Єжи Володиєвський

Юрій - Міхал (Єжи) Володиєвський (1620 - 1672 рр.) один з найяскравіших захисників Кам`янець-Подільського під час облоги турецько-татарською армією в серпні 1672р.

Завдяки знаменитій трилогії Г. Сенкевича («Вогнем і мечем", "Потоп» «Пан Володиєвський») в національній самосвідомості значної частини поляків першої половини XX в. його приймали за ідеал польського лицарства. Через відсутність в українській історіографії наукової біографії Ю. Володиєвського поширився міф про його польське походження, хоча «Кам`янецький Гектор» був представником старовинного подільського пухеттського роду герба Гербут - першої половини XVI в. власників подільських сіл: Володіївці. Ісаківці. Ластівці. Брага. Роговець. Княжа Криниця. Новосілка та ін.

Юрій Володиєвський, який за канонами католицької церкви мав ще одне ім`я - Міхал. народився в 1620 році в сім`ї дрібного шляхтича. Його батько володів частиною с. Ходоровці, мав кілька садиб у с. Панівці. Крім Юрія. він виховував ще двох дітей - молодшого сина Якова та доньку Анну. Володиєвський середній отримав початкову домашню освіту під керівництвом рідного дядька, але  тієї науки було небагато, як можна зрозуміти з тієї писанини, що залишилася після Юрія Володиєвського. Згодом пішов на військову службу. На перших порах Володиєвський був шляхтичем незначним. Так факти свідчать, що у нього не знайшлося живих  грошей щоб викупити у татар свого родича. Для залагодження становища він змушений був віддати в оренду кам`янецькому купцеві - вірмена Фагараш свої десять будинків в с. Новосілка. Згодом Юрій придбав землю в с. Панівці.

Тут в 1662 році одружився на дочці шляхтича Валента Езерковского Христині яка до того тричі була заміжня. Перед весіллям помер батько Христини і вона отримала великий спадок - частина Панівець. дві третини с. Зеленець (102 будинки). Після одруження Ю. Володиєвський став заможнішим, отримав титул "стольника Перемишлянського", згодом - виборний «дігнітар» (шановний). Незважаючи на це, він не залишав військового життя. Брав участь у партизанських боях з різними бандитськими зграями і політичними авантюристами, прилучався до «бойових вправ», які проводили польські військові. Крім того, він утримуючи власний збройний загін, організовував власні військові експедиції маючи від них вигоду.

Летичівський стольник С. Маковецький в «Реляції про падіння Кам`янця і останні вчинки п. Єжи Володиєвського» так описує тодішні «подвиги» Юрія : «Разом з Грушецьким Войцехом, під керівництвом каштеляна Підляського Короля Станіслава Лужицького, він багато накоїв до отримання Озаринецького замку. У Перекоринці розгромив Дрозда, якого перед тим цілий рік повинні тримати в облозі в Брацлаві. Він же вбив в лютому грабіжника Карпана, кинувши його звірові в дикому полі. Часто  Володиєвський зі своїми людьми  ганяв за розбійниками і не раз розганяв козацькі ватаги.

Поступово Юрій з «худопахолка» ставав багатим землевласником. У 1669 році Степан Злочовскій передав йому загін угорської піхоти. Приєднавши до нього кавалерію, яка була в його розпорядженні. Ю. Володиєвський став іменуватися «полковником». У 1670 році він прикупив під Кам`янцем ряд сільських поселень - Ступінци (нині - с. Маків Дунаєвецького району Хмельницької області) з фортецею, Вербку, Привороття, Зелену Луку (нині - с. Чечельник ) - їх загальна площа склала 7 тис. гектарів, в т.ч. 1,5 тис. га лісів. Відразу ж він почав всі свої маєтки приводити в порядок. Зокрема в Ступінцах зміцнив замок. забезпечив його амуніцією. На початку 70 -х років XVII ст. Поділлю загрожувала небезпека турецької агресії. Уздовж Дністра. від Кам`янця до Рашкова, створювалися опорні військові пункти, де будувалися невеликі «фортеці - поліцейські». В одну з них в с. Хребтіїв, який знаходився за 70 км від Кам`янця, був відправлений Ю. Володиєвський.

Коронний гетьман, головнокомандуючий польських військ Собеський писав у своїй  диспозиції війська за різними фортецям  :  У Хребтіїві, між Кам`янцем і Могилевом, в митрополії всяких розбійників, де тепер заснована фортеця, стоїть хорогва генерала (старости) подільського Потоцького, татарська хорогва підкомарія Подільського Лянцкоронського, хорогва пана Квятковського, підстольем приміського. Туди вже відправлені 60 драгунів з регіменту (полку) г - Лінкгауза та козацький полк Мотовила. Комендантом того пункту є Володиєвський, стольник приміський.

 Детальну інформацію про перебування Володиєвського в Хребтіїві подає Ю. Сіцінський: «Всього було тут до 600 осіб, з них кінних до 500. Володиєвський пробув на цьому  поліцейському  10 місяців (з листопада 1671 по серпень 1672 р.) і своєю енергійною діяльністю створив хорошу військову базу, встановивши тут безпечний притулок для тих. хто переїжджав з Польщі на Схід в Туреччину і в інші країни; навіть кам`янецькі купці, переїжджаючи до Царгорода, їхали не через Хотин, як раніше, а з Хребтіїва - бо ця дорога була безпечна. Через Хребтіїв йшла тоді дорога, що зв`язувала Подністров`я з Кам`янецької фортецею і з іншими військовими пунктами по Дністру. Хребтіїв міг би стати значним містом, тут у ті часи знаходилися різні місцеві діячі, що мали ділові відносини з комендантом» .

