Атракціон закрито через нещасний випадок!!!! :sad:
Усі Розваги в Кам'янці - станом на 2020 рік - ДИВИТИСЬ тут
Міст "Лань, що "Біжить", має висоту 54м. сполучає два береги каньйону р. Смотрич.
ЩОБ СТРИБНУТИ ПОТРІБНО:
1. Ви запрошуєте всіх своїх друзів і знайомих подивитися і оцінити Ваш граціозний стрибок з моста .
2. Ви у гарному настрої з твердою упевненістю відчути себе спритним Тарзаном (не плутати із стриптизером) приїжджаєте до Кам`янця-Подільського та йдете до мосту "Лань, що Біжить". Вас вражає краса каньйону, живописна місцевість і ... висота з якої ВАМ доведеться стрибати.
3. Потім Ви тремтячою рукою (не те від страху не те від жадібності) віддаєте 200 грн. За це інструктор вписує Ваше прізвище в "Золоті сторінки банджи", навпроти якого запропонує розписатися в графі "здоровий, перебуваю при повному розумі і твердій пам`яті"
4. Далі, пара міцних хлопців надягнуть на Вас спеціальну систему обв`язування, пристебнуть еластичний канат і поставлять на край платформи.
5. І, от тут Ви пошкодуєте про те, що легковажно запросили глядачів і про відданні грошові знаки. НАЗАД ДОРОГИ НЕМАЄ!
6. Пішов зворотний відлік 10..9..8..7..6..5.. Вам кричать "Джамп" (це щось типу "плі"). Ну і нехай кричать! і ну тих глядачів! і грошей навіть не шкода! нехай хлопці собі морозиво куплять! а я пішов додому. Але не тут то було! Ви раптом відчуваєте легкий поштовх в спину і…аааааа…
7. ПОЛІТ!!! Швидко на стільки, що перелякатися не встигаєш. Амортизація. І вже летиш вгору...
8. І аж коли Ви натішитися бовтанкою догори ногами, до Вас спуститься рятувальна мотузочка, з допомогою якої Вас і вознесуть до того місця, з якого так жорстоко зіштовхнули за Ваші ж гроші.
9. ВИ ВГОРІ!!! Вас поздоровляють ВАШІ глядачі і просто випадкові свідки ВАШОГО ПОДВИГУ! Вони в захваті від краси і граціозності ВАШОГО польоту, ВАШОЇ сміливості!
10. А оті хлопці, що підступно штовхнули в спину, потиснуть Вашу мужню руку і вручать відповідний диплом.
11. Ви на радощах йдете разом з вболівальниками відзначити епохальну подію, все ще нервово наспівуючи під носа "Чому я не сокіл…".
12. А з часом, довгими зимовими вечорами розказуєте дітям, а згодом і онукам про прекрасне відчуття вільного польоту, а щоб у них не було сумнівів, що ВИ і саме ВИ на собі відчули отой вільний політ, гордо демонструєте підтверджуючий документ і фото.
Інтерв`ю з власником атракціону «Банджі джампінг» Петром ОЛЕНДРОЮ
Понад десять років тому, 6 квітня 1996 р., один кам`янчанин вирішив зробити собі подарунок на 29річчя, Навряд чи він здогадувався, що цей подарунок принесе задоволення не лише йому, але й рідному місту та великій кількості людей, які отримали можливість «Вільного польоту» з мосту «Лань, що біжить».
Петро ОЛЕНДРА (на фото зліва), історик за фахом, отримав другу спеціальність «Фізичне виховання», бо цього вимагало його нове захоплення. Саме завдяки Петру Васильовичу слова «Банджі джампінг» тепер асоціюються з Кам`янцем. Нині він це називає своїм хобі, а працює Петро ОЛЕНДРА у військовому ліцеї з посиленою фізичною підготовкою, також тренує майстрів рукопашного бою.
Напередодні Дня туризму ми вирішили дізнатись, як же започатковувався атракціон, котрий нині є одним з найпривабливіших туристичних об`єктів Кам`янця. Тим більше, що у нього перший ювілей 10 років з дня створення.
Петре Васильовичу, як Ви захопилися вільними польотами?
Навесні 1996 р. видалася нагода відпочивати за кордоном. У Словаччині є чудове місце відпочинку поблизу Високих Татр.
