Український сатирик і прозаїк Микола Васильович Білкун (1928—1995), який народився в селі Привороття, нині Подільське Кам’янець-Подільського району Хмельницької області, та свого часу був заступником відповідального редактора журналу «Перець», писав у статті «Починали у Кам’янці», опублікованій на сторінці 4 у числі від 16 лютого 1992 року газети «Кам’янець-Подільський вісник», таке про Григорія Безбородька: журналіст, автор кількох книжок.
Працював у газеті «Червоний кордон», журналі «Перець». На жаль, більше даних про Григорія Безбородька я тоді не знайшов. 2003 року вийшов другий том «Енциклопедії Сучасної України», який охоплював гасла з Б до Біо, але статті про Григорія Безбородька там не було. Не було статей про нього і в інших енциклопедіях.
Прорив (принаймні, для мене) стався 1 січня 2024 року, коли на сайті «Чтиво» було розміщено три електронні книжки Григорія Безбородька з «Бібліотеки «Перця». Це збірки фейлетонів 1959 року «Погоня за невидимками», 1969 року — «Таємна вечеря», 1974 року — «Уразлива п’ятка». 1985 року побачила світ у «Бібліотеці «Перця» четверта (насправді, п’ята) збірка фейлетонів Григорія Безбородька — «Чим пахнуть тюльпани». У передмові до неї «Артилерист від сатири» сказано:
«Григорій Безбородько має п’ятдесятирічний журналістський стаж. Проте — не безперервний. У його газетярську роботу сорок три роки тому вогненним мечем уклинилася війна.
І Григорій Безбородько став лейтенантом-артилеристом. Артилерія, як відомо, «бог» війни. Отож, лейтенант, а згодом старший лейтенант Безбородько вірно і самовіддано служив цьому «богові», громив разом із своїми бойовими побратимами гітлерівців під Сталінградом, форсував Дніпро, звільняв Румунію, Югославію, Угорщину, заслужив немало бойових нагород.
А після війни Григорій Безбородько повернувся до своєї журналістської роботи. Та не просто до журналістської. Якщо артилерія — «бог» війни, то сатира — «бог» журналістики. Колишній старший лейтенант став старшим фейлетоністом у журналі «Перець», з яким його доля пов’язує уже майже сорок років.
За ці роки Г. Безбородько опублікував сотні фейлетонів, спрямованих проти всього відсталого, застарілого, проти байдужості, безгосподарності, проти знавіснілого кар’єризму та бездуховності. Фейлетони Григорія Безбородька завжди злободенні, гострі, насичені партійною непримиренністю до антиподів нашої моралі.
Ця книжка перчанина-ветерана, до якої увійшли фейлетони, написані ним у різні роки, — п’ята на його бойовому творчому рахунку».
Отже, маємо чотири з п’яти електронних книжок Григорія Безбородька з «Бібліотеки «Перця». П’ята книжка (насправді, друга) відома тільки з опису. Це збірка 1964 року «Слідкуйте за модою!».
Тобто, в «Бібліотеці «Перця» Григорій Безбородько видав п’ять книжок. Більше ніде він, схоже, не видавався. Ось ці п’ять книжок у порядку з’яви їх у світ. Нумерація книжок суцільна.
№ 45 «Бібліотеки «Перця», «Радянська Україна», 1959 рік, «Погоня за невидимками». Ілюстрації Л. Бойка. Редактор М. Білкун. 10 фейлетонів. Підписано до друку 6 січня 1959 року. Наклад 100 тисяч примірників. Обсяг 64 сторінки. Ціна 1 карбованець (в цінах до 1 січня 1961 року, після 1 січня 1961 року — 10 копійок).
№ 83 «Бібліотеки «Перця», «Радянська Україна», 1964 рік, «Слідкуйте за модою!».
№ 135 «Бібліотеки «Перця», «Радянська Україна», 1969 рік, «Таємна вечеря». Ілюстрації С. Герасимчука. Редактор І. Сочивець. 12 фейлетонів. Підписано до друку 18 серпня 1969 року. Наклад 59 тисяч 150 примірників. Обсяг 64 сторінки. Ціна 10 копійок.
