У статті від 28 червня 2022 року я задав запитання: «Хто був первісним архітектором головного корпусу Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, який постав улітку 1906 року як навчальний корпус Кам’янець-Подільського середнього восьмикласного технічного училища?» Відповідь була такою: «Це Іван Петрович Калашников».
Ювілейний збірник Гаврила Барановського
Російський імператор Микола Перший 17 грудня 1842 року заснував у Санкт-Петербурзі Будівельне училище, в яке злились два спеціальні училища — архітектурне і цивільних інженерів. Із 1882 року навчальний заклад іменувався як Інститут цивільних інженерів, а нині це — Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет.
Випускник вишу Гаврило Барановський до 50-річчя указу Миколи Першого, яке відзначали 1892 року, уклав ювілейний збірник, в якому вміщено біографії та портрети, наскільки то було доступно автору, випускників навчального закладу. Потрапили туди і подільські архітектори.
Детальніше розповімо про одного з них — Івана Петровича Калашникова. У збірнику Барановського
Цивільний інженер Іван Петрович Калашников народився 24 жовтня (5 листопада за новим стилем) 1861 року. Первісну освіту здобув у Сергієвському реальному училищі в Пскові. 1880 року, закінчивши курс, вступив до Будівельного училища. При випуску 1885 року здобув звання цивільного інженера та право на чин десятого класу. Прослуживши деякий час при Міністерстві внутрішніх справ як відряджений до технічно-будівельного комітету, Іван Петрович у січні 1886 року отримав призначення на посаду молодшого інженера губернського правління Кам’янця-Подільського. Разом із тим він посідає посаду єпархіального архітектора.
У 1886—1888 роках Калашников розширив будинок жіночого єпархіального училища в Кам’янці-Подільському, закінчив побудову жіночого єпархіального училища в Тульчині Брацлавського повіту, закінчив побудову кам’яної церкви в селі Черепашинцях Вінницького повіту, спорудив дерев’яний міст підкісної системи в Гайсині.
У 1889—1890 роках Іван Петрович спорудив дерев’яну церкву в селі Боришківці Кам’янецького повіту.
У 1890—1891 роках він спорудив дерев’яну церкву в селі Павлівка Вінницького повіту.
Ось і все, що повідомляє нам про Івана Калашникова ювілейний збірник Гаврила Барановського.
Жіноче духовне училище в Кам’янці-Подільському
У «Подільських єпархіальних відомостях» від 12 вересня 1887 року вміщено протокол Подільського єпархіального з’їзду, що відбувся 13—18 липня 1887 року. У ньому, зокрема, сказано:
«На засіданні 17 липня 1887 року на з’їзді читано доповідь правління Подільського жіночого духовного училища від 15 липня 1887 року про видачу цивільному інженерові панові Калашникову за складання проєктів на ремонт та перебудову в будівлі зазначеного училища, а також складання двох кошторисів, винагороду в 250 рублів — згідно з договором.
Із довідки у зазначеній доповіді виявляється, що правління Подільського училища не має жодних коштів сплатити зазначену винагороду пану Калашникову. З’їзд, беручи до уваги, що постановами єпархіальних з’їздів (1885 рік, відділ III, стаття 1, пункти а і б і 1886 рік, відділ IV, стаття 4, пункт в) добудови та перебудови в будівлі Подільського училища, на які складено зазначені проєкти та кошториси, духовенство прийняло на себе, то з’їзд постановив: і винагороду панові архітекторові Калашникову за вище пояснені роботи — 250 рублів — видати із сум свічкової операції.
На цій постанові є резолюція його преосвященства: «Утверджується».
Нині в приміщенні Подільського жіночого духовного училища міститься Кам’янець-Подільський фаховий коледж харчової промисловості Національного університету харчових технологій. Сучасна адреса коледжу: вулиця Павла Скоропадського, 2.
