На сесію Кам’янець-Подільської міської ради топонімічна комісія винесла свій вердикт: запропоновано перейменувати 48 вулиць, 11 провулків, 6 парків, скверів, зон відпочинку, всього 65 топонімічних об’єктів.
Серед пропонованих назв є вдалі варіанти. Наприклад, вулицю Суворова топонімічна комісія пропонує назвати вулицю Павла Скоропадського. Гетьман Павло Скоропадський був 1918 року останнім гетьманом Української Держави, 1917 року відвідував Кам’янець-Подільський, має пряму причетність до відкриття в місті над Смотричем університету 22 жовтня 1918 року, сам не зміг приїхати на це відкриття, прислав свого представника.
Цілком погоджуюся з тим, що вулицю Чернишевського запропоновано назвати іменем Бориса Негоди. Письменник Микола Чернишевський немає ніякого стосунку до Кам’янця-Подільського, а заслужений художник України Борис Негода був до смерті і залишається після смерті одним з обличь міста.
Вулицю Герцена запропоновано назвати вулицею Олександра Грена. Знову констатуємо, що письменник Олександр Герцен нічим не пов’язаний з містом над Смотричем, а художник Олександр Грен мешкав у Кам’янці на вулиці Котовського, нині Соборній, прославив це місто картинами «Подолянка», «Старе місто» та іншими творами.
Вулицю Ляпідевського запропоновано надалі іменувати вулицею Остапа Вишні. Радянський військовий і полярний льотчик Анатолій Васильович Ляпідевський не має заслуг перед Кам’янцем-Подільським, а гуморист Остап Вишня дебютував 1919 року в нашому місті під псевдонімом П. Грунський. Правда, після війни, відсидівши десять років у сталінських таборах, Остап Вишня видав цикл із понад 20 фейлетонів «Самостійна дірка», в якому змішує із землею ОУН, УПА, Бандеру, Стецька, дістається і Петлюрі. Але ми розуміємо, що це був вимушений крок, незважаючи на те, думав так чи не думав Павло Губенко (так насправді називався гуморист).
Вулиця Павлова стане вулицею Олександра Кошиця. Знову видатний фізіолог Іван Петрович Павлов нічим не пов’язаний з Кам’янцем, а хоровий диригент Олександр Кошиць вирушив з нашого міста з капелою у світове турне, яке прославило українську пісню, зокрема «Щедрик» Леонтовича.
Проте багато українських діячів, які мають заслуги перед Україною і сторінкою свого життя торкнулися Кам’янця-Подільського, ніяк не відображені в топоніміці міста. Це письменники Іван Багряний та Наталя Забіла, які дебютували в місті над Смотричем віршами, це поет Володимир Сосюра, який козаком армії УНР перебував у Кам’янці-Подільському.
Лора Підгірна пише про «актрису та всесвітньо відому співачку, Ію Хомайко Ісорі, яка народилася в Кам’янці, на Польських, якраз в час УНР, в 1920-му, і її чоловіка, Любомира Мацюка, який у серпні 1941-го прибув до Кам’янця-Подільського в складі похідної групи ОУН, щоб вести в місті просвітницьку роботу для відродження державницьких ідей українського народу та відав організацією хорів і музично-театральних дійств». Їх теж забула топонімічна комісія. Замість абстрактної вулиці Героїв УПА варто згадати конкретні імена.Забуто також поета Празької школи Миколу Чирського, який і народився, і помер у Кам’янці-Подільському. Унікальний український співак Борис Гмиря, який 1944 року працював у Кам’янці в театрі імені Шевченка, нині міський Будинок культури, теж не пошанований. Можна ще назвати чимало українських достойників, пов’язаних із Кам’янцем, наприклад, Пантелеймона Блонського, полковника Армії УНР Бориса Сулковського.
Не увічнено ім’я видатного українського актора Богдана Ступки, який двічі знімався в Кам’янці-Подільському.
Тепер про імена польських діячів. Вшановано Юзефа Ролле та Яна Ольшанського. Проте Іоанн Павло ІІ та Тадеуш Костюшка, як мені відомо, зовсім не були в Кам’янці, проте топонімічна комісія пропонує назвати вулиці їхніми іменами. А от про захисника Кам’янецької фортеці 1672 року Юрія (Єжи) Володийовського якось забули.
Із євреїв вшановано, і то раніше, археолога Іона Винокура. А ось видатного біохіміка Бориса Збарського, який народився, вчився, закохався в Кам’янці-Подільському, відвідував рідне місто, пропонують вишвирнути з топоніміки міста, бо він радянський. А чому би не уважити джазмена світового рівня Михайла Альперіна, який народився в Кам’янці-Подільському, скрипаля Аркадія Гурфінкеля, віолончеліста Семена Глейзеля, учнів школи Тадея Ганицького. Також у цій школі вчився піаніст Лео Сирота. У місті дебютував єврейський письменник Менделе Мойхер-Сфорім. Якщо це ім’я складне для вимови, скористуйтесь його справжнім іменем та прізвищем: Соломон Абрамович. У Кам’янці-Подільському народилися Моріс Фішберг, Павло Герман та інші видатні євреї.
Тепер щодо Другої світової війни. З мапи Кам’янця будуть вилучені імена Лелюшенка, Ладигіна, Смирнова, Киргизова, Попова, бо вони німецьку окупацію замінили радянською, на думку деяких, ще гіршою за німецьку. Якась дивна позиція. Залишився тільки місцевий лісник Топольський, який загинув у березні 1944 року.
І щодо росіян. Зі мною в ПКБ АСУ працював росіянин Павло Титов, у редакції «Подолянина» Ольга Маркотан (Шадріна). Це розумні, адекватні люди, які зробили багато корисного для міста. Росіянами були та є нині покійні Юрій Боєв та Ігор Данілов. Можна назвати ще сотні адекватних росіян у місті, а не тих злочинців у Бучі. Є велика російська культура, яку не варто плутати з російським світом. Тому на мапі міста повинні бути Пушкінська вулиця як пам’ять про росіян Володимира Раєвського, Костянтина Батюшкова, Володимира Даля, Юрія Тинянова, Миколу Раєвського, які були друзями, попередниками, лікарями, дослідниками Пушкіна, які були в нашому місті, описали його. Також повинні бути вулиці Лермонтова, Некрасова, Чехова. Інші — то явний перебір.
Тепер про військове училище та понтонний полк. У пам’ять про них повинні бути вулиці Маршала Харченка, Єрмакова та Степанова, тим паче, що найменовані ці вулиці вже в незалежній Україні.
І нарешті. Найпопулярніший твір про Кам’янець-Подільський — це трилогія «Стара фортеця», тричі екранізована. Попри всі вади цього твору та численні вади його автора, ім’я Бєляєва має бути збережене за назвою вулиці.
