Камянець-Подільський » Історія » Події минулого » Пожежники Кам'янця - історія

Пожежники Кам'янця - історія

  • 7
  • (Оцінок: 0)
Пожежники Кам'янця - історія
Пожежники Кам'янця - історія

У лютому 1800 року Міністерство внутрішніх справ Росії видало Циркуляр “Про формування в містах міських поліційних відділень”, в якому затверджувалося утворення “пожарная экспедиция под управлением брандмайора, который ведёт записку о числе состоящих в городе пожарной команды, пожарных лошадей пожарных инструментов и прочее”. І вже наприкінці місяця до Подільського Губернського Правління надійшла відповідь з міста Кам’янця-Подільського про виділення на пожежні інструменти з доходів міста 1000 рублів сріблом, а в інших повітових містах на пожежні інструменти повинні були виділяти кошти по необхідності.

Але подібні витрати були не новиною для правління губернії. Зокрема, архівні сховища зберегли повідомлення, що задовго до вищеназваного Циркуляра, у поселеннях діяли певні заходи для запобігання пожежам. Так, від обивательських будинків споряджалися нічні сторожі, або ще їх називали - нахтвехтери; виділялись кошти на придбання пожежних інструментів, на освітлення міста тощо. Таким самим чином було організовано захист сільської місцевості, яка особливо потерпала від вогняних нашесть – як і в містах, організовували спеціальні сторожі – охоронну структуру, яка особливу увагу приділяла охороні населених пункті від вогню в нічний час.
Але тільки правилами та вимогами вогонь не побороти: необхідно мати кваліфікованих і навчених пожежній справі людей. Розуміючи необхідність створення професійної структури пожежного захисту, Олександр І підписує наказ від 24 червня 1803 року, згідно якого комплектування пожежних підрозділів проводилося із солдат, непридатних до стройової служби. Очолювалися такі команди унтер-офіцерами запасу або чинами поліції. Непридатність до стройової служби визначала не лише слабке здоров’я, а й нерідко – неблагонадійність, що виявлялась у правопорушеннях, злочинах проти цивільних осіб тощо.


Підготовка рядового складу підрозділів цілком покладалось на брандмейстерів – такі посади було введено ще в грудні 1763 року, коли затвердили штат посад „при пожарном инструменте” і для керівництва була запроваджена посада брандмайора і називали їх “вогнегасних справ майстрами”. Щоправда спочатку в їх обов’язки входило лише підтримування в стані готовності пожежних насосів і обозу, ремонт їх: “чтобы в каждом городе был при полиции брандмейстер и при нём два ученика, знающие починку и обращение с машинами”, тому що в команді не вистачало найголовнішого – підлеглих, самих вогнеборців. За наказом від 24 червня 1803 року обов’язки брандмайорів або ж брандмейстерів значно розширились – на них покладалося не тільки спостереження за дотриманням у населеному пункті протипожежних норм і підтримання боєздатності пожежних інструментів, а й повністю керівництво пожежними частинами.
Зокрема, в обов’язки поліцмейстера входило проведення інспекторських перевірок пожежних і поліційних команд згідно плану, наведеного в Циркулярі №11 від 1 листопада 1844 року:

  • - склад команди;
  • - вибули;
  • - утримання людей;
  • - порядок служби;
  • - утримання пожежних коней;
  • - мундирний одяг та амуніція;
  • - кінська збруя та пожежний інструмент;
  • - приміщення команд;
  • - лазарети.

