На фото: Анатолій Хрисанфович Корнилецький.
Добре мати рідкісне прізвище. Тоді, як правило, всі знайдені тобою в різних документах (книжках, газетах, журналах, архівних справах) особи є близькими родичами, що особливо цінується тими, хто веде генеалогічний пошук. Попробуй щось зробити з поширеними прізвищами Швець, Шевчук, Шевченко, Мельник, Олійник, Коваль, Ковальчук, Коваленко, які утворено від популярних колись у народі професій. І зовсім інша справа з рідкісними прізвищами. Наприклад, для чоловіків Корнилецький, а для жінок Корнилецька. Тож проаналізуємо всіх виявлених нами Корнилецьких на теренах колишньої Подільської губернії, а нині Хмельницької та Вінницької областей. А підказала взяти це прізвище для аналізу книжка Романа Коваля та Віктора Моренця із серії «Видатні українці».
Анатоль Корнилецький
2015 року в бібліотеці історичного клубу «Холодний Яр» у п’ятій книзі із серії «Видатні українці» вийшла в Києві книга перша «Подєбрадський полк» Армії УНР», авторами якої є Роман Коваль і Віктор Моренець. Вона охоплює літери від А до К. Одна зі статей цієї книги присвячена Анатолю Корнилецькому. Наведемо її повністю, розкривши скорочення та дещо підправивши мову.
Корнилецький Анатоль (9 лютого 1898 року, село Серби Могилівського повіту Подільської губернії — після липня 1924 року) — козак зв’язкової чоти запасного куреня третьої Залізної дивізії (15 серпня 1919 року), просвітянин. Народився у сім’ї сільського вчителя. Закінчивши 1914 року духовну школу селі Привороття Ушицького повіту Подільської губернії, вступив до Подільської духовної семінарії, але через смерть батька залишився без засобів до життя. З огляду на близькість фронту семінарію евакуювали до Констянтинограда на Полтавщині (тепер місто Красноград Харківської області). Через брак коштів та необхідність опікуватися наймолодшою сестрою, залишився вдома. Працював репетитором дітей поміщика. Коли ж 1916 року семінарія повернулася до Кам’янця-Подільського, продовжив навчання. Та вже 1917 року семінарію евакуювали до Лубен. В «Описі життя» зазначав:
«Я доїхав до Києва, але його обложили большевики, і я повернувся додому. Працював народним учителем у Могилівському повіті на Подільщині. В 1918 році до Кам’янця повернулася наша альма матер, і в 1919 році я перейшов до 4-ї кляси і літом того ж року охотником вступив до Української армії».
Восени Анатоль звільнився, щоб продовжувати освіту. Але через війну та дорожнечу повернувся додому.
«Заклав у Сербах «Просвіту», драматичний аматорський гурток, читав селянам лекції з історії та географії України. В липні 1920 року мав бути заарештований агентами ЧК, але, попереджений прихильниками, втік із села. Переховувався у свого колеги по семінарії Кульчицького, батько якого був священиком у селі Михайлівцях Могилівського повіту. В листопаді 1920 року емігрував до Польщі».
Анатоль працював старшим робітником з ремонту телеграфних ліній. Заяву до Української господарчої академії в Подєбрадах написав у липні 1924 року з міста Островець. Дістав відмову через відсутність документів про освіту. Разом з Назаром і Теодорою Обідзінськими популяризував український танок у Польщі, творив театр. Очевидно, артистка українських театрів Марта Корнилецька з дому Карпїїв (10 червня 1898 року — 17 грудня 1942 року, Лодзь-Доли) була його дружиною.
Автори дають два посилання до статті:
Колянчук О. Українські емігранти в польській науці і культурі // Світ-інфо. — 2015. — № 62. — 3 вересня — С. 11—12.
ЦДАВО України. — Ф. 3795. — Оп. 1. — Спр. 1273. — Арк. 1, 7, 11, 13—14.