Повідомлення та некролог у «Подільських губернських відомостях»
12 грудня 1915 року «Подільські губернські відомості» на першій сторінці повідомили, що 11 грудня (24 грудня за новим стилем) 1915 року, після тривалої та важкої хвороби, помер у Вінниці, куди евакуювалися всі губернські установи, начальник будівельного відділення Подільського губернського правління, губернський інженер, статський радник (п’ятий клас у Табелі про ранги) Іван Петрович Калашников. На четвертій сторінці цього ж числа газети вміщено некролог. Ось він:
«11 лютого 1915 року після тривалої та тяжкої хвороби помер у місті Вінниці подільський губернський інженер, статський радник Іван Петрович Калашников.
Іван Петрович народився 1861 року в Псковській губернії. Після закінчення освіти в Інституті цивільних інженерів, Івана Петровича було назначено 1886 року на службу в Міністерстві внутрішніх справ, із призначенням молодшим інженером будівельного відділення Подільського губернського правління, а з 1894 року він перебував на посаді губернського інженера. Отже, вся його служба пройшла винятково в одній лише Подільській губернії.
За час службової діяльності Івана Петровича, під його особистим наглядом, було зроблено значні споруди, з яких найвизначнішими є: Олександро-Невська церква, будівля духовної консисторії, казенної палати, відділень Державного та Сполученого банків, технічного училища, лікарні людинолюбного товариства та багатьох інших споруд міста Кам’янця-Подільська.
Крім того, сліди його плідної творчої роботи видно у прокладанні нових та поліпшенні старих шляхів сполучення, а також у спорудженнях лікарень, шкіл, арештних будинків у різних повітах Подільської губернії.
Необхідно при цьому зазначити, що, незважаючи на таку кипучу діяльність за своєю спеціальністю, Іван Петрович відгукувався з любов’ю до суспільного життя, тривалий час був гласним Кам’янець-Подільської міської думи, і був завжди на варті інтересів обивателів-міщан.
Іван Петрович Калашников користувався великою повагою та любов’ю як серед своїх товаришів зі служби та підлеглих, так і взагалі з боку всіх тих, хто його знав і стикався з ним у житті.
Мир праху його!»
Некролог у журналі «Зодчий»
У квітні 1916 року журнал «Зодчий», який був органом імператорського Петроградського товариства архітекторів і видавався щомісяця в Петрограді, вмістив некролог, у якому сказано:
«11 грудня 1915 року, після тривалої і тяжкої хвороби (рак горла), на 55-му році життя помер у Вінниці подільський губернський інженер Іван Петрович Калашников.
Після закінчення інституту цивільних інженерів Івана Петровича призначили молодшим інженером Подільського губернського правління. На цій посаді перебував з 1886 до 1894 року, займаючи водночас посаду подільського єпархіального архітектора. З 1894 року він перебував подільським губернським інженером.
Із будівель покійного найбільшої уваги заслуговують: Олександро-Невська церква в місті Кам’янці-Подільському, будівлі: Державного банку, Сполученого банку, Подільської казенної палати, Подільської духовної консисторії, духовного училища, технічного училища, лікарні людинолюбного товариства та інші.
Чимало потрудився Іван Петрович і в земстві. При ньому було широко організовано і значною мірою здійснено в губернії спорудження шляхів сполучення: побудовані лікарні, школи та інші споруди. Іван Петрович Калашников брав також активну участь у громадському житті Кам’янця, перебуваючи тривалий час гласним Кам’янецької міської думи.
Серед усіх, хто знав його, покійний залишив про себе добру пам’ять, як великий трудівник і чудова, чуйна людина».
Де мешкав Калашников?
Краєзнавець Сергій Кирилович Шкурко (1907—1980) писав 28 липня 1972 року в статті «Вулиця Московська» в газеті «Прапор Жовтня» (Кам’янець-Подільський): «На розі вулиць 26 Бакинських комісарів та Московської (Московська, 82) стоїть одноповерховий будинок, який за своєю архітектурою відрізняється від інших. Його побудував колишній головний архітектор міста Іван Петрович Калашников».
