Екскурсії, гіди та екскурсоводи Камянець-Подільський
----

Наші предки, слов'яни, обожнювали дерева. Вважали, що у деревах залишились жити на землі померлі люди. Особливо поважали дуб — символ могутності і сили, священне дерево старослов'янського язичницького бога грому і блискавки Перуна. Під розлогими шатрами древніх дубів проводились у давнину народні віча, відбувались князівські ради, чинилися суди, дубовим листям увінчували переможців, народних героїв.

Майже кожне дерево у народі оспіване у легендах.

 Люди не зрубували старих дерев, бо вірили, що це може призвести до нещастя. Про те, що дерева не можна рубати (а якщо приходиться зрубати, то обов'язково на цьому місті або поряд, треба посадити З дерева), багато розповідається в українських піснях і легендах. У побуті і звичаях таке відношення до дерев зберігається і у часи християнства. Що дерева не можна рубати, бо вони, як і люди, мають померти своєю смертю і залишити молоде дерево (яке буде рости від кореня або засіяні від насіння цього дерева) — про це багато розповідається і у фольклорі інших народів, які проживали в багатонаціональному Кам'янці, який у середньовіччя мав три незалежних общини громадян.

Ось одна з легенд, що охороняє життя дерев. В основі цієї легенди лежать дійсні історичні події, записані істориком М. Дороновичем.

В середньовіччі у Кам'янці самоврядовувалось 3 общини: українська (русинська), вірменська і польська.

Вірмени гнані були турками з Батьківщини ще з 11 століття. Міграція їх на території України нараховує декілька хвиль. Найбільша вірменська община на Україні була у Кам'янці на Поділлі. Вірмени завжди поважали звичаї місцевого населення, зберігаючи свої звичаї, мову, культуру. Християнство цей народ прийняв ще 311 року. Вірмени кажуть, де три вірменина — там церква, школа і криниця. Так як у більшості вони займались торгівлею, були купцями, тому вони особливо цінили воду, зелень, дерева, які давали їм життя під пекучим сонцем торгових доріг.

Одна заможна вірменська родина у місті мала гарний будинок там, де зараз пам'ятка архітектури 18 століття, Тринітарський костьол.

Там жив вірменин Хоцимірський із своєю коханою дружиною довго і щасливо, та не благословляв їх Бог дітьми: діти вмирали, щойно народившись. Плачучі у горі після смерті дітей, садив батько родини біля будинку липу, щоб була душа дитини коло дому. Під цими липами любили збиратись його друзі, члени вірменської общини, після вечірньої служби завжди заходили до привітного господаря. Господиня пригощала гостей на ґаночку під липами або у дворі. У тогочасному Кам'янці мало було дерев, будинки тіснились один коло одного, тому що тоді всі Кам'янчани жили на острові (сучасне Старе місто) площею 121 га. Зрозуміло, що липи біля будинку Хоцимірського шанувались, були символом охоронців родинного затишку.

Та ось впала страшна біда на місто: Штурм Кам'янця військом турецького султана Магомета IV. Горіли будинки, гинули люди. У сусідньому будинку, гасячи пожежу, загинув батько 12 річного Стефана Агопсо. Дитина була сирота: мати, народивши його, померла. Отже після смерті батька хлопчика взяла на виховання тітка. Рипсилія була черниця-дівотка Благовіщенського вірменського монастиря у Кам'янці.

Місто змушено було здатись туркам на милість, тому що сили були дуже нерівні. За угодою мешканці міста могли зі своїх майном покинути Кам'янець. Із дружиною поїхав і Хоцимірський. У Львові вони мали власний будинок. Через деякий час у Львів приїхали деякі черниці-дівотки, переживши страшні поневіряння у дорозі. Так як Рипсилія була із племінником, у монастирі вони не могли жити. Хоцимірський запропонував поселитися в його будинку, тим більше, що він прагнув мати виховательку своєї щойно народженої дочки Маргарити. Він хотів, щоб дочку виховувала саме кам'янчанка, щоб передала Маргарит! любов до рідного міста. Дружина Хоцимірського померла під час пологів у Львові.

