Довжоцький спиртовий завод. Історія.

Довжоцький спиртовий завод від його заснування до часів радянської влади (1895-1920 рр.)

Довжоцький спиртозавод Кам`янець-Подільського району існує більше 110 років. Історія підприємства насичена багатьма цікавими подіями. На його долю випадали зльоти і падіння, успіхи і невдачі. Коли він почав працювати, на теренах сучасної Хмельниччини було з півсотні заводів ґуралень, але до наших днів дожило лише три. Довжоцькому заводу теж загрожувала загибель у вирі воєн та революцій. Підприємство двічі надовго припиняло свою виробничу діяльність. Але за збігом сприятливих обставин йому пощастило продовжиш своє існування. Сьогодні завод перебуває в числі успішно діючих, за 2005 рік в бюджети всіх рівнів перераховано майже 900 тис. гривень, тут зайнято більше 200 чоловік.

А починалося все з невеликої винокурні, яку збудувала варшавська фірма «Борман, Шведе і К"» по замовленню місцевої поміщиці Анни Михайлівни Хілкової (18371909), уродженої Оболенської. На початку 90х рр. XIX ст. політика уряду Росії у винокурнії! промисловості змінилась на користь малих виробників. їм надали переваги по акцизу, ввели деякі нові узаконення, які обмежували концентрацію виробництва спирту на великих заводах. Урядові заходи незабаром дали позитивні результати: почалося помітне зростання грошових вкладень у спорудження невеликих заводів. Княгиня Хілкова теж зацікавилась таким варіантом капіталовкладень і вирішила заснувати своє підприємство. У травні 1894 р. вона звернулась в Подільське губернське правління з проханням надати дозвіл на будівництво заводу в селі Довжок Кам`янецького повіту. Княгиня з 1885 р. одноосібно володіла маєтком «Довжоцький ключ», де в її власності було 2830 десятин землі. Ще 920 десятин землі вона мала в маєтку Глухово Дмигрієвського повіту Московської губернії. До клопотання про забудову А. М. Хілкова додала креслення приміщення заводу та план вибраної ділянки землі. Підприємство планувалося розташувати на південносхідному краю села, в низині, біля потічка, з якого винокурня мала живитися водою. В губернському правлінні заяву княгині розглянули без затримки: вже в липні правління, маючи позитивний висновок лікарського та будівельного відділень, ухвалило дозвіл на зведення винокурного заводу. Повітовому поліцейському управлінню доручили наглядати за тим, чи правильно ведеться будівництво.

 Сучасне приміщення Довжоцького спиртзаводу

Спорудили завод досить швидко. Весною 1895 р. будівля була готова, в її відділеннях стояло щойно змонтоване обладнання. У травні-липні чиновники 1го округу Подільського губернського акцизного управління обстежили винокурню і склали за визначеною формою її опис, виконали обмір ємності квасильних чанів, резервуарів, цистерн для спирту, зафіксували його результати в протоколах, взявши, таким чином, під державний контроль виробництво спирту на Довжоцькому винокурному заводі. Ними ж були опломбовані прилади для обліку спирту, а також кілька десятків місць можливого несанкціонованого відбору спирту з комунікацій та ємностей заводу. Новому підприємству присвоїли номер 8.

Саме в ті дні, в травні 1895 р., княгиня взяла в позику 207 тис. 600 руб. на 66 років і 6 місяців в Державному Дворянському Земельному банку. Під позику А.Хілкова заставила 2249 десятин 2151 кв. сажень землі Довжоцького ключа, або рівно 60% своїх землеволодінь в Подільській і Московській губерніях. Можна припустити, що позику поміщиця використала на спорудження і остаточне облаштування Довжоцького винокурного заводу, включаючи і установку ректафікаїдійного апарату, на що отримано в жовтні 1895 р. дозвіл міністра фінансів.

Загалом княгиня Хілкова вела активну господарську діяльність. В Довжоцькому маєтку окрім винокурного, діяв сушильний завод, а також кінський завод, де розводили племінних скакунів англійської породи. У 1904 р. тут було 7 жеребців, 45 маток і 135 голів приплоду. Серед 73 таких заводів Волинської і Подільської губерній Довжоцький займав по поголів`ю маток 1214 місце. В передмісті Кам`янця-Подільського, на Підзамчі, вона утримувала готель.

