Проектні плани Кам'янця-Подільського

Історичне зонування міста відображає характер освоєння його ландшафтно-топографічних зон, назви яких закріпилися за окремими районами міста. В різні часи ці райони виконували різні функції – спочатку як передмістя, пізніше – як периферійні території міста, згодом – як мікрорайони. Період освоєння територій, прилеглих до острова Старого міста, розпочався з середини ХVІІІ ст. і був пов’язаний з залюдненням невеличких приміських сіл – Карвасар, Довжка, Біланівки, а такожначали заселяться полуострова Русских и Польских фольварков. півостровів Руських та Польських фільварків, де перед тим були лише городи міщан. Их планировку определили главные улицы, которые прошли по водоразделам мысов; улицы образовались на продолжении дорог, связывавших город с окрестностями. Освоєння фільварків стало першим кроком на шляху збільшення сельбищної території міста. Их планировка, основанная еще на принципах органичной связи с ландшафтом, стала переходным звеном между структурами Старого города и возникшего в XIX в. Їх розпланування, засноване ще на принципах органічного зв'язку з ландшафтом, стало перехідною ланкою між структурами Старого міста і Нового плану, що виник у XIX ст.

Проектні плани Кам'янця-Подільського по розбудові міста до 1980-х років.

План 1842 р. (іл. 1)

У 1812 р. м. Кам’янець-Подільський остаточно втратив стратегічне значення; небезпека заселення незахищеного лівого берега р. Смотрич відпала. Відтак вже наприкінці 1830-х рр. житлова забудова стала активніше поширюватися на периферію. В 1842 г. был составлен проектный план города, предполагавший его расширение в восточном направлении. Цей період відображено на низці історичних планів міста, найбільш раннім з яких є детальний „План города Каменца-Подольского в настоящем своем положении“, датований 1842 роком. План фіксує забудову всіх існуючих на той час частин міста. На ньому зафіксовано назви передмість – „Польскіе фольварки“, „Рускіе фольварки“ та „Предместье Белановка“. З плану видно, що на цей час Польські та Руські фільварки, Біланівку, а також частину території на схід від Проскурівської дороги, на північ від Старого міста було вже майже повністю забудовано. Розпланування Польських та Руських фільварків визначали головні вулиці, які пройшли по вододілах мисів; вулиці утворилися на продовженні доріг, які сполучали місто з околицями. Освоение фольварков стало первым шагом на пути увеличения селитебной территории города. Процес формування Нового плану як окремого району міста та поступове збільшення його ролі в загальноміській забудові відображено на низці архівних планів міста, що охоплюють період цілого століття – 1830-ті – 1930-ті рр.Нового плана.

Проектний план 1836 р. (іл. 2)

1836 р. подільським губернським землеміром Чайковським було розроблено проект перепланування передмістя Руських фільварків, підписаний 1842 р. комісією проектів, у складі якої був архітектор Вісконті. Згідно з цим проектом передбачалося розбити у південній частині фільварків велику восьмикутну в плані площу, від якої протрасувати три паралельні вулиці уздовж півострова Руських фільварків. Проектом також було визначено місце для будівництва нової церкви, місце для якої було визначене на вісі головної вулиці, що йшла по вододілу півострова Руських фільварків. В цьому ж році розпочалося проектування церкви, однак її перший проект реалізовано не було

Проектний план 1837 р. (іл. 3)

Перші проектні пропозиції стосовно освоєння лівобережної частини Смотрича, „за оврагом“ (тобто за каньйоном), з’явилися в 1837 р. . Вони передбачали будівництво в північно-східній та північно-західній частині Старого міста двох мостів (позначені як „проектні мости“), які мали зв’язати Старе місто з лівобережним плато. На вісі східного мосту передбачалося розбити великий майдан. Східну частину плато передбачалося розпланувати двома рядами майже квадратних у плані кварталів, відділених від східної кромки берега каньйону парковою частиною. 1842 року цей проект було схвалено комісією, у складі якої були архітектори Вісконтій, Руско та Н.(М.)Єфімов.

Проектний план 1838 р. (іл. 4)

У 1838 р. було розроблено другий містобудівний проект (підписаний архітекторами Вісконті та Ф.Руско), на якому було визначено розпланування „пустопорожной“ частини плато на схід від „Города Каменца“ (тобто Старого міста), а також передмістя Польських фільварків. Проект передбачав організацію в межах „проэктных кварталов на пустопорожней земле“ вже двох майданів – на сході та на півночі від Старого міста.

Проектний план 1841 р. (іл. 5)

1841 роком датовано „План части города Каменца Подольского“, на якому показано північну частину Старого міста, частину Польських фільварків та частину проектних кварталів східної та північної частини плато і визначено місцеположення кварталу, передбаченого для будівництва Подільської семінарії. На цьому кресленику позначено також два проектні мости на попередньо визначених місцях. Орієнтацію розвитку міста в північному напрямку, як видно з плану, визначала дорога до міста, названа на плані „Санкт-Петербургская почтовая дорога из города Каменца в город Проскуров“. Втім, освоєння лівобережної частини плато було розпочато ще до спорудження нового мосту. Стремление выйти за пределы Старого города объясняется высокой плотностью его застройки и необходимостью расширения городских территорий. Прагнення вийти за межі Старого міста пояснюється високою щільністю його забудови і необхідністю розширення міських територій. Так, в 1840-х гг. Поширення забудови на Новий план почалося з північної частини міста. Жилые дома здесь появились еще до начала реализации проектных планов: при разбивке геометрических кварталов имели ¹¹⁹ место случаи урезки уже существовавших застроенных участков. Житлові будинки тут з'явилися ще до початку реалізації проектних планів: при розбивці геометричних кварталів мали місце випадки урізання уже існуючих забудованих ділянок. Процесс освоения левобережья с севера объясняется наличием в северной части каньона так называемого Старого моста, который обеспечивал связь острова и плато. Процес освоєння лівобережжя з півночі пояснюється наявністю в північній частині каньйону, біля Польської брами, так званого „Старого мосту“, який забезпечував зв’язок острова і плато.

