Камянець-Подільський » Блогери » Полятинчук » Які нові назви пропонують надати вулицям Кам'янця-Подільського?

Які нові назви пропонують надати вулицям Кам'янця-Подільського?

Які нові назви пропонують надати вулицям Кам'янця-Подільського?
Які нові назви пропонують надати вулицям Кам'янця-Подільського?

Топонімічній комісії Кам’янець-Подільської міської ради.
Кам’янець-Подільське об’єднання Товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка сприяє продуктивній роботі топонімічної комісії, за результатами якої було затверджено перелік топонімів у Кам’янці-Подільському (вулиці, провулки, парки, сквери), що підлягають перейменуванню.

До рекомендаційного списку нових назв ми надаємо

для ознайомлення короткі історичні довідки та обґрунтування щодо історичних постатей та особистостей:


1. Захар Квасний, Борис Оріх, Сергій Коваль – мешканці Кам’янця-Подільського, військові ЗСУ, загинули в російсько-українській війні.

2. Ігор Брановицький – український військовик, кулеметник 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади, учасник війни на Сході України, захисник Донецького аеропорту. Герой України, лицар Ордену «Народний Герой України» (посмертно).
Під час оборони аеропорту Донецька витягнув на собі двох поранених з нового терміналу і повернувся назад, де був захоплений у полон. За повідомленнями очевидців, після тортур і знущань у полоні над побратимами добровільно визнав себе кулеметником, якого розшукували бойовики. Після катування був застрелений двома пострілами у голову російським терористом Павловим («Моторола»).

3. Холодноярці – 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр» (93 ОМБр, в/ч А1302, пп В2830) – формування механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних сил України. Сформована на базі 93-ї механізованої дивізії.
93-тя бригада захищала державний суверенітет та територіальну цілісність України від самого початку війни на сході України з Росією. Підрозділи бригади брали участь у найзапекліших боях війни, включно з боями під Іловайськом, у Донецькому аеропорту та Пісках, на шахті Бутівці.
Бригада зазнала найбільших втрат серед військових частин України: станом на кінець 2017 року, у боях загинуло 272 військовослужбовці. Станом на початок 2018 року, державними нагородами відзначили понад 1000 військовослужбовців бригади, серед них троє отримали звання Героя України і орден «Золота Зірка».
З 2018 року бригада носить почесне найменування «Холодний Яр» – на честь історичної місцевості Наддніпрянської України, що уславилася своїми повстанцями.

4. Євген Коновалець – полковник Армії УНР, командир Січових Стрільців, член Стрілецької Ради, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), перший голова ОУН (з 1929), один із ідеологів українського націоналізму.
У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Романом Дашкевичем та іншими членами ГБК сформували Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР. У січні 1918 . після проведення реорганізації Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців.
Був одним з довірених союзників Петлюри.
У серпні 1920 р. за безпосередньої участі Коновальця створено Українську Військову Організацію (УВО).
Наприкінці 1920-x – на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади українських стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

5. Петро Болбочан – український військовий діяч, полковник Армії УНР, очільник Кримської операції проти більшовиків з метою встановлення на території півострова української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту. З листопада 1918 року по січень 1919 року Болбочан керував Обороною північно-східної України. 28 червня 1919 року о 22-й годині Петра Болбочана розстріляли на залізничній станції біля с. Балин (нині Дунаєвецький район Хмельницької області).

