Родина Кляпетур

Досить відома приказка про те, що на дітях природа зазвичай відпочиває, до кам`янецької родини КЛЯПЕТУР, з Кам`янця-Подільського, не має жодного відношення. Дітей у цій сім`ї природа так же щедро обдарувала мистецьким талантом, як і батька Івана Михайловича, відомого у місті художника-монументаліста. Донька Олена нині є викладачем міської художньої школи, у вільний час створює картини на склі, син Сергій викладає образотворче мистецтво у КПНУ ім.Огієнка та висікає скульптури з каменю.

Іван Михайлович - батько

Народився 16 листопада 1971р. у м. Кам`янці-Подільському. Закінчив Львівську Академію Мистецтв (кафедра скульптури). Живе працює у Кам`янці-Подільському. З 2006 року - викладач скульптури у Кам`янець-Подільському державному університеті. У 2007 році започаткував скульптурний симпозіум - PETRAMANIA 2007. Співавтор скульптурної композиції "Пієта" у православному монастирі під Києвом. Автор багатьох монументальних творів, станкових портретів та декоративних композицій.

E-mail: klyapetura@mail.ru

Ольга Іванівна - донька (1970р.) В творчості Олени Савчук давня техніка живопису на склі винайшла нове жиїтя. Динамічні несподівані композиційні рішення та згармонізонана колористика створюють життестверлжуючі піднесені образи. Закінчила Кпппшінськс художпьо- педагогічне училище, Українську академію друкарства у Львові. П рад юс в техніках живопису, графіки, олійного живопису на склі. Твори знаходяться в приватних колекціях в Україні та за кордоном. Виставки: міжнародні (Литва, Польща), всеукраїнські (Київ, Львів), регіональні (Хмельницький, Кам`янець-Подільський), персональна (Кам`янець-Подільський). Ірина Ігорівна - Дружина Сергія

Народилася 12 березня 1972р. в місті Стрию, Львівської області у творчій родині Боднарів, де всі малювали,вишивали, створювали цікаві речі,що не могло не вплинути на мою подальшу долю. У 1987 р. вступила на навчання до Ужгородського училища прикладного мистецтва ім. А.Ерделі на відділення художнього металу. Після закінчення училища працювала в меморіальному музеї художника А. Манайла в м. Ужгороді.

Детально про Ірину Ігорівну

Цікаве та трохи незвичне прізвище КЛЯПЕТУРА голосно залунало у місті після проведення Іваном і Сергієм двох скульптурних симпозіумів «Петраманія», які зібрали у Кам`янці багатьох талановитих скульпторів з різних країн. Результати роботи учасників симпозіумів і досі милують око поціновувачів витворів із каменю в парку «Гала-готелю».

Іван і Сергій КЛЯПЕТУРИ у своїй творчості є прихильники класики, а Олена полюбляє модерн. Є, втім, ще щось, що вирізняє їхні роботи серед інших.

Кожний художник має знайти свою творчу мову, пояснює Олена, не просто вміти реалістично передати дійсність, а пропустивши м крізь себе, виразити так, як сам бачить. Саме це і називається технікою, манерою митця, за якими його роботи безпомилково можна впізнати серед багатьох інших.

Мої роботи декоративні, носять характер експерименту, комусь, можливо, вони не зрозумілі. Навіть мама інколи запитує: «І що ти постійно малюєш ті свої ляльки?». Мені ж просто подобається малювати їх.

Найбільше мені подобається працювати з глиною, то є чиста пластика. Взагалі кожен матеріал, з яким працюєш, диктує свої правила. Не можна, до прикладу, з каменю зробити простягнуту руку, бо вона рано чи пізно впаде. Камінь теж буває різним: є твердий, який не дозволяє робити дрібні деталі, є «вдячний», м`який камінь, з яким дуже любили працювати старі майстри. Всі оті старовинні шедеври, які ми знаємо, зроблені з добірного каменю, який тепер уже рідко зустрічається.

Немає нічого дивного і в тому, що Ольга Арсентіївна - дружина Івана Михайловича, яка не має художньої освіти, під впливом рідних теж взяла до рук пензлик і намалювала гуашшю декілька досить оригінальних, на думку чоловіка та дітей, робіт. Як пояснюють вони, коли малює людина, «не задушена» спеціальною освітою, вона це робить, як дитина без будь-яких технік, а так, як бачить.

Часто такі непрофесійні роботи є цікавішими від робіт професіоналів, стверджує Олена. Візьміть, наприклад, роботи митця з народу Марії ПРИЙМАЧЕНКО. Дивишся на них і дивуєшся: як це зви­чайна жінка із села могла так підібрати та поєднати кольори?!

