У відділі старожитностей Камянець-Подільського державного історичного музею-заповідника зібрано унікальну колекцію слов`янських ідолів, яких знайшли у придністровських краях.
Прихисток цих древніх кам`яних божеств — на майданчику біля вірменського будинку. Таке собі сусідство схожих за віком, красою і магічною суттю уособлень древніх вірувань. Мабуть, колись саме так на ще не зниклих святилищах вони велично несли свою сторожу, дивились на схід сонця і допомагали всім, хто приносив до них свої молитви.
Нині в кожному з них — багатовікова таємниця древніх знань і вірувань. І своя магічна сила. Кажуть, такою колекцією міг би гордитися будь-який музей Європи.
"Унікальність цієї колекції в тому, що тут зібрані саме
слов`янські ідоли II — V століть, — розповідає старший науковий співробітник
музею[/b]
[b]Петро Болтанюк. — Кожен із них є частинкою тієї культури, про яку ми
так мало знаємо. А відтак можемо простежити, як змінювався світогляд та вірування наших
предків. Імовірно, це був період зміни релігії у слов`ян, про що й свідчить
така велика кількість кам`яних божеств".
ТАЄМНИЦІ ДРЕВНІХ
У селі Ставчани древнє капище знайшли прямісінько на обійсті. Чоловік, котрий саме зібрався будувати нову хату, знайшов присипану землею кам`яну скульптуру. На щастя, не пустив її на будматеріали, а викликав археологів. Пізніше у відділі старожитностей учені відтворили ставчанське капище точнісінько таким, яким його знайшли.
"Коли розкопали вогнища, знайшли збіжжя, битий посуд, — розповідає Петро Болтанюк. — Можна припустити, що традиція бити посуд "на щастя" тягнеться ще з тих часів. Ще знайшли кістки тварин. Тому можу запевнити, що жертвоприношення людей у слов`ян не практикували. Саме тут і знайшли двох кам`яних ідолів, яких датують II — V століттями. Це якраз період черняхівської культури.
Іон Винокур, який їх досліджував, вважав, що один із цих ідолів — бог сонця Хоре. Про це свідчать викарбувані на скульптурі знаки сонця та вужа. Вуж у слов`ян, до речі, вважався священною твариною. Його навіть не можна було виганяти з будинку, бо це могло б накликати біду на увесь рід.
Інша скульптура має шолом, чудово проглядаються риси обличчя, навіть борода. У руках ідол тримає ріг достатку. Ми припускаємо, що це слов`янський бог СвятовидРод, чи Дажбог. Є згадки, що восени, коли святкували його дні, жрець наповнював ріг медом і ставив його біля такої скульптури. Це була своєрідна жертва врожаю".
А ще на скульптурі Дажбога учені побачили зображення білого коня. Можливо, він символізує сонце, яке рухається зі сходу на захід? Є тут і зображення дитячої п`яді. Можливо, вона пов`язана з обрядом ініціації хлопчиків. Щоправда, із часом зображення на каменіпісковику, з якого колись витесали бога, дедалі більше стираються, але нині їх ще видно досить добре.
"Зараз намагаємося знайти кошти, щоб законсервувати цю скульптуру, — каже Петро Болтанюк. — Без реставрації унікальні знаки можуть просто зникнути".
Найдавніший у колекції — калюський ідол. Його знайдено ще наприкінці XIX століття. І відтоді десь понад півстоліття він зберігався у сховищі музею, аж допоки його не встановили у внутрішньому дворику відділу старожитностей. Він також нагадує СвятовидаРода, хоча обличчя й не має. Воно відбите, зосталась лише борода. В одній руці бог гримає ріг достатку, а в другій — коржа.
"Спочатку цього коржа майже не помічали, — пригадує дослідник. — Але в 2005 році ми робили нічні зйомки і відверто здивувалися: найкраще цього коржа помітно в місячному сяйні! У слов`ян існував ці ка ви й звичай, пов`язаний якраз із коржем. На святкування днів урожаю вони пекли величезну паляницю, діаметром у людський зріст. За нею ставав жрець і питав у людей, чи вони його бачать. Якщо його за коржем не помічали, звісно ж, вважалося, що рік люди проживуть у достатку".
Юрковецького ідола, який тулиться поруч, знайшли на Чемеровеччині 1972 року. Передня частина божества фактично стесана, тому сама символіка, за якою б можна було ідентифікувати ідола, відсутня. Але шолом та суворі обличчя, які добре збереглися, ученим нагадали Перуна — бога грому та війни.
Ще трьох величних богів до пантеону привезли зі села Іванківці, що в Новоушицькому районі. Археологи вважають, що саме там, на берегах Дністра, був своєрідний релігійний центр древніх слов`ян. Приблизно у 1950 році до Інституту археології надійшов лист від сільчанина, в якому той розповідав про трьох ідолів, знайдених поблизу села.
Це було своєрідне капище, жертовник, присвячений трьом головним богам: Велесу, богу підземного царства та покровителю худоби, Триглаву та Перуну.
"Велеса можна впізнати за кам`яною пов`язкою довкола чола. Схожу і з білої тканини слов`яни йому в`язали на свята, — показує пан Болтанюк. — То найвище за своїм зростом божество. Триглав має три обличчя — бога весни Яровіта, бога літа Поривіта і бога осені Руєвіта. У слов`ян — це бог родючості. Чому нема зими? Бо це час, коли земля відпочиває, вкрита снігом, отже, нема обличчя.
А ось третє божество — знову ж таки Перун. Цікаво поглянути на його руки. Вони перехрещені. Права — йде до серця, ліва — до живота, у ній він тримає щось подібне до меча".
Саме на кам`яній скульптурі Перуна чудово видно кілька рунних знаків у вигляді тризуба. Петро Болтанюк каже, що тризуб у слов`ян був символом сокола, який помирає у вогні, а потім відновлюється. Цікаво, що Триглава свого часу забрали до чернівецького музею. Звідти він кочував ще багатьма, аж допоки не потрапив до "своїх" на відтворене іванковецьке святилище.
|
Копію відомого збручанського ідола в музеї встановили задля цікавості відвідувачів. Адже саме тут, вважає археолог, добре поєднується слов`янський світогляд: світ богів, світ людей та підземного царства, тобто неба, землі й підземелля.
|
|
Останнім, усього два роки тому, до дворика примандрував пижівський ідол. Кажуть, божество вперто не хотіло покидати ранньословянське святилище: то техніка ламалася, то погода підводила, то ще якісь чудасії відбувалися...
Цю майже чотириметрову кам`яну скульптуру пов`язують зі скіфським періодом.
"Ми гадаємо, що це — богиня Рожениця, — розповідає пан Петро. — Ось тут добре видно два викарбувані ромби: як богинямати і богинядонька. Є щось схоже на зображення грудей і жіночого лона. Півколо нагадує про давній звичай: коли жінки молилися богам, вони ламали браслети, відчиняючи своєрідні ворота між всесильними та людиною".
Петро Болтанюк признається, що на Поділлі є ще багато
ідолів, які поки що не потрапили до музею. "Усьому свій час, — каже
археолог. — Важливо — щоб люди не знищили". Наразі на Подністров`ї учені
виділяють три центри, де найчастіше знаходять древні кам`яні божества, — це
Новоушиччина, Заліщицький район та Надзбруччя (Городоччина і Чемеровеччина).
Тож яким будуть наступні знахідки і які таємниці древніх слов`ян вони
відкриють — справа часу.
Ірина ОЛІЙНИК