6. Карл Дембицький – кам'янецький міщанин, підприємець, народився в с. Гуменці в 1873 році. В 1907 році на північній околиці Кам'янця придбав 40 десятин землі, де збудував хутір, названий у народі «Хутором Дембіцького». Посадив великий яблуневий сад і завів пасіку на 150 бджолосімей. Будівництвом хутора Дембицький поклав початок майбутньому селу Смірнова.
Спільно з компаньйонами збудував цегельний і черепичний завод на захід хутора. Дембицький володів дохідним будинком по вул. Петроградської (нині Лесі Українки). В цьому будинку у березні 1916 року була їдальня штабу Південно-Західного фронту, там обідав і відпочивав імператор Микола II. Зараз тут Дитяча бібліотека. Дембицький придбав ділянку землі (сучасні кут Лесі Українки і Сіцінського), де за індивідуальним проектом побудував будинок у вигляді невеликого замку. У 1920 році садиба була націоналізована і можливо тут перебувала польська трудова школа. З 1950 року – Палац піонерів, нині Центр дитячої творчості. За радянської влади Дембицький був розорений і жив як жебрак, працюючи сторожом (гробокопом) на одному з кладовищ.
У 1932 р. Дембицький був заарештований за звинуваченням в антирадянській агитації у зв'язках з родичами в Польщі. Обвинувачення не підтвердилися і його звільнили. У 1938 р. його знову заарештовують і звинувачують в «антісовєтскій» змові і в членстві в повстанської організації. Під тиском і тортурами він «зізнався» в усіх пред'явлених обвинуваченнях. Засуджений до розстрілу.

7. Густав Бельке – Густав Бельке жив в Кам'янці-Подільському, де спочатку кілька років працював перекладачем у канцелярії цивільного губернатора, від 1838 року – секретарем повітового суду. Колезький регістратор від 10 січня 1836 року.
Не маючи класичної університетської освіти, Густав Бельке у вільний від роботи час самотужки – за допомогою лекцій Віденського університету – здобував знання про природу. Оскільки даних про флору та фаунуПодільського регіону не було, Бельке сам у вільний час вивчав природу рідного краю, складав бібліографію з природничої тематики, узявся за удосконалення зоологічної термінології.
Багаторічні дослідження природи в Кам'янці-Подільському та його околицях Бельке виклав у кількох працях. Найвідомішими з них є «Короткий нарис історії натуральної Кам'янця Подільського» (видано 1858 року у Варшаві) та «Нарис історії натуральної Кам'янця-Подільського» (видано 1859 року у Варшаві польською та в Москві французькою мовами). У цих працях подано дані про рослини і тварини на території від містечка Смотрич (нині селище міського типу Дунаєвецького району) на півночі до Жванця на півдні, від Оринина на північному заході до сіл Китайгород і Демшин на сході та південному сході. Крім того, ці роботи містять ретельний аналіз дослідження природи Подільського регіону за попередні роки та століття.
Останньою працею Бельке, яка завершила кам'янецький етап його творчості, була «Погляд на історію палеонтології і палеозойську фауну Росії та Польщі». Цю роботу було представлено на засіданні Товариства подільських лікарів 15 лютого 1860 року та надруковано в Петербурзі 1862 року.

8. Каленик Геренчук – український фізико-географ, геоморфолог, ландшафтознавець. Доктор географічних наук (1958), професор (1960). Похований у Кам’янці-Подільському.
Закінчив 1925 року Кам'янець-Подільський інститут народної освіти (нині Кам'янець-Подільський національний університет). Викладав у Кам'янець-Подільському учительському інституті (1932–1938). У 1945–1954 роках працював у Чернівецькому університеті. Завідував кафедрою фізичної географії. Від 1954 року працював у Львівському університеті: 1954–1974 — завідувач кафедри фізичної географії, від 1979 – професор.
Каленик Геренчук – один із засновників структурної геоморфології. Автор підручника та кількох навчальних посібників для студентів вищих навчальних закладів і вчителів.
Співавтор (редактор) восьми монографій, присвячених природі західних областей України.