Міністр внутрішніх справ надіслав Наказ № 6445 від 30 вересня 1864 року, в якому вимагав провести силами міських товариств опис всіх наявних пожежних обозів, а також запропонувати шляхи поповнення озброєння команд. Найлегшим та найпростішим шляхом для створення пожежних частин та поповнення наявних пожежних обозів місцеві товариства вважали страхові збори, кошти повинні були затверджуватись особливими Комітетами з домовласників за участю агентів від „Страховых от огня обществ”.
Мабуть, деякі із запропонованих міськими Комітетами ідей, знайшли відображення у Пропозиціях № 8202 Пана Генерал-Губернатора, які надійшли до губернського керівництва 1 грудня 1866 року:


„1) приведение в действие предположения Губернского Начальства:
- об устройстве в городе Проскурове общественной команды;
- об оставлении в городах Летичеве, Виннице, Баре, Могилёве, Сальнице пожарных команд на прежних основаниях с заменою только нижних воинских чинов по мере выбытия их со службы вольнонаёмными людьми с отнесением всех издержек по содержанию пожарной части к городским доходам.
2) Относительно устройства в городских общественных командах … обстоят в таком положении:
а) в г.Новой Ушице учреждена общественная пожарная команда на основании составленных обществами и одобренных Господином Министром внутренних дел проектов;
б) в г.Летичеве жители отказались от устройства общественной пожарной команды;
…д) по городам Проскурову и Старой Ушице Уездные Исправники представили на рассмотрение проекты основания устроенных в тех городах общественных пожарных команд”.

Процес інспектування був певним чином модифікований у 1868 році, коли по департаменту поліції виконавчої (відділ І, стіл 1) надійшов Циркуляр № 622 від 3 березня „Про порядок інспектування поліцій них та пожежних команд”. Відповідно даного нормативного акту службовці – „нижні чини”, за винятком вільнонайманих працівників, повинні підлягати інспекторським перевіркам щорічно: в містах, де є коменданти – вони ж повинні були стати на певний період „інспектором”; в повітових командах – „перевіряючим органом” ставав начальник повітової команди; в губернії – інспектував губернський військовий начальник. Не могло не позначатись на боєготовності пожежних підрозділів те, що найчастіше команди не тільки не мали належного одягу й інструментів для гасіння, а й приміщення, в якому можна було б пристойно себе почувати, очікуючи на виклик. Рятувальникам „на допомогу” приходили місцеві жителі, пропонуючи орендувати їхні будинки за певну оплату: „2 января 1868 года Губернский Секретарь Василий Павлович Маружко подписал контракт о найме его дома с сараем без огорода Городскою Думою г.Старая Ушица для помещения полицейских служителей и пожарного инструменту сроком на 12 лет и оплатой 21 рубль за год”.
Тривалий час мріяли про гарне пожежне депо і кам’янецькі пожежники, бо ж доводилось служити у найманих будинках, інструменти ж зберігались де знаходилось для цього місце – це призводило до їх псування, ламання.

Постійні нагадування поліцмейстера, а пізніше і брандмейстера, не були марними – 28 листопада 1847 року губернська управа нарешті прийняла рішення про виділення коштів на будівництво сараю для зберігання пожежних інструментів. В Головне управління шляхів сполучення та громадських будівель і Подільській Губернській будівельній комісії надійшов наказ про будівництво в місті Кам’янці цієї важливої будівлі, на яку асигнували 682 рублі.


Губернська пожежна команда (у м.Кам’янці) все-таки не могла жалітися на долю, адже і кошти на її утримання виділялись, і приміщення для команди та обозу зводились. Прогресивним у розвитку команди був 1865 рік, коли відповідно Приписів Губернського правління від 22 січня № 385 та 15 лютого за № 814 „Про облаштування в м.Кам’янці пожежної частини”: „пожарная команда должна быть усилена личным составом, пожарными інструментами, лошадьми для более успешных действий на пожаре.” Утримання даного формування повинно було здійснюватись за рахунок міських прибутків На зорі становлення пожежної справи і впродовж до середини ХІХ століття саме на плечі поліцмейстера лягав важкий тягар опікування та організацією надійного протипожежного захисту в населеному пункті. Тож нерідко доводилось звертатись до міських та губернських органів управління з різними проханнями про допомогу. Так, в архівах Подільського Губерніального Правління зустрічаємо рапорт поліцмейстера міста Кам’янця до Міської Думи, датований 1846 роком, з проханням розпорядитися “об отпуске дров, следуемых для отопления избы для обогревания пожарного инструмента”.

