Ленін (стоїть) і Платтен (крайній праворуч) у президії I конгресу Комінтерну, березень 1919 року
Як відомо, Володимир Ілліч Ленін у Кам’янці-Подільському ніколи не був. Але тут бував один із його найвірніших друзів — швейцарський комуніст Фрідріх Платтен. Історія розпорядилася так, що обох пов’язала ще й спільна дата — 22 квітня: один цього дня народився, а інший — помер.
ЯКБИ НЕ ПЛАТТЕН
Фрідріх (чи, як його ще називали, — Фріц) Платтен двічі зіграв вирішальну роль у житті Леніна. Настільки вирішальну, що журналіст Борис Сопельняк у книзі «Таємниці Смоленської площі» (Москва, 2003) прямо написав:
«І білі, і червоні, і зелені, і коричневі одностайно стверджують, що якби не Ленін, то Історія, причому саме з великої літери, пішла би іншим шляхом. Мені ж здається, що настала пора назвати речі своїми іменами. Замість «Якби не Ленін» потрібно говорити: «Якби не Платтен». Саме ця людина «винна» у всьому, що сталося з Росією, та й не тільки з Росією. Втім, винна — можна писати і без лапок. Адже, якби не Платтен, Ленін не потрапив би в Росію, а отже, не було би Жовтневого перевороту, а згодом і багатьох інших подій, як і самого Ілліча, який повинен був загинути 1 січня 1918 року».
На фото: Виступає Фрідріх Платтен, близько 1930 року
Розшифруємо ці тези. У квітні 1917 року саме Платтен забезпечив проїзд російських політемігрантів на чолі з Леніним через територію Німеччини, яка перебувала в стані війни з Росією, у так званому пломбованому вагоні. Ось деякі пункти угоди, підписаної 4 квітня 1917 року:
«1. Я, Фріц Платтен, супроводжую під повну свою відповідальність і на свій ризик вагон із політичними емігрантами і біженцями, які повертаються зі Швейцарії в Росію.
2. Стосунки з німецькою владою та чиновниками ведуться винятково і тільки Платтеном. Без його дозволу ніхто не має права заходити до вагона.
5. Платтен бере на себе забезпечення пасажирів залізничними квитками за цінами нормального тарифу».
А далі всі ми добре знаємо: Квітневі тези, постріл «Аврори»... А якби не Платтен...
А тепер про другу знакову подію. Висвітлимо її за спогадами сестри Володимира Ілліча — Марії Ульянової:
«1 (14) січня 1918 року, під вечір, Володимир Ілліч виступав у Михайлівському манежі перед першим загоном соціалістичної армії, що виїжджав на фронт.
На мітинг його супроводжували швейцарський товариш Платтен і авторка цих рядків. Вийшовши після мітингу з манежу, ми сіли в закритий автомобіль і поїхали в Смольний. Але не встигли ми від’їхати і кількох десятків сажнів, як ззаду в кузов автомобіля, мов горох, посипалися рушничні кулі. «Стріляють», — сказала я. Це підтвердив і Платтен, який передусім схопив голову Володимира Ілліча (вони сиділи ззаду) і відвів її вбік, але Ілліч узявся запевняти нас, що ми помиляємося і що він не думає, щоб це була стрілянина. Після пострілів шофер прискорив хід, потім, завернувши за ріг, зупинився і, відчинивши двері автомобіля, запитав: «Усі живі?» — «Хіба справді стріляли», — запитав його Ілліч. «А то як же, — відповів шофер, — я думав — нікого з вас уже і немає. Щасливо відбулися. Якби в шину потрапили, не поїхати б нам. Та й так їхати-то дуже сильно не можна було — туман, і то вже на ризик їхали».
Усе навкруги справді було білим від густого пітерського туману.
Доїхавши до Смольного, ми взялися обстежувати машину. Виявилося, що кузов продірявлено в декількох місцях кулями, деякі з них пролетіли навиліт, пробивши переднє скло. Тут же ми з’ясували, що рука товариша Платтена в крові. Куля зачепила його, очевидно, коли він відводив голову Володимира Ілліча, і здерла на пальці шкіру».
А якби не миттєва реакція Платтена, чи були би Брестський договір, неп?..
Ленін (стоїть) і Платтен (крайній праворуч) у президії I конгресу Комінтерну, березень 1919 року
І ТУТ НА ПАЛУБІ З’ЯВИВСЯ НЕГР
Фрідріх Платтен народився 8 липня 1883 року в швейцарському містечку Таблат у сім’ї столяра. Хоч юнак здобув фах слюсаря, але основною в його житті стала революційна діяльність.
Ось один із епізодів бурхливого життя Фрідріха. Допомагаючи ризьким бойовикам, Платтен потрапив до в’язниці. Тоді лютували військово-польові суди, тож вирок міг бути найстрашнішим. Молода дружина Фріца Ліна Хаїт падає в ноги начальника і благає відпустити її чоловіка під заставу. Сума, яку їй назвали, була такою захмарною, що Ліна продала все своє придане, включаючи обручку та сережки, які завжди носила. Фрідріха випустили.
