Камянець-Подільський » Блогери » Олег Будзей » Про роботу топонімічної комісії

Про роботу топонімічної комісії

  • 756
  • (Оцінок: 0)

Мудрий народ каже, що поспішність потрібна тільки про ловлі бліх, що поспішиш — людей насмішиш. Тим паче, що поспішність неприпустима в такому тонкому ділі, як перейменування вулиць, провулків, майданів, скверів та інших топографічних одиниць рідного міста, якщо ми хочемо навести порядок у назвах, з яким людам жити довгі роки.

Потрібен алгоритм дій топонімічної комісії. Кам’янець-Подільський — це унікальне місто, яке за століття бачило стількох видатних людей, що їх із лихвою вистачить на найменування, тим паче, що багато об’єктів уже мають притаманні їм назви, які не викликають заперечень у мешканців міста.

Передусім потрібно скласти список тих об’єктів, які потрібно перейменувати. Багатьом здається, що Кам’янець-Подільський — це українське місто. Але це не так. На зорі незалежності України у Кам’янці-Подільському був фестиваль семи культур. Це литовська, вірменська, польська, турецька, єврейська, російська та, звісно ж, українська культури. Можна сперечатися, чи всі з цих культур внесли рівномірний вклад у розвиток міста, чи не було інших культур, які збагатили Кам’янець своїм неповторним колоритом, але, крім основної маси українців, у місті проживають поляки, євреї, вірмени, росіяни та інші народи, які теж претендують на те, щоб їх уважили в топоніміці міста. Масове перейменування спричинене російсько-українською війною, але відкидання всіх російських та радянських імен з карти Кам’янця-Подільського теж неприпустиме. Цим самим ми непомітно скочуємося в те, з чим боремося.


Треба погодитися з тим, що потрібно прибрати з мапи міста назви об’єктів на честь тих людей, які не мають жодного стосунку до Кам’янця-Подільського. Це вулиці Бусигіна, Водоп’янова, Гагаріна, Гастелло, Герцена, Добролюбова, Каманіна, Кренкеля, Леванеського, Ляпідевського, Матросова, Мічуріна, Павлова, Панфілова, Слєпньова, Суворова, Тімірязєва, Чернишевського, Черняхівського, Шмідта (на честь Отто Шмідта), провулки Дороніна, Павлова, Слєпньова, Спартака, Чернянівського.
Далі потрібно прибрати ідеологічні назви на кшталт вулиці Першотравневої (хоча ми досі святкуємо Перше травня, і навіть воно є вихідним днем). Підлягають також перейменуванню низка Проектних вулиць.
Тепер найскладніше. Чи варто перейменовувати вулицю Бєляєва, названу на честь письменника Володимира Бєляєва? Він народився в Кам’янці-Подільську, часто приїжджав у рідне місто, прославив його у трилогії «Стара фортеця». Звісно, що з нинішнього погляду трилогія не витримує жодної критики з ідеологічного боку, більше нічого путнього Володимир Павлович не написав, та й людиною він був не без значних вад. Але хіба мати не любить своїх непутьових дітей. Так і рідне місто, яке він прославив своєю трилогією. Тому вулицю Бєляєва я би залишив. Не треба вбачати тільки негативне, потрібно бачити і позитивне, а воно у Володимира Павловича Бєляєва є.

