Блогери Кам`янця-Подільского.

23 січня 2018 року Героєві Небесної Сотні, Героєві України Анатолієві Корнєєву виповнилося би 58 років. А 20 лютого мине два роки від того печального дня, коли 53-річний Анатолій Петрович, активний учасник Майдану в Києві, загинув від кулі снайпера, спрямованої прямісінько в серце нашого земляка.

2014 року побачила світ збірка нарисів і спогадів «Герой нової доби», присвячена Анатолієві Корнєєву (упорядник — голова ради Кам’янець-Подільської районної організації ветеранів України Антон Малик). У ній із достатньою повнотою висвітлено життя Анатолія Петровича. Скориставшись матеріалами цієї книжки, згадаємо, кажучи словами популярної пісні Олександри Пахмутової та Миколи Добронравова, «яким він хлопцем був».
 
Анатолій Петрович Корнєєв народився 23 січня 1961 року в селі Цвіклівці Кам’янець-Подільського району в сім’ї колгоспників. 1968 року семирічний Толя пішов до першого класу місцевої восьмирічної школи. Через два роки батьки переїхали в Руду того ж Кам’янець-Подільського району. Тут хлопчик продовжив навчання в Рудській восьмирічній школі. Нові шкільні товариші радо прийняли у свій колектив нового учня — веселого, цікавого, з добрим серцем.
 
Закінчивши 1976 року восьмирічку, Анатолій продовжив навчання в середній школі в сусідньому Жванці. Швидко пролетіло два роки — і випускник Анатолій Корнєєв зробив усвідомлений вибір: його професією буде захист Батьківщини (тоді, нагадаємо, цією Батьківщиною був Радянський Союз). Отже, 1978 року 17-річний Анатолій Корнєєв став курсантом Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного командного училища імені Маршала Харченка. Вступник мав чудову фізичну підготовку, адже дуже сильно любив спорт: допізна міг грати з хлопцями у футбол на сільському стадіоні, а взимку на замерзлому ставку залюбки ганяв шайбу. Крім того, Анатолій зумів не потрапити на гачок шкідливих звичок.
 
Пам’ятним у житті юнака стало 24 серпня 1981 року (рівно за десять років до проголошення незалежності України). Цього дня Анатолій, навпаки, потрапив у залежність, але надзвичайно приємну й радісну: в Усті на весіллі в родичів він познайомився з Людмилою — студенткою Кам’янець-Подільського медичного училища, милою дівчиною, яка стала його долею на все життя. 29 травня 1982 року Анатолій і Людмила одружилися.
 
Того ж 1982 року Анатолій Корнєєв закінчив військове училище, став лейтенантом і розпочав службу в Лейпцигу — в Групі радянських військ у Німеччині. Тим часом Людмилі ще належало закінчити училище, тож поки що тільки теплі й щирі листи зігрівали молодят.
 
Нарешті, складено останній іспит — і починається спільне сімейне життя Корнєєвих у Німеччині. Їх, звісно, не могла не вразити висока якість забезпечення людських потреб і культура, яку вони побачили в державі, яка 1945 року програла-то війну Радянському Союзові (і це соціалістична Східна Німеччина, а що вже казати про капіталістичну Західну). Анатолій і Людмила відвідують театри, виставки, ярмарки, не обминули вони й концертної зали органної музики в Лейпцигу.
 
Завжди велику радість, хоч і чималі клопоти приносить молодій сім’ї народження першої дитини. Не обминуло це щастя і Корнєєвих — 16 жовтня 1985 року в них народився син, якого назвали Віталієм. Він з’явився на світ не в радянському шпиталі, а в німецькій клініці, тож молода матуся, випускниця радянського медучилища, на собі відчула суттєву різницю між їхнім і нашим медичним обслуговуванням.
 
Хоча радянським громадянам категорично забороняли найматися в Німеччині на сезонні роботи, проте чимало охочих із радістю йшли на підробітки. Якось Людмила вмовила чоловіка поїхати на вихідні збирати полуницю. Звісно, в Анатолія виникло природне запитання: а чому на родючих українських землях ми не здатні вирощувати такі ж гарні та смачні ягоди?
 
