Валерій Степанович Степанков - народився 18 вересня 1947в селі Слобідка-Рихтівська, нині Кам`янець-Подільського району Хмельницької області — український історик. Доктор історичних наук, професор.
Доктор історичних наук, професор Валерій Степанович Степанков добре знаний у науковому світі як фахівець з української історії доби середньовіччя — раннього нового часу, творчий доробок якого має не лише високий рейтинґ серед науковців, а й гідно поцінований державою. Однак, очевидно, не багатьом відомо те, що шлях його до визнання був доволі непростим. Він входив у велику науку у той час, коли завершувалася так звана «хрущовська відлига», а на зміну їй приходила чергова хвиля деукраїнізації, коли в історіографії свідомо насаджувалася практика переорієнтації уваги вчених на дослідження сюжетів новітньої історії та історії державноідеологічних інституцій, а працювати в періодах більш віддалених вважалося непрестижним.
Біографія
Батьки — Степан Федорович і Катерина Всеволодівна з малих років прищеплювали йому почуття скромності, чесності, відповідальності за вчинки та поваги до старших. Під час навчання у Слобідко-Рихтівській середній школі (1954–1965 рр.) виявив здібності у вивченні дисциплін математичного циклу, хоча любив також літературу й історію. Школу закінчив з двома четвірками в атестаті (з української і російської мов), однак з невідомої причини срібної медалі не отримав.
Навчання
Врахувавши (за визнанням Валерія Степановича) брак просторової уяви, вирішив поступати у 1965 р. не до Київського політехнічного інституту, а на відділ історії історико-філологічного факультету Кам`янець-Подільського педінституту. Іспити склав успішно, але за конкурсом не пройшов. Правда, доля таки посміхнулася і дала шанс потрапити до лав студентів: уже коли розпочалося навчання, приймальна комісія зарахувала його кандидатом у студенти. Студентом став у березні 1966 р. після успішного складання заліків і іспитів на зимовій сесії.
Здобувши право навчатися, проявив неабияку наполегливість, цілеспрямованість й працездатність, трансформуючи природні задатки математика у професіоналізм історика. Цьому сприяла копітка робота над темою дипломної роботи, обраною восени 1966 р. у гуртку, яким керував доцент Петро Щербина. І зроблений вибір став його долею. Безперечно, тут зіграв свою роль випадок (наприклад, вона могла не потрапити до списку переліку тем чи хтось інший міг раніше взяти її для себе). Але не тільки він. Справа в тому, що зі шкільних років в українській історії найбільше приваблювала епоха визвольних змагань українців за незалежність у середині XVII ст. під проводом Б.Хмельницького (першим історичним твором, який прочитав хлопчиком, була повість Якова Качури «Іван Богун», що справила на нього велике враження). Тому обрав тему «Події Визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. на Поділлі й Південно-Східній Волині». Велика заслуга наукового керівника П.Щербини полягала в тому, що він, помітивши в юнака здібності, всіляко сприяв їхньому розвитку, надавши повну свободу у формуванні власних міркувань за єдиної вимоги: вони обов`язково мають аргументуватися даними аналізу джерел.
У такий спосіб виховувалося почуття професійної відповідальності за кожну висловлену думку, приходило усвідомлення виняткової важливості джерел у процесі пізнання минулого. У червні 1969 р. дипломна робота (195 стор. рукопису) була захищена на «відмінно».
На круглому столі до 1025-ліття Хрещення Київської Руси-України. 2013р.
Початки праці
Закінчивши інститут з відзнакою, Валерій Степанков поїхав працювати за призначенням учителем історії до Сергіївської восьмирічної школи Путильського району Чернівецької області. Хоча професія педагога подобалася, все ж мріяв про наукову діяльність. І доля засвідчила свою прихильність, подарувавши шанс для реалізації творчого потенціалу. У зв`язку з реорганізацією кафедри історії Кам`янець-Подільського педінституту у дві кафедри — історії СРСР і УРСР та загальної історії — завкафедрою загальної історії професор Леонід Коваленко й декан історичного факультету доцент Анатолій Копилов запропонували йому перейти на роботу до ВНЗ на посаду асистента кафедри загальної історії. Ця пропозиція була з вдячністю прийнята, і з серпня 1970 р. В.Степанков почав працювати у новій якості: вів семінарські заняття з історії середніх віків та нової історії. У травні наступного року пішов служити до лав збройних сил СРСР (потрапив до ракетного підрозділу на околиці естонського міста Раквере).
