Я спробую описати все, що знаю про Михайла Пилиповича Олійника (1890—1960), батька моєї матері Аліси, тобто одного з двох моїх дідусів. При цьому я буду користуватися збереженими документами та фотографіями із сімейного архіву, документами з Інтернету, деякими даними Державного архіву Хмельницької області, а також своїми спогадами та спогадами, записаними моєю дружиною Ольгою від моєї матері.
На фото:
Михайло Пилипович Олійник з учнями.
----------------
Передусім звернемося до домової книги. Тепер вона стосується домоволодіння № 35 на вулиці Кіргізова мікрорайону Підзамче міста Кам’янця-Подільського, де від самого народження, тобто від 14 січня 1953 року, мешкаю я. Втім, за повоєнні роки (мається на увазі Друга світова війна) змінювався і номер помешкання, і назва вулиці, і статус Підзамча, і навіть ім’я області. Так, 4 лютого 1954 року Кам’янець-Подільська область стала Хмельницькою, у радянський час до 30 березня 1957 року Підзамче було селом Довжоцької сільської Ради, а від 30 березня 1957 року стало мікрорайоном Кам’янця-Подільського, вулиця Кіргізова раніше була Татариською (чи Татарською, як у листі Михайла Олійника до дружини), а дім № 35 до зміни номерів мав № 31.
Але повернемося до домової книги. Там зазначено, що Михайло Пилипович Олійник народився 24 жовтня 1890 року в селі Фірманівка Кам’янець-Подільського району. Фірманівка — це народна назва села, насправді воно називається Фурманівкою. І, звичайно, в час народження мого дідуся село належало на Кам’янець-Подільському районові, а Кам’янецькому повіту Подільської губернії. Також у домовій книзі зазначено, що Михайло Пилипович прибув 1953 року на Підзамче із села Радошівки Ізяславського району. Нині Радошівка — це село в Ізяславській міській громаді Шепетівського району Хмельницької області. Також із Радошівки, але на три роки раніше, 1950 року, прибула на Підзамче дружина Михайла Пилиповича, а моя бабуся — Агафія Євдокимівна Баланюк. Обох у домовій книзі зазначено пенсіонерами, а в селі Радошівка вони вчителювали: Агафія Євдокимівна раніше звільнилася з роботи в цьому селі, а Михайло Пилипович — через три роки.
Тепер звернемося до свідоцтва про смерть. Михайло Пилипович Олійник помер 14 грудня 1960 року. Йому було 70 років. У свідоцтві зазначено причину смерті — атеросклероз. Я тоді ходив до першого класу початкової школи № 11 на Підзамчі.
Пригадую, як дорослі розповідали, що вночі дідусь чомусь вийшов із хати, направився вниз у бік річечки Дібрухи, впав на каміння в долині (так звані прискранки) та не підвівся. Поховали Михайла Пилиповича на кладовищі Руських фільварків Кам’янця-Подільського. За сім років (1953—1960) він збудував біля тимчасової хати на Підзамчі погріб і сарай. Тепер уже немає ні тимчасової хати, ні льоху, ні сараю. Мав він у тимчасовій хаті свою невеличку кімнату, ми з бабусею жили в більшій кімнаті, а посередині між цими кімнатами була кухня.
У Державному архіві Хмельницької області є сповідні списки православних мешканців церкви святих безсрібників Косми та Даміана (Кузьми та Дем’яна) села Фурманівки за 1819, 1844 та 1866 роки. Ці списки, переведені у файли PDF, містяться у вільному доступі в Інтернеті, в спеціальному розділі Вікіпедії. Пошукаємо там якихось відомостей про Пилипа Олійника — батька мого дідуся.
На наше щастя, знаходимо їх за 1866 рік. Серед селян села Фурманівки зазначено, що в 47-річного Йосипа Івановича Олійника та його 45-річної дружини Олександри Іванівни було біля них п’ятеро дітей: двоє синів — одинадцятирічний Пилип і трирічний Іван, троє доньок — 25-річна Тетяна, 15-річна Марія та 9-річна Агафія. Звідси випливає, що 1890 року, коли народився Михайло Пилипович Олійник, Пилипу Йосиповичу Олійнику було 35 років, тобто цілком він міг бути батьком мого дідуся.
