Перший портал / Ян де Вітте

Ян де Вітте

Ян де Вітте - будівничий і захисник Кам`янця.

 Палац Яна де Віте

 Архітектурна спадщина

Кам`янець був відомий і як фортеця європейського рівня. Тут знайшли своє втілення теоретичні розробки кращих фортифікаційних шкіл. Кращі військові інженери ледь не зі всіх країн старого світу протягом століть брали участь у будівництві Кам`янецького оборонного комплексу. У XVIII ст. німецькі, шведські; англійські, голландські, датські, російські прізвища, не кажучи про польські, були серед офіцерів гарнізону за звичай. Ми бачимо тут голландця Кароля Максиміліана Крузера (поч. XVIII ст.), англійця Арчибальда Анжея Гловера де Глейдена (1706-1734 роки), шведа Християна Дальке, а також Гжегожа Риппе (1711), Яна Раша (1717), Яна Якуба ван дер Мильве (1 729), Фердинанда Штампаха (1731), Яна Гетке (1737), Яна Елерта (1740-1745), Абрахама Ернста барона де Фрезе-Фріш (1753), Йосипа Роттермунда (1750). Крім того, велика кількість капітанів та майорів входили до складу частин, що тимчасово або постійно дислокувалися в Кам`янці-Подільському. Крім поляка Вацлава Ржевуського, котрий в чині регіметаря командував гарнізоном Кам`янця (1734-1737), командувачами були Йосип де Демут Бартш (1707-1718), Вільгельм Ри (1718-1719), Флоріан Шилінг (1719-1734), Християн Дальке (1737-1763), Християн Дейбл (1785-1 786).

 

Ян де Вітте

 

Тут складалися цілі військові династії офіцерів-фортифікаторів та корпусу коронної артилерії. Посада переходила від батька до сина. Відомо, що у генерала Бартша син Франциск був майором; у генерала Християна Дальке син Якуб - підполковником; у полковника Гловера син Антоній - капітаном; у підполковника Гетке син Домінік - полковником.

Проте особливе місце в цьому ряду займає династія Вітте, котра практично протягом всього XVIII ст. вірою і правдою служила Польській короні в Кам`янецькій фортеці. Найпомітніший слід залишив в місті, безумовно, Ян де Вітте - з 1768 до 1785 року комендант Кам`янецької та всіх прикордонних фортець на Поділлі, кавалер ордена св.Станіслава, наділений великою милістю короля, в останні роки генерал-лейтенант коронних військ. Той, хто хоч невеликою мірою обізнаний з історією Кам`янця, не може не знати цього імені. Але хоч доля Вітте і нерозривно пов`язана з нашим містом, метрикальні дані цієї родини тут відомі досить мало. Це можна пояснити браком серйозної джерельної бази, що дала б змогу поставити всі крапки. Відомо, що до першої світової війни в Славуті розміщувався архів Сангушків, де зберігалася кореспонденція Яна де Вітте, котра охоплювала період між 1768 і 1785 роками. Архівні автобіографічні дані генерала де Вітте допомогли б закрити прогалини у відомостях про нього, проте під час першої світової війни архів було вивезено до Польщі в Підгірець, звідти до Гумениська під Тарновом і, нарешті, він попав в Державний Воєводський архів в Кракові. Частково кореспонденція Яна де Вітте публікувалась у Кракові 1868 року, описова характеристика генерала міститься в праці Юліана Німцевича, яку 1848 року було опубліковано в Парижі. Згадуючи генерала де Вітте, Німцевич, котрий 1782 року був у Кам`янці членом свити князя Адама Чарторийського, характеризує генерала, як старця низького, кремезного, чорнявого, котрий добре пам`ятав свій вірменський рід. Був він "солдатом не без науки, цікавився нумізматикою, мав цікаве та цінне зібрання не тільки польських, але й стародавніх медалей".