Професійні щаблі
Після повернення з військової служби у травні 1972 р. поновився на посаді асистента кафедри загальної історії, де незабаром почав читати лекційний курс «Нова і новітня історія країн Азії та Африки», який продовжує вести і нині. В опануванні професійних засад, оволодінні курсом, вузівською методикою читання лекцій й проведення семінарських занять велику допомогу молодому викладачеві постійно надавали Леонід Коваленко, Анатолій Копилов та доцент Петро Лаптін. Надзвичайно важливе значення для формування Валерія Степанкова як особистості, педагога й науковця мала створена на кафедрі й факультеті атмосфера демократичності, взаємоповаги, доброзичливості й добропорядності, що охоплювала не лише середовище викладацького колективу, але й сферу його взаємин зі студентським загалом. Успішне оволодіння навчальною дисципліною й методикою її викладання створило умови до обрання його наприкінці 1977 р. на посаду старшого викладача кафедри загальної історії.
Незрівнянно складнішим виявився шлях становлення Валерія Степанкова як науковця. Намагаючись працювати над розробкою проблем Визвольної війни, за порадою видатного дослідника козацтва старшого наукового співробітника відділу історії феодалізму Олени Михайлівни Апанович навесні 1972 р. обрав тему дисертаційного дослідження: «Антифеодальна боротьба на Правобережній Україні в роки Визвольної війни (1648–1654)». Наприкінці жовтня 1972 р. вона була затверджена Науковою радою Інституту історії АН України й включена до координаційного плану. О.Апанович погодилася стати науковим керівником і ще до свого офіційного затвердження у цій якості почала консультувати молодого науковця. За визнанням Валерія Степанкова, вона відразу ж зорієнтувала його на необхідність глибокого вивчення джерел й застерегла від спокуси «підганяти» висвітлення подій під ту чи іншу схему.
На превеликий жаль, йому так і не довелося працювати під керівництвом цієї надзвичайно принципової і мужньої дослідниці — зірки української історіографії. 12 вересня 1972 р., під приводом скорочення штатного розпису наукових співробітників відділу (наказ № 152), її звільнили з роботи (разом з іншими науковцями). Тільки через 8 місяців О.Апанович вдалося влаштуватися на посаду старшого наукового співробітника у відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки АН України, де вона працювала до 1986 р. включно, а поновилася на роботі в Інституті історії України лише у 1995 р. Так в Україні у 1972 р. на українську інтелігенцію розпочався черговий наступ тоталітарного режиму, який побоювався «національного пробудження українців». Історія козацтва, як і визвольних змагань українського народу, потрапила до негласно табуйованої тематики [1].
За таких обставин Валерій Степанков втратив потенційного керівника, а тема дисертації, хоч і торкалася соціальних аспектів Визвольної війни, виявилася «неактуальною». Правда, він продовжував підтримувати творчі зв`язки з ОАпанович, котра час від часу надавала корисні консультації. Дякуючи наполегливій праці, наприкінці 1974 р. завершив написання тексту дисертації, проте через брак публікацій (редколегії часописів й збірників, як правило, відхиляли пропоновані статті) та відсутність керівника подати її до захисту, зрозуміло, не міг.
