Камянець-Подільський » Блогери » Олег Будзей » Князь Стокасімов — перший керівник поземельного банку

Князь Стокасімов — перший керівник поземельного банку

  • 5
  • (Оцінок: 0)

Князь Стокасімов — перший керівник Подільського відділення Селянського поземельного банку
У цій статті ми розповімо про відкриття 1883 року в Кам’янці-Подільському Подільського відділення Селянського поземельного банку, а також про першого керівника цього відділення — князя Стокасімова, тим паче, що про нього немає жодної повноцінної та детальної публікації ні в науковій, ні в науково-популярній літературі. Попутно ми спростуємо низку помилок, що стосуються історії Кам’янця-Подільського цього періоду й, зокрема, князя Стокасімова.

Відкриття відділення

У Санкт-Петербурзі 1884 року видано детальний 45-сторінковий «Звіт Селянського поземельного банку за 1883 рік» із сімома додатками у вигляді таблиць. Ця книжка має підзаголовок: «Перший звітний рік». У ній на сторінці 2 ми читаємо таке (наводимо, звісно, в перекладі, українською мовою, як це робимо і надалі):
«Дії Селянського поземельного банку та перших дев’яти його відділень (Волинського, Катеринославського, Київського, Могилівського, Подільського, Полтавського, Саратовського, Тверського та Чернігівського) відкрито 10 квітня; дії двох інших відділень — Херсонського та Уфимського — відкрито: першого 23 квітня, а другого 9 травня звітного року.
Першу отриману в Раді банку угоду, укладену Столбоваським товариством 98 домогосподарями із поміщиком Булюбашем, було представлено Полтавським відділенням; вона надійшла до Ради 18 травня, позичку ж за нею дозволено Радою 23 травня».
Отже, Подільське відділення Селянського поземельного банку було серед перших дев’яти відділень цього банку. Його відкрито в губернському центрі — місті Кам’янці-Подільському — 10 квітня за старим стилем, чинним в Російській імперії, а за новим стилем, чинним тепер, за яким подаються і всі події минулого, 22 квітня 1883 року.
Село Столбоваха розташовано біля села Святилівка. Обидва ці населені пункти входили в Російській імперії до Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Нині села Столбовахи немає.


Перша операція Подільського відділення

Ігор Васильович Данілов (1958—2019) у книзі «Це респектабельне слово — БАНК», яка має підзаголовок «До історії Кам’янець-Подільського відділення Державного банку» та видана 1998 року в Кам’янці-Подільському, писав і про Подільське відділення Селянського поземельного банку. Зокрема, Ігор Васильович у цій праці зауважував, що «процес земельної купівлі-продажу невпинно набирав обертів. Першою або однією з перших операцій, проведених відділенням Селянського банку на Поділлі, можна вважати видачу позики селянам села Завалиська на придбання землі в маєтку поміщика Братківського в розмірі 660 десятин по 85 рублів за десятину, а всього 56.100 рублів».


Як свідчить «Звіт Селянського поземельного банку за 1883 рік», у Подільській губернії здійснено 1883 року тільки три оборудки з купівлі землі: дві в Кам’янецькому та одну в Проскурівському повітах. Найближча до вказаного Ігорем Даніловим розміру землі — 660 десятин — це купівля в Проскурівському повіті 661 десятини 585 квадратних сажнів. Цю купівлю здійснило селянське товариство, що має 167 домовласників і 443 особи. Але села Завальська немає в Проскурівському повіті, а є село Завалійки, в якому, як вказував дев’ятий випуск «Праць Подільського єпархіального історико-статистичного комітету», виданого 1901 року в Кам’янці-Подільському, поміщик Братківський 1810 року збудував костел на честь Провидіння Господнього. Нині Завалійки — це село у Війтовецькій селищній територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області. Ось так ми поправили Ігоря Данілова та розширили відомості про купівлю землі в Подільській губернії.