Батько Анатоля
Почнемо з того, що «Адрес-календар Подільської губернії», виданий 1909 року, подає нам тільки одного Корнилецького. Це Хрисанф Семенович Корнилецький, який тоді був учителем у селі Сербах Могилів-Подільського повіту Подільської губернії, де було сільське однокласне початкове народне училище. Це, цілком очевидно, батько Анатоля Корнилецького, якому 1909 року, коли видавався адрес-календар, було 11 років. 1946 року Серби перейменовано на Гонтівку. Те саме щодо Хрисанфа Семеновича Корнилецького маємо і в «Пам’ятній книжці Подільської губернії на 1911 рік». «Адрес-календар Подільської губернії», який укладено відповідно до відомостей, зібраних до 15 вересня 1904 року, подає Хрисанфа Корнилецького (без вказання по батькові) як виконувача обов’язків учителя сільського однокласного початкового народного училища в селі Дзялів Вінницького повіту, від 1946 року — це Кам’яногірка Жмеринського району. В «Подільському адрес-календарі», який видано 1900 року, Хрисанфа Корнилецького не вказано.
Хрисанф Семенович був також кооператором. Про це свідчить таке. 1—7 серпня 1913 року в Києві відбувся другий Всеросійський з’їзд кооперації, а 1915 року в тому ж Києві побачив світ перший випуск «Праць», присвячений загальним зібранням з’їзду. В цій книзі наведено список із 1357 осіб — членів з’їзду. Серед них був і Хрисанф Семенович Корнилецький, який представляв ощадно-позичкове товариство Подільської губернії.
1916 року в Петрограді побачила світ книжка «Довідкові відомості про сільськогосподарські товариства за даними на 1915 рік» під редакцією Віталія Віталійовича Морачевського. На сторінці 356 наведено дані про Сербівський сільськогосподарський гурток Біляно-Шаргородської волості, який діє з 1908 року. Виконавчим органом цього гуртка є правління, головою якого був Хрисанф Семенович Корнилецький, а секретарем — рахівник Микола Якович Дорогостайський. Гурток перебував у селі Серби, поштова адреса — містечко Чернівці, залізнична адреса — станція Могилів Південно-Західної залізниці. Число членів на 1912 рік становило 18. Потрібно було сплачувати членські внески: для вступу — 1 рубль, щорічно — 50 копійок. Гурток мав показове поле. Як голову гуртка Хрисанфа Корнилецького удостоєно 6 травня 1915 року срібної медалі для носіння на грудях на Станіславській стрічці з написом «За старанність». Про це повідомили «Вісті головного управління землеустрою та хліборобства» від 10 травня 1915 року.
Ось таким діяльним був батько Анатоля Корнилецького — Хрисанф Семенович Корнилецький.
Сестри
У третій книзі видання «Реабілітовані історією. Вінницька область», що побачив світ 2010 року у Вінниці, є такі два записи:
Корнилецька Лариса Хрисанфівна, 1896 року народження, село Гонтівка Чернівецького району, при народженні — село Серби Могилівського повіту, українка, із селян, малописьменна, на час арешту без певних занять, розлучена, одна дитина. Арештовано 9 лютого 1922 року. Звинувачена за статтею 54-10 Карного кодексу УСРР. За постановою Могилів-Подільської надзвичайної комісії від 7 березня 1922 року підлягала розстрілу. Реабілітовано 10 березня 1995 року.
Корнилецька Лідія Хрисанфівна, 1904 року народження, село Гонтівка Чернівецького району, при народженні — село Серби Могилівського повіту, українка, із селян, малописьменна, на час арешту без певних занять. Арештовано 9 лютого 1922 року. Звинувачена за статтею 54-10 Карного кодексу УСРР. За постановою Могилів-Подільської надзвичайної комісії від 7 лютого 1922 року підлягала розстрілу. Реабілітовано 10 березня 1995 року.