Побачивши, як гірськолижний трамплін використовують для стрибків з канатом, вирішив зробити собі подарунок на день народження. Подарунок стрибок приніс гострі відчуття, адже атракціон передбачав проліт над лісом і камінням. До речі, в нас стрибати психологічно комфортніше внизу вода.
На відпочинку і зародилась ідея створення атракціону в Кам`янціПодільському.
Повернувшись, ми з товаришем (будівельником за фахом) почали примірятися у Кам`янці до всіх мостів. Міст «Лань, що біжить» мав висоту 54 м. Як нам повідомили в європейському філіалі асоціації «Банджі джампінг» (США), проблем з їхнього боку немає, і вони можуть допомогти у відкритті атракціону.
Перш за все взялися за оформлення документів. Автор мосту Едуард ДУДНІК дав погодження на встановлення на його мосту атракціону. Таких мостів у Європі було два: один підірвали в Югославії під час відомих подій, а один залишився в Кам`янці. Є схожий за проектом міст в Одесі (щоправда, не металевий, а бетонний), але він пішохідний, так званий «тещин міст».
Ніхто ні в місті, ні в області не вірив, що автор погодиться на прикріплення 2тонного майданчика. А насправді Едуард Сергійович не тільки погодився, але й сказав: «Якщо Ви вперше в Україні зробите цю справу, я Вам віддам ще два свої мости...».
Це був найлегший дозвіл, а далі почалися проблеми: недовіра місцевої та обласної влади відобразилася на просуванні справи. Вони не знали, куди нас притулити: чи до військових, чи до туризму, чи ще кудинебудь.
Тим часом ми працювали і спочатку хотіли обійтися власними силами: залучили фізиків, робили розрахунки... Хотіли знайти завод, який би виготовляв гумові канати.
Але коли повернулися в Словаччину, нам пояснили, що атракціон справа патентована, і ми повинні заплатити за ліцензію, навчання, канати, сертифікати і таке інше. Коли назвали приблизну суму, довелося робити вибір: або попрощатися з уже витраченими 5 тисячами доларів (заради цього продав машину), або лізти в борги і доводити все до кінця. Відсотки на кредити були височенними, але знайшлися люди, які мені допомогли. Після того, як замовили обладнання в Америці й заплатили за нього, постало питання надання статусу атракціону, отримання дозволу архітектурної ради міста, дозволу міськради тощо. Архітектори засідали разів п`ять, ставили запитання на кшталт: «Буде їхати КамАЗ, і хтось стрибне міст обвалиться. Хто відповідати буде?» або «Водій задивиться на стрибок і створить аварійну ситуацію...». Хоча на той момент автор проекту мосту гарантував міцність, а водії в нас і на дівчат заглядаються... І не дати дозволу нібито не могли, і в той же час дати його не дуже хотіли. Першими на себе взяли відповідальність і поставили підписи Олександр МАЗУРЧАК, який тоді був заступником голови міськради, заступник голови міськвиконкому Анатолій НЕСТЕРУК та Василь СТРИНАДКО, який керував відділом охорони здоров`я.
Чому досі суперечливою є дата відкриття Вашого атракціону?
Насправді офіційне відкриття ми зробили 20 вересня, хоча перший стрибок з мосту «Лань, що біжить» відбувся 14 вересня. Справа в тому, що єдиною організацією, від якої ми не отримали дозволу, була інспекція з охорони праці. Це нас і затримало. Ми намагалися все зробити цивілізовано, тому після стрибків людей піднімали на автоматичному підйомнику. Але ще з радянських часів інспекція керувалася правилом, що піднімання людей на підйомних механізмах заборонене. Ми і досі всіх піднімаємо вручну... Ось надання дозволу і загальмувало процес.
Повернемось до Вашого першого стрибка в Кам`янці. Отже, 14 вересня 1996 р., о 12.00, вперше в Україні...
Важко було морально. Під час навчання за кордоном здійснив багато стрибків, але поруч стояли інструктори. Тут було зовсім інше невідомість. Поперше, за спиною вже не відчуваєш тилу, а подруге, дивишся вниз і не знаєш, де опинишся (висота гасить динаміку розтяжки канату). Молишся, щоб тільки не зганьбити себе, щоб не закрили атракціон... За перший стрибок я втратив понад 3 кг!
