Кам`янець-Подільський здавна славиться своїми танцювальними традиціями та успішними колективами зі світовим ім`ям. Як не дивно, одним із стратегічних напрямів у розвитку міста є «Кам`янець-Подільський - місто Терпсихори» (муза танцю - авт.). Сьогодні магія руху притягує все нових і нових шанувальників, які віддаються цьому таїнству та досягають нечуваних висот. Танець, як відомо, - це мова тіла, розуміння якої приходить лише з духовною гармонією.
Щоб краще порозумітися з танцем, сьогодні ми маємо нагоду поспілкуватися із визнаним в Україні та далеко за її межами майстром, засновником колективу «Горличка» та успішним громадським діячем.
Знайомтеся: Назаренко Дмитро Миколайович
Він - засновник танцювального колективу «Горличка», директор фестивальної агенції «Ратуша», арт-директор та хореограф фольклорних фестивалів «І_а Muestra» (Teruel) і «Festival inter-nacional de folclore Valle de Mena» в Іспанії, який за вагомий внесок у поглиблення українсько-іспанських стосунків удостоївся встановлення пам`ятного знака у Теруелі.
(інтерв`ю)
- Дмитре Миколайовичу, хто привив Вам безмежну любов до танцю?
- Почалося все так: коли я ще був дитиною, мама привела мене у Палац піонерів і записала до танцювальної секції. Перші кроки в хореографії робив разом із неперевершеними вчителями -Володимиром та НаталієюСєдіними. Саме вони вдихнули у мене любов до народного та класичного танців.
- Як розвивалося Ваше дитяче захоплення надалі?
- Були роки служби та роботи в ансамблі пісні і танцю прикарпатського військового округу. У мене була можливість удосконалювати танцювальну майстерність, але бажання жити і працювати у рідному місті виявлено сильнішим. Відтак, я повернувся до Кам`янця-Подільського, натхнений ідеєю створення власного танцювального колективу. Згодом разом з дружиною Катериною працювали у Палаці піонерів, продовжуючи славетні танцювальні традиції Сєдіних.
- Як зародилася ідея створити танцювальний колектив «Горличка»?
- Ідея створення свого колективу, як я вже говорив, зародилася ще після мого повернення до Кам`янця-Подільського. Згодом нашим дітищем став хореографічний колектив «Горличка». Танцюристи з «Горлички» готувалися до професійної кар`єри на базі танцювального ансамблю «Горлиця». У цій закономірності простежувалась своя традиція, авторський почерк хореографічної династії Сєдіних. Ми намагалися зберегти дух танцювальної родини.
З якими проблемами ви стикалися у ті далекі часи?
- На жаль, наша ініціатива із продовженням традицій Сєдіних у «Горличці» у ті далекі роки не знайшла підтримки в окремих керівних колах. Механізм підготовки нової танцювальної зміни був зірваний, та нас не лякали труднощі, і ми впевнено йшли вперед, підкорюючи нові вершини. Свідченням утвердження «Горлички» серед танцювальних колективів стали призові місця у всеукраїнських конкурсах на зразок «Кроку до зірок» та неодноразові виступи закордоном.
Як молодий колектив «Горличка» завойовував авторитет серед кам`янчан?
- У нашому місті збереглася чудова хореографічна традиція: Кам`янець-Подільський - танцююче місто! Практично кожна школа, ВНЗ, середній спеціалізований заклад має свій танцювальний колектив. Більшість їхніх керівників пройшли хореографічну школу Сєдіних у Палаці Піонерів. їм вдалося привити любов до танцю і відповідальність у цій нелегкій справі. Я завжди готовий прийти на допомогу своїм колегам по танцювальному цеху, долучаючи їх до участі у своїх проектах в Україні та Іспанії. Тому низка творчих колективів нашого міста: «Горлиця», «Абра», «Журавлик», «Апельсин», вокальна група університету та ремісники - були учасниками фестивалів в Іспанії.
- Які вагомі досягнення має ваш колектив сьогодні?
- Я не ставлю за мету досягти захмарних висот. Першочерговим моїм завданням є прищепити любов дитини до танцю, музики та наполегливої праці. Як тільки ці фундаментальні цілі реалізовано, з дитиною можна підкорювати будь-яку сцену. Вважаю це ключовим досягненням у своїй роботі, так як сцена виховує любов до прекрасного, силу духу та впевненість. Говорячи про досягнення колективу, не можу не згадати про вчителів, які сформували мою любов до танцю та музики як єдиного цілого. Передусім це Анатолій Кравцов, мій друг і колега Анатолій Твердохліб, який завжди був поруч і допомагав у нелегкому процесі повсякденної роботи з дітьми. На жаль, він передчасно помер, проте я горджуся тим, що працював із ним і багато чому навчився. Стосовно же виступів, то вони не припиняються: часті гастролі, звітні концерти Хмельницької області в Палаці Україна, святкування «Дня народження Артеку», участь у міжнародних фольклорних фестивалях у Польщі та Іспанії та багато інших.
