12 вересня 1920 р. 3-я польська армія розпочала загальний наступ на схід проти більшовиків і вийшла на лінію річки Стир, де без жодного успіху Будьонний намагався чинити опір. 14 вересня розпочала наступ 6-а польська армія.
У зв'язку з польським наступом, українська армія атакувала за Дністром ворога в ліве крило та вийшла в його тил. Перед українською армією займала позиції 41-а радянська дивізія, яка міцно тримала всі пункти для переправи. Командування української армії вирішує 14 вересня форсувати р. Дністер. Для форсування Дністра дивізії української армії були зведені в три групи під командуванням генерал-хорунжого Удовиченка, генерал-хорунжого Загродського і генерал-хорунжого Омеляновича-Павленка. Вночі з 14 на 15 вересня групи розпочали переправу. Права група під ворожим вогнем розпочала будування дерев'яного мосту через Дністер біля с. Городниці, але ворожий вогонь був настільки міцний, що сапери не змогли продовжувати свою роботу.
З огляду на це під прикриттям темряви та гарматного вогню піхота правої групи розпочала переправу на плотах, а кіннота – вплав. Швидка течія та широчина Дністра (150 метрів) надзвичайно утруднювали переправу, але все ж першим двом куреням пощастило висадитися на лівому березі. Ці два курені відразу кинулися в атаку. Збивши ворога, вони рушили на схід та до ранку зайняли відповідний плацдарм. До 9 години ранку 15 вересня було переправлено всю піхоту та кавалерію й частину артилерії.
До вечора кінні полки разом з кінними сотнями бригад переслідували ворога, зайняли низку сіл у просторі до 15 кілометрів на північно-східному напрямку від с. Городниці. Вже 18 вересня кіннота правої групи, збиваючи ворога, підійшла до Чорткова, а в східному напрямку – до Скали. Це примусило ворога, що уперто тримався перед фронтом середньої групи, до відступу. Українське військо стояло в Оринині, але не наважувалося йти на Кам’янець поки не буде повідомлено, що більшовиків у місті вже немає. 19 вересня в Кам’янець увійшло українське військо. Про цю подію написав Гумінер у своїй книзі: «Червоноармійці залишили Кам’янець-Подільський. Це було у вересні 1920 р. Місцеве міщанське населення як жидівське, так і нежидівське ставилося на цей раз дуже вороже до більшовиків.
І коли за кілька днів, по відступі більшовиків, появилися під містом українці, то вони вже не виказали жодного страху. Навпаки, усі вийшли на вулицю, жидівська громада вітала українські частини, представник єврейської партії «Цеіре-Ціон» виголосив привітальну промову. Не було жодних насильств; з провінції приходять заспокоюючі відомості; настрій скрізь урочистий». Місто вчетверте стало тимчасовою столицею УНР.
* На фото: кіннота 3-ї Залізної дивізії форсує Дністер під с. Городницею. Малюнок 1920-х рр.