Тому влада, задумуючись і про власну безпеку, і про збереження населених пунктів від “пекельного друга”, вирішує залучати місцеве населення для охорони поселень від вогню і для цього запроваджує “обывательские караулы к охранению городов от пожаров”. 17 лютого 1849 року до канцелярії по розпорядчій частині Подільського Цивільного Губернатора з Міністерства внутрішніх справ Росії надійшов Циркуляр № 444 із додатком “Правила об учреждении в городах обывательского караула для предупреждения пожаров”. Відповідно цих “Правил” караули запроваджувалися на нічний час; з 1 листопада по 1 травня були звичайні караули, а в решту часу – посилені караули. Караульними могли бути лише дорослі чоловіки, “люди моложе 17 и дряхлые старики, более 60 лет к найму в караул не допускаются”. До обов’язків караульних входило спостереження за дотриманням населенням означених в §31 правил пожежної безпеки і в разі недотримання караул був уповноважений штрафувати порушників. Крім того, штраф вимушені були сплачувати і ті, хто відмовлявся нести караульну службу.
Того ж таки 1849 року, за кілька місяців за підписом генерал-майора Аненкова до Подільського губерніального Правління надійшов Указ Урядового Сенату за №20982 “Об устройстве во всех Губернских и уездных городах на домах крытых деревом и соломою предохранительных на случай пожара снарядов”, до якого додавалися екземпляри креслень та пояснювальні записки про ці снаряди.
Царський уряд періодично, особливо після великих і значних за збитками та людськими жертвами пожеж, видавав укази, спрямовані на попередження пожеж і створення певної системи охорони від вогняних лих. Так, 1837 року з’являється Указ, в якому жителі попереджувались про дотримання правил пожежної безпеки, а також на земські суди покладалась важлива функція – придбання через поліцмейстерів в містах, містечках і селах заливних труб.

Чи не вперше в історії пожежної справи в Указі Імператора за № 8602 від 20 травня 1852 року “Про заходи для попередження пожеж” було зазначено про необхідність проведення розслідування причин виникнення кожної пожежі, визначаючи, чи не порушували “обыватели правила, требуемые законом предосторожности…”

У циркулярному розпорядженні за № 2421 від 20 серпня 1868 року розглядались причини пожеж: “от дурного устройства и дурного содержания дымовых труб; …от курения трубок и папирос в сараях, клунях, во дворах…; от слабого надзора за детьми”.
Для організації ефективнішого гасіння пожеж та для належного бойового озброєння пожежних команд у 1852 році Міністр внутрішніх справ граф Петровський підписує Указ “Про придбання для Міст пожежних інструментів: труб, відер, драбин, багрів, сокир”, а також радив виділити кошти на організацію ремонту і налагодження пожежних інструментів.
Але таких заходів було замало для безпечного життя громадян. Влада зрозуміла необхідність організації структури, яка професійно займалася б справою гасіння та попередження пожеж. У 1853 році МВС Росії ввело в дію “Нормальный табель составу пожарной части в городах” і затвердило штати пожежних команд для 461 міста імперії, в тому числі для м. Кам’янця-Подільського. І 14 липня 1853 року Подільський Губернатор наказав міським і земським поліціям вжити дієвих заходів для виконання встановлених правил запобігання пожежам, для чого “содержать в городах во всегдашней готовности и в надлежащем порядке пожарную команду”. Відповідно норм даного акту, штат пожежної частини в місті розраховувався в залежності від кількості мешканців: на 500 жителів – 1 пожежний служитель. Для професійного освоєння пожежної справи, “изучения пожарного искусства Городские мещанские общества обязаны отправлять из среды своей в Санкт-Петербургское или Московское пожарные депо способных людей” відповідно до Указу імператора “Об отправлении в пожарные Депо людей для обучения пожарному делу” від 17 лютого 1852 року. Після повернення навчену людину зараховували до штату поліцейських служителів і на підставі 94ст. рекрутського уставу звільняли від рекрутської служби в поліції. У квітні 1853 року на пропозицію Кам’янецького цивільного губернатора було відряджено служителя пожежної команди вивчати пожежну справу до Московського пожежного депо.
Для підтримання сімей, які втратили годувальника, було запроваджено грошове забезпечення – про що зобов’язував Циркуляр Міністра внутрішніх справ від 1 вересня 1864 року “О производстве пособий детям нижних чинов полицейских и пожарных команд”: видача грошових допомог повинно було здійснюватись із міських доходів. Дещо покращило питання забезпечення сімей пожежних і, зокрема, неповнолітніх дітей пожежних служителів призначення пенсій “Комитетом о раненых” із залишкових міських сум: “вдовам и круглым сиротам нижних чинов команд пожарных, убитых на пожаре или умершим от увечий, полученных на пожаре”. [пропозиція Міністра внутрішніх справ № 1042 від 17 січня 1875 року]


