Екскурсії, гіди та екскурсоводи Камянець-Подільський
----

Для Кам'янця-Подільського Іван ОГІЄНКО є знаковою постаттю. Виплекане ним у найскладніших умовах 1918-1920 рр. дитя - Кам'янець-Подільський державний український університет - стало першим на Поділлі вогнищем української освіти, науки, культури. Обидва нинішні університети, що діють у місті, - Кам'янець-Подільський державний університет і Подільський державний аграрно-технічний університет - виводять свій родовід від Огієнкового дітища: перший - від відкртого 22 жовтня 1918 р. університету, другий - від вікритого в цьому ж університеті 22 жовтня 1919 р. сільськогосподарського факультету.

 І якщо сьогодні Кам'янець-Подільський з повним правом називають університетським містом, то першочергова заслуга в цьому одного з фундаторів і першого ректора Кам'янець-Подільського державного українського університету Івана Огієнка.

14 січня 2007 р. виповнюється 125 років від дня народження Івана Огієнка - видатного українця, який залишив помітний слід у багатьох сферах діяльності. Навіть в історію Іван Іванович увійшов під двома іменами: як світська особа - професор Огієнко, а як духовна особа - митрополит Іларіон. Його з рівним правом можна назвати вченим, мовознавцем, істориком церкви, державним діячем, культурним діячем, релігійним діячем, педагогом, поетом, перекладачем. Справжнім подвигом став здійснений Іваном Огієнком повний переклад Біблії українською мовою.

 

Радянська влада викреслила Івана Огієнка з історії України, з пам'яті радянських українців. І тільки на початку 1990-х років почалося повернення Івана Огієнка на рідну Україну. Зокрема, Кам'янець-Подільський двічі ушановував Огієнка Всеукраїнськими науково-практичними конференціями, присвяченими його духовній і науково-педагогічній діяльності (у квітні 1992 р. і лютому 1997 р.). 17 квітня 1992 р. в нашому місті на установчих зборах було створено Всеукраїнське товариство Івана Огієнка з центром у Кам'янці-Подільському, а головою товариства обрано кам'янчанку - кандидата філологічних наук Євгенію СОХАЦЬКУ (1998 р. вона стала лауреатом премії імені Огієнка).

1 червня 1992 р. вулицю Московську, на якій розташовано університет, очолюваний у 1918-1920 рр. Огієнком, названо його іменем.

23 березня 2001 р. у Кам'янець-Подільському педагогічному університеті відбулася презентація книги доктора філологічних наук Миколи ТИМОШИКА "Лишусь навіки з чужиною...". 548-сторінкову монографію присвячено життю та діяльності Івана Огієнка.

17 вересня 2003 р. при вході до головного корпусу університету відкрито пам'ятну дошку Іванові Огієнку. Правда, досі нерозв'язаним питанням залишається надання Кам'янець-Подільському державному університету імені Огієнка.

Іван Огієнко прожив 90 років (помер 29 березня 1972 р. у канадському місті Вінніпег). Це було складне, сповнене драматизму життя.

Про кам'янецький період Івана Огієнка на сьогодні маємо обширний пласт публікацій в наукових збірниках, на сторінках журналів і газет (зокрема, і на шпальтах "Подолянина"). Тож сьогодні розповімо про Огієнка менше знаного - "докам'янецького", скориставшись згаданою вже книгою Миколи Тимошика.

КОЗАЦЬКОГО РОДУ

Іван Огієнко народився 2 січня 1882 р. (за старим стилем) у містечку Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії (нині це селище міського типу, районний центр Житомирської області). Іван був шостою дитиною в бідній селянській родині Івана та Єфросинії Огієнків.

На жаль, дата народження Огієнка за новим стилем довгий час подавалася неправильно. Навіть серйозні вчені якось забули, що різниця між стилями становила для ХХ століття 13 днів, а для ХІХ століття - тільки 12. Отож, за новим стилем майбутній учений народився 14 січня (а не 15-го).

Батько Івана - теж Іван - походив із давнього козацького роду з Полтавщини. Його предок - козак Максим ОГІЄНКО - в часи Коліївщини був одним з організаторів Кліщинського повстання поблизу Лубен. Згодом Огієнки переселилися на Київщину.

ПЕРША ВТРАТА

Коли Івану ще не виповнилося трьох років, унаслідок нещасного випадку загинув батько: пізно восени він заготовляв у лісі дрова, а коні, запряжені в завантажену підводу, чогось злякалися, зірвалися - і розтоптали батька.