Теза про вірменське походження Яна де Вітте була досить стійкою. При цьому автори статей, котрі торкалися його особи, акцентували увагу на тому, що рід Віттів відомий в Кам`янці ще з XVI ст. Акти суду війтівського в Кам`янці згадують під 1575-1590 роками родину дрібного міщанина Віта. Антоній Ролле стверджує, що генерал Вітте був сином бідного кам`янецького різника-вірмена, котрий помер 1719 року. Він володів лавкою і торгував козячим м`ясом. Звідки такі дані, Ролле не сповіщає, Проте він зазначає, що початкове прізвище генерала писалося як Віт. І лише після того, як сеймова комісія дозволила йому вписати в закінчення прізвища ще одну букву "т", а потім він додав туди "невинну" букву "е" та після нагородження його орденом Св. Станіслава (1772) додав аристократичну приставку "де", його ім`я набуло звучання як у відомої голландської аристократичної родини. "Вірменська", так би мовити, версія прижилася, а брак серйозної джерельної бази не давав змоги поставити її під сумнів і заперечити аргументовано.

Ще в 70-х роках нашого століття, вивчаючи біографію Яна де Вітте, саме на неї посилався дослідник з Москви Сурен Арташесович Чоморен, котрий підтримував тісні зв`язки з Кам`янець-Подільським історичним музеєм. Як вірмен Ян де Вітте виступає і в деяких енциклопедичних джерелах. Проте в Польщі, де збереглася джерельна база, "вірменська версія" не була такою безумовною. Ще 1933 року у виданні Львівського наукового товариства вийшов друком реферат Збігнєва Хорнунга "Ян де Вітте. Спроба характеристики", де ставилося під сумнів вірменське походження генерала. Необхідно зауважити, що Хорнунгом написано низку праць, котрі прямо або опосередковано торкалися біографії Вітте. Можна назвати такі роботи: "Костел отців Домініканців у Львові" (Варшава, 1948); "Генеалогія великих майстрів рококо в сакральній архітектурі XVIII ст." (Варшава, 1970); "Проблеми рококо в сакральній архітектурі XVIII ст," (Варшава, 1972); "Ян де Вітте. Життєпис коменданта фортеці Кам`янецької та визначного архітектора" (Вроцлав, 1970); "Копіаріуш листів генерала Яна де Вітте із зібрання Сангушків в Славуті" (Вроцлав, 1978) та інші. Багаторічна плідна дослідницька робота дала можливість професорові Хорнунгу зібрати значну кількість документального матеріалу щодо біографії генерала Вітте і його родини. Але його смерть 1981 року зашкодила прижиттєвому виданню книги "Ян де Вітте. Архітектор костьолу Домініканців у Львові", котра під редакцією Іржі Ковальчика вийшла друком у Варшаві лише 1995 року. На сьогодні це, мабуть, найфундаментальніший життєпис Вітте. Щоправда, і тут зазначається, що відомості про родину Вітте надзвичайно малі. Багато документів згоріло під час Варшавського повстання 1944 року. І все-таки ті документи, котрі збереглися, суперечать "вірменській версії". За винятком 1744 і 1768 років, коли він виступає хресним батьком, ім`я Яна де Вітте не зустрічається в метрикальних книгах вірменського костела. Всі записи про сім`ю Вітте зберігалися в кафедральному католицькому костелі. З самого раннього часу майбутній генерал підписувався як Ян де Вітте. Тобто, з самого початку видно його приналежність до аристократичного роду.


