте. Башта захищала в’їзд у місто від Руської брами через браму в Гловерівських мурах на вулицю Замкову. Після реконструкції 1783-1790 рр. башта включена в комплекс Гауптвахти.

Калашникова будинок - розташований за сучасною адресою вулиця Огієнка, 82. Побудований відомим губернським архітектором Іваном Петровичем Калашниковим (1861-1915) - автором багатьох споруд, зокрема - Державного банку (вулиця Князів Коріатовичів 1).

Калініна провулок - розташований на Польських фільварках, з’єднує вулиці Пушкінську і Веліканова. Назву отримав від вулиці Калініна (сучасна Веліканова), з якої починається.

Каліська вулиця - 9 квітня 1936 року провулки 27-го лютого, Тюремний і Казармений були об’єднані й перейменовані на вулицю 7-го листопада. 4 листопада 1993 року міськрада вулицю 7-го листопада перейменувала на Каліську, на честь Каліша, адміністративного центру Калішського воєводства, міста-побратима Кам’янця-Подільського.

Каманіна вулиця - первісно вулиця Торгова. 9 квітня 1936 року вулиця Торговій надано ім’я Миколи Петровича Каманіна (19081982) - генерал-полковника авіації, Героя Радянського Союзу (1934), який брав участь у порятунку челюскінців.

Кам’янець-Подільський - первісно називався Кам’янець, пізніше Кам’янець-Подільськ. У серпні 1944 року постановою Президії Верховної Ради УРСР додали закінчення -ий. Назва походить від прикметника кам яний . Суфікс -ець є нейтральним, він служить як засіб субстантивації (переходу прикметника в іменник, географічну назву), як правило, оформляє топоніми, що виникли в древній час. Подільський пішло від Поділля - край, що розташований “по долу” (по відношенню до Карпат).

Кам’янецький провулок - розташований на Підзамчі. Поки Підза-мче було передмістям, назва була доречною, але після його приєднання 1957 року до міста, назва стала недоречною, адже всі провулки в Кам’янці є кам’янецькими.

Кам’янка - село, яке дотично межує з містом, фактично є передмістям Кам’янця-Подільського. У другій половині XVIII ст. територія біля річки Мукша на правому березі була заселена переважно міщанами. У XVIII-XIX ст. мала вигляд окремих хуторів. Лише в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. поміщики Чехівський, Лагодзинський дозволили заселяти лівий берег. Первісна назва - Мукша-Бориш-ковецька (назва виникла від того, що поселення розташовувалося на р. Мукша при дорозі в с. Боришківці). Назву Кам’янка отримала від назви міста. 1925 року тут налічувалося 30 господарств та 822 жителі, а також сільськогосподарське товариство, трудова школа і сільбуд. 7 березня 1946 року указом Президії Верховної Ради УРСР перейменовано на Кам’янку.

Карвасари - територія, яка розміщена на південь від Замкового мосту (фото 15). Раніше були містечком. 1543 року Сигізмунд І надав Карвасарам привілей на збір податків зі східних купців. Мацей Влодек наказав збудувати для цього будівлі. Як вважають дослідники, назва походить від караван-сараю (заїжджий двір для східних купців, який служив пристанищем для них і товарним складом), що нібито розміщувався тут. Існує версія про походження назви, від імені відомої жінки легкої поведінки Сари. 1925 року згадується як містечко, що мало 150 господарств і 1566 жителів.

Карвасари вулиця - тягнеться вздовж правого берега річки Смотрич у тому місці, де було містечко Карвасари, приєднане до міста.

Карвасарський міст - розміщений на Карвасарах. Дає можливість перейти від Замкового мосту на Руські фільварки. Став до ладу 3 червня 2004 року, довжина мосту - 78 м., висота - 5 м.

Карла Маркса вулиця - див. вулиця Татарська.

Кармалюка вулиця - див. вулиця Онуфріївська.