Це, цілком очевидно, рідні сестри Анатоля Корнилецького. 1915 року старшій Ларисі було 19 років, а молодшій Лідії — 11 років, а самому Анатолю — 17 років. Анатоль після смерті батька опікувався неповнолітньою Лідією.
Очевидно, що причиною арешту Лариси та Лідії Корнилецьких стала діяльність їхнього брата.
Училище в Приворотті У Приворотті Ушицького повіту (нині село Подільське Кам’янець-Подільського району) було духовне училище. Як повідомив журнал «Православне Поділля» від 14 липня 1913 року, Анатолій Корнилецький закінчив третій клас цього училища за першим розрядом четвертим учнем. Той же журнал від 20 липня 1914 року сповістив, що Анатолій Корнилецький закінчив училище за другим розрядом на одинадцятому місці. Його переведено до першого класу духовної семінарії.
Записів про навчання у першому та другому класах у Приворотті не виявлено.
Семінарія в Кам’янці-Подільському
Інформує «Православне Поділля» і про навчання Анатолія Корнилецького в Подільській духовній семінарії в Кам’янці-Подільському. Так, у числі від 24 травня 1915 року журнал повідомляє, що Анатолій навчався в третьому відділенні першого класу семінарії, йому призначено екзамени після канікул з алгебри та грецької мови. 17 липня 1916 року «Православне Поділля» повідомляє, що Анатолій Корнилецький знову навчається в третьому відділенні першого класу семінарії, знову йому призначено екзамени після канікул, цього разу з грецької та латинської мов.
1 жовтня 1917 року журнал сповістив, Анатолій Корнилецький успішно закінчив перше відділення другого класу, його перевели до третього класу семінарії. Те саме можна сказати і про Євгена Кульчицького, який теж 1917 року успішно закінчив перше відділення другого класу, його перевели до третього класу семінарії. Про колегу по семінарії Кульчицького згадує Анатоль Корнилецький.
Дружина
У книзі Олександра Колянчука «Увічнення нескорених: українські військові меморіали 20—30-х років XX століття у Польщі», яку видано 2003 року в Львові, є інформація про Марту Корнилецьку. Наведемо її.
Корнилецька Марта з Карпіїв (10 червня 1898 року — 17 грудня 1942, Лодзь-Доли). З 1920 року акторка театру УНР, а згодом у міжвоєнний період — Українського мандрівного театру Анатоля Корнилецького. Після інтернування Української Армії трупа перебувала в таборах у Ланцуті, Вадовицях і Каліші. Після ліквідації таборів трупа отримала ліцензію на виступи у Польщі. Керував трупою чоловік Марти — Анатоль Корнилецький. 1935 року вона виступала в Грубешові, Томашові Люблінськім, Замостю, Тишовцях. У програму входили, зокрема «Ой не ходи Грицю», «Хата за селом», «Циганка Аза». Під час виступів у Лодзі захворіла та померла. На могилі напис: «Артистка української сцени» та «Спи спокійно, люба, єдина. Хай сниться Тобі Україна».
У Берліні в газеті від 21 лютого 1943 року «Український вісник», органі Українського національного об’єднання, вміщено статтю «Марта Корнилецька (артистка українського театру імені Старицького)». Ось її зміст.
Дня 17 грудня 1942 року відпровадила українська колонія в Ліцманштадті на вічний спочинок свою улюблену артистку Марту Корнилецьку з дому Карпій.
Народилася покійна 10 травня 1898 року в Кутах Золочівського повіту. Скінчила учительський семінар у Тернополі. 1918 року брала активну участь у визвольній боротьбі як сестра милосердя Української Галицької Армії, а згодом в армії Української Народної Республіки. Враз із козаками попала в табори інтернованих у Ланцут, Стшалково, Щепьорно і Каліш. Там почала Марта Корнилецька виступати на українській сцені і від 1920 року грала в театрах Когутяка, Айдарова, а в останньому часі в українському театрі імені Старицького на Західноукраїнських землях.