Корекції підлягає і рік народження генерала. Якщо раніше початком відліку вважалося 26 лютого 1716 року, то тепер потрібно говорити про липень 1709 року. Необхідно розрізняти двох Янів де Вітте - старшого (батька) і власне генерала де Вітте. Старший де Вітте прибув до Кам`янця на початку другого десятиліття XVIII ст. як військовий фахівець. Проте надамо слово самому генералові. В листі, написаному в березні 1781 року, він зазначає, що в одній з газет у Данії було помилково вказано, ніби його жінка "не на 75-му, а на 72-му році свого життя померла, і в шлюбному зв`язку зі мною не 50, а 56 років прожила". Далі він сповіщає, що "один син Йосип полковник, шеф полку гренадерів, зараз був комісаром його королівської милості та Речі Посполитої при розмежуванні України Польської та України Російської. Одна дочка Текля за Ігнацієм Аксамитовським, ловчим подільським, друга дочка Консолата за його милістю паном Бертрандом, полковником і шамбеленом (?) його Королівської милості, живе. При армії ж російській служив тільки батько мій, я ж ніколи не був, але в Польськім війську 66 рік служу, народився в обозі під Полтавою в день баталії Москви зі Щвеціею (8 липня) року 1709. Почавши службу каноніром в корпусі артилерії, дослужився до полковника і тепер є генерал-майором, комендантом Кам`янецької твердині, також кавалером Ордена Св. Станіслава. Дружина моя, небіжка, була з дому Любанських, чесніка Любанського дочка. Поскільки батько мій помер, коли я був малим, і невеликі відомості мені про предків залишив, проходячи службу в різних військах, те тільки знаю, що предки наші вийшли з Англії до Голландії, а після революції Яна і Корнелія Віттів та ж фамілія по всій Німеччині розпорошилася, тому важко мені знати, з яких місць вийшла наша і до якої лінії Віттів я належу, я не багато те вивчав, осівши тут на Поділлі... вживаю лише печатку, що залишилася після мого батька". Через рік 4 березня 1782 року в листі до генерала Щепінга Вітте пише: "Мій син (Йосип) був в Голландії, де про свою фамілію добре розізнав". Справді, кам`янецькі Вітте походили від знаменитих у Голландії Віттів, яких там було чимало. Наприклад, російські Вітте, найвідоміші, мабуть, через знаменитого міністра шляхів сполучень при Миколі ІІ, теж походять з Голландії, і проте нічого спільного з нашими російські не мають, оскільки були зовсім іншою лінією.


Проте, мабуть, не так важливо, ким за національністю був Ян де Вітте, скільки те, що він зробив для Кам`янця та й не тільки. Перші відомості про нього зустрічаємо на початку 30-х років XVIII ст. 1734 року він підписує проект реконструкції та посилення фортечних укріплень, виступаючи тут як суперінтендант і має звання штик-юнкера (у XVII ст. звання першої-другоі ланки молодших офіцерів артилерії). Як інженер і архітектор Ян де Вітте бере участь у розробці проектів будівництва або реконструкції світських, культових та фортифікаційних споруд Кам`янця, Бердичева, Львова, Теребовля та інших міст. Наприклад, 1743 року він розробив проект костелу босих кармелітів та план його уфортифікування бастіонними укріпленнями для Бердичева. Він залишив помітний слід у Львові. В Кам`янці, завдяки діяльності Яна де Вітте, не тільки реставровано та реконструйовано цілу низку споруд, але й саме місто набуло більшої регулярності в плануванні.

 

Надзвичайно багато зроблено генералом Вітте після його призначення 1768 року комендантом Кам`янецької та всіх прикордонних фортець.

 


 

Помер Ян де Вітте 1785 року. Його поховано в кафедральному костелі Петра і Павла в Кам`янці.

Виступаючи з траурною промовою на його честь в січні 1786 року у Варшавському костелі Св. Трійці, капітан корпусу Коронної артилерії Йозеф Кох в присутності короля відзначив довгий ратний шлях коменданта, котрий пройшов його від рядового каноніра до генерал-лейтенанта і полковника коронної артилерії. Життя генерала, зауважив капітан Кох, служить прикладом для прийдешніх поколінь.

На газетних шпальтах важко розповісти за один раз про всі добрі справи, що були притаманні цій визначній особистості. Скажемо лише, що це ім`я в місті заслуговує на більшу увагу і пам`ять, тому ми залишаємо за собою право продовжити розповідь залежно від находження матеріалу.

 

Григорій ХОТЮН, Ігор ДАНІЛОВ.

Кам`янець-Подільський вісник, 20 квітня 1996 р.

2010-10-25
Вернуться назад