Для пожежних служителів, які отримали травму або пошкодження за час служби, призначались пенсії – про це йшлося у Циркулярі № 12398 від 14 грудня 1872 року “О пенсиях увечным на пожаре нижним чинам из городских доходов,” які залежали від службового звання та класу. Так, рядовий 3 класу отримував 39 рублів, рядовий 2 класу – 57 рублів, рядовий 1 класу – 84 рублі; унтер-офіцер 3 класу отримував пенсію у розмірі 48 рублі, унтер-офіцер 2 класу – 63 рублі, унтер-офіцер 1 класу – 90 рублі.
Для навчання новачків був потрібен тривалий час, тому з 25 квітня 1860 року МВС Росії заборонило комплектувати пожежні команди нижніми військовими чинами. Проведена інспекторська перевірка пожежних команд у Подільській губернії станом на 1 січня 1873 року виявила, що у них працюють вільнонаймані працівники.


Розуміючи, що виникнення та розповсюдження пожеж у населених пунктах у великій мірі залежить від будівельних матеріалів, норм, які були розроблені у “Будівельному уставі”, уряд звертає увагу губернських правлінь на дотримання норм та правил, а також зобов’язує надавати дані про використання будівельних матеріалів. Так, у Циркулярі від 10 жовтня 1864 року “О доставлении сведений о всех употребительных кровельных материалах” йшла мова про дозвіл “делать крыши металлическия, тесовыя, гонтовыя, черепичныя, аспидныя, толевыя (полированный войлок, несгораемая бумага), которые будут одобрены строительными начальствами. Принимая во внимание, что в разных местностях могут употребляться кровельные материалы, которые по огнеупорности могут быть не дозволены к употреблению, сообщить министерству сведения о всех кровельных материалах ”.


Наприкінці 1860 року було вироблено основні положення щодо створення міських громадських команд, які підпорядковувались міському голові. 21 травня 1861 року МВС Росії визначило головні засади для створення міських професійних команд на основі вільного найму, а з 1862 року було дозволено створювати в повітових та волосних містах і селах громадські пожежні команди, які також формувались з вільнонайманих службовців. Таким чином, з’явилась можливість подбати про протипожежний захист у жителів Нової Ушиці: Начальником Подільської Губернії у спеціальному листі 31 травня 1863 року було дозволено побудувати при будівлі сарай для пожежних інструментів. Для цього із сум Головного Управління шляхів сполучення і Публічних Будівель було виділено 409 рублів 10 копійок сріблом. Можливо, неабияка подія в масштабах імперії та й самої губернії, але досить вагомий внесок в справу заснування пожежної команди і розвиток пожежної справи на Поділлі.
Для підтримання й розвитку поліційних і пожежних команд у губерній у 70-х роках ХІХ століття маклерський збір з векселів та актів, який надходив до загальної маси повітових чи містечкових доходів, передавали на їх утримання. Так, відповідно Указу Сенату за № 37863 від 19 червня 1829 року “сумму, необходимую на учреждение и содержание в местечке Литневцы Ушицкого уезда пожарного инструмента и содержание пожарных служителей отнести к остаткам земских сборов по Подольской губернии”. Для цього Подільське Губернське Правління 19 січня 1832 року затвердило постанову про будівництво пожежного сараю вартістю 5465 рублів 44 копійки сріблом, а на придбання пожежних пристроїв та інструментів із суми земських зборів виділялось 2305 рублів сріблом, а щорічно повинно було виділятись по 100 рублів для ремонту та підтримання пожежного обозу та інструментів у робочому стані.