Але ще раз перевіримо себе. Моя бабуся, дружина Михайла Пилиповича Олійника, говорила мені, що справжнє прізвище мого дідуся не Олійник, а щось на кшталт Гевшій. І ось, гортаючи документ 1856 року «Інвентар маєтку села Фурманівки Кам’янецького повіту» в Державному архіві Хмельницької області, я натрапив на запис про 43-річного Якова Івановича Гевшія. В дужках проти його прізвища зазначено, що він також Олійник. Далі повідано, що його дружиною є 35-річна Пелагія. У Якова та Пелагії було тоді біля них шестеро дітей: два сини — п’ятирічний Федір і чотирирічний Тодосій, чотири доньки — одинадцятирічна Домнікія, дев’ятирічна Марія, трирічна Єфросинія та тринадцятирічна Параскева.
Далі й цьому записі мова йде про молодшого брата Якова — 35-річного Йосипа, вказано його дружину — 31-річну Олександру, їхню доньку — семирічну Тетяну. Імена Йосипа, Олександри, Тетяни Олійників повністю збігаються з іменами, вказаними у сповідних списках на десять років пізніше — 1866 року. Правда, дещо різниться вік, але це трапилося через великий обсяг даних про мешканців села Фурманівки. Отже, схоже, що Йосип справді є дідусем, а Олександра бабусею Михайла Пилиповича Олійника, а Тетяна — його рідною тіткою.
У цьому ж записі 1856 року вказано ще одного брата Якова — 32-річного Григорія, його дружину — 39-річну Мотрону, їхню 35-річну доньку Єфросинію (тут явна помилка з віком), а також 57-річну маму братів Ганну. Для трьох братів і їхньої матері вказано в «Посімейному спискові селян і однодворців», що вони мали дві житлові та чотири господарчі будівлі, чотирьох коней, двох волів та одну корову, п’ять овець і кіз, чотири свині, дев’ять десятин посередньої орної землі, дві десятини поганої нагорної землі під сіно. Вони повинні були сплачувати 44 копійки за садибну землю та шість рублів 95 копійок за орну землю та сіножать, відбути повинність на будівельних громадських роботах: три дні на тяглих і три дні на напівтяглих.
Повернемося до сповідного списку православних мешканців церкви села Фурманівки за 1866 рік. Ми в ньому бачимо, що рідні брати Йосипа Івановича, діда мого дідуся, а саме Яків Іванович та Григорій Іванович Олійники вже померли. Зосталася після Якова його вдова — 58-річна Пелагія Дмитрівна — та їхні діти: 19-річний Федір, 15-річний Феодосій і 21-річна Марія. Також зосталася після Григорія його вдова — 43-річна Мотрона Григорівна — та їхні діти: 15-річний Йосип, 20-річна Єфросинія та 11-річна Меланія.
Три брати — Яків, Йосип і Григорій Олійники — фігурують і в сповідному списку православних мешканців церкви села Фурманівки за 1844 рік. Разом із 23-річним Григорієм Івановичем і 21-річною його дружиною Мотроною Григорівною, в яких поки що немає дітей, вказано також маму Григорія та двох його братів — 53-річну вдову Ганну Степанівну, дружину селянина, що помер, Івана Олійника. Зазначено також двох її доньок — сестер Якова, Йосипа та Григорія Олійників. Це 18-річна Ганна та 17-річна Юхимія. У сповідному спискові 1844 року є також 34-річний Яків Іванович Олійник, його 29-річна дружина — Палана (а повністю Пелагія) Дмитрівна, троє їхніх дітей — одинадцятирічний Андрій, семирічна Параскевія та трирічна Марія. Там є і 26-річний майбутній дід Михайла Пилиповича Олійника — Йосип Іванович Олійник. Вказано дружину Йосипа — 24-річну Олександру Іванівну — майбутню бабусю Михайла Пилиповича Олійника. У Йосипа й Олександри поки що тільки одна дитина — дворічна донька Тетяна — майбутня рідна тітка Михайла Пилиповича Олійника.
Нарешті, розглянемо сповідний список православних мешканців церкви села Фурманівки за 1819 рік. У ньому ми маємо 33-річного Івана Федоровича Олійника та 31-річну його дружину Ганну Стефанівна (Степанівну). Федір і Стефан (Степан) — це двоє із восьми прапрадідів Михайла Пилиповича Олійника, Іван — його прадід, Йосип — його дід, Пилип — його батько. В Івана Федоровича та Ганни Стефанівни було на 1819 рік шестеро дітей. Це три сини: 14-річний Яків, 5-річний Йосип та трирічний Григорій, три доньки: 11-річна Євдокія, чотирирічна Олена та однорічна Ганна.
Оскільки в трьох сповідних списках упродовж 47 років — за 1819, 1844 та 1866 роки — фігурує тільки прізвище Олійник, то, очевидно, це справжнє прізвище мого дідуся та його предків, а Гевшій — то вулична кличка Олійників.
(Далі буде)