Що саме власником маєтку в Завалійках Проскурівського повіту був Братківський, підтверджує український історик, майбутній доктор історичних наук (з 1966 року) Абрам Зіновійович Барабой (1902—1983). У статті «Правобережна Україна 1848 року», опублікованій 1950 року в 34-му томі журналу «Історичні записки», він писав на сторінці 100:
«Не без гумору описує проскурівський стряпчий підйом і спад настрою однієї групи молодих польських шляхтичів у квітні 1848 року. «Син колишнього ватажка дворянства Проскурівського повіту Братківського, власника маєтку Завалійків, які відходять від австрійського кордону на декілька верст, Людвіг Братківський, одержуючи таємним чином чужоземні газети, повідомляв відомості з них сусіднім поміщикам, особливо молодим людям, на розум яких ці відомості справляли велике враження».


На шпальтах «Подільських єпархіальних відомостей» 1883 року

У 1862—1905 роках у Кам’янці-Подільському видавалися «Подільські єпархіальні відомості», спочатку двічі на місяць, а з 1880 року — щотижня. Розглянемо їх за 1883 рік. У № 10 від 12 (24) березня «Подільські єпархіальні відомості» повідомили:
«Щоб полегшити селянам купівлю земель за сприяння Селянського поземельного банку, який має в нетривалому часі відкритися, Міністерство фінансів і головна викупна установа визнали за необхідне встановити для здійснення покупних угод на землю спрощений порядок. Передбачено затвердити законодавчо представлені селянам пільги, які визнано необхідними для надання їм щодо платежу мит за вчинення актів та угод на купівлю землі за сприяння Селянського банку».
У № 14 за 8 (20) квітня «Відомості» сповістили, що підготовчі роботи до відкриття Селянського поземельного банку закінчено. Як відомо з викладеного раніше, Подільське відділення Селянського поземельного банку відкрито в Кам’янці-Подільському 10 (22) квітня 1883 року.
У № 18 за 7 (19) травня «Відомості» написали:
«Опубліковано Високий наказ про порядок здійснення актів на купівлю земельних ділянок, які здійснюються за сприяння Селянського поземельного банку».


Князь Стокасімов і Кам’янець-Подільський

Ігор Данілов у вказаній праці писав, що 1882 року керівника Кам’янець-Подільського відділення Державного банку Петра Корнійовича Дебогорія-Мокрієвича змінив інший керівник — титулярний радник, світліший князь Микола Миколайович Стокасімов, який у Кам’янці-Подільському працював недовго — всього два роки.
Титулярний радник — це в Російської імперії цивільний чин дев’ятого класу з чотирнадцяти в Табелі про ранги. Він відповідав чинам капітана (з 1884 року — штабс-капітана) в піхоті, штабс-ротмістра в кінноті та лейтенанту флоту, а також придворному чину камер-юнкера. Титулувався цей чин як «Ваше благородіє».

Далі Ігор Данілов писав: «На період 1882—1884 років прийшлася ще одна знаменна для Кам’янця подія. Відомо, що з 60-х років XIX століття економічне життя Росії позначено бурхливим піднесенням. Розвиток промисловості супроводжувався процесом енергійної ломки сільського укладу. Скасування кріпосництва призвело до процесів активного розшарування села та бажання найспроможнішої та найзаможнішої частини господарів завести свою справу. Країна потребувала грошей. На Державний банк і його відділення лягли величезні проблеми, що призвели до значного напруження. Щоб вичленити з банківської справи суто аграрні проблеми, уряд 1882 року створив Селянський поземельний банк, який давав можливість селянам, узявши певну позику, збільшувати свої наділи за рахунок земель, що продавалися.

Статут нового банку, який затвердили 18 (30) травня 1882 року, передбачав створення, як і в разі з Державним банком, банківських відділень. Враховуючи, що Поділля було одним із найрозвиненіших сільськогосподарських регіонів, уже наприкінці 1882 року тут розпочалися роботи над створенням місцевого відділення Селянського поземельного банку. Всього, як першої черги, вирішено було утворити таких дев’ять… Турботи про створення банку на місцевому рівні лягли на плечі найдосвідченішого та найкомпетентнішого в цій справі керівника відділення Державного банку князя Стокасімова».