Тепер щодо вулиць Єрмакова та Маршала Харченка. З ними пов’язано заснування Кам’янець-Подільського вищого інженерно-командного училища. Генерал Єрмаков був першим начальником цього училища. А нині покійний Ігор Данілов повідав таке:
«Спочатку я звернувся по допомогу в наше військове училище. Через них вдалося вийти на військово-інженерну академію імені Куйбишева в Москві, попрацювати в їхній фундаментальній бібліотеці. Її начальником був колишній ад’ютант маршала інженерних військ Віктора Харченка. До речі, колишній ад’ютант повідав мені цікаву історію, чому військово-інженерне училище відкрили саме Кам’янці, а не в Хмельницькому, як то планувалося. Виявляється, Харченко прилетів у Хмельницький, усе йому сподобалося, усі питання про відкриття училища в обласному центрі було узгоджено. Ще вільний час залишався. Тож Віктор Кіндратович запитав хмельничан: «А що ще цікавого можна побачити у ваших краях». Звісно, йому порадили подивитися Кам’янець. Харченко вертольотом прилетів у наше місто, сів на Новому замку, оглянув Старий замок і став розпитувати про місто. Коли йому сказали, що тут є педінститут, Харченко несподівано промовив: «Училище відкриваємо не в Хмельницькому, а в Кам’янці». І пояснив здивованим співрозмовникам, що одружений офіцер для нього набагато цінніший, ніж офіцер без сім’ї, без надійного тилу. Так педінститутські дівчата, самі того не відаючи, остаточно вирішили долю майбутнього училища».


Обидві вулиці — і Єрмакова, і Маршала Харченка — названо вже в незалежній Україні. Тож їхні назви я би залишив.
Тепер про вулицю Степанова. Зовсім недавно «Подолянин» писав:
«Хоче з’ясувати, чому перейменовують вулицю імені Володимира Степанова, його донька пані Лариса.
— У виконкомі мені спочатку сказали, що термін прийняття заяв збіг 18 травня, але побачила інформацію тільки недавно і просто не встигла відреагувати. Проте мені запропонували написати заяву на ім’я міського голови, що я зроблю. Звернулася і до нашої ради ветеранів, де мене уважно вислухали і обіцяли допомогти.


Ім’ям мого батька назвали вулицю за пропозицією колективу тодішнього понтонного полку та інших військових. Родина про це не просила. Але чим завинив мій батько, який сумлінно виконував свою роботу на посаді командира понтонної частини, начальника гарнізону в 1964—1969 роках. До речі, вулицю його ім’ям було названо вже 1995 року, а не за часів Радянського Союзу, — розповідає Лариса Володимирівна. — Я нічого не маю проти увіковічення імен нових героїв, але й не можу промовчати, коли справа стосується пам’яті про мого батька».
Проте вулицю Степанова топонімічна комісія планує перейменувати на ім’я Сергія Коваля. Якоюсь етикою чи людським підходом тут і не пахне. Вулицю Степанова перейменують тільки тому, що в нього російське прізвище та служив він у радянський час.
Є у Кам’янці-Подільському вулиця Ценського. Міститься вона в селищі цукрового заводу. Усічену назву (вулиця Ценського) надано 30 листопада 1961 року. Сергєєв-Ценський (справжнє прізвище Сергєєв) Сергій Миколайович (1875—1958) — це російський письменник. Він викладав у 1896—1897 роках російську мову в Кам’янець-Подільському міському п’ятикласному училищі, писав в одному зі своїх оповідань про Кам’янець-Подільський. Чим він завинив перед топонімічною комісією, що вулицю, названу на його честь, треба перейменовувати, неясно.
І вже зовсім неясно з вулицею Збарського. Борис Ілліч Збарський (15(27) липня 1885 — 7 жовтня 1954) — радянський біохімік, дійсний член Академії медичних наук СРСР (1944), Герой Соціалістичної Праці (1945). Брав участь у бальзамуванні тіл Леніна (1924), Димитрова (1949). Був беззмінним директором лабораторії при мавзолеї Леніна. Народився у Кам’янці-Подільському. Ну і що, що бальзамував тіло Леніна? Він же видатний біохімік, який народився в нашому місті, відвідував його.