Кармалюка башта - вперше згадується в описі замку 1544 року під назвою Папська (фото 18). Деякі дослідники вважають, що башта була закладена Вітовтом у проміжку між 1411 і 1430 роками. Назва з’явилася внаслідок того, що в 1817-1823 роках у башті тричі був ув’язнений Устим Кармалюк. 1823 року він утік звідти, але через два тижні був спійманий поліцією та засланий до Си-біру.1958 року на башті була встановлена пам’ятна дошка: “18181823 в цій башті був тричі ув’язнений Устим Кармалюк”. Про втечу 1823 року дослідники стверджують, що 12 березня Кармалюк з 11 товаришами після перевірки караульним офіцером вартових вдарили дошкою вартового і вибігли в двір фортеці, далі “... покамест успели схватить ружья и выбежать с офицером и ударить тревогу, между тем арестанты, схватя полено из дров, пустились

стремглав к воротам ... сбивши тоже с ног часовых и пробились за ограду”. Спільник Кармалюка Яків Струтинський був вбитий. Любов Забашта написала вірш “Кармалюкова башта”:

Кармелітська вулиця - див. вулиця Татарська.

Кармелітський костел - розміщувався в північно-східній частині сучасного подвір’я історичного факультету Кам’янець-Поділь-ського національного університету імені Івана Огієнка по вулиці Татарській. Зведення будівлі розпочав Вільгельм Ріппе 1717 року. Як стверджують деякі дослідники, костел був добудований Яном де Вітте. 1750 року костел освятив католицький єпископ Миколай Дембовський. У 1867-1878 роках Дмитро Освальд перебудував будівлю. 30 серпня 1878 року єпископ Веніамін переосвятив костел на собор Ікони Казанської Божої Матері. В 30-х роках ХХ ст. собор був зруйнований.

Кармелітська школа - розміщувалася за сучасною адресою вулиця Татарська №10, збудована на місці кам’яниці Богуша.

Катерини костел - розміщувався на початку сучасної вулиці Куз-нечної. Час побудови невідомий (деякі дослідники вважають його одним з найстаріших костелів міста). При костелі існував шпиталь, у часи турецької окупації перетворений на стайні. 1820 року напівзруйнований костел за розпорядженням єпископа Мацеви-ча був розібраний.

Католицька духовна семінарія - розміщувалася за сучасною адресою Польський ринок, 18 на місці трьох невеличких будинків, що належали Кафедральному костелу. Будівництво було завершене 1782 року, проіснувала семінарія до 1793 року. 1796 року будинок був конфіскований і переданий місту. На першому поверсі розташовувалося губернське управління, другий займала друкарня, в якій друкувались “Подольские губернские ведомости”.

Католицького єпископа палац - розташований на території кафедрального костелу, єпископи жили в ньому до кінця XVIII ст. Побудований 1627 року, 1795-го будинок був конфіскований, 1797 року його придбав граф Яншин і пожертвував під школу. 1831 року школа була закрита, а будинок переданий повітовій гімназії. У другій половині ХІХ ст. архітектор Шлейфер здійснив реконструкцію будівлі. 1869 року тут розмістилося двокласне училище. У 18961897 роках в училищі працював С. М. Сергєєв-Ценський.

Кащук Наталії вулиця - 15 вересня 2009 року вулиці Проектно-Центральній у селищі цукрового заводу було надано ім’я Наталії Омельянівни Кащук (1937-1991) - української поетеси, яка під час війни з сім’єю оселилася в Кам’янці-Подільському, у 1944-1954 роках навчалася в місті в СШ №5, у 1954 році залишила Кам’янець-Подільський, являється автором збірок “Переднівок” (1968), “Світлодення” (1979), “Вічний вогонь” (1980), “Сонячний камертон” (1984), “Обереги” (1976), “Дерево добра” (1976), “Земні радощі” (1985), “Самоцвіти” (1987), “Ярінь” (1988), “Високе Відродження” (1989), повістей “Щедрість” (1971), “Зламана скрипка”, “Золоті жнива” (1977), збірок нарисів “Земна орбіта” (1972), “Веселкова брама” (1978), художньої повісті “Рудана”.