Проектний план 1842 р. (іл. 6, 6а)

У 1842 р. (вірогідно, одночасно зі складанням фіксаційного плану міста; див. іл. 1) було розроблено „План города Каменца Подольского в проектном виде“ та план міста з околицями. Ці проектні плани, підписані Подільським губернським землеміром Чайковським, показували ціле місто в передбачених межах, розширення яких планувалося у східному напрямку, на лівобережну частину плато, а також симетрично на південь і на північ. Цепочка новых, геометрически правильных прямоугольник кварталов протянулась вдоль восточного берега каньона, соединившись на юго-востоке с Русскими, а на северо-востоке – с Польскими фольварками. Ланцюжок нових, геометрично правильних прямокутник кварталів простягнувся вздовж східного берега каньйону, з'єднавшись на південному сході з Руськими, а на північному сході – з Польськими фільварками, які підковою охопили острів. Цікаво зауважити, що саме на плані 1842 р. острівна частина Кам’янця вперше отримала назву „Старый город“.Восточная граница новых кварталов проходила по нынешней ул. Відмінність даного плану від попередніх полягала у скороченні проектного задуму щодо розширення східної межі міста: проектні квартали пролягали в один, а не в два ряди: їх східна межа проходила по нинішній вул. Ленинградской, северная – по ул. Октябрьской революции.Л.Українки (в ХІХ ст. – Петербурзькій, після 1917 р. – Петровського, Ленінградській), північна – по вул. Північній (за радянських часів – Жовтневої революції). Между новыми кварталами и каньоном Смотрича предполагалось разбить парк. Між новими кварталами і каньйоном Смотрича, по його високому лівому берегу, як і на попередніх планах, передбачалося розбити парк.

Особенностью данного проектного плана было привнесение в общую градостроительную схему города ярко выраженных черт регулярности. Особливістю даного проектного рішення, яке розвивало концепцію, закладену ще 1838 року, було привнесення в загальну містобудівну схему міста яскраво виражених рис регулярності. При этом часть левобережного плато, прилегающая к каньону Смотрича с востока, отводилась под „предполагаемый проектный бульвар“, в котором сочетались элементы живописной ландшафтной и регулярной планировки. В новом градостроительном замысле очевидна была жесткость, неорганичность регулярной планировки по отношению к живописному и многообразному рельефу. Єдиним винятком була частина лівобережного плато, що безпосередньо прилягала до каньйону Смотрича зі сходу; вона відводилася під „передбачуваний проектний бульвар“, в якому поєднувалися елементи мальовничого ландшафтного і регулярного розпланування. В цілому в новому містобудівному задумі очевидна була геометрична сухість, неорганічність регулярного розпланування по відношенню до мальовничого рельєфу. Особенно наглядно прочитывалась эта чужеродность в новой планировке Польских и Русских фольварков и расположенного в северной части города предместья Белановки, где геометричность схемы улиц насильственно вторгалась в живописную уличную сеть, сформировавшуюся в соответствии с традиционными градостроительніми принципами. Особливо ця чужорідність прочитувалася в новому розплануванні Польських та Руських фільварків і розташованого в північній частині міста пасовиська Біланівки, де ортогональна схема вулиць насильницькі вторгалася в мальовничу вуличну мережу, сформованою відповідно до традиційних містобудівних принципів. Монотонность прямоугольных кварталов несколько разрежалась тремя проектными площадями. Одноманітність прямокутних кварталів дещо розріджувалася трьома проектними майданами. По отношению к общей территории Нового плана (такое название получила эта часть города) площади выглядели несоразмерно большими. По відношенню до загальної території Нового плану (таку назву отримала ця частина міста) майдани були несумірно великими. Одна из них размещалась на юго-востоке; в северной ее части предполагалась постановка „Евангелической“ церкви. Один з них розміщувався на південному сході; в північній його частині передбачалася постановка "Євангелічної" церкви. Вторая находилась в восточной части, напротив Троицкой площади Старого города, третья - на северо-востоке проектных кварталов; здесь предполагалось строительство приходской церкви для Польских фольварков. Другий знаходився у східній частині, навпроти Троїцької площі Старого міста, третій – на північному сході проектних кварталів. Четвертий знаходився на Руських фільварках, п’ятий – на Польських фільварках. На плане 1842 г. было обозначено место строительства предполагаемого моста через каньон Смотрича, который должен был связать Старый город с новыми кварталами. На плані 1842 р., як і на попередніх, було позначено місце будівництва двох мостів через каньйон Смотрича, які повинні були зв'язати Старе місто з новими кварталами.

Проектний процес тривав упродовж 1840-х років: найбільшу увагу було приділено північно-східній частині міста, ще один проект якої було розроблено 1847 року у зв’язку з передбачуваним спорудженням на Польських фільварках, на новому місці, мурованої Георгіївської церкви замість зведеної у 1735–1740 рр. дерев’яної.В 1861 г. составляется новый проектный план ¹¹⁵ (рис. 15), по которому было намечено расширение города на восток (до современной ул. Московской) и на юго-восток (до проспекта Ленина). Северная граница осталась без изменений. Развивая идею регулярности, заложенную в плане 1842 г., новые кварталы были разбиты по так называемой „прямоугольно-сетчатой“ системе, характеризующейся взаимной перпендикулярностью улиц, строгой геометричностью и сухостью.

Проектний план 1861 р. (іл. 8)

У 1861 р. було розроблено новий план Кам’янця-Подільського, який фіксував тогочасний стан забудови Старого міста, а також показував проектний вигляд лівобережної частини плато, де, на відміну від плану 1842 р., з’явилася друга смуга проектних кварталів, які передбачалося розширити на схід до вул. І.Огієнка (колишньої вул. Московської) і на південь – до проспекту М.Грушевського (колишньої вул. Загородньої, пізніше – проспекту Леніна). Північна межа міста залишилася без змін. Розвиваючи ідею регулярності, закладену в плані 1842 р., нові квартали було розбито за так званою „прямокутно-сітчастої“ системою, яка характеризується взаємною перпендикулярністю вулиць, суворою геометричністю і сухістю. Два мости, як і на попередніх планах, було показано на сході та на півночі острова Старого міста.

Кварталы, близкие по размерам и форме, предполагалось застраивать по периметру типовыми усадьбами; внутриквартальные пространства отводились для озеленения, представлявшего собой также регулярные посадки.Квартали, близькі за розмірами і формою, за планами 1842 та 1861 рр. передбачалося забудовувати по периметру типовими садибами; внутрішньоквартальні простори відводилися для озеленення регулярної посадки (іл. 9, 10). Такая планировка явилась реализацией градостроительного опыта Юга Украины, где со второй половины ХУШ в. Таке розпланування стало реплікою на містобудівний досвід Півдня України, де з другої половини ХУШ ст. получил массовое распространение принцип регулярной планировки городов, возникший вследствие перехода в европейском и отечественном градостроительстве от барокко – к классицизму и отразивший стилевые особенности последнего. набув масового поширення принцип регулярного розпланування міст, що виник внаслідок переходу в європейському та вітчизняному містобудуванні від бароко – до імперського класицизму і відбив стильові особливості останнього.