Від 1939 року брала участь в драматичній секції УАО в Ліцманштадті. Українська колонія Ліцманштадту взяла численну участь в похоронах покійної. Вічна їй пам’ять!
Ліцманштадт — це Лодзь. Після бойових дій у вересні 1939 року та німецької окупації Польщі Лодзь перейменовано на Ліцманштадт.
Псаломщик Іван Корнилецький
15 (28) серпня 1917 року в Успенському соборі московського Кремля відкрився помісний собор Православної російської церкви. Його це називають Всеросійським помісним собором, має він й офіційне найменування — священний собор Православної російської церкви. Це був перший із кінця XVII століття помісний собор Православної російської церкви. Найважливішою його ухвалою було відновлення 21 листопада (4 грудня) 1917 року патріаршества в російській церкві, що поклало край синодальному періоду в історії російської церкви. Брала участь у соборі й невелика делегація Подільської єпархії, в складі якої був псаломщик із села Рахнівки Гайсинського повіту Подільської губернії Іван Семенович Корнилецький. До складу делегації від Подільської єпархії входило ще чотири обраних особи: священник Мельницький, землевласник Бондарчук, мировий суддя Любінський та селянин Шендрик.
Розповімо детальніше про Івана Корнилецького, скориставшись газетою «Подільські єпархіальні відомості» та його продовжувачем із 1906 року — журналом «Православне Поділля».
Можливий батько та можливі брати й сестри
Біографію Івана Корнилецького розпочнемо з 1889 року, коли він став учнем підготовчого класу Шаргородського духовного училища. В біографічних довідках на членів собору 1917 року написано, що Іван Семенович Корнилецький народився близько 1879 року (точніше кажучи, вказано, що йому 1917 року було 38 років), тобто він пішов до підготовчого класу Шаргородського духовного училища десь у десять років.
Ким був Семен Корнилецький, батько Івана, ми не знаємо. Серед всіх священників і псаломщиків Подільської єпархії за 1891 і 1892 роки, які вміщено у шостому випуску «Праць Подільського єпархіального історико-статистичного комітету», що побачив світ 1893 року, немає жодного з таким прізвищем. Проте село Миронівка Ямпільського повіту дає нам деякі шанси взнати, хто був батьком Івана. Як повідомили «Подільські єпархіальні відомості» від 15 березня 1877 року, виконавця обов’язків псаломщика церкви цього села Володимира Святковського перемістили в село Стару Баланівку Ольгопільського повіту, а через два номери, 15 квітня 1877 року, «Відомості» повідомили, що псаломщиком церкви в Миронівці став причетник без місця Симеон (світською мовою Семен) Корнилецький.
Цілком можливо, що Семен (Симеон) Корнилецький є батьком Івана Семеновича Корнилецького, а той народився в Миронівці Ямпільського повіту через два роки після того, як його батько в церкві цього села посів місце псаломщика.
До речі, 1891 року, через два роки після Івана Корнилецького, до підготовчого класу Шаргородського духовного училища вступив ще один Корнилецький — Василь. Цілком можна припустити, що Василь є на два роки молодшим рідним братом Івана й теж народився в Миронівці приблизно 1880 чи 1881 року.
«Адрес-календар Подільської губернії», виданий 1909 року, подає нам іще одного Корнилецького. Хрисанф Семенович Корнилецький був учителем у селі Серби Могилів-Подільського повіту, де було сільське однокласне початкове народне училище. Детальну розповідь про нього вміщено в першій частині розповіді про подільський рід Корнилецьких. Цілком можливо, що Хрисанф — це рідний брат Івана й Василя Корнилецьких.