Нині вулиця 26 Бакинських комісарів — це вулиця Сіцінського, а Московська вулиця — це вулиця Огієнка. Зауважимо також, що Іван Калашников не був головним архітектором Кам’янця-Подільського, а з 1894 року він перебував подільським губернським інженером. Шкурко не стверджує, що Калашников мешкав у будинку на вулиці Московській, а тільки каже, що той його побудував.
Як свідчить «Пам’ятна книжка Подільської губернії на 1911 рік» та довідник «Увесь Південно-Західний край», виданий 1913 року в Києві, мешкав Іван Калашников у власному будинку на Пушкінській вулиці. Це ж підтверджує переписний лист 1897 року на Івана Калашникова, вказуючи, що Іван Петрович мешкав у власному домоволодінні, тільки Пушкінська вулиця (тепер Івана Мазепи) називалася тоді Богадільницькою.
Але спочатку, як свідчать довідники 1891 та 1892 років про адреси посадових осіб, урядових закладів та приватних фірм у Кам’янці-Подільському, молодший інженер Подільського губернського правління, 1891 року титулярний радник (дев’ятий клас у Табелі про ранги), а 1892 року колезький асесор (уже восьмий клас) Іван Петрович Калашников мешкав у Старому місті на Соборному майдані (де було розташовано чоловічу гімназію) в будинку Ядловкіної.
Як свідчить переписний лист 1897 року, Марії Абрамівні Ядловкіній було тоді 43 роки, вона була вдовою статського радника, мала два кам’яних будинки на Гімназичному (Соборному) майдані, вкритих жерстю. В одному з них було три квартири, в другому — одна. Як свідчить переписний лист 1897 року, в одній із квартир будинку Ядловкіної мешкав із двома доньками кам’янецький фотограф, удівець Михайло Осипович Грейм.
Семен Михайлович Ядловкін був лікарем у Кам’янець-Подільській чоловічій гімназії у 1871—1877 та в 1879—1885 роках.
У Російській імперії 1897 року було проведено перший і єдиний перепис населення. Збиралися дані на 28 січня (9 лютого за новим стилем) 1897 року шляхом безпосереднього опитування всіх мешканців міст, містечок, сіл, хуторів та інших населених пунктів. У Державному архіві Хмельницької області у фонді 244 «Подільський губернський статистичний комітет» збереглися деякі переписні листи мешканців Подільської губернії, зокрема і сім’ї Івана Петровича Калашникова.
У губернському місті Кам’янці-Подільському виділили три переписні дільниці. Кожну переписну дільницю ще розбили на до двох десятків, а деякі з переписних дільниць на понад чотири десятки лічильних дільниць. Родина Калашникових потрапила до третьої переписної, десятої лічильної дільниці. Ця лічильна дільниця охоплювала 42 домоволодіння.
У кожної лічильної дільниці був той один закріплений, хто вів перепис. Проте деякі мешканці дільниці самі заповнювали переписний лист, як, для прикладу, Іван Петрович Калашников.
Мешкав Іван Петрович Калашников із сім’єю на вулиці Богадільницькій. Після спорудження у 1899—1900 роках Пушкінського народного будинку цю вулицю було перейменовано на вулицю Пушкінську. Нині, з 4 серпня 2022 року, це вулиця Івана Мазепи. Домоволодіння на Богадільницькій № 19 складалося з двох кам’яних будинків, критих жерстю, власником яких був сам Іван Калашников. Там мешкало 14 осіб: Калашников, його дружина, четверо їхніх дітей, гостя, два племінники (небожі), лакей, годувальниця, кухарка та її донька, покоївка.
Як свідчить переписний лист, народився Іван Петрович Калашников у місті Острів Псковської губернії. Йому на час перепису, тобто 28 січня (9 лютого за новим стилем) 1897 року, було 35 років, що відповідає тому, що Іван Петрович народився 24 жовтня (5 листопада за новим стилем) 1861 року. Він був особистим дворянином, православним, закінчив Інститут цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі, працював подільським губернським інженером, а щодо військової повинності, то був у запасі армії.