Згідно плану 1861 р. регулярне розпланування передбачалося запровадити й на Польських та Руських фільварках, де проектом було передбачено створення великих площ. На Руських фільварках композиційним центром площі мала стати нова церква, на Польських фільварках – торгові лавки.

Проектний план 1865 р.Осуществление столь обширных проектных замыслов было непосредственно связано с устройством удобной и кратчайшей комуникации между Старым городом и Новым планом. (іл. 12)

План 1861 року почали реалізовувати вже з сер. ХVІІІ ст. Через те, що основною комунікацією між містом (Старий містом) і лівобережжям Смотрича на той час був так званий Старий міст біля Польської брами, перші будинки почали з’являтися саме в північній частині лівобережної зони. Одним з перших будівель на цій території з’явилася православна духовна семінарія, що постала 1861–1865 рр. (іл. 11). Для її розміщення було запроектовано площу, запроектовану ще на плані Кам’янця 1841 р. (див. іл. 5). Розміщення семінарії як вже існуючої зафіксовано на плані 1865 рр.; на цьому ж плані позначений комплекс „Богоугодного заведения“ (теперішня міська лікарня), а на Польських фільварках – будівля міської в'язниці та монастир візиток (іл. 12; див. іл. 86, 92).

План 1865 р. відзначається тим, що він вперше передбачає розширення східної межі міста до сучасного проспекту Грушевського. Територія Кам’янця в межах острова на плані 1865 р. вперше отримує назву „Старый город“, на відміну від території нового міста, названої „Новый город“. Польські та Руські фільварки відповідно отримали назви „Александровская слобода“ та „Мариинская слобода“. Перший від каньйону Смотрича ряд проектних кварталів на плані названо „проектные кварталы частью застроенные“. Нові площі в межах цих кварталів уперше отримали назви: площу, розташовану на сході, навпроти Троїцької площі Старого міста, названо „Соборная площадь“ (на ній визначено місце для Соборної церкви), а площу на північному сході, біля духовної семінарії – „Семинарская площадь“ (на останній було передбачено розмістити „проэктные лавки“). Територію високого лівого берега каньйону, що підковою охоплювала Старе місто, було визначено як „проэктный бульвар“.

Здійснення великих проектних задумів по освоєнню лівобережної частини плато і розширення міста на схід було безпосередньо пов'язане з влаштуванням зручної та найкоротшої комунікації між Старим містом і Новим планом. Поэтому в 1864 г. началось сооружение семипролетного моста, соединившего бывшую Троицкую площадь (ныне пл. Куйбышева) с проектной площадью в восточной части Нового плана (ныне пл.Ленина). Тому в 1864 р. розпочалося спорудження семіпрогінного Олександрівського (Новопланівського) мосту, яке було завершене у 1874 р. (іл. 13). Міст з'єднав Троїцьку площу (за радянських часів – пл. Куйбишева) з проектною „Торговою великою площею“ в східній частині Нового плану (іл. 14) (нині її частину займає Майдан Відродження, колишню площу Леніна). Постройка Новоплановского моста была завершена в 1872 г. ¹¹⁷ Появление моста в восточной части Старого города превратило последний в транзитный. Город, долгое время развивавшийся как замкнутая структура, имевшая одну основную коммуникацию через Замковый мост (исключая Старый мост на Польских воротах, в каньоне), влился в новую структуру в качестве одного из городских районов. Если раньше „лицом“ Каменца была западная сторона Старого города с целым рядом крупных монастырских ансамблей и доминант, то теперь это „лицо“ развернулось на 180° на восток, в направлении Нового плана. Главным въездом в Старый, город стал Новый мост, а прежняя, древняя въездная дорога осталась лишь как коммуникация с предместьями. Вместе с тПоява мосту в східній частині міста перетворило його основну територію (нині острів Старого міста) на транзитну. Місто, яке впродовж кількох століть довгий час розвивалося як замкнута містобудівна структура, що мала одну основну комунікацію через Замковий міст (крім Старого мосту на Польських воротах, у каньйоні, що з’єднував острів з господарським передмістям Польські фільварки), у новій містобудівній структурі стало одним з міських районів. І вже невдовзі стало очевидним, що цей район перестав бути головним: центр Кам’янця наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. став активно формуватись на Новому плані. Якщо раніше "лицем" Кам'янця була західна сторона Старого міста з низкою великих монастирських ансамблів та домінант храмів, то тепер це "обличчя" розвернувся на 180^о на схід, у напрямку Нового плану. Головним в'їздом у Старе місто став Олександрівський міст, а стара західна дорога, що проходила повз замок, перетворилася на другорядну комунікацію. Разом з тим и і на нее увеличилась нагрузка, обусловленная ростом города. на неї збільшилося навантаження, зумовлене територіальним та чисельним зростанням міста. В 1876 г. эта дорога была расширена, в связи с чем были разобраны надвратная башня на Замковом мосту и ворота Станислава Августа ¹²³ . У 1876 р. цю дорогу було розширено, у зв'язку з чим були розібрані визначні пам’ятки архітектури надбрамна вежа св. Анни на Замковому мосту та брама Станіслава Августа. У Старому місті з будівництвом моста відбулися зміни розпланувальної структури, зокрема, східні квартали було прорізано магістральною вулицею, а Троїцька площа, яка раніше мала камерний характер, отримала абсолютно нову функцію, перетворившись на парадний в'їзд до Старого міста. Улицы, прилегающие к ней, застраивались репрезентативными Відтоді вулиці, що прилягали до неї, почали забудовувалися репрезентативними зданиями. будівлями. Одно из них - гостиница "Бель-вью" („Belle-vue“) Одне з них – готель "Бель-вью" ( "Belle-vue") было окончено в 1875 г. ¹²² – постав у 1875 р.

Будівництво Новопланівського мосту знаменує початок другого значного етапу розвитку Кам’янця-Поділського, який характеризується активним освоєнням лівобережної частини – Нового Плану. Забудова цієї території почалася зі спорудження значних громадських будівель. Вже планом 1865 р. передбачалося відведення цілого кварталу поряд з духовною семінарією для комплексу „богоугодных заведений“. Цей комплекс було збудовано у 1864–1887 рр. за проектом подільського губернського архітектора М.Ф.Карчевського, доопрацьованим 1862 р. архітектором Е.Міквіцом. На плані міста 1773 р., „богоугодные заведения“ позначені як такі, що будуються. Забудова цього кварталу згідно проекту здійснювалася уздовж вул. Пушкінської (тут постав головний будинок лікарні) та вул. Семінарської (нині Червоноармійська), де розмістилися лікарняні корпуси. Решта території на той час була вільною.