У жовтні 1882 року керівник Селянського поземельного банку Євген Епафродитович Картавцов (1850—1932) сповіщав подільського губернатора Дмитра Миколайовича Батюшкова (1828—1909) про відкриття відділень у низці губерній, зокрема Подільській. Ігор Данілов писав, що всю осінь і зиму йшли підготовчі роботи, а в березні 1883 року Картавцов писав Батюшкову, що банк має честь (далі цитується справа 5884 з фонду 228 Хмельницького обласного державного архіву) «повідомити, що виконання обов’язків голови Подільського відділення Селянського поземельного банку покладено на керівника місцевого відділення Державного банку титулярного радника князя Стокасімова».

Членом правління Подільського відділення від імені губернатора було призначено статського радника барона Гейкінга. Барон Аполлон Карлович фон Гейкінг (помер 1894 року) був у 1882—1890 роках подільським віце-губернатором.
22 березня 1883 року затверджено Положення про Селянський поземельний банк. На початку квітня 1883 року Картавцов повідомляв князеві Стокасімову (знову цитуємо ту ж справу 5884 з фонду 228 Хмельницького обласного державного архіву): «Відділенню, безумовно, потрібно утримуватися від усяких таких дій, які могли би мати вигляд виклику селян до здійснення оборудок або давати привід тлумачити дії відділення як запрошення осіб селянського населення до розширення свого землеволодіння за допомогою банку… З розпорядження пана міністра фінансів я дозволю собі рекомендувати відділенням крайню обережність у поширенні будь-яких чуток і відомостей про діяльність Селянського поземельного банку, які могли би підбурювати селян і викликати штучне збільшення кількості оборудок із продажу землі».
Як писав Ігор Данілов, режим поки що боявся порушити вікові традиції поміщицького землеволодіння.

Разом із тим, низка осіб, які прагнули швидкої наживи на земельному бізнесі, використовуючи довірливість селян, розпочали спекулятивні операції, посилаючись на Селянський поземельний банк. У тій же справі 5884 з фонду 228 Хмельницького обласного державного архіву сказано, що київський, подільський і волинський генерал-губернатор Олександр Романович Дрентельн (1820—1888) застерігав подільського губернатора Батюшкова: «Деякі неблагонамірені особи, зловживаючи простотою селян, спонукають їх вступати в попередні оборудки з продажу землі, даючи надію при цьому сприянню банку».
Ігор Данілов писав, що 1884 року князь Микола Миколайович Сьокасімов пішов на підвищення. Його місце у двох відділення як Державного, так і Селянського поземельного банку заступив чернігівський дворянин Василь Іванович Маркович. Щодо підвищення князя Стокасімова, то тут Ігор Васильович помилився.


Князь Стокасімов і Білосток

Для того, щоб пересвідчитися, що Ігор Данілов помилився, говорячи про підвищення князя Стокасімова, заглянемо до «Пам’ятної книжки Гродненської губернії на 1885 рік», виданої 1884 року в Гродно. Там на сторінці 26 вказано, що колезький асесор Микола Миколайович Стокасімов був керівником Білостоцького відділення Державного банку Російської імперії. Тоді Білосток був повітовим містом Гродненської губернії Російської імперії, сьогодні Білосток — це місто на північному сході Польщі, адміністративний центр Підляського воєводства.
Колезький асесор — це з 1717 до 1917 року в Російській імперії цивільний класний чин, який зайняв з 1722 року восьмий ранг в Табелі про ранги. Колезький асесор був вище за рангом ніж титулярний радник, але нижче ніж надвірний радник.

У «Пам’ятній книжці Гродненської губернії на 1885 рік» біля прізвища Стокасімова є це такий скорочений запис російською мовою: «о. к. въ Никол. кав. уч., ж., на сл. 9 л., въ должн. съ 1884 г.». Розшифрувавши та переклавши цей запис українською мовою, ми отримаємо таке: Микола Миколайович Стокасімов закінчив курс Миколаївського кавалерійського училища в Санкт-Петербурзі, одружений, на службі перебував дев’ять років, на цій посаді з 1884 року.