...«Ляпетура» у перекладі з італійської означає «картина». Тож, мабуть, сама доля визначила КЛЯПЕТУРАМ фах. Інакше, як пояснити те, що кадиєвецький хлопчина Іван, що ріс у звичайній сім`ї колгоспників, ще змалку відчув у собі нездоланне бажання малювати. У родині художників не було, хіба що дядь­ко, як пригадує Іван Михайлович, дуже любив малювати, тож навчити хлопця законам живопису не було кому. Тому, коли 12річний Іванко почув, що в Кам`янці відкрилася художня студія, то разом із товаришем Костею ПРОХОРОВИМ, таким самим кадиєвецьким живописцем-початківцем, не роздумуючи, пішов записуватися до неї.

Студія знаходилася в парку відпочинку неподалік Будинку культури, в приміщені старої майстерні, від якої нині залишилися руїни, згадує Іван КЛЯПЕТУРА. „Викладали у ній Семен РОЗЕНШТЕЙН і Сергій ГАИХ. Нас прийняли до студії, і ми з Кадиївців ходили туди у будь-яку погоду: взимку пішки або на велосипедах. Етюдників не мали, але щоб бути схожими на справжніх художників, зробили їх собі власноруч: то були важкі ящики, які ми гордо тягали із собою на заняття.

На жаль, студія в парку відпочинку проіснувала три роки та закрилася. Іван з Костею записалися на навчання до художньої студії при Палаці піонерів, у клас до Дмитра БРИКА. Згодом обоє вступили до Одеського педінституту, в якому тоді відкрився перший в Україні художньо-графічний факультет. Іван Михайлович отримав спеціальність художника-монументаліста.

 У 1971-1979 рр. він викладав у Кам`янець-Подільській художній школі, потім працював у Хотинському відділенні Чернівецької художньої майстерні, займався оформленням крає­знавчого музею, фортеці, Будинку урочистих подій, Будинку культури у Хотині, оформляв автобусні зупинки вздовж олімпійської траси напередодні Олімпіади-80.

У 1988-1990 рр. повернувся до викладання у художній школі. У 19901998 рр. працював учителем малювання у Кадиєвецькій. Нині на пенсії. Входить до Спілки художників України.

Після того, як батько з Костею ПРОХОРОВИМ вибилися у художники, в Кадиївцях цей фах став вельми популярним, посміхається Сергій КЛЯПЕТУРА. Згодом там, як ні в одному іншому подільському селі, з`явилося дуже багато художників: брати БРИНЗЕІ, Віктор КОВАЛЬЧУК та інші.

Не дивно, що і власних дітей Іван Михайлович «заразив» палкою любов`ю до художнього мистецтва.

У батька в кімнаті була маленька майстерня, в якій він постійно малював, то було для нас найцікавіше місце у домі, розповідає Олена КЛЯПЕТУРА. А коли ми отримали квартиру в Кам`янці, батько відвів нас до художньої школи, в клас до Олександра БРИНЗЕЯ. Це був батьків товариш, і ми з дитинства його знали як дядю Шуру. На першому занятті я довго вирішувала складну проблему, як звернутися до Олени Іванівни вчителя: Шура ніби незручно, Олександр Олександрович якось незвично (сміється).

Родина Кляпетур у майстерні

Олена та Сергій згодом закінчили Кишинівське художнє училище. Після того Олена викладала в художній школі та заочно навчалася на факультеті графіки Львівської академії друкарства (на той час вона вийшла заміж і народи­ла дитину). А Сергій навчався у тій же академії на скульптора. Після її закінчення одружився з художницею по склу Іриною, з якою разом навчався, і поїхав на заробітки до Польщі, адже потрібно було утримувати сім`ю.

А зимою 2009 року Сергій КЛЯПЕТУРА підкорив і канадський Квебек, здобувши беззаперечну перемогу в складі української команди скульпторів у Міжнародному фестивалі снігової скульптури з композицією «Вертеп».

Композиція Вертеп - Сергія Кляпетури Відео про Конкурс Фото та інтерв`ю

Я працював на бельгійську фірму, яка займалася каменеобробкою: ми робили речі під старовину каміни, античні голови тощо, розповідає скульптор. Це була гарна практика, ми працювали інструмен­тами, яких у нашій країні ще не було. В академії нас учили обробляти каміння за допомогою зубила та молотка, а в Польщі були різні механізми та всілякі класні штуки, які дуже полегшували нам роботу. Тепер вони і в нас є.

Картини Олени Іванівни Кляпетури - розпис на склі...