Проектний план 1773 р. (іл. 15)

1873 р. було розроблено новий план, названий „План города Каменца Подольского в настоящем положении“ (іл. 15). Він детально фіксує наявну на той час забудову Старого міста, а також існуючу забудову в межах першого ряду проектних кварталів на схід від каньйону. Усі частини міста, крім острова Старого міста (за ним залишилася назва „Старый город“) отримали нові назви: „Новый город“ – „Предместье Александровское или Новый План“, „Александровская слобода“ (Польські фільварки) – „Предместье Георгиевское“, „Мариинская слобода“ (Руські фільварки) – „Предместье Покровское“. Нові назви фільварків були пов’язані зі спорудженням на їх територіях нових церков – Георгіївської та Покровської. „Соборну площу“, позначену на плані 1865 р., було перейменовано на „Большую Торговую площадь“, натомість назву „Семінарської площі“ змінено не було.

План 1873 р. свідчить, що проектні задуми по переплануванню Польських та Руських фільварків не було реалізовано: він фіксує стару нерегулярну розпланувальну систему, незначно адаптовану до постановки нових храмів. Не було реалізовано також проектний задум, згідно з яким внутрішній простір нових кварталів „Олександрівського передмістя“ (Нового Плану) передбачалося забудовувати типовими садибам за регулярною парцеляційною схемою. Зафіксований планом 1873 р. садибний розподіл не відповідав проекту і був цілком довільним. Вартим уваги є той факт, що на плані 1873 р. було вперше введено наскрізну нумерацію кварталів міста, на яких на той час вже велася забудова. Нумерація починалася зі Старого міста, продовжувалася на Польських фільварках, Новому плані та завершувалася на Руських фільварках. Усього на час складання плану було забудовано 66 кварталів.

Привертає увагу, що на плані 1873 р. показано вже тільки один міст через каньйон – Олександрівський (Новопланівський), розташований у північно-східній частині каньйону. Другий міст, який передбачалося звести на півночі острова, відсутній. Як свідчать пізніші плани, від його спорудження відмовились і до цієї ідеї більше не повертались.

Позначена на плані 1773 р. вулиця, що зі сходу відділяла парк над лівим берегом каньйону від першого ряду проектних кварталів (нині вул. Шевченка), складалася з двох відтинків: її північна частина на північ від мосту та Великої Торгової площі отримала назву „Большая Бульварная улица со съездом с Почтовой дороги на мост“, південна частина, що прямувала від площі на південь – „Малая Бульварная улица“. Аналогічно й інші вулиці по обидва боки Великої Торгової площі отримали відмінні назви: на північ від площі – „Первая Петербургская“, „Первая Московская“, на південь від площі – відповідно „Вторая Петербургская“, „Вторая Московская“. Тут на короткому етапі простежується традиція нумерації вулиць, запроваджена у Російській імперії (приміром, у Санкт-Петербурзі), яка, однак у Кам’янці не прижилася.

Територія Олександрівського передмістя, розташована на північ від Новопланівського мосту та Великої Торгової площі, освоювалася значно активніше. Цьому сприяла наявність в нижньому рівні каньйону р. Смотрич Старого мосту, що з’єднував острівну частину міста з Польськими фільварками, які були ближче до північної частини Нового плану.

Навіть передбачений уздовж усього східного боку каньйону парк було на цей час сформовано лише в частині на північ від Олександрівського мосту. Усе це виразно помітно як на плані 1773 р., так і на панорамній фотографії Нового Плану, зробленій на межі 1880–1890-х рр. (іл. 16).

Проектний план міста 1884 р . (іл. 17)

План міста, складений міським землеміром С. Нагорничевським у 1884 р., дає уявлення про межі та характер забудованої частини Олександрівського передмістя, а також про подальший перебіг освоєння лівобережної території, яка збільшилася в північно-східному напрямку на дві лінії кварталів, конфігурація яких повторювала попередню схему.

Проектний план 1891–1898 рр.

Згідно з проектним планом у 1891–1898 рр. на Великій Торговій площі було споруджено Олександро-Невський собор – репрезентативну споруду в російсько-візантійському стилі (іл. 18), зруйнований в 1930-х рр. і відбудований на початку 2000-х рр. Большое значение для поддержания ансамбля застройки Нового плана имело строительство в I89I-I893 гг. Його спорудження мало велике значення для підтримки ансамблю забудови Нового плану, а передусім організувало площу. Эта площадь, находившаяся почти на оси Новоплановского моста, по проектным планам не имела церкви; сооружение храма предполагалось на семинарской площади. Ця площа, що знаходилася майже на осі Новопланівського мосту, за проектними планами не мала церкви; спорудження храму передбачалося на Семінарській площі. Однако постройка в 1851-1861 гг. Однак побудова в 1851-1861 рр. Георгиевской церкви на Польских фольварках исключила необходимость строительства второй церкви для этой части города. Георгіївської церкви на Польських фільварках виключила необхідність будівництва другої церкви для цієї частини міста. Очевидно, по той же причине не был построен и храм, намеченный планом 1842 г. на юго-восточной площади Нового плана: в 1861 г. на Русских фольварках была сооружена Покровская церковь. Поэтому уже на плане города, составленном в 1873 г ¹²⁸ , было намечено строительство большой соборной церкви на восточной городской площади, получившей название „Большая торговая площадь“. Церковь, однако, была построена не в соответствии с планом – в центре площади, а несколько в стороне, со смещением от главной оси. Очевидно, з тієї ж причини не було побудовано і храму, наміченого планом 1842 на південно-східної площі Нового плану: в 1861 р. на Руських фільварках було споруджено Покровську церкву. Тому вже на плані міста, складеному в 1873 р., було передбачено будівництво великої соборної церкви на східній міській площі, що отримала назву "Велика торгова площа". Собор, однак, було побудовано не відповідно до плану – в центрі площі, її поставили зі зміщенням від головної осі на північ.