В лютому 1866 року Міністерство внутрішніх справ надіслало циркулярне повідомлення, в якому йшлося: “о подробном описании посредством городских обществ всего наличного имеющегося в каждом городе пожарного обоза, с соображениями о тех пополнениях обоза, какие признаются местными условиями и заключениями Губернского Управления”. Виконуючи розпорядження Міністра № 477 від 7 лютого 1866 року було створено спеціальну комісію – “особый Комитет”, до складу якої увійшли члени Думи, депутати Управління Подільської Губернії, а також агенти страхових товариств і відряджений губернською управою капітан Андрєєв. Перевірка боєздатності Кам’янецького пожежного обозу свідчила, що: “пожарный обоз, инструмент и лошади находятся в весьма дурном состоянии:
У 1866 році Подільське Губернське Правління наказало Кам’янецькій Міській Думі для організації громадської пожежної команди провести вибори депутатів від домовласників міста по станах: від дворян і чиновників, міщан-християн і громадян міста, єврейської громади, купців і агентів страхових товариств і вже у 1868 році громадська пожежна команда м. Кам’янця розпочала свою діяльність.
Для кожного загону добровольців було розроблено форму, опис якої було затверджено міністром внутрішніх справ Російської імперії і у 1895 році до Подільської губернії надійшло “Описание нормальной формы обмундирования членов добровольных пожарных обществ и команд”, в якому було визначено форму одягу для холодної пори року і літню форму одягу для вищезазначених загонів, для начальників загонів та їх помічників, для головних начальників та їх помічників. 4 вересня 1869 року подільський губернатор отримав із МВС розпорядження щодо створення особливої комісії, яка мусить вирішити питання про пошуки найбільш дієвих способів і заходів для зменшення кількості пожежних випадків “так и для ослабления тех ужасающих размеров, какие они у нас обыкновенно принимают”.


З доповіді Подільського Губернського Правління від 29 листопада 1868 року відомо, що губернія мала 9 пожежних частин і лише одна з них була переведена на основу вільного найму пожежних. Зокрема, в пожежній команді м. Проскурова служило 8 пожежних, в м. Кам’янці – 36 рядових, 2 унтер-офіцери, брандмейстер. Протягом тривалого часу (70-80-ті роки ХІХ ст.) чисельність пожежної частини м. Кам’янця була незмінною, хоча і невеликою (20–25 чол.). Пожежна команда повітового містечка Проскурів нараховувала в 1887 році 4 пожежних, на озброєнні команди було: 4 коня, 1 пожежна труба і до неї - 2 пожежних рукави, 10 бочок, 10 гаків, 9 відер, 2 драбини, 4 сокири. Всього ж у 16 містах, зазначалось у „Ведомости о состоянии пожарной части в Подольской губернии”, у 1886 році служило 5 брандмейстерів і 175 пожежних служителів, на озброєнні знаходилось 36 пожежних труб, 100 коней, 18 возів, 60 рукавів, 133 діжки, 23 гаки, 18 корит, 185 відер, 50 драбин, 211 багрів, 79 сокир.