З якими проблемами стикається колектив «Горличка» сьогодні?
- Як у будь-якому колективі, у нас вистачає проблем. У першу чергу, потрібен відповідно оснащений зал. Працювати там, де відсутні елементарні зручності, роздягалки, затісне приміщення та, на додачу, фарбована підлога, неможливо. Тому ми шукали шляхи вирішення цих проблем і ставили питання про пошук нового залу для репетицій. На щастя, знайшли розуміння та підтримку міської влади, міського управління освіти та дирекції навчально-виховного комплексу №8. За підтримки директора НВК Олени Ромась ми отримали нове приміщення і, в першу чергу, встановили спеціальну танцювальну підлогу та відремонтували дві роздягальні за кошти батьків. Саме батьківська ініціатива Зотових і Вербицьких принесла свої перші плоди. На підготовку стін надали фінансову підтримку міська влада та власник «Gala Hotel» Анатолій Ковальський. Свою посильну лепту в оснащення вніс власник ТМ «Вікно Плюс» Сергій Ведерніков, встановивши пластикові вікна та дзеркала, без яких неможливо ефективно проводити репетиції і слідкувати за рухами своїх підопічних. Як кажуть, світ не без добрих людей. Чимало зроблено, протеу планах на майбутнє-придбання професійних хореографічних станків, встановлення якісного освітлення відповідно до світових стандартів. Я певний, що дуже скоро мої талановиті діти займатимуться на професійному рівні у справжньому хореографічному залі.
- Які Ви вбачаєте переваги від поширення танцювальної культури?
- У нас багато обдарованих дітей, і потрібно докладати максимум зусиль та фінансових інвестицій, щоб створити сприятливі умови для їх творчої реалізації. В іншому випадку ми пропагуватимемо бездуховність. Танці виховують у дітей та молоді любов до свого народу, традицій, мистецтва, прекрасного та Батьківщини. Ми надто багато говоримо і надто мало робимо для досягнення конкретних результатів.
Які проекти реалізує «Горличка»?
- Зараз ансамбль «Горличка» - це ще й громадська організація, яка займається реалізацією низки міжнародних проектів. Минулого року разом з колегами провели у Кам`янці-Подільському невеликий фольклорний фестиваль, на який були запрошені іспанські колективи. Невдовзі чекаємо на візит іспанської делегації, яка прибуде з метою підготовки проекту обміну молоддю. Орієнтовно, перша група з 20 іспанці відвідає Кам`янець вже цієї осені.
- Які критерії відбору дітей до ансамблю «Горличка»?
- Чесно кажучи, зараз я не ставлю якихось особливих вимог для вступу до колективу, тому що працюю з маленькими дітьми, а вони усі обдаровані, усі хочуть танцювати, виступати і радувати батьків своїми маленькими успіхами. Згодом, коли починається часом нестерпна робота, виснажливі репетиції, діти самі розставляють пріоритети. Дехто починає пропускати заняття, тікаючи від труднощів, а дехто продовжує вдосконалюватися. Ось тоді потрібна допомога батьків, щоб переконати дитину у важливості кожної репетиції. Загалом, дуже важливим аспектом у моєму підході є співпраця батьків, дітей і вчителя. Як тільки етап труднощів позаду - дитина назавжди з танцем! Хай не завжди на сцені, але танець буде навіки у її серці. Репетиція - це не просто робота. Вона вимагає колосальної витримки, наполегливості, вміння залишитися наодинці із величезною аудиторією, долати перепони та відрізняти прекрасне від плагіату. Ось ті фундаментальні навички, яких навчають у танцювальному залі.
Наостанок хотілось би дізнатися, як ви ставитесь до ідеї створення авторської школи танцю Дмитра Назаренка?
- Про ідею створення школи танцю на базі ансамблю «Горличка» задумувався давно. Звичайно, тут потрібен інший підхід: професійні вчителі і музиканти. Спершу цей проект обговорювався як спільний із моїми іспанськими колегами. Думаю, скоро ці плани втіляться у реальність. Головне - сильно захотіти. А поки що кожен день
- важкі творчі будні: репетиції, репетиції, репетиції...
(Ділове місто, 03.06.2010) Михайло Демчук
