Край Кам`янецький багатий своїми талантами, яскравими та цікавими особистостями, та особливо поталанило йому на гумористів. Свою долю з ним пов`язали Степан Руданський та Федір Маківчук, Володимир Самійленко та Еміль Кроткий, завдяки Микиті Годованцю місто здобуло визнання столиці байки. І сьогодні на безкрайній ниві гумору та сатири невтомно трудиться когорта визнаних майстрів гострого пера, серед яких і наш сьогоднішній співрозмовник Славко Полятинчук.
- Пане Славко, Ви відомі як автор трьох гумористичних збірок та деякими іншими проявами таланту, з чого все почалось?
- Почалось все з середини січня 1961 року, а точніше з його 1 6 дня,коли в результаті досягнення консенсусу між моїми батьками на світ появився я. Писати ж почав на сьомому році життя у Жванці, у першому класі школи. Спочатку це були палички та кружечки, потім -букви та слова, а лише у 1993 році в результаті їх комбінування появилася перша гумореска.
- Читаючи Ваші витвори та навіть розглядаючи ілюстрації у збірках, мимоволі ловиш себе на думці, що в цьому є щось дуже знайоме...
- Це - витоки з реалій життя, викладені з власної точки зору. А якщо дивитися на життя оптимістично, то не вистачить паперу на всі творіння. Та, звичайно, все залежить від натхнення. Я не професійний гуморист, на хліб заробляю підприємництвом, а мої придебенції, як і дещо інше, пишуться лише тоді, коли пишеться; в моїх героях дехто потім впізнає себе, та почуття гумору їм не бракує.
- А ще ходять чутки, пане Славко, що Ви й малюєте? Як докотилися до такого?
- Серед моїх друзів є багато художників. Сам я ще школярем робив спробу в малярстві та, на жаль, проживаючи у селі, не мав можливості серйозно зайнятися малюванням, та й художньої школи у нас не було, а до міста добиратися - маршруток ще тоді також не було. Аж на фініші четвертого десятку життя знову з`явилося бажання малювати. Перша картина - козак Мамай: коли над нею працював, ніяк не вдавалося намалювати чоботи, тому вирішив, що він буде у білих шкарпетках. Та хто не побачить картину - запитує, чому козак без чобіт. Так з`явилася друга картина - «Чоботи козака Мамая». А який козак без коня? «Кінь козака Мамая» став третім твором. Після наступних зауважень намалював ще «Несе Галя піхви до шаблі козака Мамая» та «Віз коня козака Мамая». А сам я з тих пір ношу лише білі шкарпетки.
- Які Ваші творчі здобутки на ниві кінематографу?
- У фільмі Ігоря Шкуріна «Петрідава», будучи співавтором сценарію, знімався у ролі кам`янчанина, що розповідає про місто. Сергій Ревенко, режисер із Луцька, запросив виконати власну бардівську пісню біля фортеці у короткометражному фільмі «Кармалюк»:
Гей, виймайте, хлопці, плуга з землі,
Вже прийшла пора гострити шаблі,
Взятись до зброї вас заклика
Праведний голос Кармелюка. У минулому році у фільмі Володимира Бортка «Тарас Бульба» знімався у ролі польського шляхтича у масовці та в головній ролі другого плану, разом із Лесем Сердюком, - у ролі козака в садибі Тараса Бульби.
- Ви говорите про власну бардівську пісню. І давно це у Вас?
- Перші бардівські пісні почав виконувати ще в школі. Пам`ятним є виконання пісні коли чергував під час «помаранчевої революції» у Києві разом із Андрієм Курковим , Юрієм Покальчуком та Дмитром Стусом на слова геніального батька останнього.
- А яким постає Полятинчук як політик?
- О, моя політична діяльність має солідний стаж. НаТЕЦ, де працював після служби у війську, був комсоргом. У 1988 році директор викликає мене і пропонує прийняти партійні справи у Георгія Акимовича, батька Сергія. - Я не маю вже тих переконань, - говорю йому. Директор висловився по-армійському чітко і по-партійному категорично: - Славко , не випендрюйся! - Та потім я став членом РУХу, а у 1990 році партія позбулася ще одного члена в моїй особі. А з 1993 року - в рядах УРП, партії Левка Лук`яненка.
- А як стосовно того, щоб посадити дерево, побудувати дім та виростити сина?
- Сад посадив, дерева гарно прижилися і починають вже плодоносити, будинок власноруч будую, та до завершення ще трохи є, але зате маю гарний колодязь зі смачною, прозорою, крижаною водою. Син, дякувати Богу, успішно закінчив художній ліцей, подав документи у Харківський юридичний університет. Його поклик - правознавство, при проведенні тестування із цього предмету він набрав 197 балів, так що надію на перспективу подає. Крім нього, у мене росте ще донька, яка гарно малює та грає на гітарі . Так що, тьфу, тьфу, тьфу, можна сказати, що життя поки що вдалося.
Ось такий він, Славко Полятинчук, гуморист, митець, генератор ідей та оптимізму, а взагалі-то - просто, чудова людина, від спілкування з якою одержуєш неймовірний заряд гарного настрою і разом з тим - автор вражаючих рядків:
...Нема в Україні Мазепи, Богдана нового нема
Втомився люд чекать дарма,
Чи згаяться народні рани
І чи настане тая мить ,
коли прийдуть нові гетьмани,
щоб Україну воскресить...
Полятинчук на зйомках Львівського пива
Микола Козак (Ділове місто24.07.2008р.)