Іванові брати й сестри розбрелися по світу. Найстарші Федір та Одарка вже жили самостійно, молодші Палажка, Василь і Михайло навчалися кушнірству, наймитували. Біля матері залишився тільки найменший - Іван. Аби якось прогодувати себе та сина, мати бере його із собою на роботу в місцеву економію, а згодом - на бурякові та хмелеві плантації.

ПЕРША НАУКА

У Брусилові ба чотирирічна початкова школа. Івану вже виповнилося 10 років, коли він став її учнем. Проте взимку науку доводилося переривати - ні в чому було ходити до школи. Іван багато чого пізнавав самотужки, ще й селянських дітей навчав грамоти й молитов, за що одержував незначні кошти. Підробляв також, прислужуючи в церкві. Місцевий священик Никанор СТАШЕВСЬКИЙ навчив його глибокої любові до служби Божої.

ПЕРШІ ВІРШІ

У хлопчика рано став проявлятися поетичний хист. Писав, звичайно ж, як і вчили в школі, російською мовою. Іван Григорович СЛИВКА, перший учитель Івана в Брусилівській школі, залишив цікаві спогади про перші поетичні спроби свого учня.

Улюбленою грою брусилівських школярів була гра в "Тараса Бульбу". Одного разу взимку, коли випав гарний сніг, учні прямо проти вікон учителя збудували зі снігу фортецю, розбилися на дві групи й розпочали "війну". А невдовзі Іванко описав цю війну у віршах, про що його товариші повідомили вчителю. Іван Григорович попросив Івана показати вірш. Написаний під впливом популярної російської казки Петра ЄРШОВА "Коник-горбоконик", вірш детально розповідав про штурм фортеці, про тих школярів-воїнів, що найбільше відзначилися. Як зазначає вчитель, віршам бракувало розміру, але рими були доладні, та й зміст було викладено досить складно.

З МАЙБУТНІМ БЄДНИМ

1896 р. Іван закінчив початкову школу. Для продовження навчання сина мати вибрала військово-фельдшерську школу в Києві. Вибір було зумовлено тим, що навчання в такій школі було безкоштовним. Звичайно, вибір для поетичної душі хлопця був не найкращий. До того ж, закінчивши чотирирічний курс, Іван обов'язково мав відпрацювати в лікарні аж 6 років. Але бідність безжально диктувала свої умови. До речі, в Київ мати й син добиралися пішки. А це 75 верст.

У Києві Іван інтенсивно взявся за самоосвіту. Він читає історичні, літературознавчі книги. Він і далі пише вірші російською мовою. З товаришем по навчанню Юхимом ПРИДВОРОВИМ (майбутнім російським поетом Дем'яном БЄДНИМ) він редагує рукописний місячник "Моя бібліотека" і, звичайно, вміщує в ньому свої вірші.

ПЕРША ПУБЛІКАЦІЯ

За кошти, зароблені ще в селі під час наймитування, Іван передплачує часопис "Сельский вестник", що виходив у Петербурзі. 1897 р. у віснику з'являється стаття 15-річного Огієнка "Местечко Брусилов. Как живут крестьяне". Як зазначає Микола ТИМОШИК, "то була перша друкована праця майбутнього вченого-українознавця - перше його правдиве і зболене слово про несправедливо тяжку долю свого народу".

ІЗ ПСИХІЧНИМИ ТА НЕРВОВИМИ

1900 р. Іван закінчує військово-фельдшерську школу. За направленням комісії він працює в Київському військовому шпиталі - у відділенні психічних і нервових хвороб. Робота пригнічує вразливу душу юнака. Він так і не зміг призвичаїтися до нерідких випадків передчасної смерті хворих. Огієнко все більше розчаровується у виборі свого фаху.

На цей період припадає, за словами самого Огієнка, його "перше пробудження української свідомості". Цьому сприяють часті відвідини вистав українського театру та вплив приятеля Андрія КОРОВАЯ - фельдшера колегії Павла ГАЛАГАНА.

МАТУРА

Призабутим сьогодні словом "матура" колись низивали іспити на атестат зрілості в гімназії. Щоб стати студентом університету, про що мріяв Огієнко, обов'язково треба було скласти матуру.

За роботу в шпиталі Іван отримував підвищену платню - 10 рублів щомісяця. З них п'ять він платив репетиторові за підготовку до складання матури, а три - відсилав матері.

У травні 1903 р. 21-річний Іван їде в Острог, успішно складає іспити в місцевій класичній гімназії - і отримує омріяне свідоцтво: шлях до університету розчищено.