9. Лікарі Фаренгольці (Едмунд та Вільгельм Фаренгольці).
Вільгельм-Донат Фаренгольц (1835-1902) – подільський дворянин, лікар, громадський діяч. Двоюрідний брат лікаря Едмунда Фаренгольца.
1852 року Вільгельм закінчив Кам'янець-Подільську чоловічу гімназію. 23 лютого (7 березня) 1853 року він став студентом Київського університету. 1862 року здобув медичну освіту. Був фахівцем із внутрішніх і нервових хвороб.
Вільгельм Іванович працював у Кам'янці-Подільському як лікар, що має вільну практику. Був віце-президентом (1895), потім президентом (1900) Товариства подільських лікарів, головою правління (1895), потім товаришем голови (1900) Кам'янець-Подільського відділення Санкт-Петербурзького лікарського товариства взаємної допомоги.
Едмунд Фаренгольц (1840, Кам'янець-Подільський – 1912, Кам'янець-Подільський) – подільський дворянин, лікар, громадський діяч.
1861 року закінчив Кам'янець-Подільську гімназію. У 1861-1864 роках навчався у Київському університеті. 1868 року закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію. Учасник російсько-турецької війни 1877-1878 років.
Від 1878 року постійно проживав у Кам'янці-Подільському. Працював у губернській лікарні, від 1895 року до кінця життя завідувачем дитячого притулку.
Як зазначила архівіст Валентина Стельмах у третьому томі наукового збірника «Освіта, наука і культура на Поділлі», виданого 2003 року в Кам'янці-Подільському, «серед родин, які зробили вагомий внесок у розвиток міста, важливе місце посідають Фаренгольц – завдяки діяльності двоюрідних братів, лікарів Едмунда Федоровича та Вільгельма Івановича Фаренгольців».

10. Олександр Грен – український художник. Жив і працював у Кам'янці-Подільському.
У 20-ті роки брав уроки живопису у видатного художника Іогансона в Москві при художньому училищі.
Початок його творчості – картини, близькі до реалістичного напрямку, а згодом великий багаж знань з етнографії, культури та історії Поділля, а також сучасних напрямків європейського авангардного мистецтва виливається на полотно: і народжуються картини, де основна думка – любов до подільської землі; але вона особлива, індивідуальна, бо віддзеркалює шалене захоплення автора кубізмом і футуризмом.
Найвідоміші картини О. Грена «Летіть, голуби», «Подолянка», «Старе місто на Поділлі», «Подільське село». Неповторність їх в тому, що вони наче вклеєні з шматочків різнокольорового паперу, наче це велика аплікація.
При досить новаторському методі, дуже сучасному, творчість художника О. Грена нерозривно пов’язана з національними традиціями.

11. Михайло Грейм – художник-фотограф, нумізмат.
1852 року Грейм переїхав до Кам'янця-Подільського. Працював старшим складачем, у 1856-1872 роках – смотрителем (керівником) губернської друкарні. 1872 року заснував власну фотодрукарню. Срібні медалі на фотовиставках у Нюрнберзі (1885), Львові (1895), Києві (1897), Варшаві (1900).
Видав 23 альбоми, комплекти фотовидів пам'яток історії і архітектури Кам'янця-Подільського та його околиць. На своїх фотографіях Греїм зобразив Поділля та Бессарабію (вид на Кам'янець-Подільський та інші міста та села регіону (Бар, Хотин, Жванець). Він також сфотографував жанрові сцени та типи людей, які там проживали у той час: селяни, жебраки, психопати, польська знать та євреї. Він також займався практикою репортажного фотографування, увіковічнивши пожежу в Кам'янці.
Михайло Грейм сформував найбільшу в місті нумізматичну колекцію – понад 4 тисячі монет і медалей. У колекції було представлено римські, візантійські, російські, турецькі та польські монети й медалі. 123 монети Грейм подарував Кам'янець-Подільському давньосховищу. Він також подарував колекцію Нумізматичному товариству в Кракові.
Упродовж 1889-1910 років Грейм опублікував 25 статей про скарби Поділля в 11 томах варшавських «Нумізматично-археологічних відомостей».
Грейм також збирав старовинні образи, предмети народного ремесла та мистецтва.
1875 року Михайло Грейм став дійним членом Російського географічного товариства, 1876 року – антропологічної комісії Краківської академії наук, 1884 року – Товариства любителів природи, антропології і етнографії Московського університету. Дійсний член Подільського єпархіального історико-статистичного комітету. Від 1906 року – член-кореспондент Польського краєзнавчого товариства у Варшаві. А всього він був членом семи наукових товариств.
Михайло Грейм помер 15 січня 1911 року в Кам'янці-Подільському. Його поховано на Польськофільварецькому кладовищі.

