В статті порушуються процес, місце та роль міста Кам’янця-Подільського у міжнародній торгівлі XVII ст., процеси розвитку торгівельних відносин на території краю.
Історія Кам’янця-Подільського періоду середньовіччя це справжня скарбниця в культурній спадщині України. Кам’янець – одне з найстаріших українських міст з своєю древньою історією заснування, час якого відноситься до ХІІ ст. Писемні джерела засвідчують, що до поч. 30-х рр. XV ст. місто виступало центром Поділля в складі Литви, з 1434 по 1672 рр. – центром Подільського воєводства в складі Речі Посполитої, а з 1672-1699 рр. було столицею кам’янецького ейялету Османської імперії. З 1699 р. Кам’янець знов у складі Речі Посполитої.
Незважаючи на складні події XVII ст., визвольну війну українського народу за свою незалежність та спустошливу війну 1672 р. господарство і економіка краю розвивалася. Оскільки Кам’янець знаходився у вигідному географічному положенні на перехресті торгівельних шляхів, що вели з заходу на схід, місто ще з XV ст. бере активну участь в торгівельних відносинах. В місті з 1577 р. починає функціонувати митниця, яка на 1610 р. дає прибуток 1179 злотих, які йдуть на розвиток міста. Реєстри податку свідчать, що за кількістю грошей, отриманих від сплати податків іноземними купцями Кам’янець знаходився на третьому місці після Львова і Перемишля. В цей час польський король Сигизмунд ІІ звільняє від сплати податків кам’янецьких купців, що отримали дозвіл торгувати по всьому королівству.
Міжнародна торгівля в епоху Середньовіччя для купців різних держав, в т.ч. і для кам’янецьких, була ризикованою справою, що спонукало їх об’єднуватися у каравани. Відомо, що на каравани часто організовувалися напади. Щоб таких випадків було менше, організація караванів у місті здійснювалася заздалегідь, караван очолював караван-паша. У поїздку каравану до Туреччини обирали переважно вірмен, які знали географію Сходу, мову, звичаї, традиції.
Важливу роль у каравані відігравали посади возниці і фурмана. Говорячи про посаду фурмана, зауважимо, що у 1605 р. її займав житель Кам’янця Ян Галицький, а з 1646 р. збереглися свідчення про фурмана-українця на ім’я Максим. (3, 66) Актові джерела вірменського суду першої половини XV ст. засвідчують, що каравани купців супроводжувалися охоронними грамотами. Так, 5 серпня 1604 р. перед кам’янецьким війтом вірменської громади Ніголом постав купець Голуб і сповістив суд про поїздку до Туреччини: він вимагав, щоб йому було видано привілеї, чинні в турецькій державі. Йому було видано 8 охоронних грамот на окремих аркушах, викладених вірменським письмом. Голуб зобов’язався після повернення віддати грамоти до магістрату, а також «боронити своїх товаришів у труднощах під час поїздки». (4, 69) В одній із грамот за 1615 р. говориться що «права, необхідні для поїздки до Туреччини були видані Міклошеві числом 12 грамот, та окремо 5 грамот на переправу через Дністер.» (5, 93) О. Гаркавець стверджує, що кам’янецька зовнішня торгівля не припинялася навіть у роки Хотинської війни 1621 р.