Самостійні пошуки
Зіткнувшись з труднощами, дослідник рук не опустив. Як і раніше, щороку проводив відпустку в архівах і бібліотеках України й Росії. Саме в Ленінграді, у знаменитій бібліотеці ім. М.Салтикова-Щедріна, проштудіював «Історію України-Руси» М.Грушевського, що була заборонена для вжитку у бібліотеках України. За визнанням Валерія Степанкова, вона стала першим потужним ударом по його світоглядним засадам на сутність Визвольної війни, сформованим на основі панівної в СРСР концепції «возз`єднання України з Росією». Започаткувався тривалий і болісний процес пошуку історичної правди. У 1975 і 1978 рр. в «Українському історичному журналі» та збірнику «Питання історії СРСР» (Харків, вип.23) побачили світ його перші статті, присвячені висвітленню антифеодальної боротьби в козацькій Україні після укладення нею Зборівської (1649 р.) та Білоцерківської (1651 р.) угод з Річчю Посполитою. Їх прикметною рисою було багатство використаної джерельної бази й прагнення автора суворо притримуватися свідчень джерел. Помітним успіхом молодого науковця стала публікація у 1979 р. у всесоюзному часописі «История СССР» (№ 3) статті «Социальная политика гетманской администрации в годы Осво-бодительной войны украинского народа (1648–1654 гг.) и борьба против неё крестьянства и казацкой голотьбы». Попри штучну загостреність соціального аспекту (у світлі тогочасної марксистської теорії класової боротьби) у ній вперше в історіографії було з`ясовано (в основних рисах) внутрішню політику українського уряду та вплив на її формування виступів поспільства й козацьких низів.
Наступного року, нарешті, успішно завершилася «одісея» із захистом кандидатської дисертації. Це сталося лише завдяки підтримці з боку провідних вчених України. Так, професор Л.Коваленко погодився стати науковим керівником, а голова спеціалізованої вченої ради Дніпропетровського університету доктор історичних наук, професор Дмитро Пойда — взяти роботу до захисту. Дали згоду виступити опонентами член-кореспондент АН УРСР, доктор історичних наук, професор Федір Шевченко і засновник української школи джерелознавства історії України XVI-XVII ст. кандидат історичних наук, доцент Микола Ковальський. У травні 1980 р. дисертація на тему «Антифеодальна боротьба селянства і козацьких низів у роки Визвольної війни (1648–1654)» була успішно захищена. Після позитивної оцінки анонімного («чорного») рецензента через 10 місяців (хоча інструктивні документи ВАКу СРСР передбачали для кандидатських дисертацій термін затвердження впродовж 6 місяців) ВАК схвалила рішення спеціалізованої вченої ради про присудження Валерію Степанкову наукового ступеня кандидата історичних наук: У дисертації автор реконструював цілісну картину розгортання соціальної боротьби й обґрунтував теоретичне положення про її переростання влітку 1648 р. у селянську війну, що тривала до літа 1652 р. На основі аналізу різноманітних джерел розкрив сутність впливу соціального чинника на хід визвольних змагань народу та соціально-економічну політику уряду Б.Хмельницького, висвітлив зміни у становищі селянства на теренах козацької України, що відбулися в результаті Селянської війни.
Небажана праця
Після захисту дисертації дослідник основні зусилля зосередив на написанні монографії «Антифеодальна боротьба в Україні у роки Визвольної війни (1648–1654)» (19,5 др. арк.), яку завершив наприкінці 1982 р. Міністерство освіти УРСР направило її у видавництво при Львівському університеті. Розпочалася праця по її скороченню й переробці. Впродовж 1981–1987 рр. йому не вдалося опублікувати жодної статті аналітичного характеру — видавництва відхиляли їх. Так, редакція часопису «История СССР» повернула у березні 1985 р. Валерію Степанкову статтю «Особливості розвитку класової боротьби і її вплив на процес формування Української феодальної державності у середині XVII ст. (1648–1657 рр.)». Серед причин відмови опублікувати її в офіційному листі редакції, підписаному завідуючою відділом історії СРСР періоду феодалізму Є. Н. Швейковською, знаходимо зауваження такого змісту: «Авторское понимание формирования украинской государственности нечетко и несвободно от влияния украиской националистической историографии» [2]. Зайве казати про серйозність у тогочасних умовах як самого закиду українському історику у перебуванні під впливом «української націоналістичної історіографії», так і можливих наслідків для нього. На щастя, ідеологічна обстановка середини 80-х рр. уже була значно ліберальнішою, ніж: атмосфера 70-х рр. XX ст.