Як правило, дружина буває молодшою (іноді навіть значно) за чоловіка. Дружина Івана Петровича Броніслава Іванівна була старшою за чоловіка на рік, їх було на час перепису 36 років. Вона народилася у селі Романка Влодавського повіту Седлецької губернії. Броніслава Іванівна була особистою дворянкою, католичкою, її рідною мовою була польська, освіту здобула вдома.
На момент перепису в Калашникових було четверо дітей. Це шестирічна Лідія, п’ятирічна Наталія, трирічний Василь і восьмимісячна Євгенія. Всіх чотирьох записано як дітей особистого громадянина, православних, що народилися в Кам’янці-Подільському, рідною мовою яких є російська. З цих чотирьох тільки шестирічна Лідія вміє читати, бо навчалася вдома.
У Калашникових гостювала 21-річна неодружена Броніслава Вікторівна Верпеховська. Вона була спадковою дворянкою, народилася в селі Августові Влодавського повіту Седлецької губернії, а мешкала в селі Сухова цього ж повіту та губернії, в Кам’янці-Подільському перебувала тимчасово. Звісно, що Броніслава Вікторівна — католичка, її рідною мовою є польська. Вона навчалася в приватному пансіоні в місті Любліні.
Далі в переписному листі записано двох небожів (племінників) Калашникових — 14-річного Яна Антоновича Станкевича та 13-річного Петра Васильовича Калашникова. Обидва навчалися тоді в Кам’янець-Подільській гімназії. Ян Антонович був спадковим дворянином, народився в селі Адамки Влодавського повіту Седлецької губернії, був католиком, рідною мовою якого була польська. Петро Васильович був міщанином, народився в місті Новоржев Псковської губернії, прописаний у місті Острів тієї ж губернії, був православним, рідною мовою якого є російська.
Лакеєм у Калашникових був 25-річний одружений Василь Юліанович Мудрий, який походив із колишніх власницьких селян, народився у селі Зеленче Кам’янецького повіту Подільської губернії. Василь Юліанович був православним, рідною його мовою була українська, освіту здобув удома, а щодо військової повинності, то був ратником ополчення першого розряду.
Годувальницею в Калашникових, яка доглядала за восьмимісячною Євгенією, була 21-річна одружена Пелагея Бенедиктівна Продана, що походила з колишніх державних селян, народилася в селі Лабушна Балтського повіту Подільської губернії, там же і мешкала, а в Кам’янці-Подільському перебувала тимчасово. Пелагея Бенедиктівна була православною, рідною її мовою була українська, освіту здобула вдома.
Кухаркою в Калашникових працювала 40-річна вдова-міщанка Катерина Яківна Дромлива. Вона народилася в містечку Городку Кам’янецького повіту, була католичкою, її рідною мовою була польська, освіту здобула вдома. При матері мешкала її трирічна донька Марія Дромлива. Вона народилася в Кам’янці-Подільському, була православною, рідною її мовою була українська.
Нарешті, покоївкою у Калашникових трудилася 19-річна неодружена Мотрона Григорівна Кучерява, яка походила з колишніх державних селян. Вона народилася в селі Цибулівці Кам’янецького повіту, де і мешкала, а Кам’янці-Подільському перебувала тимчасово. Мотрона Григорівна записана православною, рідною її мовою зазначено українську, вона не вміла читати.
Висновок
Отже, як свідчать обидва некрологи, архітектором Кам’янець-Подільського технічного училища (нині відбудований та добудований головний корпус Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка) був Іван Петрович Калашников (1861—1915), який народився у Псковській губернії в місті Острів, а все життя пропрацював у Подільській губернії, в губернському центрі Кам’янці-Подільському, а помер у Вінниці, куди тимчасово перемістили губернські заклади під час Першої світової війни.
Ілюстрації:
Іван Петрович Калашников (із книжки Гаврила Барановського).
Фото Івана Петровича Калашникова, надане Дмитром Бабюком.
