Камянець-Подільський » Блогери » Олег Будзей » Я покидаю Подолянин! Оскільки я не вмію писати інакше

Я покидаю Подолянин! Оскільки я не вмію писати інакше

  • 734
  • 0 0
    (Оцінок: 0)
Я покидаю Подолянин! Оскільки я не вмію писати інакше
Я покидаю Подолянин! Оскільки я не вмію писати інакше

Мабуть, ви читали мою статтю «Обережно: Сергій Бабій!». У «Подолянин» я подав цю статтю з нейтральним заголовком «Кам’янецька хроніка» від Сергія Бабія» та набагато меншим числом помилок Сергія Віталійовича. Але хазяйка «Подолянина» назвала мою статтю холодною та черствою, назвала такими ж деякі мої попередні статті, але не могла конкретно вказати, на моє прохання, які саме.

Я покидаю Подолянин! Оскільки я не вмію писати інакше


Тому вона попросила двох чудових журналісток, але не фахівців з історії Кам’янця-Подільського, написати замість моєї статті статтю в компліментарному тоні, що й було зроблено. Оскільки я не вмію писати інакше (як каже хазяйка, холодно й черство), то я вирішив покинути співпрацю з газетою «Подолянин», якраз саме напередодні Дня журналіста.

До речі, на презентації після моєї критики ми з Сергієм пили на фуршеті чарку, він зовсім не ображався на критику, казав, що багато чого почерпнув у мене. Я ж радий, що моя праця йому пригодилася.


Ваш Олег Будзей


Текст посту про книгу Бабія!

ОБЕРЕЖНО: СЕРГІЙ БАБІЙ!

Гарний задум у видавництві «Абетка» реалізував Сергій Бабій. У 300-сторінковій книжці «Кам’янецька хроніка» він представив історію міста у вигляді коротких цікавих оповідань від 1362 до 2020 року. Ось одне з них, назване «Кар’єрна арка», яке розповідає про Тріумфальну арку, що веде на подвір’я Кафедрального костелу:
«Король Польщі Станіслав Август відвідав Кам’янець. Тоді в тренді було з нагоди відвідин щось побудувати. Кам’янчани звели Тріумфальну арку.
1994 року Леонід Кучма як кандидат на посаду президента прибув із візитом до Кам’янця. Зустрічали його на кордоні міста та району. Вітаючись, двічі назвали його Леонідом Макаровичем, але він не образився.
У його програмі відвідування арки Станіслава-Августа, звісно, заплановано не було. Напередодні візиту треба було скласти програму, і я став одним з ініціаторів ідеї запропонувати кандидату в президенти України стати під аркою, прикласти руку і загадати бажання, бо тут збуваються лише ті, які допомагають піднятися на бюрократичний щабель. Мер Олександр Мазурчак розповів цю нісенітницю вголос, і кандидат купився. Біля арки Леонід Кучма попросив усіх відійти в сторону і приклав руку до стіни. Стояв кілька хвилин. Через чотири дні він став Президентом України.


Після цього ми замовили нашому відомому художнику картину «Кучма під аркою». Її намалювали. Ми хотіли передати полотно через Адміністрацію Президента Леоніду Даниловичу на згадку про Кам’янець. З Адміністрації картину нам повернули назад, бо в пропорції до арки людина була замалою.


А далі ми цей факт переповідали багато разів, і екскурсоводи першими повірили, що це реальна легенда, яка прийшла з глибини віків. Туристи, державні мужі, що хотіли просунутися в кар’єрі, ставали під аркою, запитуючи, де і в якому місці прикласти руку. Так з’явився кам’яний хрест на стіні, його встановлення особисто контролював настоятель костелу.
У 1999 році перед наступними виборами Президента України Леонід Данилович знову був у місті. Проїжджаючи біля ратуші, Кучма запитав, чи ще є та арка, під якою він чотири роки тому стояв. Почувши ствердну відповідь, кандидат зупинив довгий кортеж і постояв під аркою. Як відомо, він знову став Президентом України.


На третій раз люди просили: «Більше не ведіть». Під аркою кар’єрних бажань стояли Віктор Ющенко, Володимир Литвин, Юлія Тимошенко, Геннадій Удовенко, Валерій Пустовойтенко, а Олександр Мороз навіть відмовився від обіду, щоб встигнути поза протоколом постояти на цьому «історичному» місці.
Цікаво, що заступники міського голови Кам’янця-Подільського пробігають, як зайці, цю арку, щоб їх не запідозрили, що вони хочуть бути мером.


А ви спробуйте, мерами не народжуються — ними стають під аркою».


А ось що розповіла 2007 року доктор історичних наук Стефанія Баженова, яка в 1984—1996 роках очолювала Кам’янець-Подільський історичний музей-заповідник:
«Коли в липні 1994 року, за два дні до другого туру президентських виборів, до Кам’янця приїхав Леонід Кучма, мені випало ознайомити його з кам’янецькими пам’ятками. Стоїмо ми перед входом до Кафедрального костелу, розповідаю я Леонідові Даниловичу про Станіслава Августа, а очі в кандидата якісь тьмяні. І тут я на ходу створюю легенду: якщо, проходячи під аркою, загадати бажання, воно збудеться. Леонід Данилович оживляється, проходить під аркою — і через два дні стає Президентом України».


Сергій Віталійович хоч і закінчив історичний факультет нашого педінституту, але не працював за здобутою спеціальністю, тому до оповідань з його книжки треба ставитися з обережністю. Не завжди правильні дати, як у розповіді про Миколу Бажана (він народився 9 жовтня 1904 року, а над розповіддю вказано 1902 рік), Володимира Бєляєва (Михайло Ровінський, про якого Бєляєв розповідає у статті «На тривожному кордоні», був редактором «Червоного кордону» з вересня 1925 року, а чомусь над статтею про Бєляєва вказано 1920 рік), Пушкінський дім (його відкрито у грудні 1899 року, у Бабія стоїть же 1900 рік), про чоловічу гімназію (її приміщення, де нині історичний факультет національного університету, освятили 1841 року, у Бабія ж фігурує 1883 рік), про перший футбол (уперше правила введені 7 грудня 1863 року Англійською футбольною асоціацією, у розповіді ж Бабія перший шкіряний м’яч з’явився в Кам’янці-Подільському 1834 року). Не відділено легенду від правди, як у розповідях про візит Петра Першого у Сатанівський монастир (він, вертаючись 1711 року з невдалого Прутського походу, ні в Сатанові, ні в Сатанівському монастирі не був) чи самогубство Гелени Гацької (у книжці її помилково названо Галиною). Спутано відзначення 900-річчя міста 1962 року з народження 100-тисяного кам’янчнина 1986 року. Чомусь Кошиця названо Кирилом, коли насправді він Олександр, та й ще неправильно написано його прізвище — Кошець.


І ці помилки виявлено лише при побіжному перегляді книжки Сергія Віталійовича (деякі з них автор цих рядків вказав Бабієві ще під час презентації), а що вже казати при її ретельному читанні.


------

Прокоментуй Цей Пост:

Схожі Новини