Десь два роки зі мною у Польщі працю­вали тато і чоловік Олени Сашко, він за фахом токар, але з тих людей, про яких кажуть «майстер на всі руки». Потім ще три роки ми виконували роботи для тієї ж бельгійської фірми, але вже у Кам`янці.

Згодом КЛЯПЕТУРИ орендували майстерню в місті, де тепер працюють всі разом, виготовляють скульптури на за­мовлення. Серед їхніх постійних замовників Київський Ризоположенецький монастир, настоятель якого великий поціновувач скульптурного мистецтва. Роботи Сергія є і в Українському домі, а також у приватних колекціях. Скляні картини Олени теж купують для декорування помешкань, колекцій (десяток робіт не так давно замовили аж із Іспанії), Міністерство культури України придбало одну для Миколаївського музею.

Іван і Сергій КЛЯПЕТУРИ у своїй творчості прихильники класики, а Олена полюбляє модерн. Є, втім, ще щось, що вирізняє їхні роботи серед інших.

Кожний художник має знайти свою творчу мову, пояснює Олена, не просто вміти реалістично передати дійсність, а пропустивши її крізь себе, виразити так, як сам бачить. Саме це і називається технікою, манерою митця, за якими його роботи безпомилково можна впізнати се­ред багатьох інших.

Мої роботи декоративні, носять характер експерименту, комусь, можливо, вони не зрозумілі. Навіть мама інколи запитує: «І що ти постійно малюєш ті свої ляльки?». Мені ж просто подобається малювати їх.

На склі працювати досить складно: малюєш з одного боку, а потім перевертаєш і дивишся з іншого, що вийшло. І хоча нас вчили працювати від цілого до деталей, тут виходить навпаки: відштовхуєшся від деталей. На скло фарба лягає зовсім не так, як на полотно. Та й скло дуже делікатний матеріал: один необережний рух і ролетиться на друзки. Найбільша моя робота була на склі розміром метр на 70 сантиметрів. Та мені подобається із цим гратися.

У мене теж є «віддушина», розповідає Сергій, створюю портрети сучасників у камені кам`яні голови. Серед них є портрети кам`янчан, акторів, які знімалися у кіно в нашому місті (до речі, ці роботи брали участь у всеукраїнській виставці). Маю мету: створити серію портретних скульп­тур художників Кам`янця.

Найбільше мені подобається працювати з глиною, то є чиста пластика. Взагалі кожен матеріал, з яким працюєш, диктує свої правила. Не можна, до прикладу, з каменю зробити простягнуту руку, бо вона рано чи пізно впаде. Камінь теж буває різним: є твердий, який не дозволяє робити дрібні деталі, є «вдячний», м`який камінь, з яким дуже любили працювати старі майстри. Всі оті старовинні шедеври, які ми знаємо, зроблені з добірного каменю, який тепер уже рідко зустрічається.

Немає нічого дивного і в тому, що Ольга Арсентіївна дружина Івана Михайло­вича, яка не має художньої освіти, під впливом рідних теж взяла до рук пензлик і намалювала гуашшю декілька досить оригінальних, на думку чоловіка та дітей, робіт. Як пояснюють вони, коли малює людина, «не задушена» спеціальною освітою, вона це робить, як дитини без будь-яких технік, а так, як бачить.

Часто такі непрофесійні роботи є цікавішими від робіт професіоналів, стверджує Олена. Візьміть, наприклад, роботи митця з народу Марії ПРИЙМАЧЕНКО. Дивишся на них і дивуєшся: як це звичайна жінка із села могла так підібрати та поєднати кольори?! Навіть такі відомі художники, як ПІКАСО та ШАГАЛ, врешті-решт, поверталися до витоків, тому що справжнє мистецтво народне.

ЧИ ПОТРІБНА МІСТУ «Петраманія»? ініціаторами якої виступали Іван і Сергій КЛЯПЕТУРИ

У Литві дуже багато скульптур на вулицях, Укмерге заставлене пленерними роботами, і ніхто не відбиває їм рук, не розмальовує з балончиків, зітхає Олена. А у нас скульптура, здається, нікому не потрібна. Якби місто взяло на себе організацію «Петраманія», то сьогодні пленерні скульптури стояли б у парку відпочинку чи деінде, і набагато більше людей змогли б їх побачити.

Читати про Петраманію 2008

...Син Олени Андрій сьогодні навчається у Косівському художньому училищі на факультеті художньої оброб­ки металу. Старші Сергієві сини12 річний Юрко та 10 річний Нестор відвідують заняття в художній школі, а 2річний Остапчик поки що малює вдома сонечка. Тож можна вже говорити про династію кам`янецьких художників КЛЯПЕТУР!