За таких обставин у 1980–1987 рр. побачили світ лише 13 публікацій краєзнавчого характеру (переважно тези доповідей на наукових конференціях), що торкалися висвітлення перебігу подій визвольної і соціальної боротьби у середині XVII ст. на Поділлі, Волині, Чернігівщині. І все ж, саме в ці роки, внаслідок систематичного і копіткого вивчення джерел в архівах і рукописних відділах наукових бібліотек, у поглядах Валерія Степанкова на сутність українських подій середини XVII ст. відбуваються якісні зміни, що істотно різнилися від положень офіційної концепції Визвольної війни й возз`єднання України з Росією. Насамперед склалося переконання (в основних рисах), що метою боротьби українців було створення своєї держави, а не досягнення «возз`єднання України з Росією», а також в необхідності переосмислити роль у ній Б.Хмельницького.
Важливе значення для його подальшої наукової творчості мали зустрічі у 1987 р. із заввідділом історії України періоду феодалізму, випускником Кам`янець-Подільського історичного факультету, доктором історичних наук Валерієм Смолієм, які започаткували їхню творчу співпрацю, що триває до сьогоднішнього для. Тоді вони обидва, за визнанням Валерія Степанкова, «дійшли принципової згоди щодо, по-перше, гострої актуальності проблем з`ясування сутності подій середини XVII ст. й діяльності Б.Хмельницького; по-друге, необхідності співпраці у розробці їх теоретичних аспектів, що ґрунтувалася б на співставленні результатів аналізу процесів, подій і явищ, дискусій, в яких би до уваги бралася лише виключно наукова аргументація (правота „золотої середини“ була відхилена відразу), і абсолютне право кожного з нас на збереження власного погляду»[3]. Було вирішено приступити до створення фундаментальної праці про життя і діяльність Б.Хмельницького.
Водночас відбувалося зростання Валерія Степанкова як викладача вузу, оволодіння ним тонкощами педагогічного мистецтва. У 1985 р. він обирається на посаду доцента кафедри всесвітньої історії.
В.Степанков під час презентації двотомника в серії «Бібліотека газети «День». 2003р.
Професор
Одночасно Валерій Степанович продовжує плідно працювати на педагогічній ниві як професор, а з червня 1999 р. по серпень 2006 р. — і як завідуючий кафедрою всесвітньої історії. Керує написанням дипломних і магістерських робіт, а також кандидатських дисертацій (три випускники університетської аспірантури В.Газін, Н.Савчук та І.Опря вже захистили їх). Бере активну участь у вихованні студентської молоді (впродовж усіх років незмінно виконував обов`язки наставника якоїсь із академгруп історичного факультету). Відзначається вимогливістю до себе й інших: колег та студентів. Користується у колективах факультету й університету заслуженим авторитетом. Визнанням його успішної науково-педагогічної діяльності стали нагородження знаком «Відмінник освіти України» (жовтень 1998 р.) та занесення на обласну Дошку Пошани «Кращі люди Хмельниччини» у 1999 і 2002 роках. У наступному році нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України, а його портрет було занесено до Галереї Слави Кам`янець-Подільського державного університету. У 2006 р. нагороджений Міністерством освіти і науки України знаком «За наукові досягнення».
Свій 60-річний ювілей Валерій Степанков зустрів у розквіті життєвих і творчих сил. Як історик, педагог, патріот, сильна, цілеспрямована, гарно організована, потужна в науковому, педагогічному, громадському і людському сенсі особистість, він творить нові наукові ідеї і проекти, плекає якісні кадри українських істориків, душею і серцем вболіває за Україну, її теперішнє і майбутнє, черпає із своєї любові до неї і Бога непохитну віру в кращі прийдешні часи.