З появою Олександро-Невського собору простір площі отримав композиційний центр (іл. 19). Навколо площі, уздовж трьох вулиць – Великої Бульварної (нині Шевченка), Олександрівської (нині Соборна) та Великої Петербурзької (нині Л.Українки) почала формуватися забудова (іл. 20). Композиційним центром північної частини міста, розташованої між Польськими фільварками та Олександрівським передмістям, стала запроектована ще 1838 року Велика Семінарська площа).

Найбільш репрезентативними будівлями на Новому Плані забудовувалася теперішня вС появлением Нового плана начался численный рост населения Каменца.вввулиця Шевченка, яка на плані 1773 р. мала назву Велика Бульварна, а з 1884 р. отримала сучасну назву – Тараса Шевченка (іл. 21; див. іл. 17). На її відтинку, що йшов на північ від Олександрівського (Новопланівського) мосту, в 1882–1884 рр. було споруджено Маріїнську жіночу гімназію (іл. 22), Селянський банк (кін. ХІХ ст.; іл. 23), Контрольну палату (кін. ХІХ ст.; іл. 24), Пушкінський народний дім (1899 р.; іл. 25), а також кілька інших будинків – особняків, від яких дотепер зберігся особняк по вул. Шевченка, 31. Відмітною рисою забудови вулиці цього періоду було те, що її східна червона лінія в кварталі між Великою Торговою площею (нині вул. Соборною) та вул. Кишинівською (нині Д.Галицького) проходила з відступом на схід, утворюючи перед будинками сквер. Зокрема теперішній будинок по вул. Шевченка, 31, у дворі (так званий „будинок з каріатидами“) репрезентує тогочасний фронт забудови і тип будинку-особняка (див. іл. 145, 146). Аналогічний одноповерховий особняк зафіксовано на фотографії південного відтинку вул. Шевченка (див. іл. 20). Тут наприкінці ХІХ ст. постала Казенна палата (кін. ХІХ ст.; іл. 26), а також кілька особняків, що збереглися дотепер.

Другою вулицею, де постала репрезентативна забудова, стала Соборна, що сформувала північний бік Великої Торгової площі. Вже за часів появи Новопланівського мосту вона почала формуватися як одна з головних магістралей, на якій постали двоповерхові будинки: це виразно помітно на панорамі Нового Плану, зробленого з вежі ратуші (див. іл. 16). Один з типів таких будинків зафіксовано на рисунку М.Топоркова в 1919–1921 рр. (іл. 27).

Панорама високого лівого берега Смотрича, на якому вивищувалася домінанта Олександрівського собору, розкривалась з Олександрівського (Новопланівського) мосту (іл. 28). На відтинку вулиці (нині початок бульвару Князів Коріатовичів), що з’єднала міст з Великою Торговою площею, майже одночасно з завершенням будівництва собору, в 1898–1901 рр., постала будівля Державного банку ).

Південна частина території Нового Плану, між Олександрівським мостом та Руськими фільварками, почала формуватися з вул. Шевченка. У південно-східній частині Нового Плану, там, де тепер знаходиться ботанічний сад, за проектними планами 1842 та 1861 рр. передбачалося розмістити торгову площу (див. іл. 6, 8) з „євангелічною церквою“. Лише на межі ХІХ–ХХ ст. тут з’явилася забудова: на вул. Петербурзькій (нині Л.Українки) постали садиба Дембіцького (1901 – 1914 рр.; див. іл. 132–135), комплекс гімназії С.Славутинської (1905 р.; іл. 30, 31, див. іл. 121), лютеранська кірха (іл. 32). Деякий час проіснувала й торгова площа; її зафіксовано на одній з історичних фотографій (іл. 33). На цій площі, поряд з рядами дерев’яних крамниць, зображено невеличку каплицю та невідому споруду, що формували північний бік площі (іл. 34), ідентифікувати які, на жаль, поки що неможливо. На жодному з пізніших зображень та нечисленних історичних планів їх не показано. Краєзнавча та історична література, присвячена Кам’янцю, про них навіть не згадує. Пізніше площу було забудовано.

З появою Нового Плану розпочалося кількісне збільшення населення Кам’янця. В 1887 г. здесь было уже 36 тыс. жителей. Так, якщо у 1840-х рр. в Каменце было 1307 домов (включая территории фольварков и каньона), что свидетельствует о крайней насыщенности застройки. в Кам'янці було 1307 будинків (включаючи території фільварків і каньйону), що свідчить про крайню насиченості забудови, то Распространение застройки на Новый план началось с северной части города. у 1887 р. у 36-тисячному місті нараховувалося З городе насчитывалось в этот период 1712 каменных и 1257 деревянных домов. 1712 кам'яних і 1257 дерев'яних будинків. В отличие от Нового плана, Старый город бил тесен и грязен. На відміну від Старого міста, яке відзначалося тіснявою та поганими санітарними умовами, забудова Нового плану формувалася за новими містобудівними і санітарними стандартами.

План 1905 р. (іл. 35)

На початку ХХ ст. територія Нового Плану сягнула межі, визначеної проектним планами 1865 та 1884 рр. (див. іл. 12, 17) – вулиці Загородньої (проспекту Грушевського). В цей час намітилася тенденція до зменшення вдвічі розмірів Великої Торгової площі, яка перемістилася на схід. На південному сході Нового Плану, на місці православного цвинтаря (позначеного на плані 1773 р.) та яру, що починався на краю високого берега каньйону, утворилася нова Торгова площа. Вона показана на плані 1905 р. (іл. 35).

На рубежі ХІХ – ХХ ст. з появою північних вулиць Пушкінської, Базарної (Веліканова), Великої Білановецької (Тімірязєва) та Першої Загородньої (Північної) з’явилися ознаки регулярності забудови на мальовничих схилах високого північного берега каньйону Смотрича. Декілька фотографій кінця ХІХ – початку ХХ ст. (іл. 36, 37, 38) відтворюють початок формування забудови вул. Пушкінської як частини загальноміської панорами. На початку ХХ ст. в межах вулиць Шевченка та Л.Українки було збудовано декілька першокласних взірців житлової архітектури, серед яких – особняки К.Дембіцького по вул. Л.Українки, 60 (див. іл. 132–135) та Л.Українки, 38 (див. іл. 136), особняк Осаулової (див. іл. 125), будинок по вул. Шевченка, 37 (іл. 39, див. іл. 138).

