У січні 1881 року в Кам’янці-Подільському з’явилося (правда, ненадовго, трохи більше ніж на рік) перше на Поділлі неофіційне періодичне видання. Це громадська та літературна газета «Подольский листок». Виходив він тричі на тиждень — у вівторок, четвер і суботу — з 1 (13) січня 1881 року до 6 (18) лютого 1882 року.
Головна контора редакції містилася на Новому плані, яке тоді було передмістям Кам’янця-Подільського, у будинку Рідера (раніше Левицького, біля «Ермітажу»). Газета «Подольские епархиальные ведомости» від 15 грудня 1881 року писала: «Кажуть, що в Америці, де виникають нові поселення, переселенці насамперед заводять і влаштовують молитовні будинки, школу та редакцію газети. На Новому плані нашого міста є вже народне училище, є редакція місцевої газети «Подольский листок», є і молитовні будинки (синагоги) єврейські, бракує пристойного будинку-храму для народу християнського, або принаймні молитовного будинку-каплиці».
Видавцем-редактором нової газети був 30-річний журналіст і письменник Борис Сторожевський (1850—1898), уродженець Полтави. Борис Миколайович 1877 року закінчив юридичний факультет Київського університету. Він був секретарем газети «Киевлянин», а після смерті засновника та першого редактора цієї газети Віталія Яковича Шульгіна (помер у грудні 1878 року) — редактором цього видання.
Основними відділами «Подольского листка» були такі: хроніка кам’янець-подільського життя, політичні вісті (міжнародний огляд), суміш, внутрішні вісті (зі сторінок газет). Друкувалися кореспонденції з різних місць Південно-Західного краю. Від № 34 в газеті з’явилися офіційна та неофіційна частини.
Газета вигідно відрізнялася від багатьох провінційних видань 1880-х років ґрунтовністю та різкістю критики деяких сторін суспільно-політичного життя та економічних відносин у Росії. «Подольский листок» доводив на основі аналізу статистичних даних наявність великої кількості малоземельних селян, особливо з числа колишніх дворових, зростання сільського пролетаріату. В низці кореспонденцій наводилися факти важкого матеріального стану та безправ’я робітників на цукрових заводах Подільської губернії, експлуатації дітей і підлітків. Газета критикувала місцеве чиновництво, суд. «Подольский листок» негативно відгукувався про «розумово-моральний рівень» сільського духовенства, тож «Подольские епархиальные ведомости» ледь не щономера полемізували з ним. Основні надії газета покладала на «розвиток земських сил».
Наведемо конкретний приклад критики. 6 (18) червня 1881 року в «Подольском листке» (№ 62) було вміщено такий вірш про стан мостів у Кам’янці-Подільському:
Град красивый, хоть и древний,
Ты вписал в черте своей
Замки, фольварки, предместья,
Где живут без фонарей.
Опоясан речкой Смотрич,
Весь пестреешь средь садов,
Сколько грязи, беспорядка
Между трех твоих мостов!
А на тех мостах старинных
Сгнило дерево давно,
Едешь — крестишься: боишься,
Что не выдержит оно.
Есть ли тот, кто сосчитает
Ямы все на мостовой?
Кто перила вновь поставит
Здесь и там над крутизной?
Думу кто твою разбудит?
Кто порядки заведет?
Мостовую кто починит
Ниже Ветряных ворот?
Нет ответа на вопросы…
Щодо трьох мостів, то малися на увазі Старий міст біля Польської брами, Новий міст, який тепер називають Новопланівським, та Замковий міст, у народі — Турецький.
Матеріалами «Подольского листка» часто користуються сучасні дослідники. Так, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України Володимир Молчанов серед дореволюційних газет, які містять значну кількість інформації про операції з нерухомістю та становище у сфері житлового забезпечення громадян у другій половині XIX століття на теренах Правобережної України, називає і «Подольский листок». На підтвердження того, що в цілому вивчення еволюції житлового забезпечення тих часів дає змогу зрозуміти, як поступово громадськість і заможні верстви населення змінюють своє ставлення до найменш забезпечених громадян, дослідник наводить такий приклад, почерпнутий із «Подольского листка»: присяжний повірений Ісидор Альбертович Гольдсміт приймав на себе ведення цивільних та кримінальних справ, а для бідних поради надавав безкоштовно.
