Хоч вулиця Огієнка (первісно — Московська) належить до найдавніших вулиць Нового плану та має чимало оригінальних будинків, тільки один із них є пам’яткою містобудування та архітектури (і то — місцевого значення). Це будинок № 61 — нинішній головний корпус Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Цього року будинку № 61 на вулиці Огієнка виповнюється сто шістнадцять років. А збудували його для Кам’янець-Подільського технічного училища. Досить детально історію цього закладу дослідив кандидат історичних наук, доцент кафедри педагогіки Кам’янець-Подільського державного університету Іван Сесак.
Дивитись відео Будинок № 61 - корпус Кам’янець-Подільського національного університету:
Кам’янець-Подільське середнє технічне училище було відкрито у вересні 1903 року на основі царського указу від 1902 року. На той час технічні училища були рідкістю: так, у Київському навчальному окрузі (Київська, Подільська, Волинська, Полтавська, Чернігівська губернії) їх було всього три: крім Кам’янця-Подільського, пощастило містам Новозибков і Клинці Чернігівської губернії (нині це міста Брянської області Росії), де відповідно 1899 року та 1903 року з’явилися училища.
Улітку 1906 року завершилося будівництво навчального корпусу технічного училища. Це був кам’яний триповерховий будинок. Його зображення можна побачити на поштівках початку XX століття. За сто шістнадцять років унаслідок руйнування в часи воєнного лихоліття, повоєнного відновлення, надбудов, прибудов архітектура будинку значно змінилася: зокрема, з триповерхового він став чотириповерховим.
Садиба училища займала цілий квартал. Крім триповерхового будинку, училищу належало ще два флігелі — одноповерховий і 2,5-поверховий. Будинки опалювалися кахельними, залізними та чавунними печами. Училище мало окреме водопостачання, освітлювалося від власної станції. У садибі училища також було розбито парк, розміщувалися хлів, льох, машинне відділення електричної станції, 1914 року завершилося будівництво кам’яної кузні.
А тепер заглянемо в головний будинок училища. Тут були церква святого Миколая, 14—17 класних кімнат, фізичний, природно-історичний і сільськогосподарський кабінети, класи креслення, малювання та ручної праці, два зали для відпочинку та один для гімнастики, дві лабораторії — хімічна та технічного аналізу, хімічна аудиторія, лабораторний склад, кабінети директора, інспектора та лікаря, вчительська, канцелярія, приймальня для прохачів, два гардероби, три туалети, приміщення для швейцара; крім того, вестибюль і шість бокових коридорів.
У класних кімнатах, залах, кабінетах, приймальні, канцелярії, церкві підлога була з дубового паркету, в лабораторіях, хімічній аудиторії — з цементних плит, в класі ручної праці — дощата.
У флігелях розмістилися 31 житлова кімната для службовців, сім складів, пральня, приміщення для прислуги. Як бачимо, технічне училище мало непогану матеріальну базу. На жаль, під час Першої світової війни заклад зазнав значних матеріальних втрат. Його двічі евакуювали: у серпні 1915 року — в Ростов-на-Дону, влітку 1917 року — в Гадяч Полтавської губернії. Під час останньої евакуації вільні навчальні приміщення, квартири вчителів і службовців стали місцем розквартирування різних військових формувань. Комісія, яка 7 червня 1918 року обстежила стан будівель і садиби училища, встановила, що військові безжалісного руйнували навчальний заклад. Тож військовий міністр змушений був надіслати телеграму всім губернським комісарам, в якій наказав, щоб військові частини більше не займали школи, а зайняті — звільнили.
А тим часом розгорталася робота зі створення в Кам’янці-Подільському університету. 6 липня 1918 року будинок технічного училища оглянула комісія на чолі з професором Іваном Огієнком — майбутнім ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету. А ввечері того ж дня міська дума ухвалила звернення до Міністерства народної освіти, в якому просила приміщення училища тимчасово надати для університету. Згодом було створено змішану комісію, яка кімнати будинку технічного училища розмежувала між університетом і училищем.
Під тиском влади технічне училище у вересні 1918 року змушене було притулити ще одну установу: виділити чотири шкільні кімнати та кімнату для вчителів під Українські курси для дорослих із правами гімназії (директором курсів був Іван Огієнко). Як вважає Іван Сесак, організація курсів у приміщенні училища стала одним із тих клинів, які допомогли Огієнку повністю заволодіти усією матеріальною базою технічного училища: на початку 1919 року директор училища отримав телеграму з Києва, згідно з якою з 1 січня 1919 року вся садиба з усіма будинками на ній тимчасово переходила у користування університету (до будівництва власного приміщення університету). А училищу пропонувалося перейти в приміщення, яке виділить міська управа, або проводити заняття в другу зміну в приміщенні місцевих шкіл. До 15 лютого треба було звільнити флігель. Хоч ці заходи було кваліфіковано як тимчасові, але, як ми добре знаємо, немає нічого більш вічного, ніж тимчасове. Так воно і сталося. Діяльність технічного училища тихо й непомітно згасла.
