21 травня 1756 року у Кам’янці-Подільському на мінареті при Кафедральному костелі урочисто, під дзвони та пальбу гармат у замку, встановлено статую Богородиці, виготовлену в Данцигу (Гданськ).
Реставрація мінарету та встановлення на ньому статуї Богородиці є заслугою Миколи Дембовського. Недарма над входом до костелу бачимо його герб – «Jelita», а серце біскупа зберігається в костелі в кам'яній урні, під якою встановлено пам'ятну плиту. Саме на замовлення Дембовського в Гданську було виготовлено статую Діви Марії, яка вже понад чверть тисячоліття прикрашає мінарет. Металеву скульптуру виконано в стилі бароко. Діва Марія в позі благословення, обличчям на захід, стоїть на земній кулі з півмісяцем. Земну кулю обвила змія з яблуком. Над головою Мадонни німб із 12 зірок.
У січні 1989 року в Кам'янці-Подільському несподівано спалахнула суперечка: з чого зроблено Мадонну? Адже Юхим Сіцінський (1895 року) пише про «мідну статую Богородиці», а Олександр Прусевич (1915 року) зазначає, що вона з бронзи. Чомусь гору взяла «бронзова» версія, яка стала кочувати з путівника в путівник. Проте в листі до однієї з газет (оприлюднено 21 січня 1989 року) краєзнавець Віктор Пасічник розповів: «У 1969-1970 роках я здійснював технічний нагляд за реставрацією мінарету. Під час складання дефектного акту про технічний стан Мадонни встановлено, що її виготовлено з окремих листків червоної міді методом штампування - чеканки з наступним складанням на заклепках. Скульптура має порожнину, насаджена на металевий стрижень, на якому й закріплена».
Невдовзі своїми знаннями про історію створення статуї поділився кандидат історичних наук Анатолій Томашевський. Він повідомив, що статую виготовили в Гданську в майстерні з виробництва дзвонів. «Для дзвонів, - зазначає вчений, - використовували сплав міді й срібла. Тож із нього для статуї виготовлялися листи, а методом чеканки - окремі деталі, які з'єднувалися заклепками. Отже, статуя Мадонни не лита, вона має порожнину. Як свідчать історичні документи, після виготовлення статуї її відшліфували й покрили сусальним золотом».
Встановлення й закріплення на висоті 37 метрів важкої статуї заввишки понад 3 метри було нелегкою інженерною задачею, адже тоді не було підйомних кранів. Дослідники переконані, що технічна ідея встановлення статуї належить військовому інженерові Яну де Вітте: важку статую підняли на верхній ярус кафедральної дзвіниці, розташованої в північно-східному куті кафедральної садиби, на відстані понад 40 метрів від мінарету; між дзвіницею та мінаретом спорудили високу дерев'яну естакаду з помостом, по якому статую, за допомогою блока, повільно пересунули до мінарету, встановили й закріпили на ньому.
Щоб підняти мідну статую Діви Марії на мінарет, Ян де Вітте надбудував на дзвіниці четвертий ярус. Адже середньовічна дзвіниця була заввишки тільки 25 метрів.