23 січня 1896 році Міністерством Внутрішніх Справ Росії було затверджено типовий статут міських пожежних товариств. Тепер товариства створювались не лише з метою гасіння пожеж – вони мали право на території своєї діяльності вести нагляд за виконанням населенням протипожежних та будівельних норм. Після затвердження у 1897 році “Нормального устава сельских пожарных дружин”, який упорядкував діяльність уже створених пожежних дружин, товариств та обґрунтував засади створення пожежних дружин у селах “для предупреждения и тушения пожаров в селении и окрестностях”. Однією з найбільш розповсюджених причин вогняних лих була саме несправність пічки або димоходу, тому така пильна увага приділялась саме „пічній справі”. Зокрема, один із „протипожежних попереджувальних” заходів, був наказ Подільського губернатора „Об устройстве кровель и дымовых труб”, виданий у 1884 році.
Гасінням пожеж займались, здебільшого, члени-мисливці, обов’язки яких розподілялись так, як і в пожежних частинах (охранителі, лазальники, качальщики тощо). Форма у добровольців була такою ж, як у професійних пожежних служителів згідно зразка, затвердженого 8 червня 1895 року Міністерством внутрішніх справ Російської імперії.
І все ж таки, сільська місцевість залишалася найбільш пожежонебезпечною з багатьох причин - це і бідність селян (небагато людей могли дозволити собі не лише будівництво кам’яних чи цегельних будинків, а хоча б негорючу покрівлю), це халатність та безпечність людей у ставленні до вогню. В одному з номерів газети “Подольские Губерниальные Ведомости” за 1887 рік аналізувався стан пожежної охорони на селі: “К большому прискорбию наши сёла и деревни не имеют никаких средств для борьбы с пожаром: нет не только насосов, но и самых дешёвых инструментов, как, например, бочек, крючьев и прочее, которые иногда помогают отстоять не один дом, но и целое селение.”


Можливо, саме застереження та інші протипожежні заходи виконали ту важливу просвітницьку та попереджувальну місію – у статистичному звіті Подільської губернії за 1896 рік у розділі про пожежі зазначалось, що випадків пожеж зафіксовано менше, ніж у попередньому році. Хоча цей рік був досить “плодючим” на пожежі - сталося їх 974, з яких 51 - в містах, а 923 - у волостях. Кількість садиб, що згоріли : в містах - до 70, а в сільській місцевості - до 1431; всього ж погоріла 1501 садиба. Найбільше пожеж сталося восени (308), найменше - взимку (170). За величиною збитків “найдорожчою” була пожежа у м.Кам’янці-Подільському - 29 серпня спалахнула сажі в трубі виникла пожежа, вітер швидко поширив вогонь на сусідні будівлі. 17 садиб з різними надвірними будівлями та майном мешканців знищено. Збитки склали 89467 руб. сріблом.


Чималою фінансовою допомогою для створення та функціонування пожежних частин були надходження від діяльності страхових компаній, які частину надходжень відраховували саме на пожежну справу. На допомогу людям, постраждалим від пожеж, було запроваджено спеціальну страхову допомогу. 27 липня 1827 року було створено “Общество для застрахования имуществ от огня”, в обов’язки якого входило акумулювання коштів за сумами страхових зборів. Воно було звільнене від державних податків на 20 років, за винятком невеликого податку у розмірі 25 копійок з кожної 1000 крб. застрахованого майна. Але в юрисдикції цієї організації знаходилося лише 40 губерній Російської імперії, що не охоплювало всіх губерній і тому 21 березня 1835 року імператор підписав Указ за №20787 “Про запровадження другого Російського Страхового товариства від вогню”. У спеціальному Циркулярі від 12 грудня 1861 року “О введении взаимного страхования от огня имущества” посадові особи повинні були роз’яснити домовласникам міст, містечок, сіл користь страхування майна від вогню та різні системи його:

  • “а) по доброй воле;
  • б) в одном городе или несколько городов;
  • в) дозволяется составлять комиссию из домовладельцев от 3 до 5 лиц;
  • г) для покрытия убытков может быть использован кредит из городских или общественных сумм, но не больше трети от суммы убытков…”