Деякий час тут проживала і дружина Юрія - Христина, що знала толк в господарстві. Саме завдяки їй землевласник Габріель Сильницький погодився продати Ю. Володиєвському за 6 тис. злотих маєтки - Шатави, Свістівку (нині - Михайлівки), Бліщанівку, загальна площа яких становила 3,5 тис. га. Крім того, Юрій орендував ще й Сокіл, який знаходився недалеко від Кам`янця. Христина також «Не ловила ворони  : викупила у своєї сестри с. Маліївці, третю частину с. Зеленець, прикупила с. Кутківці. Але довго господарювати подружжю не судилося. У 1672 році почалася війна з Туреччиною.

Ю. Володиєвський зайняв пост полковника волоської хоругви, проводив сміливі розвідувальні рейди в липні 1672 року. За його наказом селяни Гринчука були відправлені до Кам`янця. У подністровських селах організували спостереження за місцями можливої переправи противника. Зі своїми жовнірами Юрій займав позицію на лівому боці укріплень Нового замку. Крім того, він був обраний одним з помічників подільського генерала М. Потоцького,який зосередив у своїх руках керівництво захистом міста.

 Єжи Володиєвський - хто він Кам`янецький гектор чи польський герой? 

Згадана «Реляція» підтверджує важливу роль Ю. Володиєвського в перших сутичках з татарами і турками, які почалися в районі Жванця 2 серпня. Юрій брав безпосередню участь у бою з турками під Княгиненим, під час якого вдалося захопити Булюк-пашу, очолив вилазку солдат із замку, коли 12 серпня турецькі підрозділи з`явилися під стінами міста, і після багатогодинного бою змусив їх відступити.

З 15 серпня почалася облога Кам`янця. 18 серпня сюди прибув султан Магомет IV. «Реляція» стверджує, що Ю. Володиєвський належав до хорогви захисників Нового і Старого замків. Навіть під час надзвичайно сильного гарматного вогню 23 серпня він очолив вилазку з Нового замку. Правда, не зміг разом з жовнірами прорватися до ворожих позицій, оскільки «гранати страхітливо падали перед ними і за ними». Після вибуху боєприпасів у Старому замку турки почали генеральний наступ, завдаючи головного удару по Новому замку з боку Хотина, де оборону тримав Перемишльський стольник. Підпускаючи їх надзвичайно близько до фортечних валів Юрій наказав розстрілювати ряди наступаючих гарматним вогнем. Пізно вночі, зазнавши важких втрат, турки відступили. Утримати Новий замок практично не було можливості. Тому Ю. Володиєвський поділяв думку про необхідність відходу в Старий замок, що й було зроблено в ніч з 24 на 25 серпня.

На військовій нараді 25 серпня він рішуче висловився проти капітуляції і наполягав на продовженні оборони міста. Увечері того ж дня турки почали сильний обстріл замку та міста. Було серйозно пошкоджено Денну вежу. Від гарматних куль і гранат і  куточка цілого не залишалося, будинки і склепи пробивалися наскрізь. Жовніри вважали, що почався судний день. Наступного дня після закладки міни під «великою вежею» ворог припинив обстріл і почав готуватися до приступу. Настала тиша, і смертельно стомлені жовніри, всупереч наказам офіцерів, впали на землю і заснули. Першим відчув небезпеку Юрій, який вирішив з`ясувати, що сталося. Саме тоді було підірвано міну. Він негайно кинувся до пролому, куди вже кинулися турки. Разом із двома жовнірами (інші. прокинувшись, з переляку побігли) Володиєвський відкрив вогонь. Через деякий час їм на допомогу прибули Я. Калуцювскій, В. Гумецький, Молодецький, Я. Мислішевський та інші офіцери і солдати, які вже оговталися від страху. У кровопролитному бою полягли Я. Калушовській, ротмістр Я. Мокошінскій і багато солдатів, смертельну рану отримав В. Гумецький (помер 27 серпня).

Лише пізно ввечері турки відійшли назад. Протягом ночі захисники замку насипали вал. щоб «могли за ним захищатися», розуміючи, що втримати його не вдасться. Саме про це Ю. Володиєвський повідомив зібраному Н.Потоцьким військовій раді. З ініціативи кам`янецького єпископа В. Лянцкоронського прийняли рішення про капітуляцію. Під вечір 27 серпня 1792. коли в Старому замку начальник артилерії Геклінг від відчаю, підпаливши порох, підірвав себе й інших у повітря Ю. Володиєвський знайшов смерть не під кам`яними уламками фортечних укріплень, а сидячи на коні.

Від гарматного пострілу (внаслідок випадкового вибуху) картеччю, що потрапила йому в голову. Вся тильна частина голови була вирвана,  не залишилося й знака від кісток черепа і мозку, лише  збереглося тіло. Наступного дня турки зайняли місто і замок. Поховали Юрія в Кам`янці в підвалі Францисканського костелу.

Юрій(Єжи) Володийовський, відомий також як Гектор кам`янецький (пол. Jerzy Wołodyjowski; * 1620, Маків, Дунаєвецький район, Хмельницька область — † 26 серпня 1672, Кам`янець) — полонізований український шляхтич гербу Корчак, перемиський стольник, військовий командувач. Кавалерист корогви Яна Собеського.

Завальнюк О.М.Комарницький О.Б. - Минуле і сучасне Кам`янця-Подільського.