Попри те, що видавалися «Подольские епархиальные ведомости», у газеті Бориса Сторожевського друкувався ректор Подільської духовної семінарії Митрофан Симашкевич. Дослідники вказують на такі його етнографічні статті: «Рахманьский Великдень и его происхождение» (1881, № 41), «Обычай сжигать Дидуха» (1881, № 46). 19 (31) травня 1881 року Юхим Сіцінський, який тоді навчався у Подільській духовній семінарії, видрукував у газеті «Подольский листок» свою першу етнографічну розвідку «Народное предание о Полозе». Звісно, цій публікації посприяв ректор семінарії.
Борис Сторожевський не тільки надавав «зелене світло» публікаціям подільських етнографів, але й у скрутну хвилину підтримував їх. Зокрема, Борис Миколайович допоміг подільському етнографу Андрієві Димінському. До оселі Андрія Івановича ввірвалися жандарми і переколошматили в хаті геть усе, позривали навіть підлогу. Хоч їм не вдалося знайти чогось нелегального, але проти Димінського почалося слідство. Тільки захист і допомога Сторожевського врятували Андрія Івановича.
В оголошенні про передплату на 1882 рік наголошувалося, що газета і надалі виходитиме під тією ж редакцією, за тією ж програмою і в ті ж терміни, що і 1881 року. З нового року в газеті буде зроблено такі поліпшення: а) офіційний відділ міститиме в собі, крім загальних урядових розпоряджень, розпорядження таких панів: подільського губернатора, керівників акцизних зборів, поштової частини та палати державного майна (звільнення і призначення чиновників, циркуляри, відомості про стан акцизної, поштової та лісової справ у губернії та інше), б) відділ внутрішніх звісток і власних кореспонденцій буде значно розширено; в) довідковий відділ поповнено щотижневими звітами про стан Одеського та Волочиського торгових ринків, про ціни на папери та інше. З нового року подаватимуться телеграми Російського телеграфного агентства. Проте вже на початку лютого 1882 року вихід «Подольского листка» припинився, як зазначалося в газеті, через обставини важкі й редакцією не передбачені. Насправді ж через борги редактор-видавець утік із міста від кредиторів.
Після невдачі в Кам’янці-Подільському Сторожевський не покинув мрії про власну газету. 22 жовтня 1882 року він звернувся до Головного управління у справах преси про дозвіл видавати, цього разу в Полтаві, літературно-громадську газету «Полтавский вестник», яка повинна була, «не торкаючись широких загальних питань, присвятити свої шпальти винятково обговоренню місцевих потреб та інтересів губернії». Додавалася програма видання з 12 пунктів: розпорядження уряду, місцева хроніка, історичні дослідження, літературні твори, земський та судовий відділи, оголошення та інше. Газета мала виходити з 1 січня 1883 року, передплатна ціна з доставкою становила 7 рублів 50 копійок на рік. Відповідь управління датується 6 листопада 1882 року: «Беручи до уваги, що в місті Полтаві немає самостійних цензурних установ, і тому нагляд за періодичним виданням в разі дозволу такого буде занадто утрудненим, Головне управління у справах преси вважає за необхідне прохання пана Сторожевського відхилити».
Останні роки життя Борис Миколайович провів у Києві та співпрацював як із столичними виданнями, так і з багатьма газетами Південно-Західного краю, головним чином з виданням «Жизнь и искусство», де публікував фейлетони за підписом «100». Найвідоміші оповідання Сторожевського: «Охрименко» («Новое слово», 1897, № 5), «Событие» («Нива»), «Ворона в павлиньих перьях» («Природа и охота»). Помер засновник першої неофіційної кам’янецької газети 1898 року.
Ілюстрації:
- Оголошення про передплату «Подольского листка» на 1881 рік у газеті «Подольские епархиальные ведомости» від 13 січня 1881 року
- Оголошення про передплату «Подольского листка» на 1882 рік у газеті «Подольские епархиальные ведомости» від 1 грудня 1881 року
Джерела:
