Сучасна Гораївка, Кам'янець-подільського району, зараз два в одному. У 1959 р. до неї приєднали сусідні Дурняківці. Щоправда, на той момент вони вже називалися Наддністрянкою.
Тут живе багато бакотян, що переїхали сюди після затоплення рідного села. Тут команда Бакота Хаб створює мурали та проводить мистецькі резиденції.
Як і майже скрізь по Дністру, люди тут селилися здавна. На полі між Бакотою та Гораївкою подільські археологи дослідили курганоподібний насип – жертовник пізнього бронзового віку.
Колись звідси до Бесарабії було ближче, ніж до Старої Ушиці з її казеними інституціями. І жителі цим сусідством активно користувалися.
Кажуть, тут унікальний мікроклімат, схожий на ялтинський: високі береги ріки захищають село від холодних вітрів. Та землеробство не стало місцевою спеціалізацією.
Краєзнавець Юхим Сіцинський писав у ХІХ ст. про гораївську землю: “Грунт-суглинок при хорошій обробці може дати врожаї вище середнього, хоча прогодувати населення не може, і воно займається відхожим промислом у Бессарабії або сплавом різних вантажів по Дністру. Загалом населення бідне, малоземельне; в 1897 р. близько 40 осіб виселилося в Бессарабію, де за допомогою банку купило землю”.
Гораївка колись входила до складу королівських маєтків Ушицького староства. В 1795 р. Катерина ІІ подарувала її графу Шереметьєву. Потім селом володів волинський губернатор.
- До місцевої Дмитрівської церкви (1737 р.) вчащали жителі ще й Конилівки та Дурняковець.
- Наприкінці ХІХ ст. у Гораївці проживав 201 чоловік та 198 жінок.
- 1886 року в селі працювала школа.
