Цілу епоху існування підприємства, безмінним його керівником була людина неординарних організаторських здібностей – Василенко Іван Григорович.
Сьогодні, гортаючи архівні документи, можемо дізнатись біографічні данні Івана Григоровича, які підтверджують тезу, що справжній керівник має пройти на підприємстві шлях від простого робітника до керівництва потужним підприємством.
Народився Іван Григорович Василенко в 1931 році в селі Слобідка Рихтецька Хмельницької області. Розпочав свою робітничу діяльність дванадцятирічним хлопчаком «у воєнному 1943 році» колгоспником в колгоспі «Комінтерн» (Слобідка Рихтецька).
З 1944 по 1947 рік, навчався в Слобідко-Рихтецькій семирічній школі. 1947 року вступив до Камʼянець-Подільського індустріального технікуму, по закінченню якого, як то бувало в ті часи, його направили працювати далеко від рідної домівки - до Рижського цементного заводу. Знання та харизму лідера помітили колеги у юнакові, і згодом – в 1951 році Івана Григоровича призначають начальником зміни Рижського цементного заводу, а невдовзі - начальником цеху.
Після служби в армії (окремий учбово-танковий батальйон), він повертається на Батьківщину і з 1956 починає працювати начальником цеху Рихтецького алебастрового заводу. Не помітити розумного, цілеспрямованого молодого чоловіка – не можуть. Вже за рік йому пропонують посаду головного інженера на цьому підприємстві, а з 1958 по 1964 рік він - директор Кудринецького алебастрового заводу. З травня 1964 року – до кінця життя (1993) він незмінний керівник нинішнього Камянець-Подільського ПАТ «ГІПСОВИК».
З автобіографії : « … до 1941 року закінчив 3 класа неповної середньої школи, з 1941 по 1944 рік – знаходився на окупованій території в Слобідці-Рихтецькій Хмельницької області. По завершенню окупації Поділля, в 1944 році пішов навчатись в 5-й клас Слобідко-Рихтецької школи.Батьки – до революції – бідняки,після – працювали в колгоспі. В 1948 році мого батька вбили…. В 1968 році заочно закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю: хімічна технологія вяжучих матеріалів і облицювальних матеріалів.. Дружина Таміла – медсестра… Дві доньки – Тамара і Ольга…»
Впродовж трудової діяльності, Василенко Іван Григорович був нагороджений Орденом «Знак пошани» (1966), Орденом «Червоного Трудового прапору» (1971), різними медалями, в 1978 році керівнику присвоюють почесне звання «Заслужений працівник промисловості України».
З цікавого: за часів «залізної завіси» для радянських людей, поїздка за кордон була справою немислимою. Але в особовій справі Івана Григоровича є запис: «туристом їздив до Італії». І це в 1978 році. Хто зна, може більшість новацій, запропонованих Іваном Григоровичем були навіяі красотами далекої країни.
На підприємстві і досі працюють ті, хто памʼятає роки керівництва Івана Григоровича. Згадують: «Я прийшла на роботу молодою дівчиною в цех кераміки. Вже за чотири роки – змогла від підприємства отримати квартиру…. На кожне свято у нас в актовій залі відбувались концерти, та й ми всі радо брали участь у художній самодільності. Виїздили самі з концертами до наших працівників, на карʼєроуправління. Василенко був вимогливим і добрим керівником. Вимагав роботу, дисципліну. Але й піклувався про нас. До нас приїздили пересувні магазини і ми мали змогу купити і одяг і продукти харчування.
Були часи, коли наші дівчата ходили всі в імпортному взутті (однакового кольору і моделі). В ті часи - добротне імпортне взуття було страшенним дефіцитом, Василенко дістав нам всім «талончики» на «імпорт». А оскільки – завезли в «Ювілейний» партію однієї моделі італійських черевичок – то так і вийшло».
Це - маленький фрагмент з того, що можна було б розповісти про людину, яка віддала все своє життя підприємству.