Але залишатися в Ризі було небезпечно — нишпорки буквально наступали на п’яти. Платтен надумав тікати в Німеччину. Домовившись із матросами пароплава, що йшов у Гамбург, Платтен проник на борт. Нишпорки йшли услід за ним. Вони перекрили на кораблі все — від клотика до кіля, але утікача наче хвилею змило.
Тільки після того як віддали швартові та вийшли у відкрите море, матроси подали умовний сигнал — і на палубі з’явився... негр. Це був Платтен. Виявляється, весь цей час він провів у трубі пароплава, де провисів кілька годин на одній руці.
Звісно, молода дружина не на таке життя сподівалася, тож невдовзі розлучилася з Фріцом. Другою його дружиною стала москвичка Ольга Корзлінська — донька лікаря, укладача найповнішого на той час російсько-есперантського словника Миколи Корзлінського.
ПОСЕРЕДНИК МІЖ ПЕТЛЮРОЮ І ЛЕНІНИМ
І після 1917 року Платтен вів таке ж бурхливе життя, не раз перебував у в’язницях. Так, 1918 року він чотири місяці сидів у тюрмі у Гельсінгфорсі, аж доки його не обміняли на офіцерів білофінської армії.
Платтен повернувся в Москву. Але йому, що б то не сталося, потрібно було потрапити в Швейцарію. Прибувши до Києва, він звернувся до Антонова-Овсієнка — і той виділив Платтену літак, яким швейцарець у супроводі працівників угорського ЧК вилетів у напрямку Будапешта. По дорозі літак потрапив у туман і здійснив вимушену посадку на угорській території, окупованій румунськими військами. Так Платтен опинився у румунській тюрмі.
У деякі газети проникла інформація, що літак розбився, а Платтен загинув. Дізнавшись про це, його дружина Ольга, мати двох дітей — Георгія та Фріцлі, покінчила життя самогубством, викинувшись 31 грудня 1918 року з вікна.
Сидячи у в’язниці, Фрідріх активно боровся за своє звільнення. Він чотири рази оголошував політичне голодування. Після 169 днів перебування у тюрмі-фортеці «Жилява» Платтена передали Українській Народній Республіці. Так він опинився у Кам’янці-Подільському, де тоді розміщувалися всі владні органи УНР. Річ у тім, що контррозвідка доповіла Симонові Петлюрі: в румунській тюрмі опинився один із найближчих друзів Леніна. Оскільки Денікін був ворогом як Леніну, так і Петлюрі, виникла ідея домовитися про спільні дії червоних і жовто-блакитних проти білих. А місія бути посередником у цій нелегкій справі випала Платтену. 25 жовтня 1919 року він повернувся з Москви до Кам’янця з інформацією урядові УНР про загальну принципову згоду Москви почати переговори щодо військової конвенції проти Денікіна. Проте ситуація змінилася, тож ця конвенцію так і не було реалізовано.
ФАТАЛЬНИЙ ПОДАРУНОК ВОЖДЯ
Улітку 1923 року Платтен переїхав до СРСР і організував у селі Нова Лава Сизранського повіту комуну швейцарських робітників-емігрантів. 1931 року він став старшим науковим співробітником Міжнародного аграрного інституту в Москві. Викладав також у Московському інституті чужоземних мов. Третьою дружиною Платтена стала уродженка Цюріха Берта Ціммерман. Вона працювала в Москві іноземним секретарем служби зв’язку виконкому Комінтерну.
Здавалося, в Радянському Союзі ніщо не могло загрожувати найвірнішому другові Леніна. Проте 1937 року заарештували Берту Ціммерман. Її звинуватили в тому, що вона є агентом аж двох розвідок — англійської та німецької. 2 квітня 1937 року військова колегія Верховного Суду СРСР винесла дружині Платтена вирок — розстріляти.
А 12 березня 1938 року заарештували самого Платтена. Його звинуватили в антирадянській діяльності. Але Платтен, який мав величезний досвід арештів, зумів викрутитися і цього разу — страшне звинувачення з нього зняли. Але знайшлася ще одна стаття — незаконне зберігання зброї. Цією зброєю був пістолет, який Платтену подарував... Ленін. Саме за це Платтена засудили до чотирьох років таборів.
І ЗНОВУ ПРО КАМ’ЯНЕЦЬКІ ЗУСТРІЧІ
До речі, під час допитів мова йшла і про кам’янецькі зустрічі Платтена з Петлюрою. Ось фрагмент діалогу звинувачуваного та слідчого:
— Я не міг зрозуміти, навіщо йому знадобився, але незабаром все прояснилося. Петлюра запропонував мені виїхати до Москви і викласти керівництву умови пропонованого ним договору про перемир’я з Червоною армією. Обговорюючи це питання, я неодноразово зустрічався і з ним, і з головою його уряду Мазепою.
— Петлюра і члени його уряду знали, що ви комуніст?
