Костянтин Григорович Солуха (17 травня 1861р. – 28 січня 1922рр.) належить до найкращих синів Поділля, і як висловився про нього його сучасник, активний громадський діяч, Віктор Приходько: «Рідне Поділля золотими літерами на довічні часи мусить вписати у свої аннали ім’я кращого з своїх синів».
Саме Костянтину Солусі ми завдячуємо великій просвітницькій діяльності на Поділлі серед українського люду у дореволюційні часи і часи становлення української державності 1917 – 20 рр.
Народився 17 травня 1861 року у с.Коритне Балтського повіту Подільської губернії, в родині українського сільського священика. Кость отримав освіту в другій Київській гімназії, де близько познайомився з життям українських народознавчих гуртків, цікавився мистецтвом, співав у хорі видатного композитора Миколи Лисенка. Закінчивши у 1879 році гімназію, вступив на медичний факультет Київського університету, де полюбив лікарську справу, захопився ідеєю українського відродження, й визначив для себе три головні складові, яким й присвятив своє життя – професія, родина, громадська діяльність.
Після закінчення університету в 1886 році, Костя Солуху направили на п’ять років полковим лікарем 28-го піхотного полку Варшавського округу. Проте він не прослужив зазначеного строку. Його перевели на Поділля, де потребували медичних кадрів. У 1889 році його направили дільничним лікарем містечка Оринин Кам’янецького повіту, де не те що лікарні, навіть медичного пункту не було. Як згадував Кость: «Став налагоджувати всю справу з нуля. Лікарню довелося зробити в корчмі, хоча обладнання майже ніякого не було, а на медикаменти відпускалося 150 руб. на рік. Територія дільниці велика, кругом темнота народу і авторитет повитух та знахарів». Отож, перші медичні кроки для лікаря-початківця були нелегкими. Проте селяни зразу оцінили надзвичайне ставлення до себе молодого «дохтора», який ще й до того ж, говорив з ними рідною мовою. Своїм ставленням до селян, які зверталися до нього не тільки за медичною допомогою, але й за людськими порадами, Кость здобув надзвичайну популярність серед населення як людина і кваліфікований лікар. По кількох роках лікарської практики в Оринині, Кость Солуха отримав дві пропозиції – перейти на роботу до столиці імперії, або на посаду ординарного лікаря Кам’янецької губернської лікарні. Вибір молодий лікар зупинив на рідному Поділлі. Кам’янецька лікарня була найбільшою в губернії, мала 300 штатних ліжок, амбулаторію, аптеку, «богодільню» для старців. У 1894 році Кость переїхав до міста над Смотричем, де прожив все життя, розвинув свій лікарський талант, створив сім`ю, розпочав громадську роботу.
Важливо те, що Кость Солуха був одним із найпрогресивніших лікарів Поділля. У 1915 році він став застосовувати пневмоторакс в лікуванні тяжкого недугу – туберкульозу, або як його називали – сухоти. Придбавши власним коштом декілька приладів для пневмотораксу, Кость встановив їх в губернській лікарні, в своєму будинку, де вів приватну практику, та в шпиталі, де відкрив цілий павільйон для лікування тяжкохворих. Наслідки лікування були вражаючі, губернією розповсюджується звістка, що доктор Солуха рятує від сухот. З ближчих і дальших сіл і навіть із сусідньої Австрії і Румунії з’їжджались сухотники лікуватися до славного лікаря. Пізніше донька Тетяна в своїх спогадах напише, що «один професор Празької клініки, спочатку не повірив, що Кость Солуха вже в 1915 році лікував туберкульоз пневмотораксом». Однак, незабаром переконався, що саме «на українському Поділлі існував на той час модерний лікар великого масштабу, який мав найсміливіше на той час лікування туберкульозу, а також власний спосіб лікування плямистого тифу, що давав мінімум смертності».
Справжнім дітищем Костя Солухи можна назвати Подільську «Просвіту». Вихований на старих українських традиціях, саме Костянтин Григорович став одним з основоположників просвітницького руху на Поділлі, сприяв пробудженню українських сил до національно-культурної праці. Ще у 1901 році він разом із священиком і істориком Є.Сіцінським, вчителями С.Іваницьким, В.Чехівським та іншими однодумцями організували невеличку місцеву українську громаду. Революційні події 1905 року дали деякі свободи українській інтелігенції й сприяли заснуванню в Кам’янці-Подільському Українського товариства «Просвіта» – першого на Поділлі. Її головою від початку до 1917 року був саме Кость Солуха. Подоляни розповсюджували українську літературу, заснування бібліотек, читалень, драматичних і хорових гуртків, читали лекції, влаштовували виставки. Царський уряд перешкоджав цьому, але навколо товариства все одно гуртувалась інтелігенція, молодь. Найтяжчі часи настали з початком війни 1914 року. Роботу призупинили, а згодом подільську «Просвіту». Проте, одразу після 1917 року товариство відновило діяльність.
З часу заснування Подільської «Просвіти» – був її незмінним головою. Своїм великим авторитетом, у ті реакційні роки відстоював можливість своєї громадської діяльності.
Діяльність до революції:
- Розповсюдження української преси та літератури;
- розповсюдження картин та портретів українських діячів;
- збирання коштів на пам’ятник Тарасу Шевченку, який планувалося встановити у місті;
- концертна та театральна діяльність з українським спрямуванням;
- збирання коштів на різні доброчинні цілі;
- робота по створенні селянського банку;
- участь у перекладі та підготовці Четвероєвангелія українською мовою (1906 – 1911рр.)
Діяльність після перевороту 1917 року:
- ініціатива з відкриття у місті Українського Університету, через що Кость Солуха вважається одним із духовних батьків першої вищої школи на Поділлі;
- самовіддана робота по збиранню книжок серед кам’янчан та подолян для формування університетської бібліотеки.
- активна просвітницька діяльність;
- участь в Комітеті допомоги хворим та пораненим козакам;
- участь у філії Червоного Хреста;
- у роки розрухи, пошестей (1919 – 1920рр.) Кость Солуха зневажаючи на небезпеку працює серед заражених небезпечними хворобами, через що й сам захворів;
Ось як його характеризує Григорія Солуху Віктор Приходько у своїй книзі «Під сонцем Поділля»: « …вражав цілістю і монолітністю, викликаючи невільну повагу як прихильників, так і ворогів. Прекрасний лікар і безкорисливий чоловік, він користувався любов’ю всіх національностей міста Кам’янця. Його кликали до хворих багаті й бідні».
Тодішня громадськість високо цінила його заслуги, чого не скажеш про радянські часи.
Кость Солуха був на запрошений, від громадськості Поділля, на урочистий прийом в честь Симона Петлюри;
День народження Костя Солухи 14 вересня 1919 року, святкували у переповненому Українському клубі, тут його вітали численні громадські і національні організації;
Була тоді заснована в Державному Університеті спеціальна стипендія на його честь.
Мирослав Мошак
Сергій ЄСЮНІН