12. Іван Багряний (справжнє ім’я Лозов’яга Іван Павлович, 02.10 (19.09).1906–25.08.1963) – відомий український письменник, публіцист, політичний діяч, політв’язень. Народився у селі Куземин (нині село Охтирського району Сумської області). Закінчив Краснопільську художньо-керамічну школу. 1925 р. працював у Кам'янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон». У ній надрукував свої перші вірші (Лозовягин («Плуг»). Піонери // Червоний кордон. Кам’янець-Подільський. 1925. Число 122 (2 липня). С. 3). У 1926–1928 рр. навчався у Київському художньому інституті. Обіймав низку посад в різних організаціях, працював на шахтах Донбасу.
У квітні 1932 р. Івана Багряного заарештовано у Харкові і засуджено до 5 років таборів. 1940 р. знову заарештовано. 1943 р. він виїхав до Галичини, де взяв участь у створенні Української головної визвольної ради.
На еміграції активно займався літературною творчістю й громадською діяльністю.
Найвідоміші твори Івана Багряного романи «Тигролови» (1944), «Сад Гетсиманський» (1950).

13. Дмитро Вишневецький (Байда) (?–1563) – український князь із Волині гербу Корибут, Власник маєтків у містечку Вишнівець Крем’янецького повіту. В історіографії поширена думка, що він був засновником першої Запорізької Січі на острові Хортиця.
Імовірно брав участь у боротьбі проти Османської імперії іще з кінця 30 – початку 40-х рр. XVI ст. Наприкінці 40 – на початку 50-х рр. як канівський і черкаський староста організовував оборону проти татарських нападів; опирався на міліарну силу козацтва. Улітку 1553 р. із невідомих причин відправився до Стамбула, де близько шести місяців служив султану Сулейману I. Із 1554 р. знову організовує протидію татарським нападам на українські землі. Для цього шукав військової підтримки у московського царя Івана IV, яка, однак, була незначно.
1563 р. Д. Вишневецький разом із польським магнатом, сєрадзьким воєводою Альбрехтом Лаським здійснив похід у Молдову з метою отримання престолу, військо для якого вони вербували у Кам’янці-Подільському. В ході однієї із битв зазнав поразки, отримав поранення і потрапив у полон. Його перевезли до Стамбулу. За відмову перейти на службу султану був страчений.

14. Героїв УПА. Українська Повстанська армія боролась за незалежну Україну в 40-50-х роках ХХ століття. На території Кам’янеччини у 1944-45 роках діяв 19-й тактичний відтинок УПА «Кам’янець» Військової округи «Лисоня» військової групи «УПА-Захід», а також з рейдами заходили самооборонні кущові відділи УПА з Тернопільщини.

15. Олена Теліга (1906-1942 рр.)– класик української поезії. Народившись у зрусифікованій родині повернулася до українського коріння, стала видатною поеткою, членом ОУН. Розробляла концепцію ролі жінок в суспільному житті України. Заарештована і розстріляна гітлерівським гестапо у Києві в 1942 році.

16. Дмитро Донцов (1883-1973) уродженець Мелітополя український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, один із перших керівників Союзу визволення України (СВУ), заснованого 14 серпня 1914 року, головний ідеолог українського інтегрального націоналізму. Справивідчутний вплив на вітчизняну суспільно-гуманітарну думку. З-під пера мислителя вийшла низка праць; деякі з них стали засадами українського націоналізму. Крізь усі праці послідовно проведена ідея самостійної, незалежної української держави. У філософському плані Д. Донцов сповідував позицію волюнтаризму, схиляючись до думки, що в самій нації вирішальна роль належить еліті, завдання якої полягає в тому, аби своїми фанатизмом і силою волі змусити народ стати рішучим та незламним.

17. Дмитро Одрина (1892-1919 рр.) український політичний і державний діяч, лікар за фахом. Начальник санітарної управи Дієвої армії УНР. З червня 1919 р. — міністр охорони здоров'я та заступник голови ради міністрів УНР. Боровся з епідемією висипного тифу серед вояків УНР. Міністр здоров'я до кінця лишився вірним клятві на вірність Україні і клятві Гіппократа. Лежачи тяжко хворим, увесь час викликав до себе урядовців і робив розпорядження Помер від тифу 16 листопада 1919 року. Похований на Польських Фільварках.