— Звичайно, знали. Мало того, їм було відомо, що в той час я був видатним діячем Швейцарської компартії.
— Чим пояснюється така велика довіра Петлюри до вас? Петлюрівці до всіх комуністів ставилися так, як до вас?
— Надзвичайно вороже ставлення петлюрівців до комуністів усім відоме, але разом із тим особисто до мене Петлюра і його оточення ставилися чомусь добре.
— Петлюра обіцяв за виконання цього доручення якусь винагороду?
— Грошової винагороди він не пропонував, а обіцяв допомогти дістатися до Швейцарії, куди я повинен був потрапити за завданням Комінтерну.
— Після приїзду до Москви ви повідомили про ті переговори, які з вами вели Петлюра і Мазепа?
— У Москві я негайно з’явився до Леніна, який наступного дня прийняв рішення укласти договір про перемир’я з Петлюрою. Я ж із мандатом, підписаним Чичеріним, повернувся в Кам’янець-Подільський, щоб повідомити відповідь радянського уряду.
— Чи звертався до вас Петлюра з інших питань?
— Так. Він просив мене допомогти розібратися в ситуації, важкій обстановці.
— Хто ще, крім вас, допомагав Петлюрі порадами?
— Загальновідомо, що військовим міністром при петлюрівському уряді був німець, його прізвище фон Стайбле.
— Ви були з ним знайомі?
— Звичайно. Ми неодноразово розмовляли з низки питань щодо тодішнього становища.
— Які шпигунські завдання отримували ви від Петлюри?
— Шпигунських завдань від Петлюри я не отримував і не виконував.
Згаданий під час цього допиту німець фон Стайбле — це генерал-хорунжий Армії УНР Олександр Якович Шайбле (1878—1919), який зовсім недовго, від 4 до 14 липня 1919 року, виконував обов’язки міністра військових справ в уряді Бориса Мартоса. За походженням він справді був німцем, але народився в Акермані (нині Білгород-Дністровський), закінчив Київське піхотне училище та Миколаївську академію Генерального штабу в Санкт-Петербурзі. У російській армії Олександр Якович дослужився до генерал-майора, а після утворення Української Центральної Ради та проголошення незалежності УНР зголосився до української армії. Від квітня 1919 року був начальником Головного управління Генерального штабу УНР. Помер у грудні 1919 року в Одесі від тифу.
На фото - Олександр Шайбле в Кам’янці-Подільському, 1919 рік
До речі, в липні 2012 року в Білгороді-Дністровському спочатку відповідна комісія, а потім і депутати міської ради відхилили пропозицію перейменувати вулицю Леніна на вулицю Генерала Шайбле. Ініціаторам перейменування було пояснено, що комісія, шануючи генерала Шайбле, водночас вважає некоректним перейменовувати саме вулицю Леніна.
НА ЩАСТЯ, ДЛЯ БЛАТНИХ ЛЕНІН ЩЕ БУВ «У ЗАКОНІ»
Павло Гольдштейн, який сидів із Платтеном в одному таборі, повідав такий епізод. Якось вночі блатні грали в карти на дружин «ворогів народу». Коли переможці кинулися по здобич — до жінок, які забарикадували від нападників двері, на допомогу нещасним прийшов Платтен. Він став перед дверима, що вели в жіночу половину барака, й крикнув: «Тільки через мій труп». Ось як розповів Гольдштейн про те, що було далі: «Блатні вищирилися. Не входило в їхні розрахунки чіпати Фріца Платтена: хоч і «фраєр», а знали, що друг він був Леніну, а Ленін тоді ще «в законі» був у блатних. Та й висота духу Платтена зіграла при цьому чималу роль. Не могли не відступити перед нею блатні. Словом, врятував Фріц Платтен беззахисних жінок від ґвалтівників».
12 березня 1942 року термін ув’язнення Платтена закінчився. Але його не звільнили. Останній лист із табору був написаний 25 березня 1942 року не самим Платтеном, а з його слів. Повідомлялося про важкий стан Платтена, про те, що він лежить у лікарні «ослаблений і спухлий».
Помер Фрідріх Платтен 22 квітня 1942 року — у чергову річницю народження Леніна. Його поховали в спільній могилі. Точне місце захоронення невідоме.
Ольга Свенцицька, яку зв’язували з Платтеном давні дружні зв’язки, та її донька Олена Чистякова-Дружиніна зробили все для відновлення доброго імені Платтена. 15 травня 1956 року його посмертно реабілітували.
Син Платтена, виступаючи восени 1988 року в Москві на вечорі, присвяченому 105-літтю з дня народження батька, розповів, що 1958 року отримав листа від колишнього табірного конвоїра, який, спокутуючи давній гріх, написав, що за усним розпорядженням табірного начальника особисто вивів Платтена за огорожу та пристрілив, оскільки в того закінчився табірний термін. В офіційній ж довідці сказано, що Платтен, «відбуваючи покарання, помер від серцево-судинного захворювання».
Автор: Олег Будзей