Вся ґуральня розмістилась під одним дахом. Будівля була кам`яна, фасадом на схід, покрита жерстю, центральна частина двоповерхова. Виробничі відділення займали площу 700800 кв. метрів. Паровичне відділення знаходилось в окремій прибудові до заводу. Підвальні приміщення № 1 і №2 загальною площею 350 кв. метрів призначались для прийому та зберігання спирту. За 2530 метрів від заводу стояла воловня, частиною кам`яна, частиною глинобитна, завдовжки 64 метри, шириною близько 6 метрів, покрита жерстю. На верхньому поверсі приміщення заводу чотири кімнати та кухню відвели для спеціалістів, ще дві кімнати та кухню  для осіб акцизного нагляду.

На заводі були встановлені такі основні види устаткування:

• паровий котел батарейного типу з шістьма кип`ятильниками, площа нагріву  35 кв.метрів, робочий тиск  б атм;
• два запарники у формі перевернутого зрізаного конусу висотою біля 3х метрів для розварювання картоплі під тиском місткістю 90100 пудів сировини;
• заторний чан з охолоджувальним змійовиком та механічною мішалкою для затирання (оцукрювання крохмалю) розвареної маси;
• 12 квасильних (бродильних) дубових чанів місткістю по 306 відер кожний;
• брагоперегінний апарат безперервної дії системи Савалля, двоколонний, мідний, з дефлегматором та холодильником;
• рекшфікаїцйний апарат Савалля, одноколонний, мідний, з дефлегматором. Спочатку на заводі був встановлений апарат Пер`є, але А.М.Хілковачомусь від нього відмовилась і придбала апарат Савалля. У грудні 1896 р. новий ректифікаційний апарат вже стояв на місці.

Функції силової установки виконувала парова машина горизонтального типу, одноциліндрова, потужністю 1618 к.с., виготовлена на заводі Малішев ського у Варшаві. Обертові рухи з машини передавалися пасом на вал головної трансмісії, який сягав у довжину 10 метрів при двох з`єднувальних муфтах і кріпився на підвісних чавунних кронштейнах підшипниках. На валу містилося до 14 шківів різного діаметру, з яких, знову ж таки пасами, приводилися в дію насос заторного чану, дві дробарки солоду, двоциліндровий водяний насос, а також проміжні малі трансмісії, від яких працювала мішалка заторного чану, мийка картоплі тощо. На заводі було встановлено кілька парових насосів.

Княгиня Хілкова наглядала за роботою гуральні, вникала у справи, вирішувала найважливіші питання діяльності нового підприємства. Для безпосередньої організації виробництва, забезпечення технології викурки спирту наймала керуючого заводом, винокура, помічника винокура, механіка. При житті княгині керуючими були К.Гонсецький, дворянин Т.Жлоб ніцький, В.Лучинський та інші. У виробничий сезон на заводі працювало до 14 робітників. Сировиною слугувала картопля, вирощена в господарстві А.Хілкової, добова виробка спирту становила 80 відер. У виробничий період 1911-1912 років за добу викурювали 95-105 відер безводного спирту.

В той час, коли почав діяти Довжоцький завод, в Росії відбувалась поступова заміна акцизної системи збору доходів від спирту системою казенного продажу питва (закон про винну монополію). В Подільській губернії нову систему запровадили з 1 липня 1896 р. Казна взяла в свої руки всі гуртові операції із спиртом, горілкою, горілчаними виробами та роздрібну торгівлю цими видами алкоголю. Виробництво спирту залишалося у приватних руках, але велося під наглядом чинів акцизного управління.

Кожному заводу визначався обсяг випуску продукції, виходячи з потреб казни, встановлювалася верхня межа викурки спирту, яку виробники не могли перевищувати без дозволу міністерства фінансів. Казенні гуртовні закуповували практично весь спирт, вироблений малими винокурними заводами, і більшу частину  виробленого великими, за цінами, які щорічно призначались міністерством фінансів для коленої місцевості окремо. Другу частину своєї продукції великі заводи продавали казні з торгів, де ціна була, як правило, нижчою, ніж при обов`язкових закупках. Таким чином, малі винокурні, подібні до Довжоцької, одержали суттєву державну підтримку. В Кам`янці-Подільському, в Кам`янецькому та Ушицькому повітах монопольні операції із спиртом здійснював казенний винний склад №4. Окрім гуртових закупок спирту, склад організовував його очистку від шкідливих домішок в ректифікаційних відділеннях винокурних заводів, проводив розсироп ку спирту, розлив горілки у малу тару, а потім  розсилку питва у роздрібну торгівлю. Наприкінці 90х рр. XIX ст. державна закупівельна піна одного відра сирого спирту в 40" була в середньому 6365 копійок, а в роздрібній торгівлі відро найбільш поширеного звичайного 40" вина (горілки) коштувало вже від 6 рублів 40 копійок до 8 рублів. Весь дохід від продажу напоїв надходив у казну.