Київська вулиця - див. вулиця Огієнка.

Київський провулок - розташований на Польських фільварках, 9 квітня 1936 року провулок Другий Зіньковецький був перейменований на Київський.

Киргизова вулиця (офіційно Кіргізова) - розташована на Підза-мчі, первісна назва Татарська. Вулиця названа на честь Степана Григоровича Киргизова (1903-1944) - старшого лейтенанта, Героя Радянського Союзу, командира кулеметної роти, який 28 березня 1944 року загинув у бою за Довжок.

Киріака будинок - розташований за сучасною адресою П’ятниць-ка, 9. Киріак був війтом руської громади. Будинок в якому він жив, на початку XVII ст. заповів громаді. У ньому протягом 1658-1670 років функціонував руський магістрат.

Ківільші вулиця - 16 червня 2003 року провулку Проектному на Руських фільварках було надано ім’я Євгена Олександровича Ківільші (1917-1982) - видатного лікаря-отоларинголога, який з 1949 року жив та працював у Кам’янці-Подільському.

Кірова вулиця - див. вулиця Зарванська.

Клепідава - деякі дослідники вважають, що поселення під такою назвою (зображене на карті Птолемея) існувало на місці Кам’ян-ця-Подільського. Етимологію назви виводять від дакійського слова “дава” - “укріплене місто” і латинського “ляпіс” - “камінь”. Вже тільки виведення назви з двох різних мов робить гіпотезу малоймовірною.

Кляштор на скелі - на даний час не існує. 1623 року кам’янецький єпископ дозволив кармелітам заснувати кляштор. Цього ж року зі Львова прибуло два ченці - Макарій і Вацлав. На початку 1624 року Христина Цеклінська записала 4900 злотих на будівництво кляштору, а також двоповерхову кам’яницю. А ще подарувала два будинки, які купила в Самуїла Лашча та ділянку на Кар-васарах, а через декілька років пожертвувала ще 4000 злотих. На будівництво жертвували старости кам’янецькі Миколай та Петро Потоцькі, королі Владислав IV Ваза, Ян ІІ Казимир, Міхал Виш-невецький і Теофіла Собеська - мати короля Яна ІІІ Собеського. Тому не дивно, що в 1635 році на скельній терасі над Вірменським бастіоном вже стояв збудований кляштор. Зруйнований у часи турецької окупації 1672-1699 рр.

Князів Коріатовичів вулиця - на початку ХХ ст. побутували ще назви Велика транспортна дорога на Бессарабію, Банківська, Транспортна. Як стверджує Олег Будзей, назву Велика транспортна дорога на Бессарабію вулиця носила в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., адже саме в цьому напрямку йшла дорога з Кам’янця на Бессарабію. 20 серпня 1901 року назву Банківська ухвалила міська дума. На початку цієї вулиці протягом 1898-1901 рр. І. П. Калаш-никовим було збудоване приміщення відділення Державного банку. 20 березня 1923 року вулиця названа ім’ям Євгена Васильовича Нероновича (1888-1918) - політичного діяча, члена Центральної і Малої Ради від УСДРП, голови організаційного комітету ІІІ Всеукраїнського військового з’їзду. Належав до лівого крила членів Центральної Ради, що підтримували Народний секретаріат у Харкові і Раду народних комісарів у Петрограді, готували акцію, спрямовану на розпуск Центральної Ради і передачу влади в Україні радам робітничих, солдатських і селянських депутатів. У березні 1918 року - народний секретар з військових справ Народного секретаріату. Розстріляний військами УНР у селі Великі Сорочинці в березні 1918 року. 9 квітня 1936 року вулиці Нероновича було надане ім’я В. Блюхера. Блюхер Василь Костянтинович (1890-1938) був маршалом Радянського Союзу, командувачем Особливої Далекосхідної Червонопрапорної армії, кавалер 5 орденів Червоного Прапора, ордена Червоної Зірки та ордена Леніна. Безпідставно репресований. У списку вулиць від 23 вересня 1949 року фігурує під назвою Чкалова. 1 червня 1992 року Кам’янець-Подільська міська рада вулицю Чкалова перейменувала на Князів Коріатови-чів - чотирьох братів-литовців - Юрія, Олександра, Костянтина і Федора, які володіли Поділлям в другій половині XIV ст.