Такий же запис про колезького асесора князя Миколу Миколайовича Стокасімова є на сторінці 60 в «Пам’ятній книжці Гродненської губернії на 1886 рік». Далі маємо те ж розшифрування, що і в «Пам’ятній книжці Гродненської губернії на 1885 рік», тільки на службі він перебував не дев’ять років, а одинадцять.

Нарешті, в номері 20 від 18 травня 1886 року видання «Вісник фінансів, промисловості та торгівлі. Покажчик урядових розпоряджень щодо Міністерства фінансів» маємо такий запис:
«Звільняється зі служби, через хворобу, згідно з проханням, керівник Білостоцького відділення Державного банку, колезький асесор князь Стокасімов, з 7 травня 1886 року».

Отже, князь Стокасімов у 1882—1884 роках був керівником Кам’янець-Подільського відділення Державного банку в губернському центрі, а в 1883—1884 роках одночасно там же керівником Подільського відділення Селянського поземельного банку. Щодо повітового міста Білосток Гродненської губернії, то князь Стокасімов був керівником Білостоцького відділення Державного банку Російської імперії в 1884—1886 роках. Тож бачимо, що про жодне підвищення на службі князя Стокасімова мова не йде, навпаки, він губернський центр поміняв на повітове місто.
Князь Стокасімов на шпальтах «Подільських єпархіальних відомостей»

У протоколі засідань Кам’янецького окружного училищного з’їзду депутатів, що був у Кам’янці-Подільському 7—10 червня 1882 року (його опубліковано в № 33 від 17 серпня 1882 року «Подільських єпархіальних відомостей»), сказано, що керівник Кам’янець-Подільського відділення Державного банку князь Стокасімов пожертвував п’ять рублів у травні 1882 року на Подільське семінарське Свято-Іоанно-Богословське братство.

Як свідчить № 19 від 14 травня 1883 року «Подільських єпархіальних відомостей», князь Стокасімов був дійсним членом цього братства.
Армійські будні князя Стокасімова
Як ми довідуємося з пам’ятних книжок Гродненської губернії на 1885 та 1886 роки, князь Стокасімов закінчив курс Миколаївського кавалерійського училища в Санкт-Петербурзі. З’ясуємо, коли це сталося.
У Санкт-Петербурзі 1898 року видано книжку «Історичний нарис Миколаївського кавалерійського училища, колишньої школи гвардійських прапорщиків і кавалерійських юнкерів. 1823—1898». У додатку вміщено список підпрапорщиків і юнкерів за старшинством випуску. Миколу Стокасімова вказано як такого, що закінчив училище 4 (16) серпня 1875 року (сорок восьмий випуск училища). Йому надано звання естандарт-юнкера та направлено в лейб-гвардії кінно-гренадерський полк.

У «Пам’ятній книжці Гродненської губернії на 1886 рік» вказано, що князь Стокасімов на службі перебував одинадцять років. Якщо від 1886 року, на який видано пам’ятну книжку, відняти 1875 рік, коли князь Стокасімов закінчив училище, отримаємо ті самі одинадцять років.
Разом із князем Стокасімовим 1875 року закінчив Миколаївське кавалерійське училище та здобув звання естандарт-юнкера Микола Олександрович Зарубін. Йому 1911 року, при звільненні у відставку, надано чин генерал-лейтенанта. Зарубін народився 25 липня 1856 року в дворянській сім’ї. Приблизно цього ж 1856 року, чи трохи раніше, чи трохи пізніше, народився і князь Стокасімов.

У частині другій «Щорічника Російської армії на 1876 рік», яку видано 1876 року в Санкт-Петербурзі, вказано на сторінці 347, що Микола Миколайович Стокасімов служив прапорщиком у лейб-гвардії кінно-гренадерському полку другої гвардійської кавалерійської дивізії.
Те саме про Стокасімова вказано і в другій частині «Щорічника Російської армії на 1877 рік», яку видано 1877 року в Санкт-Петербурзі, тільки на сторінці 374.