Чому раніше люди, які важили понад 80 кг, не могли здійснювати стрибки?
Справа в канаті. Перший був розрахований на вагу від 35 до
80 кг. Потім купили ще один до 120 кг. А цього року привезли канат, який витримує вагу від 100 до 150 кг. Він для тандемів. Декому подобається літати вдвох і освідчуватися в екстремальних умовах.
Тандем? Тепер все зрозуміло, а то вже хотіла запитати, як такі масштабні люди стрибають. Наслідки загрозливо зайвої ваги хіба дають можливість перед стрибком підписати договір, в якому попереджають, що клієнти з певним переліком захворювань мають усвідомити ризик стрибка? До речі, договір Ви придумали?
Ні, це передбачено асоціацією. Атракціон справа добровільна. Тобі виповнилося 18 років заповнюєш контракт, підтверджуєш, що ти здоровий, і вперед!
А молодші за 18?
Підписуються батьки.
То скільки років наймолодшому стрибунцю?
8річна дівчинка стрибала у тандемі з татом. 11 річний хлопчик стрибав сам.
А Ваші діти стрибали?
У мене троє хлопців: старший 17річний працює інструктором на атракціоні, лише він і стрибав. Двоє молодших: одному 10, іншому лише два рочки. Дружина також стрибала. Взагалі вся сім`я стрибала, крім тещі. Вона сказала, що хтось у сім`ї має бути нормальний.
А найстаршому стрибуну скільки?
Минулого року до нас завітав американець, який під час турподорожі в Україну обрав для відвідування лише три місця: міст у Кам`янціПодільському, КиєвоПечерську Лавру та Севастополь. Роберт мав 35річний стаж пілота авіакомпанії «Пан Американ». Йому було 69 років.
Він не пожалкував про стрибок у такому поважному віці?
Ні, був дуже задоволений. Але після стрибка, побачивши в машині, що стояла поруч, пляшку «Немірова», запитав: «Можна?». З горла він півпляшки подужав. ... Запросив до себе на ранчо поблизу Техасу, сказав: «Ви мисливець, я мисливець, чекаю!».
Петре Васильовичу, негарно запитувати про гроші, але, якщо вартість проекту не є комерційною таємницею, то,може, варто її згадати? запитую тому, що плата за стрибок ніколи не була низькою: 200 грн. тепер і еквівалент 50 доларів на момент створення.
Весь проект обійшовся у 35 тисяч доларів, не беручи до уваги відсотків, які мені довелося заплатити.
Хто сьогодні складає команду «Банджі джампінг»?
Працюють за змінами 6 інструкторів. Багато людей помінялося. В основному, це наші студенти, які тут проходять інструктаж. Підготовка триває місяць, я сам маю право надавати їм допуск. Керує атракціоном Олександр ЧУБА, який на мосту працює вже 8 років.
Чи є серед відомих людей любителі адреналіну?
Коли до нас приїжджали гості зі Світового банку з питань фінансування, то Сергій БАБІЙ, на той час секретар міськради, щоб продемонструвати всі можливості нашого міста, стрибнув з мосту. Його наслідував представник Світового банку.
Багато артистів стрибали, хлопці з «Золотого гусака» (покійний ДЯЧЕНКО хотів стрибати, але на той момент не було потрібного канату), журналісти, в тому числі й телеведучий Андрій ДАМАНСЬКИЙ («Весілля за 48 годин»), Фагот з гурту «Танок на Майдані Конго», Лідія ТАРАН з «5 каналу», дипломати...
Відомо, що стрибав син міністра внутрішніх справ. А сам Юрій ЛУЦЕНКО бажання не проявив?
Охорона мусила би з ним стрибати, а в мене не вистачило б канатів (сміється...). Насправді ж, нас попередили, щоб ми не пропонували міністру гострих відчуттів.
Втім, Юрій ЛУЦЕНКО залишився задоволеним стрибком сина (до речі, батько підписував угоду, адже сину лише 16), а мати добряче нервувала і плакала.
Як довго Кам`янець був єдиним містом в Україні, де діяв атракціон?
Лише 2000 р. в Одесі влаштували стрибки з вишки. Через рік цей атракціон перевезли де Києва.
Але ж жодного порівняння?
