Протягом XVI-XVIII століть роль кафедрального собору в Кам'янці-Подільському виконувала Троїцька церква. Пізніше, з 1781 по 1878 рік, цю почесну місію взяла на себе Іоанно-Предтеченська церква. Однак її розміри та внутрішнє облаштування вже не відповідали значенню, яке мав би мати головний храм губернського міста. Це усвідомлення з'явилося ще в 40-х роках XIX століття, і місто почало шукати можливості для зведення нового, більш грандіозного собору.
Існували різні амбітні проєкти:
- 1834 рік: Планувалося знести Предтеченську церкву та сусідні будівлі, щоб на їхньому місці побудувати новий, значно більший храм.
- 1842 рік: Після візиту до Кам'янця імператора Миколи I, який особисто звернув увагу на тісноту наявного собору, виникла ідея збудувати новий собор просто на Центральній площі, що вимагало б знесення ратуші та прилеглих споруд.
- 1861 рік: Був запропонований ще один варіант – зведення собору на західному краю Губернаторської площі.
Втім, через високу вартість усі ці масштабні задуми так і залишилися лише на папері.
Перетворення кармелітського кляштору
Доля собору змінилася завдяки адміністративним рішенням. Згідно з царським указом від 17 вересня 1866 року, кам'янецька католицька дієцезія була ліквідована, а разом з нею – і монастир босих кармелітів. Їхні споруди, розташовані в Старому місті на нинішній вулиці Татарській, біля будівлі колишньої чоловічої гімназії (нинішнього історичного факультету), виявилися вільними.
Саме тоді величний будинок кармелітського католицького монастиря, збудований у першій половині XVIII століття, вирішили переобладнати. Після одинадцяти років тривалих будівельних робіт, ця споруда перетворилася на грандіозний православний собор, освячений на честь Казанської ікони Божої Матері. Він вражав як своєю зовнішньою монументальністю, так і внутрішньою красою.
Урочисте освячення та значення собору
Урочисте освячення новобудованого собору відбулося 30 серпня 1878 року за участю єпископа Веніаміна, колишнього вікарія Подільської єпархії.
Як свідчили тогочасні "Подольские епархиальные ведомости", усі вулиці та провулки, що вели від старого собору до нового, були вщент заповнені вірянами. Лунала військова музика, створюючи святкову атмосферу. Серед численних учасників цієї знаменної події, ймовірно, був і 19-річний талановитий семінарист Юхим Сіцінський. Того року за відмінні успіхи в навчанні його нагородили книгою "Апологетичні бесіди про особу Ісуса Христа". Пізніше Юхим Сіцінський став одним із засновників давньосховища старожитностей, відкритого у Казанському соборі 1890 року, а також священиком (того ж року) та ключарем собору (1897 року).
Собор мав три престоли, кожен з яких мав особливе значення:
- Головний престол: Присвячений на честь Казанської ікони Божої Матері.
- Правий боковий вівтар: На честь Святого Миколи Чудотворця.
- Верхній приділ (на бічній галереї): В ім'я Святого Рівноапостольного князя Володимира.
Цей собор відігравав важливу роль у духовному житті міста, ставши справжньою окрасою Кам'янця-Подільського. На жаль, його подальша доля була трагічною: у 30-х роках XX століття собор було зруйновано. Його велич і краса тепер існують лише на сторінках історії та в старих фотографіях.