Ковальські башти - три башти Польської брами - Надбрамна, Настінна і Наскельна. Після руйнації комплексу Польської брами і розміщення в ХІХ ст. в цих баштах кузень, їх почали називати Ковальськими. Під такою назвою їх і занесли 1955 року до списку пам’яток архітектури і містобудування УРСР. І лише після досліджень Є. Пламеницької та А.Тюпича в 1976-1980 роках було частково відновлено комплекс Польської брами.

Ковпак башта - башта в південній частині фортеці, її закладку приписують Спитку з Мельштина (1395-1399 роки). На початок XVI ст. було проведено реконструкцію башти на кошти кам’я-нецького єпископа Якуба Бучацького. На згадку про це на південному фасаді була встановлена білокам’яна дошка з родовим гербом Якуба Бучацького - Абданк. Діаметр башти 7 метрів, товщина стін - 2 метри.

Козацький майдан - 22 липня 1991 року постановою виконкому Кам’янець-Подільської міської ради безіменному майдану в селищі Першотравневе надано назву Козацький.

Козача вулиця - див. провулок Войкова.

Козачий провулок - див. провулок Червоногвардійський.

Козицького вулиця - 29 вересня 1970 року вулиця Спортивна отримала ім’я Миколи Григоровича Козицького (1880-1920) - радянського партійного діяча, який закінчив у Кам’янці-Подільському міське училище. 1920 року був головою Вінницького губвиконкому.

Колгоспний провулок - див. вулиця Ладигіна.

Комендантська башта - найменша башта Старої фортеці. Сполучалася з будинком коменданта, звідки й назва. Побудована в XV ст. Діаметр 3 метри, товщина стін - 0,65 метра.

Комендантський палац - побудований у XVIII ст. комендантом фортеці Яном де Вітте, звідки й назва. Його син Юзеф де Вітте продав палац державі і будівля з початку ХІХ ст. стала резиденцією губернаторів. Розташована за сучасною адресою Вірменський ринок, 10.

Комендантський провулок - давні назви - Безіменний, Вірменський, Губернаторський, Глухий, Радянський. 9 квітня 1936 року провулок Радянський перейменували на честь письменника Миколи Васильовича Гоголя. 11 вересня 1990 року йому повернута історична назва - Комендантський.

Комсомольська вулиця - див. вулиця Руська.

Комсомольський парк - розташований на вулиці Крип’якевича за міським стадіоном ім. Тонкочеєва.

Консисторії будинок - сучасна адреса Вірменський ринок, 4. Будівлі на цьому місці 1807 року почав будувати архітектор Антоній

Тіренберг (одноповерховий будинок і двоповерховий кам’яний флігель). 1834 року вдова архітектора Шарлотта Тіренберг продала будинок православній духовній консисторії. За проектом Симеона Учти була здійснена перебудова, в результаті чого будівля набула сучасного вигляду.

Конторська вулиця - див. вулиця Троїцька.

Кооперативна вулиця - див. вулиця Криленка.

Короленка вулиця - 5 червня 1947 року постановою міської ради одній з безіменних вулиць у селищі Смирнова надано ім’я російського письменника Володимира Галактіоновича Короленка.

Короленка провулок - розташований у селищі Смирнова, назву отримав від розташованої поруч однойменної вулиці.