Восени 1987 року Корнєєви покидають Німеччину, адже Анатолія переводять служити в Радянський Союз — на Далекий Схід. Контраст разючий: бездоріжжя, бараки, черги на житло. Проте побутові негаразди не затьмарюють нову величезну радість — народження 2 жовтня донечки, яку назвали Дашею.
 
Хоча Корнєєвих уже четверо, але обіцяної Міністерством оборони СРСР квартири вони ніяк не можуть дочекатися. Тож не дивно, що 1990 року Анатолій Петрович робить мужній крок — пише рапорт про звільнення в запас. Корнєєви переїжджають у село Устя до батьків Людмили. Через рік вони купують будинок у Гаврилівцях.
 
У 1991—2003 роках Анатолій Корнєєв працював на Кам’янець-Подільському хлібокомбінаті, де пройшов шлях від завідувача складу до заступника директора. Багатьом він запам’ятався як продавець хліба в крамничці на проспекті Грушевського. Серед тих багатьох був і учитель зі Слобідки-Рихтівської Володимир Данилюк: «Моя дружина принесла додому хліб і сказала, що купила його в ларьочку біля базару. Але цікаво не це, а те, що продавець був дуже веселий і цікавий чоловік. Він постійно розказував про вирощування овочів у теплицях та обіцяв почастувати ранніми кабачками». Коли ж Володимир безпосередньо познайомився з Анатолієм, то його «вразив веселий і оптимістичний продавець, від якого випромінювалась якась дуже позитивна енергія. Він усім хотів допомогти. Давав поради, підбадьорював і жартував. Здавалось, у нього була невичерпна життєва енергія».
 
Анатолій Петрович із притаманним йому завзяттям береться при допомозі родини за розвиток власного господарства. Корнєєви потужно розвивають тепличне господарство, досягають значних успіхів у вирощування картоплі й капусти.
 
31 жовтня 2010 року в житті Корнєєва стався черговий поворот: мешканці Руди, Гаврилівців і Цвіклівців, об’єднані в Рудську сільську раду, обрали Анатолія Петровича, члена політичної партії «Фронт Змін», сільським головою.
 
У листопаді 2013 року по-європейськи налаштовані громадяни України, заскочені зненацька несподіваним ухиленням влади від підписання важливого документу — Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, заявляють рішучий протест проти недолугих дій очільників держави. Анатолій Корнєєв ніяк не міг стояти осторонь Революції Гідності. Тим паче, що його діти, будучи свого часу студентами Подільського державного аграрно-технічного університету, їздили до Швеції та Данії за програмою обміну студентів, а донька Даша навіть зустріла там своє кохання й одружилися. 2011 року Анатолій та Людмила Корнєєви, побувавши на весіллі доньки, на власні очі побачили, яка величезна прірва пролягла між рівнем життям в Україні та Швеції, хоч українці аж ніяк не менше трудолюбиві, ніж шведи.
 
Анатолій Корнєєв, керуючись принципом «там же стоять наші діти, якщо не ми їх підтримаємо, то хто ж», регулярно їздив у Київ. І не з порожніми руками: побратими смакували домашньою продукцією сільського голови з Руди, дякували щирому й доброму господареві. 20 лютого 2014 року безжальна куля снайпера обірвала життя нашого земляка, який, не роблячи нічого героїчного, а тільки те, що йому веліло чуйне й щедре серце, назавжди залишиться в наших серцях Справжнім Героєм.


------

Коментарі (0)

Залишити свій коментар:
Вітаю! Гадаю Ви знайдете тут необхідну для себе інформацію. Успіхів.
Свічки оптом Гіди та екскурсії місто Кам’янець-Подільський Створення та СЕО просування сайтів
Організація весілля в Кам'янці-Подільському Сувеніри з кераміки
Ціни на продукти: Станом на 27 січня 2018р.
110 грн. 38 грн. 14 грн. 35 грн. 80 грн. 45 грн. 20 грн. ➥ усі ціни
Державні свята:
Українські анекдоти:
Назвав дружину куркою
***

Чоловік назвав дружину куркою... Вона не стала засмучуватись, просто знесла йому два яйця. З розгону!

Анекдот про електрика
***

ДОСВІДЧЕНИЙ ЕЛЕКТРИК НАВІТЬ ДРУЖИНУ НЕ БЕРЕ ОДНОЧАСНО ЗА ДВІ ЦИЦЬКИ...

Українські анекдоти
[/not-smartphone]