Анонімний допис від учасника спільноти про відвідування нашого Кам'янець-Подільського "військомату" РТЦК та СП. Подано в оригіналі.
Або як кам'янецькі бувші чинуші обвішались медальками і прилаштувались в військомати щоб і надалі смердіти у нашому місті...
Історія одного ТЦК
У час, коли Україна знаходиться у стані війни фактично 9 років, значна частина чоловічого населення, має досвід відвідин військкоматів, а точніше так званих територіальних центрів комплектування ТЦК. Історій подібних до моєї, тисячі, а то і ще більше.
Ось і я, одного похмурого весняного ранку, завітав до Кам’янець-Подільського РТЦК. Більше 20 років маю статус інваліда ІІІ групи, довічно, з ураженням опорно рухового апарату та з серйозними обмеженнями що до фізичного навантаження.
Нажаль, після чергового оперативного втручання, знаходячись на реабілітації, вирішив не гаяти даремно час, та поновити свої дані у військкоматі під час воєнного стану. Бо реалії сьогодення такі, що без обліку у військкоматі ні на роботу не влаштуєшся, ні в магазин не сходиш. Хворим людям, або людям, які себе погано почувають, взагалі не рекомендую туди йти, в чергах до кабінетів можна померти, і це без перебільшення.
Чекати на прийом чиновників лише в один кабінет, можна в середньому півтори години, а таких кабінетів за день може бути декілька, ось і рахуйте. Уточнивши особові данні, в одному із таких кабінетів, мене відправили на військово лікарську комісію ВЛК.
Сама процедура медичного огляду нагадує театр абсурду і триває в середньому 5 -7 хвилин. Профільних лікарів немає в складі комісії, запитання про стан здоров’я формальні, не дослухавши відповідь, лікарі візують «придатний» у листі огляду.
Під час одного з візитів до ТЦК, в одному із кабінетів, «військовий», який не має жодного відношення до складу лікарської комісії, поцікавившись що у мене за проблема, заявив мені наступне, далі пряма мова «Щоб ви собі розуміли, у нас і без ноги призивають».
Побачивши довідку про інвалідність у моїй особовій справі, лікарі ВЛК вирішили перестрахуватись, та відправити мене на додаткове обстеження, хоча жоден із присутніх не проявив бажання хоча б зробити попередній огляд, так як мою проблему можна виявити та ідентифікувати навіть при візуальному огляді.
Після декількох днів обстежень у місцевих лікарнях, я зібрав усі необхідні документи, та в черговий раз пішов до ТЦК. Кількість виписок зі стаціонарних та амбулаторних лікувань за 20 років усієї історії хвороби, явно не сподобалась пану «військовому» який за статусом, припускаю, головний у ВЛК, але з незадоволеним виразом обличчя, він все ж таки прийняв їх, та долучив до справи.
На моє запитання: Що мені робити далі ?, він відповів: ми відправимо вас на обласну ВЛК, чекайте на дзвінок. На протязі двох місяців дзвінка я так і не дочекався. І звичайно, щоб прояснити ситуацію, я в черговий раз вирішив відвідати ТЦК.
Дежавю – знову годинні черги до кабінету, довгий пошук особової справи і О ЧУДО, від знайомого пана «військового» я чую наступне: «У вас була відстрочка, вона закінчується через п’ять днів, тоді знову прийдете до ТЦК для проходження ВЛК».
Далі були мої емоційні запитання, та його жалюгідні спроби на відповіді:
- - Чому мене не повідомили про рішення ВЛК ?
- – А чому вас мали повідомляти.
- - Чи можу я отримати копію постанови ВЛК ?
- – Ні не можете.
- - Чи можу я хоча б візуально ознайомитись, прочитати постанову ВЛК ?
- – Ні, не можете.
- - Ви є державний службовець, і офіційно мені повідомляєте про те, що я не маю права отримати копію постанови комісії ?
- – Я не державний службовець, і офіційно вам нічого не заявляв.
Цей, позбавлений сенсу словниковий пінг понг, міг би ще продовжуватись довго, але коли починаєш сперечатися з дурнем, значить дурнів вже двоє.
Мотивація таких дій чинуш із ТЦК та ВЛК, мені поки що не відома, але висновок напрошується сам по собі, і він досить однозначний та прозаїчний. Кваліфікацію таким діям мають давати відповідні компетентні органи.
Маючи можливість безперешкодно перетинати державний кордон України після 24 лютого, неодноразово це робив, але кожен раз повертався, ніколи ні від кого не тікав, та не збираюсь.
Гостре відчуття нетерпимості до свавілля та несправедливості лише зростає, і маю надію що не в мене одного, коли корумповані виродки, за гроші вирішують питання та проблеми одних, в той же час створюють проблеми та вчиняють беззаконня по відношенню до інших.
Хамовите бидло, яке пустило коріння у обвішаних грамотами та медальками кабінетах ТЦК, яке у 2014 році стояло на блокпостах та жило у готелях, оформивши при цьому статус учасника бойових дій, намагається керувати по справді важливими для держави процесами. Шоу мусить продовжуватись, як і ця історія.
Якщо перша частина була комусь цікавою, та хоч трохи корисною, як будуть розвиватися події далі, повідомлю пізніше.
