Камянець-Подільський » Історія » Як святкували Різдво у Кам'янці 1863р.

Як святкували Різдво у Кам'янці 1863р.

  • 121
  • (Оцінок: 0)
Як святкували Різдво у Кам'янці 1863р.
Як святкували Різдво у Кам'янці 1863р.

Перший цьогорічний Великдень святкувався у тиші та зосередженості. Край рясно стікає кров'ю; садиби, зруйновані ворожими кулями та до щенту зруйновані, мусили порвати зі старими гарними традиціями, а часом і з характерними місцевими звичаями; тяжка доля лягла на чоло їхніх власників, не час їм було думати про свято, коли навколо пустота й розруха, а Кам’янець, Плоскирів, Вінниця, Житомир та інші міста й містечка ледве могли прийняти у своїх мурах вимушено евакуйованих жителів з інших земель. (тоді в росімперії відбулось невдале польське повстання - прим.)

Раніше на Поділлі було інакше. Не дивно що в краї, де як кажуть, мед і молоко течуть рікою, всякого роду типи посуду рясніли надзвичайною кількістю страв і напоїв. У спогадах і щоденниках зафіксовано чимало цікавих подробиць з цього приводу, проливаючи характерне світло на перебіг повсякденного життя жителів цього краю.
Виїхали ми під час Страсного тижня з Кракова, їдучи через Львів і Гусятин, звідки вночі, в сутінках з четверга на п’ятницю ми мчали тихими й порожніми степами в поштовій кареті, яка була позбавлена ресор. На поганих дорогах це могла бути смертельна подорож, а сама поїздка витрушувала нам душу до країв. Поштова трійка неслась з вихорами вперед, а у небезпечних місцях візник нам голосно кричав:
- Дєржись, барін!

Приблизно за двадцять верст від місця нашої кінцевої подорожі кучер показав батогом на яскравий місяць, який сяяв на обрії, і вимовив одне слово: Кам’янець.

Наші серця забилися швидше в грудях. Ми знали, що в кам’янецьких хатах існував звичай пекти коржі від Великого четверга до Страсної п’ятниці, так що зараз усі служниці невтомно працюють, уважно прислухаючись, чи не віщує стукіт пошти по нерівній бруківці про наш приїзд.
Пляцків, сирників та ватрушок - цієї гордості краківських і галицьких панянок тут не знають. Там проявляють усю винахідливість, щоб поставити на святковий стіл якомога більше видів "мазурок", підготовка до яких розпочиналась ще у Вербну неділю. Ізюм, мигдаль і горіхи, фініки, інжир, цедра апельсина в цукрі, всілякі консерви, смачні фруктові маси і сорбети – ось основний перелік смаколиків, які надавали мазуркам особливий та надзвичайно привабливий смак.
Все це, звичайно, блякне перед подільським смаколиком, який називався «Баби». «Баби» ці сягали метра у висоту, тому турбота про їхній успіх була відповідно великою. Їх випікали у Страсну п'ятницю вдень, дотримуючись усіх народних обрядів і звичаїв, щоб запобігти катастрофі. Господиня будинку, заздалегідь підготувавши всі необхідні для «баб» компоненти, закривалася разом з іншими дівчатами у відповідно облаштованій кухні, де у великих тазах готували тісто. Двері й вікна були щільно закриті, щоб непотрібний і ворожий подих прохолодного повітря не приніс біди. Можна було в такий момент, коли в кухні зростали «баби», навіть стріляти по дверям, але ніхто б не відкрив тобі цю «браму Сезаму».

Коли «баба», за всіма правилами і набутою практикою, вилазила з форми і як слід рум’яніла, її обережно клали на подушки, вкриті білою скатертиною, і перевертали, щоб пиріг рівномірно охолов. Вдала «баба» викликала посмішку на обличчі кожної господині, а коли навпаки, то псувала Різдво і свято тоді б ніщо не врятувало.


У Велику суботу опівдні готувався зазвичай величезний стіл. Тильну його сторону накривали «бабами», а найбільша королювала посередині, претензійно прикрашена різнокольоровою глазур’ю та барвінком. Біля них баранчик, хитромудро зроблений з вершкового масла, порося, запечене з паличкою хрону в роті, гігантська індичка, сирокопчені шинки, маринована і теляча печінка, рулетики, купи «мазурок» і майстерно розписані яйця, сир з кмином, паски тощо.


Чекають приходу священика, якому доводилося обійти багато будинків, хоча богослужіння Страсної седмиці вже досить його втомили. На Воскресіння весь Кам’янець збирався в Катедрі. Щойно священник вимовляв: «Веселий день до нас сьогодні прийшов», а на вежі святині починали бити в дзвони, урочиста процесія вирушала від костелу, який в часі довгих століть був свідком багатьох радісних та похмурих часів.

(Зі спогадів Міхала Роллє)

Взято зі сторінки ФБ - автор: Dmytro Babiuk


------

Прокоментуй Цей Пост:

Схожі Новини