Історія створення заповідника в Кам'янці-Подільському

СТВОРЕННЯ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНОГО ЗАПОВІДНИКА В КАМ’ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ (1920-1970-ТІ РР.)

Правовою основою охорони й збереження архітектурних, археологічних та історичних пам’яток є законодавчі та нормативні акти. Одним з перших нормативних актів про охорону пам’яток історії та культури був декрет Раднаркому від 1 квітня 1919 р. «Про передачу історичних і мистецьких цінностей у відання Народного комісаріату освіти».

1 лютого 1921 р. було організовано Кам’янець-Подільський комітет охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи [11, с. 73]. Спочатку осередок очолював професор Кам’янець-Подільського університету П.В.Клименко, а потім професор П.Г.Клепацький [1, с. 11-12].

Комітет діяв у 1921-1922 рр. Він складався із ряду секцій, провідними серед яких була музейна, археологічно-монументальна та архівна. На його засіданнях розглядалися важливі питання пам’яткоохоронної роботи, заслуховувалися звіти, колегіально ухвалювалися рішення. Комітету належали всі права з охорони та реквізиції пам’яток історії. Його члени організовували експедиції з опису архітектурних пам’яток Поділля [11, с. 157-177]. Комітет був ліквідований у травні 1922 р. На його основі створено Кам’янець-Подільське архівне управління, яке пізніше стало окружним, а згодом – обласним державним архівом [1, с. 11-12].

У 1920-х рр. Ю.Сіцінський одним з перших підняв питання про необхідність захисту фортеці як пам’ятки [10, с. 85]. 23 березня 1928 р. Рада Народних Комісарів УСРР оголосила замок-фортецю у Кам`янці-Подільському з усіма старовинними оборонними спорудами, Польською і Руською брамою, вежею Стефана Баторія Державним історико-культурним заповідником (дод.№1) [8, с. 241-242]. Заповідник відносився до сфери управління Народного комісаріату освіти УСРР. 28 березня 1928 р. Юхим Йосипович був призначений завідувачем державного заповідника «Кам`янецька фортеця». Планувалося провести активну роботу збереження комплексу фортеці. Проте йому так і не судилося функціонувати.

У 1929 р. Комітет охорони пам’яток культури при Наркоматі освіти України вніс Іоанно-Предтеченську та Троїцьку церкви, поряд із Кам’янець-Подільською фортецею, Кафедральним та Домініканськими костелами, Ратушею та іншими найбільш значними пам’ятками міста, до переліку об’єктів, що підлягають збереженню та охороні.

У 1935 р. в Кам’янці-Подільському було організовано державний заповідник. Директором заповідника призначено Анрєєва. З 1937 р. музей і заповідник мали самостійні бюджети. Річне фінансування заповідника становило 16 тис. крб. Дирекцією планувалося провести інвентаризацію об’єктів культурної спадщини і музейних цінностей, проте заповідник невдовзі закривають через недостатнє фінансування

Згодом державна політика щодо церкви і охорони культурної спадщини погіршилася. В 1930-х рр. розпочався сталінський наступ на релігію. В червні 1932 р. ЦВК УСРР прийняв постанову про закриття в Кам’янці-Подільському Іоанно-Предтеченської і Свято-Троїцької православних церков, Українського (раніше – Казанського) собору [3, с. 25].

На початку лютого 1935 р. комунальний відділ розпочав розбирати собор Олександра Невського. Звільнену площу планували використати під газон піонерського палацу, який мав бути відкритий в приміщенні тодішнього історичного музею (сьогодні – будинок Кам’янець-Подільського коледжу архітектури та дизайну). На місці собору планували побудувати театр. Повністю собор було розібрано наприкінці 1935 р.

Частину культових будівель, які не були зруйновані, використовували за нецільовим призначенням. Так, в 1935 р. було укладено договір між керівництвом Довжоцького заводу спирту і домініканською громадою по використанню костелу для зберігання зерна. Аналогічний договір було укладено з релігійною громадою Георгіївської церкви. Тринітарський костел використали під склади місцевого гарнізону [6, с. 62-65].