Із введенням казенного продажу питва підвищились вимоги до якості напоїв, що направлялись в роздрібну торгівлю. У зв`язку з цим почали швидко зростати обсяги замовлень казни на ректифікацію закупленого сирого спирту. В ректифікаційному відділенні Довжоцького заводу проводилася очистка спирту не тільки власної викурки, але й продукції з інших ґуралень. Кам`янецький винний склад №4 прикріпив до спиртоочисного відділення заводу Голозубинецький, Дунаєвецький, Кривчикський винокурні заводи, уклав з Хілковою угоду на очистку спирту з цих підприємств. За ректифікацію одного відра сирого спирту в 40" казна платила власникам в середньому 3032 копійки.

В травні 1903 р. А.М. Хілкова з якихось причин продала своєму родичу князю М.М. Оболенському право на 1/7 частку Довжоцького ключа, у тому числі і винокурного заводу. За продане право вона взяла з покупця 150 тис. рублів. Міркуючи над мотивами такого кроку княгині, варто взяти до відома, що на той час за нею в Земельному банку по позичці отриманій в 1895 р. рахувалося ще 202 тис. 297 рублів боргу основного капіталу та 4 тис. 152 рублі недоїмки по строкових платежах.

Незважаючи на угоду з Оболенським, княгиня Хілкова і надалі значилась в губернському акцизному управлінні власницею Довжоцького винокурного заводу №8. І лише після її смерті у 1909 р. завод, як і Довжоцький ключ, перейшов до князя М.М. Оболенського.

Новий власник постійно проживав в Москві і не планував займатися господарськими справами в Кам`янці-Подільському. Він бажав віддати успадковані маєтності такому орендарю, який би організував на них прибуткове виробництво і сплачував князю орендну плату. Незабаром знайшовся охочий взяти в користування Довжоцький ключ і князь здав йому в оренду 700 десятин орної землі, а також дев`ять садиб: Голіцинську, Грейфенгурнську, Садовської, Літню, біля церкви, Розуванку, Станову квартиру, Архієрейський хутір і Довжоцьку корчму строком на б років, з оплатою за десятину 20 рублів в рік, починаючи з 1 березня 1909 року.

Однак, не пройшло і трьох років, як цей орендар переуступив за згодою князя свої договірні зобов`язання дворянину Завойко, з яким Оболенський уклав нову угоду на оренду 987 десятин 1 541 кв. сажень орної, садибної землі, пасовищ та сіножатей по 21 рублю за десятину в рік. Угода мала діяти з 1 березня 1912 р. до 1 березня 1921 р. Довжоцький винокуренний завод князь теж здав в оренду Завойку на 9 років, але з 1 липня 1912 р. за 7600 рублів у рік.

Зазначені домовленості діяли недовго. У листопаді 1912 р. М. М. Оболенський та Завойко розірвали їх за взаємною згодою, але ділових стосунків не прикоротили, а оформили їх по іншому. Князь зробив запродажний запис на ім`я Завойка на 640 десятин 414 кв. сажень землі різних угідь із складу Довжоцього ключа з усіма будовами, а також на винокурний завод з ректифікаційним відділенням, заключивши новий договір оренди з 1 березня 1913 р. до 15 жовтня 1918 р. Але й ця угода теж існувала недовго: на початку вересня 1913 року князь повідомив акцизне управління, що Завойко більше не є орендарем Довжоцького винокурного заводу №8 і тепер підприємство буде експлуатуватися від його, князя Оболенського імені, а тому у справах виробництва необхідно звертатися до нього або до особи уповноваженої ним. В листопаді 1913 року М.М. Оболенський надав доручення міщанину Каліхману, як своїй довіреній особі у справах Довжоцького винокурного заводу. За ті роки, як власником заводу став Оболенський, це було вже п`яте доручення на Каліхмана. Крім вказаної особи, були ще й управляючі заводом, такі як Бібер, Кемпер, Гіллер, Клейдерман.

