Останнє капище богів

У відділі старожитностей Камянець-Подільського державного історичного музею-заповідника зібрано унікальну колекцію слов`янських ідолів, яких знайшли у придністровських краях.

Прихисток цих древніх кам`яних божеств — на майданчику біля вірменського будинку. Таке собі сусідство схожих за віком, красою і магічною суттю уособлень древніх вірувань. Мабуть, колись саме так на ще не зниклих святилищах вони велично несли свою сторожу, дивились на схід сонця і допомагали всім, хто приносив до них свої молитви.

Нині в кожному з них — багатовікова таємниця древніх знань і вірувань. І своя магічна сила. Кажуть, такою колекцією міг би гордитися будь-який музей Європи.

"Унікальність цієї колекції в тому, що тут зібрані саме слов`янські ідоли II — V століть, — розповідає старший науковий співробітник музею[/b][b]Петро Болтанюк. — Кожен із них є частинкою тієї культури, про яку ми так мало знаємо. А відтак можемо простежити, як змінювався світогляд та вірування наших предків. Імовірно, це був період зміни релігії у слов`ян, про що й свідчить така велика кількість кам`яних божеств".

ТАЄМНИЦІ ДРЕВНІХ

У селі Ставчани древнє капище знайшли прямісінько на обійсті. Чоловік, котрий саме зібрався будувати нову хату, знайшов присипану землею кам`яну скульптуру. На щастя, не пустив її на будматеріали, а викликав археологів. Пізніше у відділі старожитностей учені відтворили ставчанське капище точнісінько таким, яким його знайшли.

"Коли розкопали вогнища, знайшли збіжжя, битий посуд, — розповідає Петро Болтанюк. — Можна припустити, що традиція бити посуд "на щастя" тягнеться ще з тих часів. Ще знайшли кістки тварин. Тому можу запевнити, що жертвоприношення людей у слов`ян не практикували. Саме тут і знайшли двох кам`яних ідолів, яких датують II — V століттями. Це якраз період черняхівської культури.

Іон Винокур, який їх досліджував, вважав, що один із цих ідолів — бог сонця Хоре. Про це свідчать викарбувані на скульптурі знаки сонця та вужа. Вуж у слов`ян, до речі, вважався священною твариною. Його навіть не можна було виганяти з будинку, бо це могло б накликати біду на увесь рід.

Інша скульптура має шолом, чудово проглядаються риси обличчя, навіть борода. У руках ідол тримає ріг достатку. Ми припускаємо, що це слов`янський бог СвятовидРод, чи Дажбог. Є згадки, що восени, коли святкували його дні, жрець наповнював ріг медом і ставив його біля такої скульптури. Це була своєрідна жертва врожаю".

А ще на скульптурі Дажбога учені побачили зображення білого коня. Можливо, він символізує сонце, яке рухається зі сходу на захід? Є тут і зображення дитячої п`яді. Можливо, вона пов`язана з обрядом ініціації хлопчиків. Щоправда, із часом зображення на каменіпісковику, з якого колись витесали бога, дедалі більше стираються, але нині їх ще видно досить добре.

"Зараз намагаємося знайти кошти, щоб законсервувати цю скульптуру, — каже Петро Болтанюк. — Без реставрації унікальні знаки можуть просто зникнути".

Найдавніший у колекції — калюський ідол. Його знайдено ще наприкінці XIX століття. І відтоді десь понад півстоліття він зберігався у сховищі музею, аж допоки його не встановили у внутрішньому дворику відділу старожитностей. Він також нагадує СвятовидаРода, хоча обличчя й не має. Воно відбите, зосталась лише борода. В одній руці бог гримає ріг достатку, а в другій — коржа.

"Спочатку цього коржа майже не помічали, — пригадує дослідник. — Але в 2005 році ми робили нічні зйомки і відверто здивувалися: найкраще цього коржа помітно в місячному сяйні! У слов`ян існував ці ка ви й звичай, пов`язаний якраз із коржем. На святкування днів урожаю вони пекли величезну паляницю, діаметром у людський зріст. За нею ставав жрець і питав у людей, чи вони його бачать. Якщо його за коржем не помічали, звісно ж, вважалося, що рік люди проживуть у достатку".

Юрковецького ідола, який тулиться поруч, знайшли на Чемеровеччині 1972 року. Передня частина божества фактично стесана, тому сама символіка, за якою б можна було ідентифікувати ідола, відсутня. Але шолом та суворі обличчя, які добре збереглися, ученим нагадали Перуна — бога грому та війни.

Ще трьох величних богів до пантеону привезли зі села Іванківці, що в Новоушицькому районі. Археологи вважають, що саме там, на берегах Дністра, був своєрідний релігійний центр древніх слов`ян. Приблизно у 1950 році до Інституту археології надійшов лист від сільчанина, в якому той розповідав про трьох ідолів, знайдених поблизу села.

Це було своєрідне капище, жертовник, присвячений трьом головним богам: Велесу, богу підземного царства та покровителю худоби, Триглаву та Перуну.

"Велеса можна впізнати за кам`яною пов`язкою довкола чола. Схожу і з білої тканини слов`яни йому в`язали на свята, — показує пан Болтанюк. — То найвище за своїм зростом божество. Триглав має три обличчя — бога весни Яровіта, бога літа Поривіта і бога осені Руєвіта. У слов`ян — це бог родючості. Чому нема зими? Бо це час, коли земля відпочиває, вкрита снігом, отже, нема обличчя.

А ось третє божество — знову ж таки Перун. Цікаво поглянути на його руки. Вони перехрещені. Права — йде до серця, ліва — до живота, у ній він тримає щось подібне до меча".

Саме на кам`яній скульптурі Перуна чудово видно кілька рунних знаків у вигляді тризуба. Петро Болтанюк каже, що тризуб у слов`ян був символом сокола, який помирає у вогні, а потім відновлюється. Цікаво, що Триглава свого часу забрали до чернівецького музею. Звідти він кочував ще багатьма, аж допоки не потрапив до "своїх" на відтворене іванковецьке святилище.

Останнім, усього два роки тому, до дворика примандрував пижівський ідол. Кажуть, божество вперто не хотіло покидати ранньословянське святилище: то техніка ламалася, то погода підводила, то ще якісь чудасії відбувалися...

Цю майже чотириметрову кам`яну скульптуру пов`язують зі скіфським періодом.

"Ми гадаємо, що це — богиня Рожениця, — розповідає пан Петро. — Ось тут добре видно два викарбувані ромби: як богинямати і богинядонька. Є щось схоже на зображення грудей і жіночого лона. Півколо нагадує про давній звичай: коли жінки молилися богам, вони ламали браслети, відчиняючи своєрідні ворота між всесильними та людиною".

Петро Болтанюк признається, що на Поділлі є ще багато ідолів, які поки що не потрапили до музею. "Усьому свій час, — каже археолог. — Важливо — щоб люди не знищили". Наразі на Подністров`ї учені виділяють три центри, де найчастіше знаходять древні кам`яні божества, — це Новоушиччина, Заліщицький район та Надзбруччя (Городоччина і Чемеровеччина). Тож яким будуть наступні знахідки і які таємниці древніх слов`ян вони відкриють — справа часу.

Ірина ОЛІЙНИК