 

БІДНИЙ СТУДЕНТ

1903 р. Іван Огієнко стає студентом Київського університету Святого Володимира. Але оскільки юнаку дали дозвіл на дострокове звільнення з військової служби, довелося вибрати не історико-філологічний факультет, а медичний. Тільки після неодноразових клопотань йому вдається перевестися на омріяний історико-філологічний.

В університеті Іван Огієнко стає одним із найулюбленіших учнів відомого академіка Володимира ПЕРЕТЦА.

Студентські роки були для Огієнка досить тяжкими в матеріальному плані. Так, 1904 р. його навіть звільнили з університету після першого курсу - через несплату за навчання. Правда, незабаром поновили. До того ж, Огієнко виборов Кирило-Мефодіївську стипендію - 25 рублів шомісяця. Всі студентські роки він безперервно підробляв, щоб допомогти бездомній матері (1897 р. у Брусилові повністю згоріло обійстя Огієнків).

ПОВОРОТНИЙ 1905-Й

1905 р., після вимушеного проголошення конституційних свобод, починається бурхливе відродження українського друку, утворення українських громад, клубів, громадсько-політичних організацій. Від 1905 р. Огієнко починає писати українською мовою. Він активно співпрацює з київськими виданнями "Громадська думка", "Рада", бере активну участь у діяльності "Просвіти", в Українському науковому товаристві, заснованому в травні 1907 р. Михайлом ГРУШЕВСЬКИМ.

1907 р. "Записки Українського наукового товариства в Києві" друкують одну з перших наукових розвідок молодого дослідника - "Огляд українського язикознавства". Наступного року побачила світ брошура Огієнка "Українська граматична література: розгляд підручників, по яких можна вчитись і вчити українській мові".

Зав'язується листування молодого дослідника Івана Огієнка з маститим Іваном ФРАНКОМ.

ЗА БОРТОМ

1909 р. Іван Огієнко з відзнакою закінчує університет, завершує кандидатську дисертацію "Ключ розуміння" Іоаникія Галятовського". Факультет рекомендує залишити здібного випускника на кафедрі та призначити йому професорську стипендію. Проте ректорат відповідає відмовою. Чому? Професор Тимофій ФЛОРІНСЬКИЙ, лютий ненависник української мови, написав на Огієнка донос у Міністерство освіти. Тому-то молодий талановитий учений опинився за університетським бортом.

ДОМІНІКА

Ще будучи студентом, Іван Огієнко одружився. Його обраницею стала вчителька з Брусилова Домініка ЛИТВИНЧУК. Вінчання відбулося 11 червня 1907 р. у Вознесенській церкві Брусилова. До речі, в цій церкві за 25 років до того Івана було охрещено.

УДАРИ ДОЛІ

У листопаді 1908 р. помирає мати, виснажена працею та злиднями. До речі, за місяць до цього, в жовтні 1908 р., в Івана та Домініки Огієнків народився син Євген. На жаль, йому судилося недовге життя: він помер півторарічним - у липні 1910 р. Через місяць дружина народжує другого сина - Анатолія, а в грудні 1911 р. - Юрія.

У квітні 1910 р. влада закриває київську "Просвіту", актиним членом якої був Огієнко. А в червні 1910 р. помирає його побратим за духом - Борис ГРІНЧЕНКО.

 

ДВА РОКИ ЧЕКАННЯ

Два роки очікував Огієнко на сприятливу звістку з університету. Тільки на початку 1911 р. вийшов наказ по Міністерству освіти про зарахування з 1 січня 1911 р. Івана Огієнка професорським стипендіатом і призначення йому стипендії - 1200 рублів на рік. Однак повідомлення про це прийшло тільки в березні. Тим часом Огієнко працює викладачем і вихователем комерційного училища, перебуває там практично весь день. А тут ще треба викраювати час, щоб сповна виконувати університетську програму.

 

КАЗКОВИЙ ПАЛАЦ

Упродовж 1914 - на початку 1915 років Огієнко успішно складає всі магістерські іспити - з церковнослов'янської, російської, польської, сербської мов, історії російської та європейської літератур (усі на "відмінно"). Він нарешті здобуває високе звання приват-доцента кафедри російської мови та літератури Київського університету Святого Володимира.

Перші самостійні лекції Іван Іванович прочитав у квітні 1915 р. Ось як пізніше згадував Огієнкову лекцію тодішній студент історико-філологічного факультету Віктор ПЕТРОВ (згодом письменник, літературознавець, який друкувався під псевдонімом В.ДОМОНТОВИЧ):

"Поза сумнівом, з усіх доцентських лекцій, виголошених у ті часи в університеті, це була найблискучіша. Вона стала для мене наочним доказом того, як ретельний учений дотиком чарівної палички з дрібної теми здатний створити казковий палац, шліфуючи, обернути камінець у блискучий діамант бездоганної ерудиції".