Щоденна військова газета «Російський інвалід», № 214 від 1 (13) жовтня 1877 року, повідомила на першій сторінці, що найвищим наказом військового відомства, який видано 18 (30) вересня 1877 року, прапорщика лейб-гвардії кінно-гренадерського полку Стокасімова переведено в постійний склад запасного ескадрону того ж полку.
Рід татарських князів

У виданні департаменту герольдії Сенату, що урядує, в «Списках титулованим родам та особам Російської імперії», яке побачило світ 1892 року в Санкт-Петербурзі, є розділ «Татарські та калмицькі князі», а в ньому на сторінці 288 невелика стаття «Князі Стокасімови»:
«У жалуваній грамоті царя Михайла Федоровича, 1624 року, Ірезена Стокасімова названо мурзою.
Нащадки його, з 1737 року, за офіційними актами та документах іменовані князями.
Ухвалами сенату, що урядує, від 22 травня, 4 грудня 1879 і 20 січня 1886 років, затверджено в гідності татарських князів, із внесенням до шостої частини Родовідної книги, князі Стокасімови: 1) гвардії прапорщик Микола Миколайович; 2) підпоручик Павло Миколайович, з дружиною Варварою Миколаївною та дітьми: Олександром, Миколою, Ольгою, Софією, Михайлом та Марією та 3) поручик Порфирій Миколайович».

Зазначений вище гвардії прапорщик Микола Миколайович Стокасімов — це саме той, хто розглядається у цій статті, присвяченій відкриттю Подільського відділення Селянського поземельного банку. Очевидно, що підпоручик Павло Миколайович та поручик Порфирій Миколайович — це брати Миколи Миколайовича.
Князь Стокасімов і місто Владимир

В адміністративному центрі Владимирської губернії — місті Владимирові — князь Микола Миколайович Стокасімов працював у Владимирському відділенні Державного банку Російської імперії 18 років — з 18 жовтня 1887 року до 21 грудня 1905 року, спочатку контролером цього відділення, а з 20 листопада 1891 року — його керівником. Тут він зріс від колезького асесора (восьмий ранг в Табелі про ранги) до статського радника (п’ятий ранг). 6 грудня 1898 року працю князя Стокасімова відзначено орденом святої Анни третього ступеня.
Князь Стокасімов і місто Калуга

В адміністративному центрі Калузької губернії — місті Калузі — князь Микола Миколайович Стокасімов працював керівником Калузького відділення Державного банку Російської імперії з 21 грудня 1905 року.
Працював він тут недовго, до чотирьох років. У виданні «Вісник фінансів, промисловості та торгівлі. Покажчик урядових розпоряджень щодо Міністерства фінансів» за 1909 рік маємо такий запис: «Звільняється від служби, згідно з проханням, керівник Калузького відділення Державного банку, статський радник князь Стокасімов, з 1 вересня 1909 року, з мундиром, зазначеній посаді наданий». Якщо князь Стокасімов народився приблизно 1856 року, а припинив службу 1 вересня 1909 року, то це сталося приблизно на 53-му році життя князя Стокасімова.
Помилки Михайла Кози
У газеті «Край Кам’янецький» від 18 січня 2019 року в статті «Таємниці архітектурної пам’ятки ХІХ ст. в Кам’янці-Подільському, або Про що не розкаже гід» Михайло Коза, підписаний як військовий зв’язківець, нагороджений Державним комітетом зв’язку України, отримувач надбавки до пенсії за особливі заслуги перед Україною, пише таке:

«Після третього переділу та ліквідації Речі Посполитої в 1795 р. почалося створення Подільської губернії, яка охопила більшу частину сьогоднішніх Хмельницької, Вінницької, північ Одеської та захід Черкаської областей, зі столицею в Кам’янці-Подільському.
Щоб виокремити з банківської справи суто земельну проблему, в березні 1883 року в губернії відкрили нове відділення (одне з дев’яти перших в імперії) Селянського поземельного банку, основою якого були крупні землевласники, поміщики, барони, дворяни. Обидва відділення діяли під одним дахом: спочатку на вулиці Зарванській (сьогодні коледжу культури і мистецтва), а після відкриття в 1874 році Новопланівського мосту — в збудованому банківському комплексі на вулиці Князів Коріатовичів (нині «Укрсоцбанк»).