Звичайно! Що таке вишка, і що таке наш ландшафт: каньйон. річка, міст!
Чи правда, що можна замовити стрибок, так би мовити, з миттям голови у Смотричі?
У нас є спеціально розроблені схеми, за якими, в залежності від багатьох параметрів, ваги та напряму вітру в тому числі, розраховується траєкторія польоту. Але стрибок із зануренням у воду може здійснити лише людина, яка здатна адекватно поводитись в екстремальних ситуаціях. Тому дозволяється це робити людям, які вже не раз стрибали і продемонстрували нормальну поведінку.
А були люди, в яких адреналін вийшов іншим боком?
Не бачив, може, памперси вдягають... Хоча траплялося, коли люди вирішували ще трохи повисіти, не чіплялися за карабін підйомного шнурка, і обід покидав тіло.
Більш серйозних наслідків не було?
На щастя, ні. Побліднілі, перелякані були, але не більше.
Було бажання влаштувати інші екстріматракціони?
Була ідея задіяти парашутну вишку з військового інституту, яка на цей час не використовується. Було б непогано: хочеш стрибаєш з мосту, хочеш там же у каньйоні з вишки. Але поки що не дійшли згоди з військовими.
Міркували над влаштуванням ще такої розваги: стрільби по тарілках у каньйоні. Але, знову ж таки, там заповідник, і НПП «Подільські Товтри» не схвалює подібних речей. Хоча тарілки торф`яні.
Втім, про всі плани не розповідатиму. Поки що.
Відтоді, як відкрився атракціон, ми час від часу «скидаємо» своїх колег і знайомих з мосту. Пропонуємо враження двох з них.
Першою стрибнула журналістка «Подолянина» Наталія КОВАЛЬЧУК (МАРКОВСЬКА) 10 років тому, одразу після відкриття атракціону. У статті «Репортаж з петлею... на ногах» вона в деталях розповіла кам`янчанам про новий дивоатракціон, відчуття та загублений підбор від туфлі. Наводимо витримки:
«... Т ось цей день настав. Посміхаючись у відповідь на грубуваті жарти знайомих про те, щоб я обов`язково запаслась перед стрибком памперсами, я все ж взяла до уваги їхні слова і зранку відмовилася від сніданку і звичайної кави. Не дивно, що вже на і майданчику для стрибків у мене. крім того, що тряслися руки і зуб на зуб не потрапляв від страху, ще й зводило від голоду шлунок і мучила спрага.
Останні краплини мужності покинули мене, коли, одягнувши спорядження, я підійшла до краю майданчика... інструктори почали відрахунок: п`ять, чотири, три... «Стоп зачекайте!» вигукнув хтось. Наступної миті я зрозуміла, що ці слова злетіли з моїх вуст. І ще я зрозуміла, що не можу зробити крок за край майданчика. Мені було страшно!
Тим часом відрахунок знову почався, і знову я зупинила хлопців. Керівник шоу Петро ОЛЕНДРА гукнув, щоб з мене знімали спорядження. Оце вже ні! Відступати я не могла. А далі... страх кудись зник, і мене переповнили невідомі раніше відчуття. Від захвату хотілося кричати».
Зовсім недавно здійснив стрибок ще один наш колега Олександр ГУЦАЛ
Як тільки дізнався про «Банджі джампінг», зрозумів, що обов`язково колинебудь стрибну.
Це унікальний досвід, який не отримаєш жодним іншим шляхом. Адже, перебуваючи в екстремальних ситуаціях, можна дещо нове дізнатися і про себе. Як на мене, досить весело спостерігати за роботою свого мозку, коли він намагається взяти під контроль щось непідконтрольне.
За кілька секунд до стрибка намагався ні про що не думати. Десь у закутках свідомості ховалося бажання зупинити це все, але ж у таких випадках багато думати шкідливо. Скільки того життя!?
У перші секунди польоту не відчував нічого. Виявляється, кричав щосили, не чуючи власного крику. Про це пізніше мені повідомило зірване горло. Коли до мене повернулася здатність відчувати і думати, вже гойдався вгорувниз на гумці.
Цікавим, можливо, ще був би парний стрибок. При нагоді обов`язково політаю знову.
Матеріал взято з газети "Подолянин" 22.09.2006р
