Красивий, щасливий, довгий день. Двічі сьогодні 16 повітроплавців виходили на старт, вранці і ввечері. Пощастило бути на обох, а вранці ще й політати з кам`янецьким пілотом Юрієм Мошинським.
Красивий, щасливий, довгий день. Двічі сьогодні 16 повітроплавців виходили на старт, вранці і ввечері. Пощастило бути на обох, а вранці ще й політати з кам`янецьким пілотом Юрієм Мошинським.
Фотографії за 6 жовтня 2016 року. Кулі, кулі, кулі - і місто.
Сьогодні з собою знову були і квадрокоптер і фотоапарат.
І поки, здається, фотоапарат перемагає. Він в випадках спортивних подій універсальніший, зручніший.
Хоча коптер теж має свої плюси. Спільні старти з висоти пташиного лету сприймаються непогано. Там якась правильна пропорція відстороненості і документальності, фотик більш емоційний. Хоча це все може бути лише моїми додумками.
В 6-45, коли будильник задзвонив, дуже хотілося, щоб на дворі був дощ, шквальний вітер і ще хоч якийсь резон залишитися під теплою ковдрою. Сонце, штиль - та приморозок на траві. У ковдри не було шансу. Ми поїхали на старт.
Тим більше, він був загальний - всі 16 українських куль, які беруть участь у чемпіонаті, разом.
А місце яке для старту вибрали! Скільки я вже тих стартів бачила, а таке гарне місце трапилося вперше. І дуже віддалене від трас: в околицях села Острівчани. Довга-довга дорога полями і затуманеними ярами, діагоналі сонячних променів через листя дерев, флегматичні корови на горбах, переполохані гуси в ставку - поділсьька ідилія. Але на зворотній дорозі Мік таки заблукав. :о)
Ось це місце на фото.
Мене прикріпили до Юрія Мошинського - класно, ще ніколи з ним не літала. А дехто не лише літав, а й снідав. Кошик витягнули, пальник поставили - тепер треба чекати, поки спортивний директор змагань не замінить червоний прапорець на переносній щоглі на зелений. До того часу надуватися не можна: на чемпіонаті час - теж один з вагомих факторів.
Після брифінгу кам`янецькі пілоти Сергій та Юрій ще раз дивляться на карту, список завдань на політ - і повертаються до своїх повітряних оболонок. Зараз почнеться.
Кам`янчани неначе тримаються осторонь інших учасників, ставлять кулі на деякій відстані від загалу - і це офігенний шанс побачити той самий загал у дуже вигідних ракурсах.
І не забуваємо, що в кошика чотири боки. І з третього вже видно щось таке:
Саме заради таких видів у кошик так мріють потрапити фотографи - хоч професійні, хоч аматори.
Коротше, скажу так. До народження Гриця на всі питання "А страшно літати?" я чесно відповідала: "Ні! Як на балконі постояти". Лячно у небі мені було лише раз, в травні 2009 (чи 2010-го?) року, коли на спортивних змаганнях я потрапила до Романа Савчука під час шквального вітру - і на висоті в 1500 метрів сіла на дно кошика і заплакала, бо думала, що от вона, та мить, коли треба прощатися з життям :о)). Ну так це був Савчук, шквальний вітер і спортивний політ. Всі інші польоти (а у мене їх трохи є) були повністю позбавлені страху.
Ні, не все у небі так райдужно. Згори ще більше видно, яким потворним, штучним, ненормальним стало Старе місто. І ці неадекватні червоні дахи, і примітивні коробки готелів, всіх цих дарчукових какопатр, і дурнувата кована сова на не менш дурнуватому колі. Потворство не приховати, і це дуже сумно. Напередодні стало відомо, що наш історико-архітектурний заповідник все так само буде очолювати Василь Фенцур. В Старого міста не лишилося шансів на життя. Буде собі котеджне містечко людей з товстими пальцями і шкірою, над яким подекуди стирчатимуть шпилі костельних дзвіниць.
Старе місто такими темпами скоро буде таким же "старим", як і мікрорайон Жовтневий (до речі, його декомунізували чи як?)
Добре, давайте знову про кулі.
На чемпіонаті пілоти ж виконують завдання. Наприклад, під час ранкового польоту потрібно було поцілити міткою в три мішені: одна в селі Смотрич і дві - на Зіньківцях. Ось це мішень з командою обсерверів.
А це Сергій потрапляє міткою в самісеньке яблучко мішені.
Жовтень вже справді жовтий. З неба всі ті осінні фарюи ще більш помітні.
У мене давно була мрія, пов`язана з повітроплаванням.
Нє, ну я розумію, що майже у кожного є така мрія - і ця мрія це покататися на кулі.
Ні, я мала значно конкретнішу.
Ще на зорі ХХІ століття, в самі перші роки, коли Кам`янець знайомився з кулями, я побачила фотографії недобудованого залізничного мосту в
Ну і подібні кадри теж тішать - хоча я вже й звикла, що в будь-який момент можу піти політати над Старим містом з коптером. Але там ніякого азарту, бо все залежить від тебе. А от коли ти пасажир повітряної кууууууууулі...
Що завтра, у п`ятницю, останный день змагань?
Більше фото - тут
