Про нього немає жодного рядка, навіть відсутні фото, ні в «Українській Радянській Енциклопедії», ні в «Енциклопедії Українознавства». І все ж, український зоолог Петро БУЧИНСЬКИЙ (1852-1927) залишив помітний слід і як дослідник природи, і як організатор природодослідників і природолюбів, і як педагог. Цього року 12лютого виповнилося ISO років з дня народження вченого, а 18 вересня мине 75 років з дня його смерті. Тож, е нагода поговорити про життєвий і творчий шлях Петра Миколайовича. Тим паче, що впродовж останнього десятиріччя подоляки активно згадали про свого славного земляка.
Так, 12лютого 1993р. в Кам`янець-Подільському сільгоспінституті було встановлено дві персональні стипендії ім.Бучинського для студентів зооінженерного факультету та факультету ветеринарної медицини, а 10листопада 1993 р. на Хмельниччині встановлено щорічну обласну премію ім.Бучинського в галузі природничих наук та екології.
Отож, 12 лютого 1852 p. у с.Довжок Кам`енецького повіту в бідній польській родині Миколи Бучинського народився син Петро. Закінчивши 1863 р. однорічну школу в Хотині, 1871 р. гімназію в Кам`янці-Подільському, юнак вступає на медичний факультет Київського університету. Провчившись два роки, Петро відчуває, що майбутній фах лікаря то не його стезя, і переходить на природничий відділ фізико-математичного факультету. На здібного студента звертає увагу 33-річний професор Олександр КОВАЛЕВСЬКИЙ. Зоологія безхребетних - предмет наукового зацікавлення Олександра Онуфрійовича - невдовзі стане близькою і його студентові. Коли 1874 р. професор перейшов викладати в Новоросійський університет в Одесі, то наступного року туди перебрався і його учень.
В Одесі під керівництвом Ковалевського, дослідника спільних закономірностей розвитку хребетних і безхребетних, студент Бучинський розглядає окремий аспект проблеми: загальні риси у будові нервової системи хребетних тварин і кільчастих червів. За цю наукову роботу Бучинського нагороджують золотою медаллю. 1877 р. він закінчує університет і залишається в ньому професорським стипендіатом по кафедрі зоологи. 1891 р. в Москві він захищає магістерську дисертацію «До історії розвитку мізидів», а через чотири роки у Варшаві - докторську: «Спостереження над ембріональним розвитком вищих раків». Остання робота 43-річного вченого значно узагальнює попередню, адже мізиди - це тільки один з 13 рядів вищих раків.
Успішно склалася і викладацька кар`єра Бучинського в Новоросійському університеті: з 1881 р. - консерватор зологічного музею, з 1891 р. - приват-доцент, з 1897 р. - екстраординарний (тобто, позаштатний), а з 1899 р. - ординарний професор на кафедрі зоології. Як учений Бучинський вивчає рослинний світ одеських лиманів, організовує зоологічну станцію для вивчення фауни Чорного моря. А ще активно працює в Новоросійському товаристві дослідників природи як його секретар (1885 - 1901 pp.), а потім (1901 -1911 pp.) - і як президент товариства та редактор його наукових записок.
Активну наукову, педагогічну, громадську роботу Бучинського в Одесі було належно поціновано: його нагороджено орденами, надано чин статського радника (5-й клас з 14 в табелі про ранги). 17 лютого 1911 р. попечитель Одеського навчального округу розпорядився призначити 59-річному Петру Миколайовичу пенсію - 3 тис. крб. на рік.
Того ж року вчений переїжджає до Кам`янця-Подільського.
І в місті над Смотричем Бучинський з головою поринає в роботу. Передусім він береться за створення Товариства подільських природодослідників і природолюбів. 16 вересня 1911 р. в залі Кам`янецької міської управи відбулося перше засідання Товариства. За п`ять років діяльності (1911 -1916 pp.) зроблено чимало: видано три томи наукових записок (1912, 1913, 1915 pp.), відкрито (1913 р.) Природничий музей Поділля, що мав близько 8 тисяч експонатів, найбільшу в Україні орнітологічну колекцію (700 чучел птахів). Товариство також заснувало ботанічний сад, відкрило громадську бібліотеку, лекторій.
До складу Товариства входило (1914 р.) близько 250 чоловік. Це були не тільки місцеві дослідники (Стефан МАКОВЕЦЬКИЙ, Дмитро БОГОЛЄПОВ, краєзнавець Олександр ПРУСЕВИЧ), а й учені з Новоросійського університету, які активно вивчали Подільську землю. Так, Володимир ЛАСКА-РЄВ ще 1901 р. розпочав геологічне дослідження Подільської губернії, Олександр НАБОКИХ проводив картографічне вивчення грунтів Поділля. Та й сам голова Товариства Петро Бучинський не припиняв наукової роботи: 1914 р. він досліджує басейн Дністра від Жванця до Чорного моря. Подільське товариство налагодило тісні зв`язки з 50 аналогічними науковими організаціями Росії.
Коли 1918 р. Кам`янець-Подільський приступив до плекання свого університету, Бучинський активно долучився до цієї справи. 15 серпня його призначають ординарним професором на кафедрі зоології. Водночас він стає першим деканом фізико-математичного факультету. Восени 1918 р. факультет складався з однісінького професора Бучинського, двох асистентів (М.ЛЮБИЧАНКІВСЬКОГО та М.ВІКУЛА) та близько 50 слухачів.