Загалом, в 1930-х рр. сакральній архітектурі Кам’янця-Подільського було завдано великої шкоди. В Старому місті було зруйновано унікальні пам’ятки сакральної архітектури, які являлися містобудівними домінантами – Вірменський костел, Кармелітський костел, Іоанно-Предтеченська і Троїцька церкви, [12, с. 55-56].

В роки Другої світової війни історична архітектура Старого міста зазнала великих втрат. Було пошкоджено багато об’єктів фортифікації. Постраждали сакральні споруди. Із 32 кам’яниць XVI-XVIII ст. вціліло лише 4 [13, с. 19]. Загалом, з 555 будівель, які формували забудову Старого міста станом на 1941 р., у післявоєнний час збереглося лише 169 [5, с. 18].

В перші повоєнні роки реставрація та консервація пам’яток Старого міста не проводилася. Починаючи з 1947 р., на замовлення Управління головного архітектора міста розпочалися протиаварійні і ремонтно-консерваційні роботи на окремих пам’ятках архітектури [7, с. 122]. Цими питаннями займався трест «Будмонумент», обласний відділ архітектури та управління головного архітектора м. Кам’янця-Подільського.

Для належної організації пам’яткоохоронної роботи такої кількості історичної архітектури, яка є в Кам’янці-Подільському, необхідно було створити відповідну установу. Так, в повоєнні роки після проведення перших реставраційно-консерваційних робіт на пам’ятках архітектури Старого міста було запропоновано створити архітектурний заповідник. В кінці 1940-х рр., опираючись на Постанову Ради міністрів СРСР №3898 від 14 жовтня 1948 р. і Ради Міністрів УРСР обласний відділ в справах архітектури пропонував головному архітектору міста Б.Б.Ройтеру підготувати пропозиції про створення «Кам’янець-Подільського архітектурного заповідника» [2, арк. 4]. Певна робота була проведена, але ідею не вдалося реалізувати.

Питання знову поставили на порядок денний на початку 50-х років. Це підтверджують матеріали Державного архіву Хмельницької області (ф.р.3504). 24 січня 1952 р. начальнику Кам’янець-Подільського обласного відділу в справах архітектури В.В.Кириченку надійшов лист від Ради Міністрів УРСР. В ньому зазначалося, що «управління в справах архітектури при Раді Міністрів УРСР доручає підготовити проект положення про «Кам’янець-Подільський архітектурний заповідник». В склад заповідника мали увійти Кам’янець-Подільська фортеця та найбільш цінні пам’ятки архітектури та містобудування м. Кам’янця-Подільського. Титульний список пам’яток архітектури для включення на баланс заповідника нараховував 38 об’єктів [2, арк. 7].

Проект положення про заповідник було розроблено спільно з дирекцією Кам’янець-Подільського історичного музею [2, арк. 3]. Заповідник мав підпорядковуватися Управлінню в справах архітектури при Раді Міністрів УРСР. Це давало надію на збереження історичного середовища Старого міста та стабільне бюджетне фінансування ремонтно-реставраційних робіт. Вказувалося, що окрім охорони, вивчення та популяризації пам’яток архітектури «на дирекцію Кам’янець-Подільського державного архітектурного заповідника покладається робота по вивченню і охороні пам’яток архітектури в Кам’янець-Подільській області» [2, арк. 5-6]. Проте, створити Заповідник в 1950-х в так і не вдалося. Лише в кінці 1960-х рр. завдяки активній позиції науковців, краєзнавців та місцевої влади почали робитися певні кроки для створення історико-архітектурного заповідника.

Кінець 1960-х рр. в історії міста характерний становленням системного підходу до охорони культурної спадщини. Реставраційні роботи отримують плановий характер, місто стають сприймати як важливий туристичний центр. Нова сторінка охорони пам’яток історії та культури була закладена певними досягненнями реставраційної практики. На державному рівні було прийнято ряд важливих рішень. Зокрема, Постанова Ради Міністрів УРСР від 20 лютого 1967 р. про підготовку пропозицій для оголошення території Старого міста історико-архітектурним заповідником [4, с. 119]. Впродовж 1967-1969 рр. інститутами КиївНДІТІ та КиївНІДПмістобудування було підготовлено наукове обґрунтування для організації заповідника. Визначено його межі. Всі пропозиції було викладено в роботі: «Історичні обґрунтування і науково-методичні пропозиції щодо організації заповідника у м. Кам’янці-Подільському» [12, с. 67-68].