18. Юрій Руф (Юрій Романович Дадак) 26 вересня 1980, Бережани, Тернопільська область — 1 квітня 2022 р. Луганщина український поет, учений-інженер у галузі деревообробних машин, громадський діяч, засновник літературного проєкту «Дух Нації», співвласник бренду патріотичного одягу «Гвер». Культова постать серед націоналістичної молоді України.
Серед публікацій: «Багряна лірика» (2012), «Час Революції» (2014), «На зламі епох» (2015). Юрієві вірші увійшли до українських сучасних націоналістичних поетичних збірок «Голос крові» (2013) і «Відлуння свинцевих громовиць» (2015).
На слова Юрія Руфа створено пісні «Соколи» та «Молись» (гурт «Залізний хрест»), «В Рядах Безсмертних» (гурт «Геннадій Пересвіт & друг Залізняк»), «Пліч-о-пліч» та «Реклама» (гурт “Nachtigall”).
З перших днів російського вторгнення в Україну був добровольцем на фронті. У складі львівської 24-ї бригади воював на Луганщині. Загинув від ворожого мінометного обстрілу 1 квітня 2022 року. 9 квітня 2022 року похований з належними почестями на Марсовому полі, прилеглому до Личаківського цвинтаря.
Двічі (у 2013 і 2018 роках) презентував свою творчість у Камянці-Подільському.

19. Євген Онацький (1 (13) січня 1894, Глухів — 27 жовтня 1979, Буенос-Айрес, Аргентина) — український науковець, громадський діяч, журналіст, енциклопедист. Професор Вищого Східного інституту в Неаполі та Римського університету ла Сап'єнца. Дійсний член Української вільної академії наук, Наукового товариства імені Шевченка й Українського історичного товариства.
Член Української Центральної Ради, учасник української революції 1917—1921 років. Голова пресбюро у дипломатичному представництві УНР у Римі.
Від 1929 року один із провідних діячів Організації Українських Націоналістів, член Проводу Українських Націоналістів. Представник ОУН в Італії. Співробітник періодичних видань США та Канади. Син українського історика Дометія Онацького. Борець за незалежність України у XX сторіччі.
1904 р. сім'я Онацьких переїхала до Кам'янця-Подільського, де Євген навчався в гімназії, яку закінчив 1912 р. зі срібною медаллю.

20. Олександр Кошиць — український хоровий диригент, композитор, етнограф та письменник-мемуарист.
Народився 31 серпня (12 вересня) 1875 с. Ромашки, Канівський повіт, Київська губернія. Помер 21 вересня 1944, Вінніпег, Манітоба, Канада).
Саме Кам’янець-Подільський понад 100 років тому дав прихисток Українській Республіканській Капелі під орудою композитора та диригента Олександра Кошиця, після її евакуації з Києва (з 14 лютого по 24 березня 1919 року). Саме тут хор отримав державну печатку, та було остаточно сформовано капелу до якої долучились багато кам’янчан. Саме тут хористи вивчили «Щедрика» композитора Миколи Леонтовича, який після від’їзду капели за кордон став справжнім хітом українських концертів і голосом України в світі.
Саме з нашого міста 24 березня 1919 року від залізничного вокзалу Кам’янця-Подільського Українська Республіканська Капела під орудою Олександра Кошиця вирушила у світове турне із культурною дипломатичною місією за наказом Голови Директорії Української Народної Республіки Симона Петлюри, і підкоривши 17 країн Європи, Північної та Південної Америки (Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Велика Британія, Німеччина, Польща, Іспанія, США, Мексика, Аргентина, Уругвай, Бразилія ) відкрили для всього світу Україну.

21. Василе́нко Мико́ла (1866-1935) — український учений-історик, громадський та політичний діяч. Член Товариства українських поступовців (ТУП). 1917 року — член Української Центральної Ради, куратор Київського шкільного округу, член Київського товариства старожитностей і мистецтв. За Гетьманату 1918 року — виконувач обов'язків отамана Ради міністрів, міністр освіти, голова Державного Сенату. Взяв участь у відкритті українських університетів у Києві та Кам'янці-Подільському. Від 1920 року — співробітник Української академії наук (УАН). У 1921–1922 роках — голова-президент Української академії наук.