Скоро у його будинку поселився ще один біженець з Кам'янця, вірменин Батагович. Вечорами збирались кам'янецькі вірмени у будинку Хоцимірського, згадували у Львові про такі ж вечори у рідному місті, про те, як сутінки огортали фортецю і місто, а розкішні липи дарували чарівні пахощі і шепотіли щось схоже на молитву. Розмови були про родинні та громадські справи. У Кам'янці такі вечірні бесіди охороняли, як вінцем, густі крони лип, які оточували двір та ґанок будинку Хоцимірського....

Тягнулсь роки у Львові повільно, сумно. З ченцями-тринітарами поїхав Стефан Агопсо у Кам'янець викупати невільників християн і залишився у місті драгоманом (перекладачем), бо сподобався Галіль-паші здібний, знаючий вільно мову юнак . Не відрікаючись від віри своїх предків, Стефан допомагав тим кам'янчанам, що змушені були залишитись у місті під гнітом мусульман.

А у Львові в цей час підростала дочка Хоцимірського — Маргарита. Від батька вона успадкувала глибоку любов до Кам'янця, міста, де проживали колись Ті батьки і прадіди.

По заповіту вірменин Батагович залишив 500 золотих генцям-тринітарам, щоб вони у Кам'янці побудували храм, присвячений Святій Трійці. Хоцимірский, вмираючи, заповів свої статки доньці, а ченцям-тринітарам подарував свій дім та землю у Кам'янці з умовою, щоб дерева, липи, які він посадив, завжди ними охоронялись. Дуже хотіла зустрітись Маргарита з нареченим своїм, Стефаном Агопсо. Але зустріч їх затяглась у часі, тому що тільки у 1699 році турки залишили місто по Карловицькій угоді.

Тільки у мріях вона вступила у шлюб з Стефаном. Серед тих, хто повернувся в Кам'янець була і Маргарита Хоцимірська. Яка радісна зустріч була закоханих! Збулась їх мрія: Кам'янець вільний. Після вінчання, весілля відбулося у приміщенні вірменської ратуші (бо будинок Хоцимірських був пошкоджений). Але липи зостались, їх не вбив вогонь і завойовники. Часто турки (як згадують історики) саме під цими липами любили пити чай, липи заспокоювали їх ненависть до християн, мирними робили їх помисли. Навіть невірні цінили ці вікові дерева.

Стефан Агопсо і Маргарита жили дуже щасливо у подружній парі, мали багато дітей, які користувались повагою в країні, ці внуки Хоцимірського-Агопсовичі.

Липи біля Тринітарського костьолу давали тінь та відпочинок під своїми кронами багатьом поколінням кам'янчан. Навіть пережили вони всі війни 20 століття. Як жаль, що саме у наш час сучасними вандалами лини були зрубані. Хто не шанує, не знає історії — той не має майбутнього.

Легенда про липи живе. А їх вже нема. їх зрубали нещодавно ті, хто не любить Кам'янець, байдужий до його історії і святинь і вважає, що без живих дерев, мертвий холодний камінь будинків стане більш цікавішим для туристів. А в народі кажуть: хто дерева рубає — щастя в долі не має.



Коментарі:

Залишити свій коментар:
    • winkwinkedsmileambelayfeelfellow
      laughinglollovenorecourserequestsad
      tonguewassatcryingwhatbullyangry
Останні фото
Старе містоНове містоФортецяІсторичні фотоКам'янчани перейти у фотоальбом
Нове містонад Кам'янцем з'явилось 2 веселки над Кам'янцем з'явилось 2 веселки
Фотоальбом Камянець-Подільський / Ірина ПустинніковаКам'янеччина. Прекрасний край, рай для Кам'янеччина. Прекрасний край, рай для туристів-марафонців
Фотоальбом фортеці в Камянці / Козак РусланШикарні фото Старої фортеці Шикарні фото Старої фортеці
Старе місто / Петро ІгнатьєвФото з фестивалю "Форпост" 2017 Фото з фестивалю
Фотоальбом фортеці в Камянці / Козак РусланВигляд на Довжок в темряві Вигляд на Довжок в темряві
Нове містоЛебеді на заході сонця Лебеді на заході сонця
Нове містоВесна прийшла, нарешті! Весна прийшла, нарешті!
Фотоальбом Камянець-ПодільськийПисанки - Українські фортеці Писанки - Українські фортеці
Фотоальбом фортеці в КамянціКоли сплатила комуналку! Коли сплатила комуналку!