В умовах демократизації суспільства виникли сприятливі умови для реалізації його наукових задумів. Протягом 1988–1990 рр. побачили світ 19 публікацій, майже стільки, скільки за попередні 17 років. Найголовніші з них: Из истории заключения Белоцерковского договора (сентябрь 1651 г.) // Вопросы истории СССР. — Харьков, 1988. — Вып.33; Особливості антифеодальної боротьби на Україні в роки Визвольної війни (1648–1654) // Історичні дослідження. Вітчизняна історія. — К., 1989. — Вип.15; Аграрна політика Богдана Хмельницького (1648–1657) // Феодалізм на Україні. — К., 1990. У травні 1989 р. він вперше у радянській історіографії 50-80-х рр. XX ст., виступаючи на Всесоюзному «Круглому столі», присвяченому актуальним проблемам української медієвістики, порушив проблему особливостей формування Української держави у роки Визвольної війни. Висловлені міркування розвинув під час обговорення наступного року теми «Українське козацтво: сучасний стан та перспективи дослідження проблеми» на новому «Круглому столі» та в опублікованій брошурі [4]. Так почало окреслюватися коло питань, пов`язаних з розбудовою Української держави та її боротьбою за незалежність у 1648–1657 рр., що стало провідною проблемою наукових студій Валерія Степанкова у першій половині 90-х рр. й принесло йому визнання вдумливого дослідника визвольних змагань українського народу середини XVII ст. У 1991 р. на сторінках двох номерів «Українського історичного журналу» (№ 9, 11) побачила світ праця, в якій автор на основі аналізу багатого джерельного матеріалу розкрив державотворчі зусилля гетьмана, що визначали зміст його діяльності. Тоді ж, нарешті, вийшла друком у видавництві Львівського університету «Світ» довгоочікувана монографія «Антифеодальна боротьба в роки Визвольної війни та її вплив на формування Української держави (1648–1654)». В ній висвітлено не лише панораму соціальної боротьби населення, але й розкрито її вплив на становлення й функціонування державних інституцій, внутрішню і зовнішню політику уряду Б.Хмельницького, з`ясовано роль і місце в розвитку Визвольної війни. Водночас продовжував активно вивчати перебіг її подій на теренах Поділля. Взяв участь у написанні посібника на допомогу вчителям «Нариси історії Поділля» (1990 р.), книг «Буша. Історико-краєзнавчі нариси» (1991 р.) і «Сполохи козацької звитяги. Нариси» (1991 р.).
Інтенсивно працюючи над монографією «Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет», Валерій Степанков і Валерій Смолій у 1991 р. дійшли висновку, що панівна в історіографії концепція Визвольної війни потребує кардинального переосмислення, а комплекс питань, пов`язаних із становленням і розвитком Української держави у середині XVII-XVIII ст., є одним із фундаментальних напрямків вивчення ранньомодерної історії України. Результатом спільних зусиль стала поява у 1992 р. праці «У пошуках нової концепції історії Визвольної війни українського народу XVII ст.». У ній автори виявили слабкі місця існуючої концепції й запропонували нову, що вбачала Визвольну війну у змаганнях українців не тільки в 1648–1654 рр., а впродовж 1648–1676 рр., оскільки їх головний зміст полягав у виборенні незалежності. Того ж року у часописі «Україна» (№ 29-32) опублікували статтю «Творець Української держави», присвячену діяльності Б.Хмельницького, а в «Українському історичному журналі» (№ 7-8) — «Гетьман Петро Дорошенко», у якій, всупереч усталеним поглядам, зобразили його талановитим політиком-патріотом України.