№ 181 «Бібліотеки «Перця», «Радянська Україна», 1974 рік, «Уразлива п’ятка». Ілюстрації А. Арутюнанца. Редактор І Сочивець. 13 фейлетонів. Підписано до друку 15 березня 1974 року. Наклад 100 тисяч 150 примірників. Обсяг 64 сторінки. Ціна 10 копійок.
№ 298 «Бібліотеки «Перця», «Радянська Україна», 1985 рік, «Чим пахнуть тюльпани». Ілюстрації І. Александровича. Редактор В. Чепіга. 15 фейлетонів. Підписано до друку 2 квітня 1985 року. Наклад 104 тисячі примірників. Обсяг 64 сторінки. Ціна 10 копійок.
У всіх чотирьох електронних книжках Григорія Безбородька з «Бібліотеки «Перця» вказано його по батькові — Вольфович.
Заглянемо на російський портал «Пам’ять народу». Там сказано, що дані розсекречено відповідно до наказу Міністра оборони Російської Федерації від 8 травня 2007 року № 181 «Про розсекречення архівних документів Червоної Армії та Військово-Морського Флоту за період Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років» (зі змінами на 30 травня 2009 року).
На порталі «Пам’ять народу» вказано, що Григорій Вольфович Безбородько народився в містечку Зінькові Летичівського повіту Подільської губернії. Нині це село Хмельницького району Хмельницької області на річці Ушиці. Це сталося 3 червня 1914 року або, за даними того ж порталу «Пам’ять народу», в серпні (число не вказано) 1914 року. Не наведено, ці дати подано за старим чи за новим стилем. У журналі «Перець» на сторінці 6 № 13 за 1974 рік (перший липневий номер; журнал виходив двічі на місяць) вміщено рубрику «Вітаємо ювіляра!». У ній з нагоди 60-річчя вітають фейлетоніста «Перця» Григорія Безбородька. Тобто, він народився в липні 1914 року. Це підтверджує на сторінці 7 № 13 за 1984 рік, де багатолітнього фейлетоніста «Перця» Григорія Безбородька вітають з його першим 70-літтям. В обох випадках маємо дружні шаржі українського художника-карикатуриста Анатолія Саркісовича Арутюнянца (1921—1999). Отже, згідно з журналом «Перець», Григорій Безбородько народився в першій половині липня 1914 року. Це вважатимемо найближчою до істини датою народження фейлетоніста.
Григорія Безбородька призвали на німецько-радянську війну 10 березня 1942 року. Це зробив Махачкалинський міській військовий комісаріат міста Махачкали Дагестанської АРСР. Він воював у чині лейтенанта, старшого лейтенанта у складі 233-ї стрілецької дивізії 1215-го легкого артилерійського полку. На порталі «Пам’ять народу» є портрет Григорія Безбородька.
Згідно з даними Центрального архіву Міністерства оборони (ЦАМО) Російської Федерації Григорія Безбородька нагороджено медаллю «За оборону Сталінграда», орденом Червоного Прапора, після війни (6 квітня 1985 року) — орденом Вітчизняної війни першого ступеня.
Юрій П’ядик уклав бібліографію та антологію «Українська поезія кінця ХІХ — середини ХХ століття». Перший том цього видання, що охоплює літери А—В, побачив світ у Києві 2010 року. Є там стаття і про Безбородька. У ній сказано;
«Біографічні дані відсутні.
Оскільки вірші в «Червоному кордоні», які написані в містечку Зінькові на Кам’янеччині (нині Хмельницька область), підписані Безбородько В., Безбородько Г. і Безбородько Т., можна допустити, що це одна особа. Невідомо, чи Безбородько Григорій Володимирович, який в 1950—1960 роках публікувався в «Перці» під різними псевдонімами, друкувався в «Червоному кордоні» 1929 року».
Зауважимо, що по батькові Григорія Безбородька не Володимирович, а Вольфович. Втім, у «Словнику українських псевдонімів та криптонімів (XVI — XX століття)» Олексія Дея, виданого 1969 року в Києві видавництвом «Наукова думка», для Григорія Безбородька вказано по батькові Володимирович і наведено дев’ять псевдонімів. Це:
Андрієнко, В. «Перець» 1952. Джерело: інформація О. Громова.