Професор Бучинський один, власне, і розпочав академічний рік викладами для природників курсу загальної гістології (науки про тканини тварин і людини). Справжнє становлення факультету розпочалося тільки 1919 p., коли потроху стали з`їжджати ся запрошені ректором Іваном ОГІ-ЄНКОМ викладачі, коли вдалося відкрити ще й математичний відділ. До суто організаційних клопотів додавалися й політичні: двічі (в квітні - червні 1919 р. і в липні - вересні 1920 р.) в місті владарювали більшовики і активно втручалися в університетські справи. Леонід БАКИНСЬКИЙ, який 1920 р. був асистентом фізико-математичного факультету, згадує, як деякі більшовицькі новації (скажімо, приймати до університету молодь, що мала тільки 6, а то й 5 класів гімназії) «до глибини душі обурювали й виводили з терпіння нашого декана, старого професора». А коли Леоніда 10 вересня 1920 р. заарештували та ув`язнили чекісти, то серед тих, хто ходив просити за нього, був і професор Бучинський. Як зауважує Леонід, «ходити тоді до більшовиків не було річчю приємною й безпечною, особливо в той час, коли вони університет уважали за кубло контрреволюції».
Бучинський дав початок і заснуванню бібліотеки університету, подарувавши їй 244 книги великої наукової вартості. 12 серпня 1919 р. наказом міністра освіти Української Народної Республіки вченому надано звання заслуженого професора. 22 жовтня 1919 р. університет поповнився сільськогосподарським факультетом, на якому Бучинський став викладати зоологічні дисципліни.
Після розпорошення університету на два самостійних навчальних заклади (26 лютого 1921 р. - вже при остаточному приході більшовиків) професор Бучинський працює в ІНО (інституті народної освіти) деканом факультету профосвіти. У структурі факультету, що готував учителів для масових загальноосвітніх шкіл і частково - викладачів технікумів, було два відділи: соціально-історичний і фізико-математичний.
17 липня 1922 р. громадськість міста широко відзначила 70-річчя Бучинського. ІНО та сільгоспінститут спільно видали збірник наукових праць природничого змісту з біографією ювіляра, в приміщенні ІНО відбувся урочистий вечір, газета «Вісті» 23 липня вмістила статтю «Герой праці». А 1 жовтня 1922 р. 70-річний учений стає ректором ІНО (його попередника - 37-річ-ного Павла КЛЕПАТСЬКОГО - було заарештовано кам`янецькими чекістами). Очолював Бучин-ський інститут недовго - вже через рік через стан здоров`я подав прохання звільнити його з посади ректора. 23 жовтня 1923 р. ректором ІНО було призначено 40-річного професора Володимира ГЕРИНОВИЧА. Бучинський сприяв створенню Кам`янець-Подільського наукового при Українській академії наук товариства. 21 червня 1925 р. на установчих зборах вченого було обрано почесним членом товариства.
І хоч старому професорові все важче даються виклади в інституті, він намагається залишатися на бойовому посту. Як зазначає Геринович, «лише складні випадки захворіння під час лекцій склонили його до виходу на пенсію». 18 серпня 1927 р. о 7-й годині ранку Петро Миколайович помер. Звістка про смерть професора швидко облетіла місто. Студенти ІНО весь день і всю ніч вартували біля покійного. Академія наук СРСР надіслала в ІНО телеграму, в якій висловила глибоке співчуття з приводу смерті маститого вченого.
Похорон відбувся 19 вересня. До будинку, де мешкав професор, усе підходили та підходили колони з прапорами та вінками. Професори вищих шкіл міста на плечах винесли домовину в червоному сукні. Траурна колона, пройшовши вулицями міста, повернулася на Шевченківську, 69. У глибині подвір`я будинку, де жив Петро Миколайович, його і поховали. Через місяць, 21 жовтня, президія Кам`янецького окружного виконкому призначила персональну пенсію вдові професора 58-річній Катерині Миколаївні, а також ухвалила дати Кам`янецькій 9-ій трудовій школі назву школи ім. проф. Бучинського.
Двоповерховий будинок, що належав Бучинському, зберігся. Нинішня його адреса: Шевченка, 65. Для орієнтації скажемо, що перед ним розташовані ДЮСШ №1 та будинок профспілок, а після нього починається територія ботанічного саду. Меморіальної дошки на колишньому будинку Бучинського немає. А що ж із могилою? 70-річна Марія Петрівна ЧУДІ НА, що живе поблизу, показує місце, де було поховано вченого, пригадує, що ще на початку 60-х років могила була, пам`ятника на ній не було, але була жива огорожа, що оточувала могилу. Нині тут рівне місце...
Після десятиліть безпам`ятства ми потроху починаємо пригадувати, чиїх батьків ми діти. 1997 р. у Кам`янці з ініціативи кандидата біологічних наук, заступника директора з питань науки Національного природного парку «Подільські Товтри» Людмили ЛЮБІНСЬКОЇ почалося відродження Товариства подільських природодослідників і природолюбів (зареєстровано міськвиконкомом 1 квітня 1999 p.). У серпні 1997 р. Людмила Любінська стала лауреатом обласної премії ім. Бучинського. А в серпні ц.р. лауреатом цієї премії став ще один кам`янчанин - кандидат біологічних наук, доцент педуніверситету Микола МАТВЄЄВ. Як бачимо, спадкоємці справи Петра Бучинського в Кам`янці-Подільському є. Хотілося б, щоб і вони, і міська влада, і вищі школи міста повернулися до достойного пошанування пам`яті про вченого, який так багато зробив для міста.
Олег Будзей «Подолянин»