У 1914 році робота винокурні припинилась на декілька років. Вважалося, що завод став у зв`язку з першою світовою війною. Однак була ще одна поважна причина його зупинки: ЗО липня 1914 р., за кілька днів до наступу на Кам`янць-Подільський австро-угорських військ, па заводі сталася значна пожежа. Вогнем було знищено частину заводського майна. Князь М.М.Оболенський в заяві Подільському губернському акцизному управлінню 25 вересня писав, що йому необхідно приступити до поновлення майна, же згоріло, і тому він вимушений тимчасово призупинити, як винокуріння так і ректифікацію. Крім того, князь зазначав, що його довірена особа Кал і х май виїхав з Кам`янця. Перед виїздом він письмово звернувся до Оболенського з проханням прийняти завод по причині відсутності грошей не тільки для ведення справ заводу, але навіть для оплата праці сторожів. Оболенський просив акцизне управління не видавати Каліхману будь яких грошей (авансів під казенне замовлення на виробництво спирту), а в зв`язку з відмовою останнього навіть охороняти ввірений завод, рахувати доручення надане йому в листопаді 1913 року таким, що втратило усяку чинність і значення.

Що було причиною пожежі, чи порушення правил безпеки, чи підпал зловмисників, чи диверсія ворожих сил (адже поруч, за річкою Збруч, була Австро-Угорщина, яка готувалася до війни з Росією), встановити неможливо. Але точно відомо, що після цього лиха на заводі сам М.М.Оболенський виробництво спирту вже не поновлював. В роки першої світової війни завод відводився під постій різних військових частин російської армії, які проходили через Ка`мянець.

В публікаціях про завод зазначається, що його роботу відновили лише за радянської влади в середині 20х років минулого сторіччя. Проте, як свідчать виявлені документи, Довжоцький винокурний завод №8 діяв ще за гетьманату Г1. Скоропадського в жовтні  листопаді 1918 року. А було це гак.

В середині лютого 1918 року, після того, як в Бресті перервались мирні переговори з радянською Росією, німецько-австрійські війська розпочали загальний наступ на Східному фронті. В Україні північну частину займали німецькі війська, а південну  австро-угорські. Під їх натиском малочисельні збройні загони червоних швидко покидали територію України. Кам`янець-Подільський, а поряд з ним і село Довжок, зайняли частини XXV корпусу австро-угорських військ. У місті розташувався штаб корпусу.

В кінці квітня 1918 р. Центральна Рада була усунута з політичної сцени, а її місце зайняв режим гетьмана П.Скоропадського. Нова влада відновила приватну власність, підтримала вільне підприємництво.

Мінлива політична ситуація в Україні, постійні бойові дії безумовно викликали у князя Оболенського занепокоєння за долю його власності. Прихід до влади гетьманату, присутність німецько-австрійських військ вселяли у князя надію на встановлення міцного порядку, збереження законів старого режиму. Він почав шукати варіанти як вигідніше розпорядитися майном. В другій чверті 1918 р. князь спочатку передає винокурний завод в ореаду з правом передовіри кам`янецькому міщанину Хаскелеву, а згодом продає йому цей завод. Однак, станом на серпень 1918 р. угода про продаж не мала законної сили в зв`язку з тим, що купча ще не була затверджена старшим нотаріусом Кам`янець-Подільського окружного суду. А тим часом винокурний завод в селі Довжок привертає увагу військових XXV австро-угорського корпусу. Ґуральня приглянулася їм, мабуть, задовільним станом будівлі, близьким розташуванням до міста Кам`янця, до шляхів сполучення у західному напрямку. Військові вирішили відновити роботу підприємства, організувати викурку спирту для потреб австро-угорської армії. Відповідальним за це визначили господарський відділ XXV корпусу, керівництво якого уклало з довіреним князя Оболенського Хаскелевим угоду про оренду Довжоцького заводу терміном натри роки. Не гаючи часу, військові приступили до ремонту. Працювали на заводі в основному закордонні спеціалісти угорці. З числа місцевих найняли винокура, помічника винокура та машиніста. На той час на заводі не вистачало багатьох видів устаткування. Коли почалася перша світова війна, органи влади царської Росії організували евакуацію з багатьох винокурних заводів прифронтової зони обладнання з міді та інших кольорових металів. Нові господарі завезли ректифікаційний та брагоперегінний апарати, два дефлегматори тощо. Доставлене обладнання було виготовлене в Будапешті, але не з міді, а чавуну та сталі.