22. Омелян Грабе́ць (псевдо «Батько»; 1 серпня 1911, с. Нове Село, Холмщина — 10 червня 1944, с. Микулинці, Літинський район, Вінницька область) — український військовик, діяч «Пласту», ОУН. Полковник УПА, член Головного військового штабу ОУН, учасник похідних груп ОУН 1941 року, обласний провідник ОУН Рівненщини (1941—1942), Кам'янець-Подільщини (1942—1943), провідник Центральної округи ОУН на східноукраїнських землях (СУЗ) (1943—1944), організатор та командир ВО «Вінниця» групи УПА-Південь у Вінницькій та Хмельницькій областях (літо 1943 — 10.06.1944).

23. Климентій Шептицький народився 17.11.1869, с.Прибличі, Галичина (Львівська обл.), походить з відомого роду Шептицьких, серед предків якого були і православні, і католицькі діячі.
Навчався в університетах Кракова, Мюнхена , Парижа
До 42 років був надзвичайно успішним адвокатом, політиком, депутатом Австро-Угорського сейму, послом Галицького сейму, де відстоював інтереси простих галичан.
Мав науковий ступінь доктора правових і політичних наук.
Опікувався сиротинцем, який утримувався при Унівській Лаврі.
Рід Шептицьких був знищений комуністичним режимом.
Під час Другої світової війни Андрей і Климентій Шептицькі рятували львівських євреїв.
В 1996 році Климентія Шептицького оголосили "Праведником народів світу" за порятунок євреїв у період Голокосту.

27 червня 2001 року Папа Римський Іван Павло ІІ беатифікував отця Климентія Шептицького. Це відбулося у Львові під час офіційного візиту Святішого Отця в Україну
Помер 1951 році у Володимирській тюрмі (Росія).

24. Петро Бабак (1900-1973) — воїн 4-ї Київської Дивізії Армії УНР, лицар Залізного хреста учасник Першого та Другого зимових походів.

25. Володимир Антонович (1830-1908). Український історик і громадський діяч.
Народився в с.Махнівка Бердичівського повіту Київської губернії у польсько-шляхетській родині. По завершенню навчання у гімназії, закінчив медичний, а потім історико-філологічний факультет (1860) університету Св.Володимира у Києві.
Наприкінці 50-х рр. XIX ст. серед польських студентів виникла течія, яка згодом стала називатись «хлопоманами». Напередодні повстання 1863 р. (наприкінці 1860 чи на початку 1861 р.) хлопомани порвали з польською шляхтою і стали на шлях служіння українському народу. Цей розрив був задекларований працею Антоновича «Моя сповідь» надрукованою в журналі «Основа».
Антонович працював у Києві викладаєм кількох навчальних закладів, в археографічній комісії. Одночасно він працював над магістерською дисертацією по історії козацтва, після захисту якої у 1870 р. став викладати у Київському університеті. В 1881 р. очолив історичне Товариство Нестора-Літописця у Києві.
Антонович відомий як громадський діяч: був головою Старої Громади, очолював УЗБДО. У своїй діяльності він проявив себе як палкий прихильник культурництва і противник політичних дій (виступав проти утворення політичних партій).
Наукова спадщина В. Антоновича велика і багатогранна. Загалом його перу належить понад 300 праць з історії, археології, фольклору та етнографії, зокрема «Про козацтво», «Про гайдамацтво», «Уманський сотник Іван Гонта», археологічні карти Київської і Волинської губерній, «Історичні пісні малоросійського народу» (разом з М. Драгомановим. Чи не найбільше значення мають зібрані ним 9 томів документів з історії України з ґрунтовними передмовами В.Антоновича.
Володимир Антонович досліджував історію Подільського краю в працях «Нарис історії Великого князівства Литовського» (1878), в якій вперше найбільш ґрунтовно розглянуто питання захоплення Литвою Волині і Поділля в ХІV ст., «Дослідження про гайдамаків за актами Південно-Західного краю» (1893) та ін.. Історик дослідив 15 печер (скелястих порожнин) у межах Сучасних Вінницької та Хмельницької областей, які поділив на природні (біля сіл Нігин, Студениця та ін. Кам’янецького повіту) та висічені людиною (села Жванець і Бакота Кам’янецького повіту, Лядова – Могилів-Подільського та Буша – Ямпільського). Біля с. Бакота, в урочищі Монастирисько він зафіксував на стінах печери середньовічні написи. Результати досліджень В.Антонович опублікував у статтях «Подорожні нариси Поділля» (1884), «Бакотський скельний монастир» (1891), «Про скельні печери на березі Дністра» (1894). Його праці, присвячені історії нашого краю, не втратили свого значення дотепер.