У 1993 р. в брошурі «Правобережна Україна у другій половині XVII-XVIII ст.: проблема державотворення» ними вперше було зроблено спробу з`ясувати особливості державного життя на Правобережжі у 1648–1676 рр. та зусилля щодо його відродження в останній чверті XVII — перших десятиріччях XVIII ст. Помітною віхою у розвитку історіографії Визвольної війни став вихід у світ їхнього фундаментального дослідження «Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет» (К., 1993. — 37 др. арк.). На основі аналізу солідної джерельної бази (чимало якої вперше ввели до наукового обігу) та наукової літератури спромоглися відтворити основні віхи життя й діяльності Великого гетьмана, показати титанічні зусилля по розбудові держави та виборенні нею незалежності; водночас, не ідеалізуючи його постаті, висвітлити допущені ним помилки й прорахунки. Монографія знайшла позитивну оцінку як з боку українських, так і зарубіжних істориків. У тому ж році Валерій Степанков захистив за сукупністю робіт у формі наукової доповіді у стінах Київського національного університету ім. Тараса Шевченка докторську дисертацію на тему «Українська держава у середині XVII століття: проблеми становлення й боротьби за незалежність (1648–1657 роки)». В ній, а також в інших працях, висловив важливе теоретичне положення, що визвольні і соціальні змагання українців впродовж 1648–1676 рр. становили собою не Визвольну війну, а Національну революцію. Опублікував серію робіт з історії боротьби подолян у той період. Підняв проблеми формування української державної ідеї, становлення політичної еліти і з`ясування прикметних рис її свідомості й ментальності. За наукові здобутки та успішну навчально-виховну роботу 1992 р. обирається на посаду професора (у 1995 р. отримує атестат професора), а в жовтні наступного року одержує почесне звання Заслуженого працівника народної освіти України. За роботи, присвячені дослідженню визвольних змагань українців у середині XVII ст. й розбудови у той час держави, Президія АН України у 1993 р. присудила йому Премію АН України імені Михайла Грушевського.
Доробок
Період з 1994 до середини 2007 рр. став часом розквіту наукової й педагогічної творчості вченого. Впродовж цього часу виходить друком близько 220 написаних індивідуально і у співавторстві наукових праць, посібників і підручників. Всього ж у доробку вченого понад 300 праць (у тому числі 47 книг і брошур). Він — визначний редактор, член редколегій і рецензент 90 монографій, збірників статей та матеріалів конференцій. Провідними напрямами досліджень стали такі проблеми: Українська національна революція XVII ст. та її місце в європейському революційному русі XVI-XVIII ст.; розвиток державної ідеї XVII-XVIII ст.; українська держава та її політична еліта у другій половині XVII-XVIII ст.; українська дипломатія XVII-XVIII ст.; діяльність національних спецслужб; революційні події 1648–1676 рр. на теренах Поділля; біографії гетьманів і старшин Української держави другої половини XVII ст. та джерелознавство й історіографія Національної революції XVII ст.
Праця в архівах та відділах рукописів наукових бібліотек Польщі (наукові відрядження до Варшави у 1993, 2003, 2004 рр. і Кракова у 2001 р. стали можливими лише завдяки стипендіям Центру досліджень історії України ім. П.Яцика при Альбертському університеті в Канаді та Меморіального фонду ім. Н.Печенюка) дозволила істотно розширити джерельну базу студій і на основі її аналізу внести чимало нового у з`ясування вище названих проблем. Найбільшого доробку було досягнуто у творчому співробітництві з академіком НАН України, директором Інституту історії України НАН України Валерієм Смолієм. Так, були надруковані їхні монографії «Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності» (К., 1994. −12 др. арк.), «Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет», вид. друге, доповнене й перероблене (К., 1995. — 44,5 др. арк.), «Українська державна ідея XVII-XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації» (К., 1997. — 17 др. арк.), «Українська національна революція середини XVII ст.: проблеми, пошуки, рішення» (К., 1999. — 7 др. арк.), «Українська національна революція XVII ст. (1648–1676 рр.): Україна крізь віки». — Т.7 (К., 1999. — 19 др. арк.), «Богдан Хмельницький» (К., 2003. — 22 др. арк.)
Підготували два розділи (обсягом 8,5 др. арк.) фундаментального дослідження «Нариси з історії дипломатії України» (К., 2001. — 64,4 др. арк.), два розділи (8,7 др. арк.) двотомника «Історія українського козацтва». — Т.1 (К., 2006. — 63 др. арк.), розділ двотомника «Історія українського селянства». — Т.1 (К., 2006. — 60,7 др. арк.) тощо.