Борисенко, М. «Перець» 1954. Джерело: інформація О. Громова.
Грек, Б. «Перець» 1947. Джерело: інформація О. Громова.
Гривол, Б. «Перець» 1962—1966. Джерело: інформація О. Громова.
Григор, Б. «Перець» 1956—1960-і роки. Джерело: інформація автора.
Григор, М. «Перець» 1956—1960-і роки. Джерело: інформація автора.
Григорчук, Б. «Перець» 1950-і роки. Джерело: інформація автора.
Петренко, К. «Перець» 1951. Джерело: інформація автора.
Редько, Д. «Перець» 1949. Джерело: інформація автора.
Очевидно, П’ядик запозичив своє положення про по батькові та псевдоніми в Дея.
Далі в антології наведено публікації в «Червоному кордоні» 1929 року. Цих віршів сім.
Вечір («У далях зорями вогні...»). Безбородько Т. // № 78. — C. 3.
«День згас...». Безбородько Г. // — № 12. — С. 5.
За станком («Ген, з сонцем приплив день...»). Безбородько // — № 39. — С. 4.
За станком («Як крізь прядиво туманів...»). Безбородько Г. // — № 66. — С. 3 .
«Краю ти мій металевий...» Безбородько Т. // — № 73. — C. 3.
Селам колективним — привіт! («Село квітчалося ланами...»). Безбородько В. // — № 107. — С. 4.
Як приклад, наведено вірш «За станком» із «Червоного кордону» за 1929 рік (№ 66):
Як крізь прядиво туманів
Чую знов гудок ранковий,
Прагну в даль димову, п’яну...
Ex, як тепло юнакові!
Дим тенетами кружляє,
Гнуться кострубаті тіні,
Серце дзвінко виграває —
Спів солодкий, — спів машинний.
За станком, бурхливим морем —
Ллється пісня — срібнотонно.
Я веселий, я бадьорий,
Я муштруюсь у мільйони.
Журнал «Країна» 31 березня 2011 року надрукував статтю «Конторою глибокого бурєнія» називали КГБ працівники «Перця». У ній, зокрема, сказано:
«Про єдиний гумористичний журнал у Радянській Україні згадує 72-річний поет-сатирик Владислав Бойко. Він чверть століття працював у цьому виданні:
«У «великій хаті» — так ми між собою казали на ЦК Компартії України. Нам забороняли критикувати їхніх працівників, членів політбюро, секретарів обкомів. Хоч іноді «Перцеві» таки вдавалося «довбонути» партійне керівництво. Був у нас старий досвідчений фейлетоніст Григорій Безбородько. Одного разу поїхав він до Чернігова і «зняв» другого секретаря міськкому партії. Той нечесним шляхом роздобув нове піаніно — тоді ж дефіцит на все кругом був.
Стояв на це піаніно в черзі роботяга, в якого донька ходила до музичної школи. Зібрав гроші, пішов у магазин, купив інструмент. А коли вдома розпакував, то виявилося, що він уживаний. На кришці знайшов помітку, з якої видно, кому належав. У магазині як зробили: старе піаніно чиновника продали робітникові як нове, а те нове забрав секретар міськкому.
Безбородько все розвідав і написав фейлетон «Піаніссімо!». Секретаря одразу зняли. Звичайно, він не «потонув», його поставили директором шовкового комбінату, та все одно шум був великий».
На цю статтю 13 серпня 2013 року відгукнувся з канадського Торонто Михайло Григорович Безбородько: «Дуже дякую за розповідь про мого батька Безбородька Г В.».
Фейлетон «Піаніссісо!» вміщено 1974 року в книжці «Уразлива п’ятка» на сторінках 27—31
Ілюстрації:
- Григорій Безбородько. Фото з порталу «Пам’ять народу».
- Григорій Безбородько. Дружній шарж Леоніда Бойка з книжки 1959 року «Погоня за невидимками».
- Григорій Безбородько. Дружній шарж Анатолія Арутюнанца до 60-річчя фейлетоніста.
- Григорій Безбородько. Дружній шарж Анатолія Арутюнанца до 70-річчя фейлетоніста.
