Карвасари відомі усім кам`янчанам. Через те, що із Замкового мосту добре проглядається дерев`яна Хрестовоздвиженська церква то вже Карвасари. Вони розташувалися, як зазначає Євтим Сецінський у «Парафіях і церквах Подільської єпархії» (1901р.), «біля підніжжя старого Кам`янецького замку, внизу при річці Смотрич, на вузькій прибережній смузі, що пролягла вздовж скель».
Звичайно, нині Карвасари, як і Видрівка, - це всього лише вуличка на окраїні міста. А сто років тому Карвасари були містечком (це відповідає, за сучасною неоковирною термінологією, статусу селища міського типу). Тоді до Карвасарської парафії Кам`янецького повіту входило п`ять сіл: Татариски (з 1946 р. - Смотрич), Кубачівка (з 1967 р. -в складі Смотрича), Янчинці (з 1945 p. - І Колибаївка), Підзамче(з 1957 р. - в складі міста) та Видрівка (з 1928 р. - в складі Підзамча). Була на Карвасарах і церковно-парафіяльна школа, відкрита 1894р. у церковному будинку.
Карвасари - вигляд на замковий міст
1923 р. у містечку Карвасари було 150 господарств, проживало 1566 чоловік. 25 травня 1923 р. розпорядженням Кам`янецького окружного виконкому Карвасари було віднесено до Кубачівської сільради Довжоцького району. А ще через три роки, 4 березня 1926 p., Карвасари остаточно і назавжди втрачають самостійність і стають частиною (а простіше кажучи, вулицею) Кам`янця-Подільського.
Про походження назви «Карвасари» Євтим Сіцінський повідомляє таке: «Карвасари були первісно, в XVI ст., як припускають, місцем складування для східних купців, що тимчасово прибували до Кам`янця і яким не дозволялося в`їжджати до міста; на місці нинішнього поселення Карвасар було збудовано амбар для зберігання товарів, або так званий караван-сарай, звідки і походить нинішня назва містечка».
З цією версією не погоджується народна етимологія. Жила, мовляв, у цій місцевості відома всьому містові Сара - жінка легкої поведінки, повія чи путана, як сказали би сьогодні. А проте на позначення таких жінок у всіх слов`янських мовах тоді було і нині є загальновідоме слово «курва» з прозорим первісним значенням «курка» (бо колись на півня казали «кур»). До речі, французька назва розпусниці - кокотка - теж означає «курочка». Масові походи «до курви Сари» породили невдовзі назву місцевості, де вона мешкала, -«Курвисари», яка пізніше трансформувалася в «Карвасари».
Будинки на Карвасарах
Так це чи ні, нині важко сказати. Принаймні, всі відомі нам дослідники дотримуються (хоч із певними застереженнями: «як припускають», «можливо») версії про караван-сарай. А, може, вони просто соромляться народного слова «курва»? Але повернемося до Сари. Це досить поширене єврейське жіноче ім`я. До того ж, як засвідчує той же Сіцінський (1901 p.), на Карвасарах «у XVII-XVIII ст. жили євреї, яким також тоді не дозволялося жити в місті, а тільки дозволялося входити до міста вдень на декілька годин. Коли 1797 р. євреям було дозволено жити в Кам`янці, заможніші карвасарські євреї переселилися до міста, а в Карвасарах залишилася одна біднота, і досі тут живуть найбідніші євреї-ремісники - маляри, фарбувальники, шевці». Як бачимо, народна етимологія виникла не на голому місці.
Саме почута з народних уст версія походження назви Карвасари стала тим щасливим випадком, який колись підштовхнув до творчості кам`янчанина В`ячеслава Полятинчука - відомого нині гумориста, автора трьох збірок, а тоді, в травні 1993 p., одного з членів історико-культурологічного Подільського братства. Голова «братчиків» Мирослав МОШАК, вислухавши почуту Славком цікаву історію про походження назви Карвасар, цілком серйозно порадив: «То сядь удома і все запиши». Так народилася «Невідома історія однієї історичної назви», яка відкрила В`ячеславовий талант оповідача-гумориста, а через два роки, коли число оповідей на різні теми зросло до дюжини, відкрила першу Полятинчукову збірку «Нема диму без вогню».
І наприкінці скажемо декілька слів про окрасу Карвасар - Хрестовоздвиженську церкву. її закладено 1799 р. (через 2 роки збудовано та освячено) на місці церкви, що існувала тут у XVII ст. Дзвіницю споруджено пізніше -1863 р. Церкву з повним правом називають перлиною українського дерев`яного зодчества. Як зазначає відомий мистецтвознавець Григорій Логвин у книзі «По Україні» (1968 р.), «іграшкова дерев`яна будівля і могутні мури замка, здавалося б, ніяк не можуть становити єдиний ансамбль; тим часом вони якось дуже природно злиті в єдине ціле». Недарма ж місце, де розташовано церкву, багато хто вважає найкрасивішим куточком міста.
(Район Карвасарів на мапі Кам`янця)