Окремо слід зупинитися на розвитку Руських та Польських фільварків. Перебіг майже синхронного освоєння територій цих передмість, можна простежити по архівних планах міста, починаючи від 1773 р. Перша забудова з’явилася тут на найбільш підвищених частинах півостровів – вододілах, по яких проходили головні вулиці, утворені на продовженні доріг до міста. В подальшому розвиток сельбищних зон відбувався уздовж цих вулиць, поступово спускаючись по схилах півостровів, до каньйону (див. іл. 1). Тут, в каньйоні, на правому березі Смотрича навпроти західного боку Польських фільварків, на передмісті Видрівка, зберігся великий водяний млин, який традиційно називають „млин Ірафа“. Спорудження цього млина можна пов’язувати з першою половиною. ХІХ ст. (іл. 40).

Спроби надати забудові фільварків більшої регулярності, які було зроблено в середині ХІХ ст., при розробленні у 1836 та 1838 рр. планів передмість (див. іл. 2, 4), як видно з наступних планів міста, не дали наслідків. Втім, характер забудови поступово змінювався. Збільшився її масштаб, урізноманітнилися об’ємно-просторові рішення. В середині ХІХ ст. тут почали з’являтися будинки типу шляхетських дворів, архітектура яких формувалася під впливом класицизму (іл. 41, 42, див. іл. 172). Фотографії кінця ХІХ ст. фіксують різноманітну типологію забудови, в якій, однак, простежується характер подільського народного житла (іл. 43, 44).

В 191З г. было 26 мелких полукустарных предприятий, 6 заводов искусственных минеральных вод, 2 литейно-механических завода, 4 сигаретные и 2 гильзовые фабрики, 2 пивоварни, а также 312 ремесленных мастерских. Забудову нового міста на рубежі XIX-XX ст. визначали споруди, виконані у формах класицизму, історизму та модерну. Массовая жилая застройка формировалась с ориентацией на образцовые проекты, помещенные в „Собрании фасадов Его Императорским Величеством высочайше апробированных для частных строений в городах Российской империи“ ¹²⁹ . Масова житлова забудова формувалася з орієнтацією на зразкові проекти, поміщені в "Собрании фасадов Его Императорским Величеством высочайше апробированных для частных строений в городах Российской империи".

Проектний план 1913 р. (іл. 45)

B.I913 г. был состав лен план Каменца ¹³⁰ (рис. 16), на котором, помимо существующих зданий и кварталов, были нанесены предполагаемые кварталы. У I913 р. було складено генплан Кам'янця ¹³⁰, на якому, крім існуючих будівель і кварталів, було показано передбачувані квартали. Намечалось расширить город на восток, вплоть до р.Мукши, включив в его черту с.Мукшу Борышковецкую и Мукшу Китайгородскую. Так, планувалося розширити місто на схід, аж до річки Мукші, включивши в його смугу село Мукшу Боришковецьку і Мукшу Китайгородську. Планировка предполагаемых кварталов сочетала элементы прямоугольно-сетчатой, лучевой и радиально-концентрической систем, чем значительно отличалась от планировки Нового плана. Розпланування передбачуваних кварталів поєднувало елементи прямокутно-сітчастої, променевої та радіально-концентричній систем, чим значно відрізнялася від розпланування Нового плану. Общую градостроительную схему значительно „оживляли“ пространства площадей, скверов и нерегулярного парка. Загальну містобудівну схему значно "оживляли" простори площ, скверів і нерегулярного парку. Тем не менее, и здесь планировка в минимальной степени согласовывалась с живописным рельефом междуречья Смотрича и Мукши. Проте, і тут розпланувальна схема мінімально узгоджувалася з мальовничим рельєфом межиріччя Смотрича і Мукші. План 1913 г. осуществлен не был. Справедливости ради нужно отметить, что он был намного органичнее той планировки, которая существует ныне. Треба зазначити, що з містобудівної точки зору та перспективи розвитку міста він був набагато органічнішим від системи розпланування, яка існує нині.

Згідно з планом 1913 р. було передбачено будівництво у Кам’янці залізничної станції, яка мала стати тупиковою. Місце для станції, визначене на цьому плані, в засаді не змінилося й досі. На той час станцію відділяв від міста чималий простір, що дорівнював розмірам тогочасного Нового Плану. Втім, пізніше місто розрослося у східному напрямку, а в 1916 р. гілку залізниці було продовжено на південь до станції Ларга, і вона розділила місто, відрізавши від нього східну частину території, передбаченої для подальшого розширення згідно з планом 1913 р. Промисловий характер прилеглої до залізниці зони визначив своєрідне й малопривабливе лице цієї частини міста, виключивши подальший містобудівний розвиток Кам’янця на схід.

На плані міста 1913 р. вперше знаходимо будинок Технічного училища (іл. 46), датою будівництва якого можна вважати початок ХХ ст. План 1913 р. цікавий також деякими назвами вулиць, які не згадуються на інших планах: зокрема на ньому вперше позначено бульвар Князів Коріатовичів, а також вулиці Хрестову та Високу, назви яких пов’язані з топографічними особливостями місцевості.

У 191З р. в Кам’янці було 26 дрібних напівкустарних підприємств, 6 заводів штучних мінеральних вод, 2 ливарно-механічних заводів, 4 сигаретні і 2 гільзові фабрики, 2 пивоварні, а також 312 ремісничих майстерень. Хозяев домов насчитывалось, 2277, из них в Старом городе – 720, на Новом плане – 468 (в т.ч. 29 городских зданий), на Польских Фольварках – 256, на Белановке – 169, на Мукше Боришковецкой – 93, Мукше Китайгородской – 61 и на хуторах – 20. Власників будинків налічувалося, 2277, з них в Старому місті – 720, на Новому плані – 468, на Польських фільварках – 256, на Біланівці – 169, на Мукші Боришковецкій – 93, Мукші Китайгородській – 61 і на хуторах – 20. Застройка города включала 3300 каменных и 2700 деревянных сооружений, из них 18 церквей, 4 католических, 1протесгантский костел и І каплица, 31 синагога. Забудова міста включала 3300 кам'яних і 2700 дерев'яних споруд, з них 18 церков, 4 католицьких, 1 протестантський костьол, І каплицю та 31 синагогу.

Проектний план 1913 р. з огляду на історичні події здійснено не було.

План 1916–1917 рр. (іл. 47)

У 1914 р. під час першої світової війни територія Кам’янця увійшла до театру військових дій. В 1914 г. была введена в эксплуатацию железнодорожная ветка Проскуров – Каменец-Подольский, а в 1916 г. – Каменец-Подольский –Ларга. Но слабое развитие в городе капиталистических отношений и его пограничное положение обусловили то, что город остался малоразвитым. В цьому ж році було введено в експлуатацію залізничну гілку Проскурів – Кам'янець-Подільський, а в 1916 р. – Кам'янець-Подільський – Ларга. Але слабкий розвиток у місті промисловості та його прикордонне положення позначилися й на загальній малорозвиненості міста, в якому не було водогону та каналізації, а єдиним джерелом освітлення були газові ліхтарі.