У вересні 1918 року австро-угорські спеціалісти завершили ремонтні роботи і готувалися до винокуріння. Ось що про стан винокурні повідомляв 4 жовтня в Подільське губернське акцизне управління інспектор 1го округу: «Маю честь доповісти, що ремонт Довжоцького винокурного заводу вже закінчений австрійцями і завод цілком підготовлений до дії. Стан його такий: в перегінному відділенні встановлені дві колони, брагоперегінна і ректифікаційна, заторний чан в повній справності, в квасильному відділенні 12 квасильних чанів, в дріжджовому відділенні 5 чанів. В солодовні на зрошувальному току лежить готовий солод. Перешкодою винокурінню стоїть, як видно, нестача сировини і палива, після усунення чого, австрійці безсумнівно почнуть винокуріння».

Так і сталося. 17 жовтня 1918 р. на Довжоцькому заводі провели першу згонку спирту, а наступного дня  першу ректифікацію. Австроугорські військові категорично не допускали на завод акцизних членів, вели винокуріння без облікових приладів, про кількість викуреної продукції акцизне управління не повідомляли. Його контролери отримували інформацію про дію заводу від місцевих спеціалістів, які працювали на підприємстві. Від них вони дізналися, що для роботи заводу було заготовлено до 2 тис. пудів дров, близько півтори тисячі пудів ячменю, закуплено у населення біля 5 тис. пудів картоплі за ціною 55,5 рублів за пуд. Виходячи з того, що на винокурні був один запарник ємністю 168 пудів картоплі і щоденно робилося два затори, акцизні члени визначали: добова викурка сягала 55 відер безводного спирту.

На початку листопада 1918 р. австро-угорські військові почали повертатися на батьківщину в зв`язку з революційними подіями, як в Угорщині, так і в Австрії. Довжоцький завод вони спішно покинули, виробничу діяльність припинили, залишивши спирт, завезене обладнання. Контроль над підприємством встановило губернське акцизне управління, чиновниками якого 7 листопада було накладено арешт на вироблений спирт, запроваджено цілодобове чергування службовців управління з метою його збереження від розкрадання. 12 листопада арештований спирт в обсязі 1125 відер був вивезений з заводу у супроводі чотирьох об`їждчиків корчемної варти і зданий по акту на Кам`янецький казенний винний склад №4.

Ось так завершилася австро-угорська сторінка в історії Довжоцького заводу. На наш погляд вона мала позитивне значення для збереження підприємства і відновлення його роботи при радянській владі. Більшість винокурень в 19171920 роках були зруйновані, спалені, розграбовані і тому не підлягали ремонту. Довжоцька виявилася у найкращому стані в Кам`янець-Подільській окрузі. У лютому 1927 року вона знову почала діяти.

Тільки 1928 року його повністю  відбудували, відновили виробництво. Почали використовувати буряк. Потужність підприємства зросла. У 1941—1944 роках завод, очолюваний німецьким шеф-директором, працював, хоча його потужність різко знизилась.

 1945 року завод було відбудовано. У 1952—1957 роках це був спиртово-горілчаний завод.

З 1957 року основною продукцією стає спирт, який виготовляється з меляси — темної тягучої солодкої маси, що є відходом цукробурякового виробництва (її ще називають кормовою патокою).

 Анатолій Роздобудько, краєзнавець (м.Хмельницький)

Джерела:

• Вся Россия: Русская книга промышленности, торговли, сельского хозяйства и администрации: Адрес  календарь Российской империи.  СПб., 1899. Т.1,2.
• Державний архів Хмельницької області (далі  ДАХО).  Ф.227.  Оп.1.  Т.5  Сир.4461,4824.
• ДАХО.  Ф.245.  Он. 1.  Спр.356, 431, .525.
• ДАХО.  Ф.245.  Он.2.  Сир. 16.
• Киевский военный округ. Военногеографическое и статистическое описание. Южный приграничный район. Отдел Шй. Приложения.  Киев, 1907.
• Мар`ян Красуцький. Дорогу долає той, хто йде. Історикопубліцистичиий нарис.К., 1996.
• Новый энциклопедический словарь Изд. Ф.А.Брокгауз, И.А.Ефрон.  СПб.  Т.10.
• Поместное землевладение в Подольском губернии: Настолыгосправочная книга для землевладельцев и арендаторов / Составил В.К.Гульдман.  Каменец Подольский, 1903.
• Энциклопедический словарь Изд. Ф.А.Брокгауз, И.А.Ефрон.  СПб., 1898.  Т.ХХІІІ А.

Екскурсія на Довжоцький спиртовий завод: