Народився син полковника та внук кам'янецького генерала - Ян 1781 року в Парижі, коли його батьки здійснювали європейське турне. Хлопчика назвали на честь діда - славетного кам’янецького коменданта, військового, архітектора.
Молоді роки Яна пройшли в Кам’янці-Подільському, в садибі відомого дідда Янна Де Вітте
Після другого поділу Польщі 1793 року та переходу Поділля під владу Російської імперії, батько Яна, який користувався повагою серед шляхти, зайняв лояльну позицію щодо Росії. За це йому невдовзі присвоїли чин генерал-лейтенанта. Згідно з тогочасною практикою, 11-річний Ян став корнетом лейб-гвардії Кінного полку (подібна практика дозволяла молодим людям на момент реального вступу на службу вже мати високий чин, тому нерідко на службу записували немовлят і навіть ненароджених дітей).
1797 року Ян де Вітте розпочав дійсну військову службу, а вже через три роки його перевели до Кавалергардського полку та нагородили орденом св.Іоанна Єрусалимського. Наступного року він отримує звання ротмістра, а напередодні свого дня народження - чин полковника та посаду командира 1-го ескадрону кавалергардів. 1802 року молодого офіцера перевели до Лейб-Кірасирського полку, де він прослужив наступні п’ять років. 1805 року разом з лейб-кірасирами він вирушає у свій перший бойовий похід проти Франції і в одній з битв отримує поранення - контузію в праву ногу. Відразу ж після укладення Тільзітського миру між Францією і Росією, Ян раптово виходить у відставку, їде в Париж та йде волонтером на службу до Наполеона Бонапарта. Вчинок Вітте викликав справжній шок у російських колах. Колишні товариші по службі полковника відкрито говорили про зраду, але реакція імператора Олександра I на те, що трапилося, виявилася на диво спокійною. Більше того, він навіть наказав не викреслювати «перебіжчика» зі списків армії.
Напередодні наполеонівського вторгнення, Ян повернуся на дійсну військову службу і невдовзі отримав наказ сформувати Українські козачі полки. На території Київської та Подільської губерній розпочалося створення Українського козачого війська в складі чотирьох полків, кожен з яких складався з восьми ескадронів по 150 осіб. Центрами формування полків стали Махновець, Біла Церква, Умань та Вінниця. Створені полки були об’єднані в Українську козачу бригаду, яку й очолив Ян де Вітте. Вже на початку 1812 року бригада була повністю організована, озброєна і вишколена. Вона увійшла до складу Третьої обсерваційної армії генерала Тормасова, котра мала прикривати українські землі від полків Шварценберга та Реньє. Українські козаки відзначилися під час штурму Бреста, Мінська, Борисова, зробили великий внесок у перемогу на Березині, де Наполеон втратив дві третини своєї армії.
Після повернення додому Українську козачу бригаду розпустили тимчасово по домівках, а пізніше реорганізували в регулярні уланські полки. Дещо пізніше Яна призначають відповідальним за аналогічну реорганізацію Бузького козацтва, що йому блискуче вдалося виконати. Створені ним дві дивізії утворили «поселену кінноту», яку й очолив сам де Вітте. Після інспекції частин, які очолював Ян, імператор Олександр І присвоїв йому звання генерал-лейтенанта в 1818 році, а через два роки - нагородив орденом Олександра Невського.
1825 року Ян повідомив Олександра І про існування таємної організації в армії, для чого прибув навіть до Таганрогу, де в той час зупинився імператор.
Мав велику довіру де Вітте і в наступного імператора Миколи І, який щедро обдарував його маєтками. 1823 року Яну доручили управляти Одеським ліцеєм, а 1818 року разом із групою інших діячів він заснував Товариство сільського господарства Південної Росії.
1828 року Яна призначили командуючим резервними військами.
