Про виставу "Не плач, мій доме, стрінемось" кам'янчани і гості вже чули...Але щоб стати учасниками і слухачами реальних історій війни,напевно,та точно, не всі змогли в силу багатьох причин: страшно, важко слухати, не всі витримають,а ще просто не знають, що є така вистава.
Ми знали, напросились послухати. Клієнти центру "Турбота"- активні учасники значимих подій.
Почнемо з обстановки. Чому ефект присутності, тому, що все дійство відбувається,майже в живу, ...в бомбосховищі центральної бібліотеки ім К.Солухи.
Ми пережили разом з героями історій все: жах, біль, сльози, які душать, аж так, що дихати іноді неможливо.Страх...Ми чули вибухи, холодний піт, боялися, що в цей "підвал прийдуть...вони".
Дев'ять історій життя людей, жінок, дітей, які втікали від війни. Студенти коледжу культури і мистецтв спеціалізації " видовищно- театралізовані заходи" ( викладач Тетяна Бойчук ) Slavko Polyatynchuk
Славко Полятинчук , регіональний координатор ВІ "Активна Громада Кам'янця Подільського", зібрали історії, написали, прожили життя тих людей, своїх героїв і героїнь: з Маріуполя, Харкова, Бахмута,Сєверодонецька, містечок Луганської і Донецької областей.
Ми згадали перші дні війни, пережили по-новому кожну хвилину. Налякані, спустошені люди:старі, молоді, малі втікали,щоб спасти життя, залишали все, життя поміщалося в наплічник,а іноді ,просто в пакет.Наше місто стало прихистком, оазою, затишком, але...рідний дім манить , сниться ночами, кличееее.Всі вони, переселенці, мріють про повернення до рідного дому. А зараз волонтерять, допомагають їм і вони теж чим можуть стараються віддячити, не стоять осторонь.
Наше місто стало їм рідним і дорогим. Але рідний дім, батьківська хата, подвір'я дитинства неможливо проміняти ні на що.