В 1914 г. во время первой мировой войнн город вошел в территорию военных действий.В періодВВВВ На збереженому плані міста, який можна датувати 1916–1917 рр. (іл. 47), позначено основні громадські установи, що функціонували в цей час; в їх числі – основні пам’ятки архітектури.

В період з 1917 по 1941 рр. Кам'янець-Подільський вступив у нову фазу містобудівного розвитку. В експлуатацію було введено багато громадських будівель, навчальних закладів, культурно-освітніх, медичних та інших установ. Проводятся большие работы по благоустройству города: ремонтируются мостовые десятков километров улиц, закладываются скверы и парки, налаживаются водо- и электроснабжение. В начале – середине 1920-х гг. Проводились роботи з благоустрою міста, ремонту мостових і вулиць, водо-та електропостачанню, закладенню скверів і парків. У 1924-25 рр. молодежь основала два парка. молодь заснувала два парки. У північній і центральній частині нового міста були побудовані три-чотириповерхові житлові будинки, які також є зразками архітектури конструктивізму; частина з них збереглася дотепер. В 1920-е гг. большое значение уделялось расширению промышленной базы (завод "Мотор", полиграфические предприятия, швейная, хлебопекарская, сапожная, колбасная и другие артели). Знаменательным фактом этого исторического периода стало создание на территории Старого города, в границах древних стен и земляных валов со всеми древними сооружениями Польскими и Русскими воротами, Государственного историко-культурного заповедника. В цей період, 1928 року, на території Старого міста, в межах древніх стін і земляних валів з усіма стародавніми спорудами Польської та Руської брами, стало створення Державного історико-культурного заповідника. Произошло зто в 1928 году. Значение этого факта трудно переоценить. На жаль, заповідний статус не вплинув на долю унікальної історичної та архітектурної спадщини Кам'янця: на практиці заходи з охорони спадщини були мінімальними.

В городе работало II библиотек, 6 рабочих и молодежных клубов, украинский драматический театр им.У роки індустріалізації в Кам'янці-Подільському були споруджені алебастровий, плодоконсервний й маслозаводи, птахо-і м'ясокомбінати, швейна, трикотажна, текстильна та меблева фабрики, металоштампувальний завод.

Індустріальний розвиток міста співпав з періодом „атеїстичної війни“., під час якої, в 1930-ті рр., були знесені визначні пам’ятки архітектури у Старому місті (Іоанно-Предтеченська і Троїцька церкви, вірменський Миколаївський і Кармелітській костьоли) та на Новому Плані (Олександро-Невська церква і лютеранська кірха). Утрата этих уникальных сооружений самым отрицательным образом сказалась на качестве архитектурной среды, намного обеднив ее. Їх втрата негативно позначилася на якості архітектурного середовища.

Фіксаційний план 1930-х рр.

В 1930-ті рр. було виконано фіксаційний план забудови міста, версія якого була виконана у вигляді планів окремих міських кварталів в масштабі 1:1000. План детально фіксує збережену на цей час історичну забудову міста, що дозволяє ідентифікувати окремі будівлі як з їх зображеннями на більш ранніх історичних планах, так і з їх сучасними залишками. Зокрема на ньому вже відсутні вищезгадані об’єкти сакральної спадщини.

Генеральний план 1937 р.

Застройку города на рубеже XIX-XX вв. определяли сооружения, выполненные в формах классицизма, историзма и модерна. Не остались вне внимания и памятники архитектуры города. В 1937 г. Гипроградом УССР был разработан план реконструкции Каменца-Подольского (авторы арх. А.М.Касьянов, В.И.Новиков, С.М.Клевецкий).У 1937 р. Діпромістом УРСР був розроблений план реконструкції Кам'янця-Подільського (автори арх. А. М. Касьянов, В. І. Новиков, С. М. Клевецьк). По этому плану развитие города предусматривалось в восточном и северном направлениях от Нового плана. За цим планом передбачалося розвивати місто у східному та північному напрямках від історичної території Нового плану. В плане достаточно удачно были решены вопросы застройки и озеленения нового города. У генеральному плані досить вдало були вирішені питання забудови та озеленення нового міста. Что же касается исторических территории, то подход к их реконструкции был выбран неверный.

Реализация генплана 1937 г. была прервана Великой Отечественной войной, принесшей городу значительные разрушения. Реалізація генерального плану 1937 р. була перервана Другою світовою війною, яка принесла місту значні руйнації. Около 50% застройки Нового плана было повреждено бомбежками. Близько 50 відсотків забудови Нового плану було пошкоджено бомбардуваннями. Несколько бомб попало и на территорию Старого города. По счастью, ни одной из значительных сооружений Каменца не было разрушено, как в Старом городе, так и на Новом плане. О состоянии застройки после войны свидетельствуют материалы фотофиксации, хранящиеся в Государственном архиве Хмельницкой области (ГАХО), Государственном архиве Великой Отечественной войны в г. Подольске под Москвой, в методфонде института теории и истории архитектуры (КиевНИИТИ), а также кадры документальной кинохроники "По следам отступающего врага", снятой 1-8 апреля 1944 г. при наступлении частей I Украинского фронта (хранится в Государственном архиве кинофотодокументов в Москве, ВС 429, 430, 1-й Укр. фронт). Кілька бомб потрапило і на територію Старого міста. На щастя, жодної із значних споруд Кам'янця не було зруйновано як у Старому місті, так і на Новому плані. Про стан забудови після війни свідчать матеріали фотофіксації, що зберігаються в Державному архіві Хмельницької області (ДАХО ), Державному архіві Великої Вітчизняної війни в м. Подільську під Москвою, в методфонді інституту теорії та історії архітектури (НДІТІАМ), а також кадри документальної кінохроніки „Слідами відступаючого ворога“, знятої 1-8 квітня 1944 р. при наступі частин I-го Українського фронту.