Косіора вулиця - див. вулиця Зарванська.

Космонавтів вулиця - розташована в мікрорайоні Жовтневому, з’єднує вулицю Жукова і Нігинське шосе.

Костельна вулиця - див. вулиця Тринітарська.

Котляревського провулок - 19 серпня 1977 року постановою виконкому Кам’янець-Подільської міської ради за №395 провулок Другий Черняховського перейменовано на честь Івана Петровича Котляревського - класика української літератури.

Котовського вулиця - див. вулиця Соборна.

Коцюбинського вулиця - 1957 року при розширенні території селище Смирнова одній із запроектованих вулиць надано ім’я українського письменника Михайла Михайловича Коцюбинського (1864-1913), який свого часу жив у Кам’янці-Подільському (приїхав у 1881 році).

Кравецька башта - розташована в східній частині Старого міста, назву отримала від ремісничого цеху кравців, який опікувався цією баштою. Як вважає О. Прусевич, збудована башта в першій половині XVII ст. коштом кам’янецьких купців, за що Міхал Ко-рибут Вишневецький 1669 року надав їм привілей “торгувати сукнами”. У цій башті знаходились міські склади. Деякі дослідники відносять будівництво башти до ХУ-ХУІ ст., але це твердження потребує доведення. Збереглось три бойових яруси башти висотою 12,5 метрів. 1962 року проведено консерваційні роботи. Інша назва башти Слюсарська, під такою назвою фігурує в працях Олександра Прусевича

Крайній провулок - 30 листопада 1961 року безіменному провулку в селищі цукрового заводу надано назву Крайній. Така назва з’явилося внаслідок того, що на час найменування це був найпів-денніший провулок міста.

Кренкеля вулиця - 9 квітня 1936 року вулицю Безіменну перейменували на честь Ернста Теодоровича Кренкеля (1903-1971) - доктора географічних наук, Героя Радянського Союзу, радиста полярної станції “Північний полюс-1” (1937-1938), арктичних експедицій “Сибіряков”, “Челюскін” та ін.

Креслова башта - див. Рожанка.

Криленка вулиця - первісна назва Обжерна, пов’язана вона з розташованою неподалік Торговою площею, за аналогією з Обжерним рядом у Старому місті вулиця була названа Обжерною, тобто місцем, де продавали готові страви. 9 квітня 1936 року вулицю Обжерну перейменовано на Кооперативну. 17 лютого 1967 року вулиці Кооперативній надано ім’я Миколи Васильовича Криленка (1885-1938) - радянського державного і партійного діяча.

Крип’якевича вулиця - розміщена на Новому плані, 27 грудня 1954 року постановою міськради одній із запроектованих вулиць в південно-східній частині міста надано назву Ботанічна. 17 лютого 1967 року вулиці надали ім’я Павла Петровича Постишева (1887-1939) - радянського партійного і державного діяча, який в 1933 році був особистим представником Сталіна в Україні з необмеженими повноваженнями, розгромив українське відродження, був одним з організаторів голодомору на Україні. У лютому 1938 року виключений з ВКП(б), незабаром заарештований і 26 лютого 1939 року розстріляний. 16 жовтня 1991 року була висловлена пропозиція про перейменування вулиці Постишева на Максима Кривоноса - полковника Війська Запорізького, який керував козацькими загонами під Корсунем, Жовтими Водами і Пилявцями й помер від чуми під Замостям. В історичній літературі можна зустріти твердження, що Кривоніс у другій половині серпня 1648 року був з військом під Кам’янцем. Так стверджував, наприклад, Юхим Сіцінський, посилаючись на літопис Величка: “Подъ нимъ бывши и неудобную ръчъ до взятия оного усмотревши повернувь оттоль к Хмельницкому”. Це ж твердив Ю. Ролле. Дмитро Дорошенко у своїй праці не дав інформації про те, що військами під Кам’янцем керував сам М. Кривоніс. В. С. Степанков та В. А. Смолій доводять, що М. Кривоніс не міг бути під Кам’янцем, бо саме в цей час викликаний Богданом Хмельницьким, був прикований ланцюгами до гармати за непослух. 16 вересня 1993 року міська рада вулиці Постишева надала ім’я Івана Петровича Крип’якевича (1886-1967) - видатного українського історика, автора “Історії України”, монографії “Богдан Хмельницький” та ін.