Вчені взяли спільну участь і у написанні навчальних посібників і підручників для студентів вузів та учнів шкіл. Так, підготовлений за їхньої участі (поряд з іншими авторами) посібник «Історія України» уже тричі перевидавався (1997, 2000, 2002 рр.). А виданий ними пробний підручник для учнів 7 класу «Історія України. Давні часи та середньовіччя» (К., 2000. — 20,4 др. арк.) на III Київській Міжнародній виставці-ярмарку «Книжковий сад — 2001», присвяченій 10-й річниці Незалежності України, відзначений Дипломом у номінації «Кращий підручник». У 2007 р. побачило світ його друге, доповнене й перероблене, видання. Підготували до друку також підручник «Історія України» для 8 класу.
Зрозуміло, розроблені Валерієм Степанковим індивідуально та у співпраці з Валерієм Смолієм нові концептуальні засади розв`язання ряду фундаментальних проблем історії України в цілому чи їх окремі аспекти не могли не викликати критики з боку частини дослідників [6]. І це, як вважає Валерій Степанков, є нормальним явищем в науці, «де пошук істини відбувається у процесі співставлення різних концепцій, шляхом гарячих дискусій тощо» [7]. Разом з тим, ряд сформульованих ними ідей й теоретичних положень стали надбанням історіографії й розробляються іншими науковцями. Це дає підстави висловити міркування про сформування у ній нової історичної школи.
Нагороди
Орден «За заслуги» III ст. (17 вересня 2007)
23 лютого 2010 — Хрест Івана Мазепи
Заслужений працівник народної освіти України (22 жовтня 1993)
Творчі здобутки Валерія Степанкова знайшли визнання з боку наукової громадськості й держави. Зокрема, у березні 1999 р. його обрано академіком Української академії історичних наук, в грудні 2001 р. Указом Президента України присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки, а в серпні 2003 р. він став Лауреатом обласної премії ім. Ю.Сіцінського в галузі історико-краєзнавчої роботи.
В.С.Степанков брав участь у написанні таких колективних праць, як:
«Володарі гетьманської булави» (К., 1994; 1995);
«Полководці Війська Запорозького» (К., 1998);
«Україна: утвердження незалежної держави (1991—2001)» (К., 2001);
«Нариси з історії дипломатії України» (К., 2001);
«Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: Нариси з історії ментальності та національної свідомості» (К., 2001);
«Історія української культури» (Т.3. — К., 2003); «Історія українського селянства: Нариси в 2х т.» (К., 2006);
«Історія українського козацтва: Нариси у 2х т.» (К., 2006—2007).
Разом із Ю.А.Мициком та І.С.Стороженком учений підготував науковопопулярний нарис «Сполохи козацької звитяги» (Дніпропетровськ, 1991). Його багаторічні дослідження над формуванням розвідувальної служби в Українській козацькій державі втілилися у великому нарисі до спільної з професором В.С.Сідаком праці
«З історії української розвідки та контррозвідки», яка витримала два видання — у 1994 та 1995 рр., і була відзначена премією СБУ за високопрофесійне й об`єктивне висвітлення діяльності спецслужб України.
«Проблеми козацтва та його боротьба за незалежність України у творчості Любомира Винара» до редагованої ним праці
«Винар Л. Козацька Україна. Вибрані праці» (2003).
У науковому доробку вченого (окрім уже згаданих методичних та методологічних розробок і навчальних курсів, загальна кількість яких перейшла за перший десяток) є також підручники для середньої школи та вищих навчальних закладів.
Зокрема, він — один із авторів навчального посібника «Історія України», який користується значним попитом у студентськовикладацькому середовищі.
Він є співавтором тексту «Городок» до тому «Хмельницька область» багатотомної «Історії міст і сіл Української РСР» (К., 1971) та історикокраєзнавчого нарису «Буша» (Хмельницький, 1991), веде активну роботу зі збереження пам`яток минувшини.
Про В.Степанкова:
