Фосфорити є важливою корисною копалиною, що використовується у виробництві мінеральних добрив, які сприяють підвищенню родючості ґрунтів. Хмельницька область, із її багатими природними ресурсами, також має поклади фосфоритів, що мають історичне значення для розвитку аграрного сектору та промисловості регіону.
У другій половині XIX століття значно зріс попит землеробів на різноманітні мінеральні добрива. Поділля стало найбільшим видобувачем фосфоритів і виробником фосфорних добрив. На той час у Російській імперії поклади фосфоритів були відомі у п’яти губерніях: Костромській, В’ятській, Рязанській, Курській і Подільській. Але промисловий видобуток здійснювався лише в Костромській і Подільській губерніях.
Подільські фосфорити за основними показниками якості були найкращими. У них містилося в середньому 34,3% фосфорної кислоти, у в’ятських — до 28%, у костромських — 26,1%. Фосфорити Хмельницької області належать до осадових корисних копалин і містять значні концентрації фосфору, необхідного для виробництва фосфатних добрив. Вони залягають переважно у формі конкрецій і пластів, що утворилися внаслідок накопичення органічних решток у давніх морських басейнах. Найбільші поклади розташовані у південній і центральній частинах області, зокрема в околицях Кам’янця-Подільського та Дунаївців. Середній вміст фосфору в місцевих фосфоритах становить близько 10–20%, що є достатнім для економічно доцільного видобутку. Крім фосфору, ці родовища містять також кальцій та інші мінерали, що робить їх корисними для аграрної галузі.
За кількістю видобутої сировини перше місце займало Поділля — 905 507 пудів у 1910 році. Фосфорити видобували в басейні Дністра та його приток — Ушиці, Калюса та інших річок, що територіально відповідало південним районам Проскурівського та Летичівського повітів. Особливу увагу фосфоритам приділяли місцеві аграрії, які прагнули підвищити врожайність зернових культур. Видобуток здійснювався переважно відкритим способом, а добуту сировину відправляли на переробні підприємства для виробництва фосфорних добрив.
Початок видобутку
Промислову розробку фосфоритових покладів розпочав граф Путятін. Восени 1881 року він у своєму маєтку біля села Глібів (Новоушиччина) видобув перші 2 тисячі пудів мінералів і реалізував їх по 2 копійки за пуд польському купцю Єжакевичу. У період з 1882 по 1883 рік ще дві партії фосфоритів (по 50 тисяч пудів кожна), але вже по 3 копійки за пуд, закупив представник австрійської фірми пан Рауде. У період з 1883 по 1885 рік граф Путятін надав право на видобуток 250 тисяч пудів фосфоритів (по 4 копійки за пуд) австрійському підданому Карлу Буберу.
Підприємства з видобутку
Подільські поміщики, на землях яких було знайдено фосфорити (села Куча, Хребтіїв, Джуржівка, Струга, Борбухи, Вербка-Мурована, Крутиброди та інші), почали продавати права на видобуток цього мінералу. У результаті експлуатація фосфоритових покладів здійснювалася не власниками надр, а підприємцями-орендарями, які виплачували землевласникам по 5–10 копійок за пуд видобутої сировини і надалі розпоряджалися нею на власний розсуд. Спочатку таких орендарів було багато, і вони змінювалися кожні 2–3 роки. Але до 1910 року визначилося 8 підприємців, у руках яких зосередилася майже вся фосфоритна промисловість Поділля.
«Ловичське товариство» — це рудники сіл Джуржівка і Глібів Ушицького повіту, на яких 132 робітники видобували понад 300 тисяч пудів на рік. Видобуток купця Гальперіна — 4 рудники (Крутиброди, Ковалівка Летичівського, Корначівка Ушицького і Теклівка Могилівського повітів), де 71 робітник видобував близько 130 тисяч пудів на рік. «Подільське промислове акціонерне товариство» мало 5 рудників (по два в селах Борбухи Проскурівського і Крутиброди, один — у Вербці-Мурованій Летичівського повіту). Тут 61 працівник видобував понад 80 тисяч пудів на рік. «Анонімне товариство експлуатації і пошуків» мало 3 рудники, де 49 робітників видобували 53 тисячі пудів на рік. Купці Браїловський і Данцин мали 2 рудники (Черкасівка і Морозове Ушицького повіту), де 25 робітників видобували близько 40 тисяч пудів на рік. Земля купця Зелігмана — рудник у Вербці-Мурованій, де 12 робітників видобували 22 тисячі пудів на рік. Підприємство купця Грінгольца — рудник у селі Куча Ушицького повіту, де 7 робітників видобували понад 14 тисяч пудів на рік. Підприємство купця Гренберга — рудник у тому ж селі Куча, де 9 робітників давали близько 3 тисяч пудів на рік.
Фосфорити стали важливим чинником підвищення врожайності на Поділлі. Місцеві аграрії активно використовували фосфатні добрива, виготовлені на основі місцевої сировини. Це сприяло розвитку землеробства та дозволяло значно збільшити врожаї зернових і технічних культур. Важливим етапом у розвитку галузі стало створення агрохімічних лабораторій у Кам’янці-Подільському та Проскурові (нині Хмельницький). Їхні фахівці займалися дослідженням властивостей фосфоритів і надавали рекомендації щодо їх використання в аграрному секторі.
Куди експортували сировину?
Як правило, підприємці реалізовували фосфорити по 16–18 копійок за пуд. Видобуту сировину вивозили возами на залізничні станції Волочиськ, Деражня та Проскурів або до дністровських пристаней (Стара Ушиця). Далі — до транзитних і переробних пунктів призначення: Одеси, Києва, Кенігсберга, Мемеля, а звідти — до Австрії, Пруссії, Англії. Лише з 1911 року фосфорити почали переробляти на побудованих Подільським промисловим акціонерним товариством двох місцевих суперфосфатних заводах — у Вінниці та Атаках.
З 1913 року українські та іноземні переробні заводи почали орієнтуватися на дешевшу і якіснішу сировину з Алжиру та Норвегії. Через два роки подільська фосфоритна промисловість майже вдвічі скоротила обсяги видобутку, а з початком Першої світової війни майже повністю зупинилася. У період 1920–1930-х років подальше освоєння значних за площею, але малопотужних покладів подільських фосфоритів стало економічно невигідним. У другій половині XX століття видобуток поступово скорочувався. Це було пов’язано з виснаженням легкодоступних покладів, зростанням витрат на видобуток і переходом радянської промисловості на імпортні фосфорити з Казахстану та інших регіонів. До 1980-х років більшість шахт і кар’єрів у Хмельницькій області були законсервовані або перепрофільовані. Залишилися лише поодинокі, що працювали для потреб місцевих аграріїв.
Фосфоритна галузь відіграла важливу роль у становленні промисловості Хмельницької області. Вона сприяла розвитку транспортної інфраструктури, зростанню зайнятості та підвищенню врожайності сільськогосподарських культур. Збережені архівні документи та промислові об’єкти, пов’язані з видобутком фосфоритів, є важливими історичними пам’ятками регіону. Деякі з них стали об’єктами досліджень для істориків і геологів, які прагнуть відтворити повну картину розвитку фосфоритної галузі на Поділлі.
Єсюнін С. М. «Хмельницька область: минуле, що дивує»