Є підозра, що серед дітей Симеона Корнилецького були й дівчата. Так, у «Подільських єпархіальних відомостях» від 5 січня 1882 року подано звіт Кам’янецького православного Іоанно-Предтеченського братства за 1881 рік. Зокрема, наведено повний склад тих, хто навчався в притулку, який утримувало братство, за другу половину 1881 року. Серед учениць старшої групи ми бачимо Єфросинію Корнилицьку, а молодшої — Стефаниду Корнилицьку. Можливо, що справжнє прізвище дівчат — Корнилецька — якось змінилося на Корнилицьку, а Єфросинія та Стефанида є сестрами Хрисанфа, Івана та Василя Корнилецьких. Тим паче, що пошуковий запит до Google з прізвищем російською мовою «Корнилицкий» чи «Корнилицкая» не видає нам жодного результату.
Невдовзі, до 1891 року, Симеон Корнилецький, як ми гадаємо, помер, бо в шостому випуску «Праць…» 1893 року псаломщиком у Миронівці вказано 76-літного Власія Стефановича Ключинського, який має домашню освіту. Ймовірніше всього, що Симеон Корнилецький помер 1880 чи 1881 року, бо інакше Єфросинія та Стефанида не були би у другій половині 1881 року вихованками притулку, а Іван та Василь, як ми побачимо далі, були би в училищі на повному церковному утриманні. Але все це, повторюю, тільки міркування, вірогідні але здогадні.
У Шаргородському училищі
«Подільські єпархіальні відомості» від 21 червня 1890 року повідомили, що Іван Корнилецький закінчив підготовчий клас Шаргородського духовного училища першим учнем і здобув своїм навчанням і поведінкою перший розряд. Всього у підготовчому класі навчалося 13 учнів.
Після такого блискучого старту далі пішли невдачі. 20 липня 1891 року «Подільські єпархіальні відомості» повідомили, що в першому класі Шаргородського духовного училища навчалося 37 учнів. Іван Корнилецький закінчив навчання двадцять шостим учнем, здобув тільки третій розряд, мав переекзаменування з російської мови.
Очевидно, що Іван Корнилецький успішно склав переекзаменування, бо «Подільські єпархіальні відомості» від 1 серпня 1892 року повідомили, що Іван навчався в другому класі Шаргородського духовного училища, правда, безуспішно: його залишили в другому класі на повторний курс.
Тим часом підріс й Іванів брат — Василь Корнилецький. Він навчався у підготовчому класі Шаргородського духовного училища. Василеві назначили переекзаменування усно та письмово з російської мови.
Повторний курс пішов Іванові Корнилецькому на користь. «Подільські єпархіальні відомості» від 24 липня 1893 року повідомили, що Іван закінчив другий клас дев’ятим учнем і здобув перший розряд. Василь Корнилецький не склав переекзаменування та залишився на повторний курс у підготовчому класі. Це йому теж пішло на користь: підготовчий курс він закінчив десятим учнем і теж здобув перший розряд. Як бачимо, 1892/93 навчальний рік виявився вельми успішним для братів Івана та Василя Корнилецьких.
Це був останній навчальний рік для братів і всіх інших у Шаргороді: далі духовне училище перевели в містечко Тиврів Вінницького повіту.
У Тиврівському училищі
«Подільські єпархіальні відомості» від 23 липня 1894 року повідомили, що брати Корнилецькі в 1893/94 навчальному році навчалися в Тиврівському духовному училищі. Обидва здобули другий розряд. Іван закінчив третій клас дванадцятим учнем, його перевели до четвертого класу — випускного. Василь закінчив перший клас сімнадцятим учнем, його перевели до другого класу. Тобто, 1893/94 навчальний рік теж був успішним для братів, щоправда, дещо гіршим, ніж рік попередній.
А ось 1894/95 навчальний рік був для братів Корнилецький неуспішним. Як повідомили «Подільські єпархіальні відомості» від 15 липня 1895 року, Іван закінчив четвертий клас на сімнадцятому місці, здобув третій розряд, йому призначили переекзаменування з катехізису та російської мови. Василь закінчив навчання на двадцять шостому місці. Він захворів, тож йому призначили екзамени після канікул із трьох мов: російської, латинської та грецької.