26. Іва́н Підду́бний, український спортсмен (борець).
(26 вересня (8 жовтня) 1871, Красенівка, Золотоніський повіт, Полтавська губернія – 8 серпня 1949, Єйськ, Краснодарський край, РРФСР, СРСР) – український спортсмен-борець. Шестиразовий чемпіон світу з боротьби (Париж, Мілан, Франкфурт, Нью-Йорк).
Чітко дотримувався української національної ідентичності.

27. Іва́н Миколайчу́к (15 червня 1941, Чортория, Кіцманський район, Чернівецька область — 3 серпня 1987, Київ) — український кіноактор, кінорежисер, сценарист. Лауреат Шевченківської премії 1988 року (посмертно). Зіграв 34 ролі в кіно, написав 9 сценаріїв та має дві режисерські роботи. В УРСР носив тавро «неблагонадійного».

28. Володи́мир Івасю́к (4 березня 1949, Кіцмань, Чернівецька область — 26 квітня 1979, Брюховицький ліс під Львовом) — український композитор-виконавець, мультиінструменталіст, поет. Герой України (2009, посмертно).
Один із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень і популярної пісні пісні "Червона рута"і, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, виконавець пісень, живописець.

18 травня 1979 року його знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка — це вбивство, здійснене органами КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади.

29. Степан Бандера — один з головних ідеологів боротьби за незалежність України першої половини ХХ століття, символ національно-визвольного руху.
У червні 1941 року керівництво крила ОУН, що було під орудою Бандери, проголосило у Львові Українську державу. Але оскільки нацистська Німеччина вже окупувала ці землі, Бандера був заарештований і провів три роки в німецьких тюрмах і таборах.
З наближенням радянських військ у 1944-му Бандера знову очолив ОУН і залишався її керівником до останніх днів. Він був убитий у Мюнхені радянськими спецслужбами.
Імя Степана Бандери і досі наводить жах на ворогів України. Саме тому радянська, а згодом і російська історіографія свідомо фальсифікує факти з його життя і діяльності.


30. Віктор Суворов (справжнє ім'я Володимир Резун) – видатний історик та дослідник, борець з комуністичною та російською пропагандою.
Віктор Суворов (Резун) нині проживає у Великобританії і має громадянство цієї країни. Народився він у Черкасах, навчався в Ніжині, а служив - у Чернівцях.


31. Володимир Резун - Суворов - це людина, яка вчинила титанічну роботу для того, щоб ми знали справжню історію Другої світової війни і не залежали від кремлівської брехні і міфів. Це вклад не тільки в історичну науку, це внесок у посилення української державності, проти якої Росія сьогодні веде війну, в тому числі ідеологічну. Українець Резун заслужив, щоб отримати в Україні відзнаку на державному рівні. Тим паче зараз, коли російська імперіалістична істерія знову піднімає голову в нашій країні.

32. Олександр Соколянський. Уродженець Дніпропетровщини. Викладач німецької мови Харківського педагогічного інституту, Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту. В 1945 році очолював Кам’янець-Подільський округ ОУН, із загоном повстанців рейдував Кам’янеччиною, Буковиною, Тернопільщиною. Загинув 26.05.1946 в бою з НКВС.


З повагою голова Кам’янець-Подільського об’єднання товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Вячеслав Полятинчук
Члени правління товариства «Просвіта»: Анатолій Паладійчук, Ярослав Сисин, Валерій Нестеренко, Володимир Дубінський


------

Прокоментуй Цей Пост:

Схожі Новини