Нарешті, 18 травня 1977 року Постановою Рада Міністрів УРСР № 298 було затверджено створення Державного історико-архітектурного заповідника в м. Кам’янці-Подільському (дод.№2) [9, арк.1-2]. Ідея створення заповідника виношувалася довгі роки. В числі ініціативної групи, яка вболівала та активно працювала над ідеєю створення заповідника, були сьогодні покійні кандидат історичних наук І.І.Винокур, директор історичного музею Г.М.Хотюн, головний архітектор міста І.І.Медведовський, краєзнавець А.Г.Паравійчук. Межі заповідника були затверджені рішенням облвиконкому від 16 червня 1977 р. №194 за погодженням з Держбудом УРСР [14, с. 1]. Територію заповідника формували 26 кварталів, а 27-й розташовувався в каньйоні на лівому березі р. Смотрич [13, с. 19]. Першим директором заповідника працював А.Г.Басюк, в 1980 р. заповідник очолює А.І.Качуровськиий, у 1985-1987 рр. директором був В.В.Марушевський. З 1987 р. директором (сьогодні – генеральним) працює В.В.Фенцур. Заповідник став замовником на проведення ремонтно-реставраційних робіт на пам’ятках архітектури Старого міста.

Оголошення території Старого міста історико-архітектурним заповідником позитивно вплинуло на охорону пам’яток. Старе місто почали оцінювати як комплекс пам’яток, в якому були рівнозначними розпланування, забудова, візуально-просторові зв’язки між об’єктами. З цих позицій пізніше було закладено напрямок – опрацювати концепцію відродження Старого міста, як цілісного урбаністичного комплексу, з притаманними йому характеристиками.

З початку 1970-х рр. міському комунальному господарству і відділу архітектури доводилося вирішувати чимало питань життєдіяльності мікрорайону Старе місто. Напередодні створення заповідника в Старому місті проживало 5,4 тис. населення в 119 житлових будинках комунальної та відомчої власності, а також в 219 житлових будинках приватної власності. В основному це 1-2-поверхові (82%) та 3-поверхові житлові будинки (18%). Більша частина житлової забудови була реконструйована в середині XX ст. і не мала комунальних зручностей, мала пічне опалення. Лише 6 житлових будинків були забезпечені водопроводом та каналізацією. Біля 30 будинків мали знос більше 50% і біля 70 будинків потребували капітального ремонту. Житловий фонд не був газифікованим. Громадські будинки та промислові підприємства опалювалися від 16 локальних котелень, які працювали на вугіллі.

В Старому місті функціонувало 9 промислових підприємств, в тому числі з шкідливим виробництвом: тютюнова, швейна, ткацька фабрики, металоштампувальний завод з гальванічним цехом. П’ять з них були розташовані в пам’ятках архітектури.

З 96 пам’яток архітектури, взятих на облік, майже половина знаходилося в аварійному та незадовільному стані, не використовувалися або використовувалися не за призначенням. Так, три храми були пристосовані під архівосховище, деякі під господарські та складські потреби.

Для вирішення вище названих комунальних питань, а також проблеми збереження і реабілітації пам’яток архітектури необхідно було розробити підходи в охороні історичного середовища Старого міста. Дирекцією заповідника в подальші роки спільно з місцевою владою довелося вирішувати чимало комунальних питань. Поступово забезпечувалося належне функціонування Старого міста як житлового мікрорайону і водночас туристичного центру. Було вирішено в порядку виділення державних коштів системно проводити дослідні і ремонтно-реставраційні роботи на пам’ятках архітектури. Проводити популяризацію об’єктів культурної спадщини.