Іван і Василь були в першій і другій половині 1895 року на утриманні за повний церковний кошт, в першій половині 1896 року Василь знову був на повному утриманні, а Іван — на половинному.
Переекзаменувань брати Корнилецькі не витримали, тож, як повідомили «Подільські єпархіальні відомості» від 6 липня 1896 року, Іван в 1895/96 навчальному році навчався в Тиврівському духовному училищі знову в четвертому класі, а Василь — знову в другому. Повторний курс пішов їм на користь. Іван здобув перший розряд, посів третє місце. За ці успіхи його перевели до першого класу духовної семінарії. Трохи гірше йшли справи у Василя: він здобув другий розряд, посів одинадцяте місце. Його перевели до третього класу училища.
Як повідомили «Подільські єпархіальні відомості» від 19 липня 1897 року, Василь Корнилецький навчався в 1896/97 навчальному році в третьому класі Тиврівського духовного училища. Його звільнили з училища через низьку успішність.
У духовній семінарії
Іван продовжив навчання у Подільській духовній семінарії в Кам’янці-Подільському. Як повідомили «Подільські єпархіальні відомості» від 6 липня 1897 року, Іван Корнилецький навчався в 1896/97 навчальному році в першому відділенні першого класу семінарії. Він здобув другий розряд, закінчив навчання сімнадцятим вихованцем у своєму відділенні, проте йому призначили переекзаменування з твору.
Як повідомили «Подільські єпархіальні відомості» від 27 червня 1898 року, Іван Корнилецький не витримав повторного іспиту з твору, тож в 1897/98 навчальному році знову навчався в першому відділенні першого класу семінарії. Успіхи були ті ж самі, що й попереднього року: знову другий розряд, щоправда, місце не сімнадцяте, а шістнадцяте у своєму відділенні, але знову йому призначили переекзаменування з твору.
Цього разу, тобто 1898 року, твір було здолано. Іван Корнилецький, як повідомили «Подільські єпархіальні відомості» від 3 липня 1899 року, пройшов перше відділення другого класу без переекзаменування. Він здобув другий розряд, посів двадцять восьме місце в своєму відділенні. Його перевели до третього класу семінарії.
1899/1900 рік виявився останнім для Івана Корнилецького в Подільській духовній семінарії. Як повідомили «Подільські єпархіальні відомості» від 1 липня 1900 року, Іван навчався в першому відділенні третього класу семінарії. Його звільнили з семінарії на прохання. 1900 року Іванові Корнилецькому виповнився вже 21 рік. У біографії члена Собору 1917 року Івана Корнилецького вказано, що він «закінчив три класи семінарії».
«Подільські єпархіальні відомості» від 18 листопада 1900 року сповістили, що Іван Корнилецький отримав від Подільського семінарського Свято-Іоанно-Богословського братства дві пари білизни, ціною 2 рублі 20 копійок.
Учитель і псаломщик
Провчившись тільки три класи з необхідних шести у Подільській духовній семінарії, Іван Корнилецький не міг претендувати на роль священника, хоча були такі випадки, що особи, які не закінчили чи навіть не вчилися в духовній семінарії, ставали священниками.
Як повідомили «Подільські єпархіальні відомості» від 18 червня 1905 року, Іван Корнилецький був учителем церковнопарафіяльної школи села Ямпільчик Кам’янецького повіту. Згодом це село належало до Чемеровецького району, входило до складу Чемеровецької селищної ради, а нині є селом Кам’янець-Подільського району Хмельницької області.