У грудні 1899 року з міської управи розпочали процедуру організації та будівництва окремого будинку на вул. Шевченка: виділення і відведення в натурі земельної ділянки, вибір типового проекту (Санкт-Петербург), підготовка кошторисів. Очолював відділення на той час Іван Пейч.

Будівництво і введення в експлуатацію Селянського поземельного банку за середнім висновком різних досліджень датується до 1905 року. Керуючим призначено князя Стокасімова.
Військові події 1914—1920 років (світова війна переросла в громадянську) змушували банк евакуюватись в тил (Воронеж, Полтава). Приміщення займали госпіталі, санітарні установи.

Неодноразова зміна влади в Кам’янці-Подільському під час протистояння УНР та більшовиків призвела до того, що останні ліквідували всі приватні та комерційні банки, натомість утворивши відділення Народного Банку УРСР на вулиці Князів Коріатовичів, 1.
Після ліквідації банку будинок придбав багатий домовласник Фельдштейн. На початку 1921 р. його домоволодіння були націоналізовані».
Це ж саме він повторює і трьох виданнях своєї книжки «Позиція» (перше побачило світ 2020 року, а третє, доповнене, — 2023 року).
Михайло Миколайович допускає у цих чотирьох публікаціях низку помилок, але ми зупинимося тільки на двох із них.

Він пише: «Будівництво і введення в експлуатацію Селянського поземельного банку за середнім висновком різних досліджень датується до 1905 року. Керуючим призначено князя Стокасімова». Але ж, як ми бачимо з викладеного раніше, князь Стокасімов 1905 року здійснив перехід із керівника Владимирського відділення Державного банку Російської імперії на керівника Калузького відділення цього ж банку. Як повідомляв адрес-календар Подільської губернії на 1904 рік, тоді Подільським відділенням Селянського поземельного банку справді керував статський радник Іван Сергійович Пейч. Аналогічний адрес-календар на 1909 рік подавав уже керівником цього відділення банку колезького асесора Леоніда Якимовича Домбровського. Адрес-календар усієї Російської імперії на 1905 рік подавав керівником Подільського відділення Селянського поземельного банку знайомого нам Пейча, проте на 1906 рік показував тут вакансію, на 1907 рік указував керівником цього відділення статського радника Сергія Михайловича Протопопова, а на 1908 рік — уже названого Домбровського. Князя Стокасімова, як вчергове переконуємося, тут немає.

Коза також пише, що «після ліквідації банку будинок придбав багатий домовласник Фельдштейн». Це неправда. «Пам’ятна книжка Подільської губернії на 1911 рік» на сторінці 27 вказує, що Подільське відділення Селянського поземельного банку містилося на Бульварній вулиці (нині Шевченка) саме в будинку Фельдштейна. У цьому ж приміщенні мешкав і керівник відділення — титулярний радник Сергій Миколайович Жантієв. Це ж, що Подільське відділення Селянського поземельного банку містилося на Бульварній вулиці в будинку Фельдштейна, підтверджує довідник «Весь Південно-Західний край», виданий 1913 року в Києві.

Подільський адрес-календар на 1895 рік вказує, що в Кам’янець-Подільській міській думі одним із двох представників від євреїв був Зельман Міхелевич Фельдштейн. Подільський адрес-календар на 1900 рік подає, що купці Фельдштейни володіли в Кам’янці-Подільському страховими товариствами від вогню: Меєр Зельманович — «Російським», а Йосип Зельманович — «Волгою». Напевно, що Меєр Зельманович і Йосип Зельманович були братами та синами Зельмана Міхелевича. Адрес-календар на 1904 рік подає купця Меєра Зельмановича Фельдштейна як власника страхового «Російського від вогню товариства». Нам видається, що один із цих трьох Фельдштейнів спеціально збудував на Бульварній вулиці будинок для Подільського відділення Селянського поземельного банку та здавав його в оренду. Це точно так, як присяжний повірений Данило Бабичев збудував на Новому плані будинок для жіночої гімназії Степаниди Славутинської та здавав його в оренду.

----
Зауважимо також, що з 1914 року керівником Подільського відділення Селянського поземельного банку був титулярний радник Віктор Полікарпович Шлікевич.


------

Прокоментуй Цей Пост:

Схожі Новини