В біографії кожного будинку є вікопомні дати. Для героя нашої розповіді такою датою є 22 жовтня 1918 року, коли урочисто було відкрито Кам’янець-Подільський державний український університет. Ось як цей день згадує Олімпіада Пащенко, українська громадська діячка, один з ініціаторів заснування університету в Кам’янці на Поділлі:
«...У день Свята всі потягнулися до Університету. А він, як зовнішньо, так і всередині артистично удекорований, сяяв на сонці й просився, щоб його сфільмували на пам’ять... Скрізь увивалися розпорядники — студенти й студентки з національними розетками при боці, проводячи гостей по залах, не залишаючи нікого без уваги, знайомлячи одного з одним, зводячи кількох у групи, щоб всі почували себе однаково дорогими й бажаними гостями. А найбільш на всіх мав бачність Ректор Огієнко, як щирий і радісно привітливий господар усьому...
Довго тягнулася Служба Божа в домовій Університетській церкві... Ціла церква й цілі широкі сходи перед нею аж до нижнього поверху — все було залито сонцем і наповнено тільки приїжджими гістьми, а з місцевих — представниками організацій; у повному складі були Міська Дума, Рада «Просвіти» й Земські Управи...
По Службі Божій зібралися всі в довгій репрезентаційній залі. На підвищенні посередині зайняла місця за столом Професорська Рада, й почалася урочистість відчитанням Гетьманського декрету про утворення нового Університету. Далі пішли привітання, промови, читання телеграм...
Для всіх учасників Свята в університетських залах другого поверху був виданий обід за кошт міського самоврядування, яке хотіло хлібом-сіллю проявити свою гостинність, свою радість у цей знаменний для Кам’янця день.
Допізна затягнулося Свято. Тихо від радісного зворушення й перевтоми виходили учасники й довго оглядалися на величну вивіску — оздобу Кам’янця, на блакитному полі золотими кирилівськими літерами: «Кам’янець-Подільський Державний Український Університет». Високо піднесений жовто-блакитний штандар символічно рвався на всі сторони краю...»
У корпусі послідовно розміщувалися: 1918—1921 роки — Кам’янець-Подільський державний український університет, 1921—1930 роки — інститут народної освіти, 1930—1933 роки — інститут соціального виховання, 1933—1935 роки — педагогічний інститут. 1935 року, після закриття Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, його навчальний корпус передано в тимчасове користування військовому відомству.
Будинок зруйновано в часи війни з німцями. Відбудову та реконструкцію за проектом Едуарда Адлера завершено тільки 1963 року (зокрема, надбудовано четвертий поверх). Будинок став головним корпусом Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту (від 1997 року — Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет, від 2003 року — Кам’янець-Подільський державний університет, від 2008 року — Кам’янець-Подільський національний університет). У прибудові (завершено 1972 року) розмістилися: на другому поверсі — їдальня, на третьому — бібліотека, на четвертому — читальний зал на 200 місць.
Ухвалою Хмельницького обласного виконавчого комітету від 4 вересня 1982 року будинок визнано пам’яткою містобудування та архітектури місцевого значення. 17 вересня 2003 року при вході до головного корпусу урочисто відкрито меморіальну дошку Івану Огієнку (автори Борис Негода, Володимир Лашко, Леонід Киселюк). Звісно, зважаючи на зоряний склад людей, які тут навчалися чи працювали, вхід до головного корпусу університету могла би прикрасити не одна пам’ятна таблиця. Щоб не передати куті меду, обмежилися однією дошкою — фундатору закладу, зате у вестибюлі є велика портретна галерея найдостойніших.
17 лютого 2015 року на головному корпусі Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (правда, не при вході) відкрито меморіальну дошку на честь Сергія Бондарчука (1961—2014). Він громадсько-політичний діяч, активний учасник Євромайдану, голова Старокостянтинівської міської організації ВО «Свобода», помічник-консультант народного депутата України Ігоря Сабія, вчитель фізики Старокостянтинівської гімназії Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, Герой України. Сергій Михайлович вищу освіту здобув у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті, був студентом фізико-математичного факультету в 1978—1983 роках.