Тепер про провулок Попова на Підзамчі. Тамара Сис 8 травня 1962 року писала у газеті «Прапор Жовтня»: «Військова частина, що було закріпилася по Зіньковецькій горі, одержала наказ негайно переходити до розвилки доріг, в районі Турецького моста, і замінувати їх. Небезпека була величезна. Гвардійці поклялись: хоч голови покладемо, а по слідах саперів фашистські гади не пройдуть!
Комуніст, молодший лейтенант Попов Іван Полікарпович так замінував вулицю Папаніна, що всі ворожі танки, які намагались прорватись, були зірвані. В цьому бою він і загинув. Але юнака з далекого сибірського села Івана Попова не забули у Кам’янці. Його ім’ям також названа одна з вулиць». Ось ким названо поблизу вулиці Папаніна (нині Олександра Удовиченка) провулок Попова (Тамара Андріївна помилилася, кажучи про вулицю). Негідну ми справу робимо, міняючи назву провулку, замість того, щоб вчепити табличку: в ім'я кого названо провулок Попова
Є Пушкінська вулиця та Пушкінський узвіз. Пушкінська вулиця названа в честь Пушкінського народного дому (нині міський Будинок культури), мимо якого вона проходить, а Пушкінський узвіз — це відросток від вулиці. Одну з назв я би залишив, зважаючи на те, що російська — це одна із семи культур міста, а Пушкін — це світило російської поезії, навіть попри те, що в поемі «Полтава» він не так висвітлив хід історії.
Я писав 2002 року:
«Дом попечительства и народной трезвости в память Пушкина». Фундамент будинку з такою назвою було закладено 1899 року в Кам’янці-Подільському. Фотографія з цим написом, на якій зафіксовано початок будівництва нового культурного осередку в місті над Смотричем, зберігається у фондах нашого історичного музею-заповідника. І хоч Пушкін ніколи не належав до категорії непитущих (навпаки, полюбляв, щоб «вина кометы брызнул ток»), саме так у Кам’янці-Подільському понад сто років тому вирішили відзначити столітній ювілей великого російського поета. І хоч ім’я Пушкіна за спорудою, що зводилися на рубежі ХІХ і ХХ століть, не збереглося (нині це просто міський Будинок культури), ім’я вулиці, що пролягла поруч — Пушкінська (раніше Богадільницька) — засвідчує: поета в нашому місті таки шанують.
...Гостюючи в Кам’янці-Подільському в свого друга, майбутнього декабриста Володимира Раєвського (1816 року той служив у місті над Смотричем), Олександр Пушкін, милуючись кам’янецьким каньйоном, задумав написати поему «Руслан і Людмила» (датується 1817—1820 роками). Звичайно, це тільки красива легенда, бо пушкіністи — народ прискіпливий — навіть на рівні версії такої гіпотези не розглядали і не розглядають. І все ж, коли услід за всесоюзною модою в Кам’янці-Подільському виник свій мікрорайон «Черьомушки», його головну торгову споруду назвали «Руслан і Людмила»...