Список використаних джерел та літератури

1. Гарнага І.В. З історії Кам’янець-Подільського комітету охорони пам’яток старовини (1920-1922 рр.) / І.В.Гарнага // Музей і Поділля: тези доп. наук. конф. присвяченої 100-річчю від дня заснування Кам’янець-Подільського держ. іст. музею-зоповідника. — Кам’янець-Подільський, 1990. — С.11-12.
2. Державний архів Хмельницької області, ф.р.3504.Управління головного архітектора виконкому Кам’янець-Подільської  міської ради (1946-1973 рр.), оп.1, спр.40.Докладные записки и смета на мероприятия по охране памятников архитектуры г. Каменец-Подольского (9 января – 2 июля 1952 г.), 23 арк
3. Задорожнюк А. Казанський собор у Кам’янці-Подільському / А. Задорожнюк, С. Копилов , М. Петров. — Кам’янець-Подільський: ПП Мошак М.І., 2007. — 52 с.
4. Кам’янець-Подільський в минулому і сучасному: хронологія основних історичних подій у місті (ХІ ст. – 1970 р.): рукопис / [упоряд.: А.Г.Паравійчук, Т.П.Просяний.]. — Кам’янець-Подільський, 1976. — 172 с.
5. Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець»: історія, сьогодення, перспективи. — Кам’янець-Подільський: Видавець ПП Зволейко, 2007. — 76 с.
6. Нестеренко В. Трагічні сторінки з історії релігійного життя Кам’янця-Подільського: маловідомі факти (до 70-ї сумної річниці) / Валерій Нестеренко // Хмельниччина: Дивокрай. — Кам’янець-Подільський. — 2005. — №1-2. — С. 62-65.
7. Пламеницька Є. Дослідження і реставрація архітектурної спадщини Кам’янця-Подільського / Є. Пламеницька, О. Пламеницька // З історії української реставрації / [за ред. В. Тимофієнка; упоряд.: В. Отченашко, А. Антонюк]. — К.: Українознавство, 1996. — С. 122-134.
8. Постанова РНК УРСР від 23 березня 1928 р. «Про оголошення замку-фортеці в. м. Кам’янці-Подільському державний історико-культурним заповідником» // Законодавство про пам’ятки історії та культури / Під ред. О.Н.Якименка. — К.: Видавництво політичної літератури України, 1970. — С.241-242.
9. Поточний архів відділу реставрації та реабілітації пам’яток архітектури НІАЗ «Кам’янець», Папка «Інформація і рішення виконкому 1981-1995 рр.», Постановление Совета Министров УССР от 18 мая 1977 г. №298 «О создании Государственного историко-архитиктурного заповедника в г. Каменец-Подольском, 2 арк.
10. Прокопчук В. С. Краєзнавство на Поділлі: історія і сучасність: [монографія] / В. С. Прокопчук; НАН України, Ін-т історії України; Всеукр. спілка краєзнавців. — К.: Рідний край, 1995. — 204 с.
11. Трембіцький А.М. Єфимій Сіцінський (1859-1937): наукова та громадська діяльність: монографія / А.М.Трембіцький. — Хмельницький: ПП Мельник А.А., 2009. — 300 с.
12. Фонди НІАЗ «Кам’янець», Науково-технічний архів, інв.№ 3852, Історико-архітектурний опорний план, проект зон охорони та визначення меж і режимів використання історичних ареалів м. Кам’янця-Подільського / Я.-О. Мокану, О. Пламеницька. — К., 2010. — Кн. 1. — Т. 1. — 160 с.
13. Фонди НІАЗ «Кам’янець», Науково-технічний архів, інв.№3878, Предложения по упорядочению государственного историко-архитектурного заповедника в г. Каменец-Подольском, Хмельницкой области / [Г.П.Крутенко и др.]. — К., 1985. — Т.І.
14. Шабага Ю. Старому місту – статус вільної економічної зони / Юрій Шабага // Край Кам’янецький: міськрайонна газета. — Кам’янець-Подільський. — 1994. — 18 жовтня. — №82(12440). — С.1.

***

№1 РАДА НАРОДНИХ КОМІСАРІВ УРСР ПОСТАНОВА від 23 березня 1928 р.