23 травня 1905 року помер псаломщик Свято-Іоанно-Богословської церкви села Вітольдів Брід Балтського повіту Подільської губернії Стефан Костецький, а через два тижні, 6 червня того ж 1905 року, учителя церковнопарафіяльної школи села Ямпільчик Кам’янецького повіту Івана Корнилецького призначили виконувати обов’язки псаломщика церкви у Вітольдовому Броді. Потім село входило до Первомайського району Одеської області. 1 лютого 1945 року Вітольдів Брід перейменували на просто Брід, а в лютому 1954 року Первомайський район, а з ним і село Брід увійшли до складу Миколаївської області.
У далекому Вітольдовому Броді Іван Корнилецький служив близько шести років. 27 січня 1911 року Михайла Добрянського відраховано з посади псаломщика церкви села Тополівка Гайсинського повіту. 17 березня того ж 1911 року цю посаду посів Іван Корнилецький. Пізніше Тополівка увійшла до складу Вінницької області, вона входила до Теплицького, а з 2020 року до Гайсинського району.
15 червня 1915 року Павла Крижанівського відраховано з посади псаломщика церкви села Розсоша Проскурівського повіту. 9 липня того ж 1915 року це місце посів псаломщик із Тополівки Іван Корнилецький. Тепер Розсоша — це село Хмельницького району Хмельницької області.
30 липня 1916 року звільнено за штат, згідно з проханням, псаломщика церкви села Рахнівки Гайсинського повіту Фому Слодецького. Фомі Марковичу тоді було 73 роки, він вчився в нижчому відділенні Подільської духовної семінарії, з 1877 року був псаломщиком у Березівці Гайсинського повіту, потім довгий час у Рахнівці, де 1902 року був посвячений у стихар. Місце Слодецького невдовзі, 8 липня 1916 року, посів псаломщик із Розсоші Проскурівського повіту Іван Корнилецький.
Собор 1917 року
8 серпня 1917 року у Вінниці відбулося єпархіальне зібрання, яке голосуванням обрало тих п’ять осіб від Подільської єпархії, які поїдуть у Москву на священний собор Православної російської церкви. Виборщиків було 195 осіб. Зборами обрані членами собору від кліриків — священник Сергій Антонович Мельницький (160 виборчих голосів) і псаломщик Іван Семенович Корнилецький (132 виборчі голоси).
Іван Корнилецький навіть виступив на соборі в дебатах. Біографія члена собору Івана Корнилецького коротко зауважує про нього: «Подальша доля невідома».
Сини Василя?
У третій книзі видання «Реабілітовані історією. Вінницька область», що побачив світ 2010 року у Вінниці, є такий запис:
Корнилецький Валентин Васильович, 1914 року народження, народився у селі Семки нинішнього Хмільницького району, мешкав у місті Тульчині, українець, із службовців, освіта початкова, старший писар районного військового комісаріату. Арештовано 25 березня 1938 року, звинуватили за статтею 54-6 карного кодексу УРСР. За постановою Трійки УНКВС Вінницької області від 20 вересня 1938 року розстріляно 21 вересня 1938 року. Реабілітовано 21 вересня 1989 року.
Напевно, це син Василя Семеновича Корнилецького.
18 листопада 1941 року на підводному човні «М-98» загинуло 18 осіб. Серед них був Володимир Васильович Корнилецький. Він народився 1917 року в містечку Тиврів Вінницького повіту. Українець, член ВЛКСМ, червонофлотець, старший електрик, неодружений. Його призвали із міста Ворошиловград (Луганськ).
Володимир теж, можливо, є сином Василя Семеновича Корнилецького. Тим паче, що в одному з архівів Російської Федерації вказано його батька. Ним був якраз Василь Семенович Корнилецький.
Син Івана?
У Центральному військово-морському архіві Російської Федерації є справа на лейтенанта Серафима Івановича Корнилецького, який народився 1909 року, пропав безвісти 1942 року. В архівному документі зазначено, що він українець, походить із селян, був командиром саперного взводу. Можливо, це син Івана Семеновича Корнилецького.