Професія “пожежний” - одна із найнебезпечніших, професія, яка вимагає від людини мобілізації усіх найкращих моральних та фізичних якостей, адже небезпека під час виконання професійних обов’язків чатує на кожному кроці. Щоб застрахувати свої життя на випадок можливих ушкоджень або ж, щоб сім’я мала матеріальне відшкодування на випадок смерті під час гасіння пожеж, кам’янецькі пожежні звернулись до “Товариства Блакитного Хреста” (м. Санкт-Петербург) і 30 травня 1901 року їх було зараховано в дійсні члени цього товариства: брандмейстер був застрахований на суму 1000 рублів, 2 старших пожежних служителів – по 800 рублів, решта служителів – по 600 рублів на рік.
Певною допомогою було запровадження льгот від сплати “постойної повинності” на будівлі, які відновлюються після пожеж. У “Подільських Губернських Відомостях” від 22 серпня 1842 року було надруковано Указ Сенату № 30997, у третій частині якого значилось: “распространить льготу для каменных строений на 10 лет и для деревянных на каменном фундаменте на 6 лет, для деревянных – на 4 года.”
10 квітня 1901 року за №77 Кам’янець-Подільська Міська Дума прийняла доповнення до обов’язкових постанов Думи про заходи обережності проти пожеж, 21-й пункт якої наголошував:


“На кожній окремій ділянці повинен бути один двір вільний від забудов та насаджень, площею в новому місті 40 кв. саж., при найменшій ширині його 4 саж.; будувати кам’яні споруди в районі старого міста дозволяється при умові, що для двору залишається вільними від забудов не менше 18 кв. саж., при найменшій ширині 3 саж.(в обох випадках не вважаючи проходів та проїздів).”


У 1903 році Проскурівська пожежна команда (9 чоловік на чолі із брандмейстером) мала на озброєнні 12 сокир, 18 багрів, 18 відер, 20 бочок, 2 драбини, 1 дрогу, 8 коней, 2 труби та 9 пожежних рукавів. На випадок пожежі залучали міських водовозів для доставки води - за допомогу вони отримували потім платню з місцевого бюджету. У 1908 - 1909 роках у містечку Проскурів з’являються приватна пожежна команда та залізнична пожежна частина, а Проскурівський пожежний обоз, створений коштами місцевого бюджету, зміцнюється ще двома “бензиновими” трубами. Важливим в організаційному становленні пожежної охорони на Поділлі був 1904 рік, коли МВС Російської імперії дало згоду на перетворення поліцейських пожежних команд в громадські. Тепер міські Думи отримали право створювати відділення пожежних команд в окремих частинах міста, збільшувати склад пожежної команди та обозу, кошти на їх утримання. Всі пожежні приймались на службу і звільнялись виключно з дозволу Міської Думи. Чи не вперше в історії пожежної справи зазначалось, що пожежна команда, обоз та коні не можуть залучатись до роботи, яка не стосується їх службових обов’язків. Особливо важливим пунктом був параграф, який визначав керівництво діями пожежних: “вказівка прийомів і засобів гасіння відноситься цілком до обов’язків брандмейстера”.


Щоб остаточно врегулювати питання організації та керівництва діяльності пожежних команд у 1907 році Міністерство внутрішніх справ видає “Правила реорганізації громадських пожежних команд”, які повинні були замінити пожежні команди, що підпорядковувались поліції. У 1910 році Кам’янець-Подільська міська пожежна команда складалась з двох частин, служили у ній на чолі з брандмейстером 35 пожежних. На озброєнні команди було 30 коней, для перевезення води було обладнано 12 бочок та 6 ручних труб. Проскурівська міська пожежна команда у 1911 році мала на озброєнні 2 автомобілі і 13 бочок, а в депо приватної пожежної команди також була спеціальна техніка - 1 автомобіль і 2 бочки.


Діяльність професійних пожежних команд вплинула на суттєве зменшення кількості пожеж та їх страшних наслідків. Організованість та згуртованість пожежних команд, добре знання своєї справи, мужність та спритність допомагали пожежникам рятувати від вогню помешкання та цілі поселення, людські життя, вселяли надію у можливість подолання вогняної стихії. Сміливість та відданість пожежній справі не раз відзначались нагородами. Так, у 1907 році до нагороди срібними медалями на “Анненській” стрічці з написом “За беспорочную службу в полиции” було представлено членів Кам’янець-Подільської міської пожежної команди Макарія Барана і Антона Гимовського за сумлінне і акуратне виконання службових обов’язків протягом п’яти років.

--------

Продовження - тут


------

Прокоментуй Цей Пост:

Схожі Новини