УПЕРШЕ УКРАЇНСЬКОЮ

Восени 1915 р. за наказом військового командування всі факультети університету Святого Володимира, крім медичного, евакуюють углиб Росії - до Саратова. Через родинні обставини Огієнко до Саратова не поїхав. Він викладає в гімназіях, підробляє репетиторством, не забуває про наукову роботу.

Восени 1916 р. евакуйована частина університету повернулася в Київ. Приват-доцент Огієнко починає читати новий курс "Історія східнослов'янського наголосу".

УНИКАЛЬНОЕ ФОТО. ГЛАВНЫЙ АТАМАН ВОЙСК УНР С. ПЕТЛЮРА ПРИНИМАЕТ РАПОРТ КОМАНДИРА ПОЧЕТНОЙ СОТНИ ЮНОШЕСКОЙ ШКОЛЫ В ПРИСУТСТВИИ ПРЕМЬЕРА ПРАВИТЕЛЬСТВА УНР А. ЛИВИЦКОГО, ГЕНЕРАЛОВ В. САЛЬСКОГО, В. ПЕТРИВА И МИНИСТРА ОБРАЗОВАНИЯ И. ОГИЕНКО. 1920 г. КАМЕНЕЦ-ПОДОЛЬСКИЙ

 

Лютнева революція 1917 р. мала би викликати зміни і в університетському житті. Проте більшість викладачі еребуває в очікуванні: а шо ж далі? А ось Іван Огієнко зважується на рішучий громадянський крок. Уже в квітні 1917 р. він одним із перших серед викладачів Київського університету переходить на викладання українською мовою і практично розпочинає, без дозволу на те Вченої ради, читати для своїх студентів новий курс - "Курс української мови". Це починання молодого викладача підтримав професор ШАРОВОЛЬСЬКИЙ. Однак така ініціатива наштовхнулася на шалений спротив значної частини викладачів. Зазвучали "аргументовані наукові доводи" про "штучно створену українську мову", про її "непрестижність" для науки. На жаль, знайома пісенька і для наших днів.

 

НА ПІДСТУПІ ДО КАМ'ЯНЦЯ

Університет Святого Володимира не вдалося українізувати: він зберіг російськомовний статус. З ініціативи Івана Огієнка в Києві було засновано Український народний університет. Проте через нестабільне фінансування він ледве зводив кінці з кінцями. Уряд гетьмана Павла СКОРОПАДСЬКОГО ухвалив з 1 липня 1918 р. реорганізувати Український народний університет в Київський державний український університет.

А тим часом у січні 1918 р. міська дума Кам'янця-Подільського просить Центральну Раду відкрити в місті над Смотричем якщо не університет, то принаймні філію Київського університету Святого Володимира. Щоб вивчити це питання на місці, за дорученням Міністерства освіти УНР 22 березня 1918 р. до Кам'янця прибула делегація з Києва. В її складі був і Іван Огієнко. А вже 18 травня його призначають відповідальним за вчасне відкриття університетського закладу в Кам'янці на Поділлі. Так починався кам'янецький період в житті Огієнка...

 

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН"



Коментарі:

Залишити свій коментар:
    • winkwinkedsmileambelayfeelfellow
      laughinglollovenorecourserequestsad
      tonguewassatcryingwhatbullyangry
Останні фото
Старе містоНове містоФортецяІсторичні фотоКам'янчани перейти у фотоальбом
Нове містонад Кам'янцем з'явилось 2 веселки над Кам'янцем з'явилось 2 веселки
Фотоальбом Камянець-Подільський / Ірина ПустинніковаКам'янеччина. Прекрасний край, рай для Кам'янеччина. Прекрасний край, рай для туристів-марафонців
Фотоальбом фортеці в Камянці / Козак РусланШикарні фото Старої фортеці Шикарні фото Старої фортеці
Старе місто / Петро ІгнатьєвФото з фестивалю "Форпост" 2017 Фото з фестивалю
Фотоальбом фортеці в Камянці / Козак РусланВигляд на Довжок в темряві Вигляд на Довжок в темряві
Нове містоЛебеді на заході сонця Лебеді на заході сонця
Нове містоВесна прийшла, нарешті! Весна прийшла, нарешті!
Фотоальбом Камянець-ПодільськийПисанки - Українські фортеці Писанки - Українські фортеці
Фотоальбом фортеці в КамянціКоли сплатила комуналку! Коли сплатила комуналку!