14 листопада 1920 року в Кам'янці-Подільському відбулося засідання Ради Народних Міністрів УНР (Української Народної Республіки), на якому ухвалено розпочати евакуацію уряду і державних установ в ніч з 14 на 15 листопада.
Напрямок евакуації визначено такий: Лянцкорунь (нині Зарічанка) - Чемерівці - Сатанів.
Володимир Левицький у спогадах «В рядах Армії Української Народньої Республіки», опублікованих 1933 року, зафіксував у записі від 18 листопада 1920 року епізоди відступу українських військовиків: «Довжелезні валки обозів посуваються понад Збручем у напрямі м. Волочиськ, бо там має рішитися, що з нами буде. Так виглядає тепер недавно ще сильна наша армія». Шлях проліг через Іванківці, Сатанів, Мартинківці, Зайчики, де українські вояки заночували.Никон Немирон у спогаді «Через Збруч», опублікованому 1950 року, ці листопадові дні 1920 року згадав так: «У Сатанові ми застали жовнірів польської прикордонної сторожі, що, користаючи з хаосу, переправлялися через Збруч і забирали цукор з місцевого цукрового заводу. Ми прогнали їх і відібрали заграблений цукор. 21 листопада прибули ми до Волочиська».У листопаді 1920 року через Сатанів проліг шлях професора Івана Огієнка (майбутнього митрополита Іларіона) з Кам'янця-Подільського, захопленого більшовиками, на Тарнів. Микола Тимошик так зафіксував цю подію: «За наполяганням чергового старшини штабу діючої Української армії Іван Огієнко, нашвидкуруч зібравши дітей і дружину, в ніч з 15 на 16 листопада, пішки, фактично без будь-якого майна, вирушає в далеку і невідому дорогу. А діти? Дружина Домініка Данилівна була на восьмому місяці вагітності (донька Леся народиться в Тарнові 8 січня 1921 року; Анатолію виповнилося лише десять, а Юрію - дев'ять літ…)