После Великой Отечественной войны незамедлительно начались работы по восстановлению Каменца, а с 1946 г. – реставрация от дельных памятников архитектуры. Після Великої Вітчизняної війни негайно почалися роботи з відновлення Кам'янця-Подільського. Місто розвивалося з орієнтацією на промислове виробництво. Асфальтобетонный завод, | карьероуправление, комбинат стройматериалов, завод сельскохозяйственных машин, автоагрегатный, кабельный, приборостроительный, электромеханический, и другие заводы и фабрики во многом предопределили лицо города. Асфальтобетонний завод, кар'єроуправління, комбінат будматеріалів, завод сільськогосподарських машин, автоагрегатний, кабельний, приладобудівний, електромеханічний, і інші заводи і фабрики багато в чому визначили обличчя міста. Нужно заметить, однако, что их размещение |велось без учета общей градостроительной программы развития города, а также без учета опыта генпланов начала XX в., в которых было много рационального. Потрібно відзначити, однак, що їх розміщення велося без урахування загальної містобудівної програми розвитку міста, а також без урахування досвіду генпланів початку XX ст., в яких було багато раціонального.

Генеральний план 1948 р.

У 1948 р. інститутом Діпромісто УРСР було розроблено новий генеральний план міста (арх. Л.С.Лемиш, А.А.Миронович), що передбачав розширення його території на схід. В межах Нового плану передбачалося створення загальноміського центру по осі бульвару Князів Коріатовичів. Эта улица, расширенная до 36 м, должна была стать связующим звеном между этим центром и привокзальной площадью, а также композиционной осью всего города. Ця вулиця, розширена до 36 м, повинна була стати сполучною ланкою між цим центром і привокзальній площею, а також композиційною віссю всього міста. Намечалось развитие существовавшей сети улиц Нового плана, создание новых прямоугольных кварталов жилой застройки, площадь которой предполагалось увеличить в 4 раза. Був передбачений також розвиток існуючої мережі вулиць Нового плану, створення нових прямокутних кварталів житлової забудови, площу якої передбачалося збільшити в 4 рази. Планировалось значительное увеличение зеленых насаждений в городе, разбивка большого сквера между ул. Планувалося значне збільшення зелених насаджень у місті, розбиття великого скверу між вул. Уральской, и Котовского, расширение центрального парка культуры и отдыха. Уральською і Соборною, розширення Центрального парку культури і відпочинку.

В Старом городе генпланом намечались мероприятия в русле ошибочной программы, заложенной в плане 1937 г.: проектировщики ориентировались на реконструкцию облика средневекового города. У Старому місті генпланом передбачалися заходи в річищі помилкової програми, закладеної в плані 1937 р.

Генеральний план 1954 р.

Подальший розвиток принципів, закладених в генплані 1948 р., передбачав генплан 1954 р. (арх. І.Т.Демешко). В черте Старого города предполагалось активное введение новой застройки, в черте Нового плана – дальнейшее строительство жилых зданий, учреждений соцкультбыта, промышленных объектов. У межах Старого міста активно впроваджувалася нова забудова, в межах Нового плану планувалося подальше будівництво житлових будинків, установ соцкультпобуту, промислових об’єктів. Протягом 1949-1950 рр. було відремонтовано 228 будинків, Новопланівський міст, споруджено водосховище, впорядковано лісопарк, парк ім. Ленина.Леніна. В следующие годы была сооружена тепловая электростанция, заводы железобетонных конструкций, электромеханический, кабельный, приборостроительный, сахарный и другие. В наступні роки було споруджено теплову електростанцію, заводи залізобетонних конструкцій, електромеханічний, кабельний, приладобудівний, цукровий та інші. За 1959-1970 гг. было построено 183 тыс. кв.метров государственной жилплощади и свыше 600 частных домов.За 1959-1969 рр. було побудовано 183 тис. м² державної житлоплощі та понад 600 приватних будинків,В городе свыше 100 торговых учреждений, 2 универмага, несколько поликлиник, 17 школ, 8 техникумов, 2 института, 2 кинотеатра, 7 библиотек, ботанический сад. понад 100 торговельних установ, 2 універмаги, декілька поліклінік, 17 шкіл, 8 технікумів, 2 інститути, 2 кінотеатри, 7 бібліотек, ботанічний сад.

Генеральний план 1969 р.

Наступний етап, що розпочався з середини 1960-х рр., позначився посиленням уваги до історичного минулого Кам'янця, до унікального Старого міста. В цей період тут розгорнулися науково-реставраційні роботи, намітилися перспективи розвитку Кам’янця-Подільського як туристичного центру. У 1967 р. було прийнято рішення про створення на території Старого міста і замку Державного історико-архітектурного заповідника.

Водночас активний розвиток міста і посилення його ролі в загальному промисловому балансі Хмельницької області визначив основні напрямки перспективного росту міста і його забудови, виходячи з промислової направленості міста та проектної розрахункової кількості його мешканців на період до середини 1990-х рр. – 160 тисяч (тобто збільшення в три рази), що передбачало відповідне збільшення житлового фонду міста, виходячи з нормативів, у п’ять разів.

Відповідно до генплану 1969 р. загальноміський центр розглядався переважно як пішохідна зона, що сполучала Старе місто і вокзал. Житлове будівництво передбачалося сконцентрувати на верхніх позначках басейну р.Смотрич, чим передбачалося формування нового силуету міста. А позаяк житлові масиви знаходились поза зонами регулювання забудови, то генпланом 1969 р. було передбачено ведення будівництва підвищеної поверховості – 5, 9, 12 поверхів. Міську структуру в генплані передбачалося розвивати у напрямку магістралі Хмельницький–Чернівці (в межах міста просп. Грушевського).

Розвиток міста в 1970-ті – 1990-ті рр. відбувався переважно в північному напрямку, де постав північний мікрорайон з забудовою підвищеної поверховості. Шлях розвитку на схід, передбачений ще генпланом 1913 р., перегородила Кам'янцю гілка залізниці; вона пройшла досить близько (у 800 - 1000 м) від загальноміського центру, який виявився „притиснутим“ до Старого міста. На північ від вул. Октябрьской Революции, т.е. именно в северном направлении направлении, в котором предусматривалось развитие города в начале ХХ в., были выстроены заводы; их общая территория в несколько раз превысила территорию Старого города. Північної, тобто саме в північному напрямку, в якому передбачався розвиток міста на початку ХХ ст., було побудовано заводи, загальна територія яких в декілька разів перевищила територію Старого міста.

Територія лівобережжя Смотрича на південний схід від проспекту Грушевського, що має безперечну перевагу для розміщення житла з точки зору невеликої віддаленості від загальноміського центру і умов інсоляції, також була відведена для промислового будівництва.

---

Сучасний Генплан Кам'янця-Подільського

---