Про оголошення замку-фортеці в м. Кам’янці-Подільському державним історико-культурним заповідником

(витяг)

Маючи на увазі історико-культурне значення замку-фортеці в м. Кам’янці-Подільському, на підставі ст.17 постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 16 червня 1926 року «Про пам’ятки культури і природи» (Зб. Уз. 1926 р. №32-33, ст.259), Рада Народних Комісарів УСРР ПОСТАНОВИЛА:

1. Замок-фортецю в м. Кам’янці-Подільському в межах стародавніх його стін і земельних валів, з усіма старовинними фортечними спорудами, польською брамою, руською брамою і вежею Стефана Баторія оголосити за державний історико-культурний заповідник і передати його з усім майном, що має історико-культурне значення, у відання Народного комісаріату освіти УСРР…

№2 РАДА МІНІСТРІВ УРСР ПОСТАНОВА від 18 травня 1977 р.  №298  Київ

Про створення Державного історико-архітектурного заповідника у м. Кам`янці-Подільському

Враховуючи історичну, архітектурну і художню цінність комплексу пам`яток історії та культури міста Кам`янця-Подільського, з метою забезпечення їх охорони і широкого використання в комуністичному вихованні трудящих, Рада Міністрів УРСР ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Прийняти пропозицію Хмельницького облвиконкому, Держбуду УРСР і Міністерства культури УРСР про створення Державного історико-архітектурного заповідника в межах давньоруської та середньовічної частин міста Кам`янця-Подільського і підпорядкувати його Хмельницькому облвиконкому.

Методичне керівництво справою охорони, реставрації та використання пам`яток історії та культури, які знаходяться на території заповідника, покласти на Держбуд УРСР і Міністерство культури УРСР.

2. Встановити, що витрати заповідника фінансуються за рахунок і в межах коштів, які передбачаються по бюджету області для здійснення відповідних робіт і заходів, а також коштів, які буде отримувати заповідник від використання пам`яток.

Дозволити Хмельницькому облвиконкому за згодою: з Держбудом створити дирекцію заповідника з утриманням її штату за рахунок витрат на соціально-культурні заходи по бюджету області.

3. Держбуду УРСР щорічно виділяти заповіднику на реставрацію пам`яток архітектури 100 тис. крб. з коштів, передбачених йому в бюджеті республіки для цієї мети.

4. Хмельницькому облвиконкому за згодою з Держбудом УРСР і Міністерством культури УРСР в 3-місячний термін затвердити положення про Державний історико-архітектурний заповідник у м. Кам’янці-Подільському та перелік споруд, які передаються на баланс заповідника.

5. Дозволити дирекції заповідника, як виняток, знімають додаткову орендну плату в розмірі 0,40 руб. за один квадратний метр площі, яку орендують госпрозрахункові організації у заповідника, на покриття витрат, пов`язаних з проведенням спеціальних робіт з благоустрою території та реставрації пам`яток заповідника.

6. Держбуду УРСР у Хмельницькому облвиконкому із залученням зацікавлених міністерств і відомств забезпечити:

- Підготовку в 1979 році проекту впорядкування заповідника з визначенням вартості та черговості робіт з реставрації пам`яток архітектури та витрат, пов`язаних з обслуговуванням туристів;

- Завершення у 1990 році всіх робіт з реставрації пам`яток архітектури та з благоустрою та впорядкування території заповідника.

7. Міністерству легкої промисловості УРСР, Міністерству харчової промисловості УРСР, Міністерству місцевої промисловості УРСР провести в 1976-1979 рр., підготовчі роботи з перенесення промислових підприємств за межі заповідника, маючи на увазі повне їх винесення з території заповідника до 1985 р

8. Державному комітету Ради Міністрів УРСР у справах держав, поліграфії і книжкою торгівлі видавати починаючи з 1979 року масовим тиражем буклети, путівники та іншу довідкову літературу по заповіднику.

9. Держбуду УРСР, Міністерству культури УРСР м Хмельницькому облвиконкому доповідати Раді Міністрів УРСР про хід виконання стозі постанови щорічно в січні по 1981 рік.

Голова Ради Міністрів - О.Ляшко

Управління справами Ради Міністрів УРСР - К.Бойко

Стаття опублікована:

Пагор В.В. Історія створення історико-архітектурного заповідника в Кам’янці-Подільському (1920-1930-ті рр.) / В.В.Пагор // Музейна справа на Поділлі: історія та сучасність: зб. наук. пр. за підсумками всеукр. наук.-практ. конф., м. Кам’янець-Подільський, 15 травня 2015 р. / [редкол.: В.С.Травінський (голова), Л.В.Баженов, О.М.Завальнюк та ін.]. — Кам’янець-Подільський: ПП. «Медобори-2006», 2015. — С.37-41.