А втім і без красивої легенди наше місто має досить прив’язок до імені Пушкіна. І, найперше, через його друзів, а також дослідників його життя та творчості. Володимира Раєвського ми вже згадували. За рік до нього, у липні-грудні 1815 року, в Кам’янці-Подільському перебував на службі Костянтин Батюшков — один із творців російського романтизму та реформаторів російського віршування, один з тих, хто своєю творчістю підготували ґрунт для появи в російській поезії Олександра Пушкіна. А в нашому місті Батюшкову непогано писалося (вірші «Мой гений», «Разлука», «Пробуждение», «Таврида», написані тут, належать до найкращих зразків його творчості). Щоправда, в одному з листів 28-річний Костянтин скаржився: «Мы живём в крепости, окружены горами и жидами. Вот шесть недель, что я здесь, а ни одного слова ни с одной женщиной не говорил, вы можете посудить, какое общество в Каменце...» В цьому плані Пушкіну наше місто навряд чи сподобалося би.
У січні 1831 року до Кам’янця-Подільського для боротьби з епідемією холери як військовий лікар прибув Володимир Даль. Тут він не тільки виконував службові обов’язки, але й — Даль є Даль! — записував у селах слова, казки, прислів’я, пісні, легенди... Можливо, потім і Олександрові Сергійовичу розповідав про наш чудовий край Дністра та Збруча. Бо ж обидва письменники не раз зустрічалися в Петербурзі. Саме Далеві, який у січні 1837 року невідлучно сидів біля смертельно пораненого на дуелі Пушкіна, були висловлені останні поетові прохання: «Ну пойдём же, пожалуйста, да вместе» та «Подними меня»...
Через сто років після перебування в місті Даля, влітку 1931 року в Кам’янці-Подільському відпочивав Юрій Тинянов. А відпочинок цей зводився до того, що письменник... працював над сценарієм і повістю «Мавпа та дзвін» і збирав матеріали для роману «Пушкін» (у нашому місті було найповніше зібрання примірників пушкінського журналу «Современник»). Коли роман маленькими порціями (важка хвороба часто відривала автора від роботи) друкувався в журналі «Литературный современник», за дорученням редакції часопису Володимир Бєляєв (наш земляк, автор знаменитої «Старої фортеці») зустрівся з Юрієм Тиняновим. Той з теплотою відгукнувся про Кам’янець-Подільський: далека і близька історія міста здатна викликати до життя не один історичний роман, а природа міста така, що на ній, як на прекрасній основі, людина може виткати не один, подібний чудовому килиму, епохальний твір. Після цих слів Тинянова справді хочеться, всупереч логіці, повірити, що поема «Руслан і Людмила» задумувалася Пушкіним у Кам’янці-Подільському.

Серед відомих дослідників життя Олександра Пушкіна є і Микола Раєвський, який закінчив Кам’янець-Подільську чоловічу гімназію. Він автор книг «Якщо заговорять портрети», «Портрети заговорили», повісті «Останнє кохання Пушкіна».
Пушкінська вулиця (та невеличкий Пушкінський узвіз, що відходить від неї) — це не просто пам’ять про поета (для цього вистачило б усталеної канцелярської форми: вулиця імені Пушкіна). Пушкінська вулиця — це наче сам дух свободолюбного поета, про якого влітку 1931 року Марина Цветаєва полемічно написала:

Чёрного не перекрасить
В белого — неисправим!
Недурён российский классик,
Небо Африки — своим
Звавший, невское — проклятым!
Пушкин — в роли русопята?

Ні, Пушкін — в жодному разі не імперський символ. Це відчув і міськвиконком, який в ухвалі від 1 червня 1992 року про перейменування цілої купи вулиць на Новому плані окремим пунктом підкреслив: Пушкінська вулиця не перейменовується!»
Не можна підходити до проблеми з набігу, а потрібно все ретельно зважити та ще раз зважити, щоб не наробити дурниць.
Далі потрібно скласти список тих, чиїм іменем варто перейменувати топографічні об’єкти, а не придумувати їх на ходу. У запропонованих топонімічною комісією дуже багато пропусків достойників. Назвемо деяких з них: Леонід Білецький, Борис Гмиря, Зденек Комінек, Микола Чирський, Ісак Мазепа, Михайло Альперін, Лідія Липківська, Леонід Штейн, Пантелеймон Блонський.

Наталя Ярова висловила таку думку: «Думаю, проблема в тому, що дійсно немає загального алгоритму, чітких критеріїв, за які заслуги людина варта того, щоб її іменем вулицю назвали. І немає «пантеону» видатних людей міста і регіону, імена яких варто занести на мапу міста. Ну і критеріїв, за які заслуги — яка вулиця (велика центральна чи заштатний провулок). Остання тенденція — називати іменами загиблих героїв останньої війни, починаючи з 2014 року, особисто я вважаю неправильною. На честь загиблих героїв має бути після війни закладений меморіал. А назви вулиць мають нести конструктивний, життєствердний сенс, і це мають бути імена видатних особистостей, що пройшли перевірку часом».
Повністю розділяю думку своєї колеги-журналістики. Особливо щодо пам’яті загиблих в російсько-українській війні.


------

Прокоментуй Цей Пост:

Схожі Новини