Круглий провулок - розташований на Польських фільварках, назву отримав 1900 року, затверджено її Міністерством внутрішніх справ Російської імперії 1902 року. У цьому провулку жив видатний український письменник Володимир Свідзінський.

Крупської вулиця - див. вулиці маршала Харченка та Гагенмейсте-ра.

Круча - водоспад під Замковим мостом, висота 2 метра, ширина понад 1 метр.

Кузнечна вулиця - назва з’явилася від того, що на цій вулиці жили ковалі, діяли кузні. Одна з небагатьох вулиць, яка за свою історію жодного разу не перейменовувалася. В описі міста 1700 року фігурує під назвою “Вулиця від замку понад скелею”.

Куйбишева вулиця - розташована в селищі цукрового заводу, названа на честь Валер’яна Володимировича Куйбишева - радянського державного і партійного діяча.

Куйбишева майдан - див. майдан Троїцький.

Кулика вулиця - 27 грудня 1954 року постановою міськради одному із запроектованих провулків у південно-східній частині міста надано назву Новий. 17 лютого 1967 року провулок Новий перейменовано на вулицю Івана Юліановича (Ізраїля Юделевича) Кулика (1897-1937) - українського поета, який 27 жовтня 1921 року був призначений лектором Кам’янець-Подільського інституту народної освіти, а 19 листопада став деканом факультету соціального виховання. 1922 року Іван Кулик виїхав з міста, а 1931 року знову повернувся, працював викладачем інституту соціального виховання, у 1931-1932 роках вів курс української радянської літератури, постійно публікувався в газеті “Червона правда”, випустив збірки “Мої коломийки”, “Зелене серце” (1923).

Кушелєва вулиця - 23 січна 1990 року постановою виконкому Кам’янець-Подільської міської ради одній із запроектованих вулиць у с. Довжок на міських землях надано ім’я Михайла Миколайовича Кушелєва (1888-1971) - уродженця Кам’янця-Поділь-ського, у 1905-1912 роках - складальника Кам’янець-Подільської друкарні, 1 листопада 1917 року обраного головою Кам’янець-По-дільської ради робітничих і солдатських депутатів. З листопада 1917 до лютого 1919 року працював у кам’янецькому більшовицькому підпіллі, 5 листопада 1967 року обраний почесним громадянином міста.

Кушнірська башта - розташована в Старому місті, назва з’явилася від того, що башта була віддана під опіку ремісничого цеху кушнірів (фото 20). Олександр Прусевич вважав, що будівництво башти слід пов’язувати з початком XVI ст., а 1585 року вона була реставрована, про що свідчить надпис над брамою:

АД 1585

"Рег Steph. Bathoru R.P. Conditum, Stanislao Augusto Regnante PoTonisRestauratum et Auctum АД 1785"

(“Року Божого 1585 Королем Польським Стефаном Баторієм збудована, Станіславом Августом Королем Польським відновлена і збільшена року Божого 1785”). Від цього напису з’явилася назва башти - Стефана Баторія. Він також подає інформацію про реконструкцію башти в 1760-1765 роках Стефаном Маковецьким. Деякі дослідники вважають, що башта була зведена на місці давньої міської брами XIII ст. у 1564-1565 роках Матвієм Галичанином. Побутують ще назви башта Стефана Баторія, Вітряна брама і Семиповерхова башта. 1928 року постановою Ради міністрів УРСР башту внесено до переліку пам’яток, що перебувають під охороною держави.