Саме тоді турецькою адміністрацією було видано кам’янецьким вірменам від 8 до 13 охоронних грамот (6, 13), що забезпечували їх безперешкодне пересування і торгівлю по всій території Туреччини. Польський історик А. Дзюбінський зазначає, що Кам’янець, як і Львів у торгівлі з Туреччиною в XVII ст. формував свої власні каравани. Кількість купців у караванах сягала від 200 до 300 осіб, а поїздка з Кам’янця до Стамбула тривала від 35 до 42 днів, до Анкари – 51 день, до Ізпагана – 150 днів. (7, 166) Кам’янецькі магістратські книги зафіксували, що у 1650 р. персидські купці через Османську імперію і Молдавію везли до Кам’янця східні товари. Практикувалося між кам’янецькими купцями і купцями Сходу взаємообмін товарами. Персидські купці довозили східні товари до Ясс, де кам’янецькі купці їх забирали. В 1633 р. товарообіг кам’янецьких купців з молдавськими торгівцями відбувався в Яссах, Сучаві та Хотині. (1, 210) Через Львів і Луцьк кам’янецькі купці у XVII ст. їздили до Перемишля, Радома,
Казіміжа, Кракова та Любліна везучи віск, переганяючи табуни коней та волів. Але торгівельний шлях до Польщі через Львів для кам’янецьких купців не завжди був вигідним. У Львові кам’янецькі купці зобов’язані були здавати всі свої товари на склад, крім того не всім із них після Львівського ярмарку, що тривав 14 днів, дозволялось їхати з непроданим товаром до Польщі. Розвивається торгівля і у самому Кам’янці: підтверджується право на три щорічних ярмарки. (8, 108) Перший відкривався на св. Войцеха з 24 квітня і тривав 5 тижнів, другий розпочинався на Різдво Пресвятої Богородиці 8 вересня і тривав півтора тижні, третій – на св. Андрія і тривав 4 тижні. (2, 169) На цих ярмарках можна було придбати багато татарських, польських, турецьких товарів, в т.ч.: килими, прянощі, хутра, турецький атлас, персидські шалі і пояси. Шляхта купувала східне сукно, дамаські шаблі, турецькі «корабелі» (криві шаблі). Основними місцями проведення торгівлі виступали міські майдани – ринки. Основні торгівельні приміщення – лавки - зосереджувалися навколо ратуші польського магістрату. На період XVII ст. таких лавок налічувалося 23.
Біля ратуші знаходилася вага зі склепом, на яку від кожного привезеного до міста товару збиралося мито – штука полотна (48 ліктів). В XVII ст. закони неодноразово забороняли Подільським купцям торгувати певними товарами, в т.ч. і вином. В 1635 р. польський король Владислав IV Ваза видав розпорядження, згідно за яким в окремих містах Поділля організовувалися спеціальні склади, де міщани купували вина привезені з-закордону шляхтою. До таких міст відносились Бар, Шаргород, Борщів. Цією ж ухвалою заборонялося місцевим купцям їздити за вином в Італію та Угорщину. (2, 75) Звичайно, такі розпорядження мали не постійну чинність і з часом втрачали свою юридичну силу.
Кам’янецькі магістратські книги засвідчують, що купці з Кам’янця самі закуповували вина в Молдавії і продавали їх у місті. О. Подградська запевняє, що у 1654 р. гарнець молдавського вина коштував 4 злотих, а куфа (368 л.) коштувала 452 злотих. Перевезення з Молдавії до Кам’янця однієї куфи вина коштувало 18 злотих, платня за складські приміщення сягала 18 злотих, за розлив – 4 злотих.
Л і т е р а т у р а
1. Акты юго-западной России, ч. V., т. І - К.: 1886 р.
2. Там само, ч. VІІ., т. ІІ - К.: 1886 р.
3. Гаркавець О. Вірмено – кипчацькі рукописи в Україні, Вірменії, Росії. К., 1993 р.
4. Дашкевич Я. Кам’янець-Подільський у вірменських джерелах.
5. Подградська О. До питання про роль Кам’янця –Подільського в торгівлі України з Молдавією XVI-XVIII ст., К., 1991 р.
6. ЦДІАУ (К), ф. 39, оп. 1, арк. 1119
7. Сецинский Е. Город Каменец-Подольский. Исторический очерк., К., 1885 р.
Ключові слова: торгівельні шляхи, товари, купці, каравани.
---
Автор. науковий працівник Валяровська Л. П. 2008р.
