Побудований у 2-ій половині 18 ст. у стилі бароко монахами тринітарського ордену. Відреставрований у кінці 20 ст. З 1992 р. і дотепер є греко-католицькою церквою Св.Йосафата.
Тринітарський костьол св.Трійці та Ісуса Христа Спасителя (тепер греко-католицька церква) розташований у південно-західній частині Старого міста. Ця архітектурна пам’ятка добре збереглась до нашого часу.
Костьол побудований в 1750-1765 р.р. у стилі бароко. Одразу привертає увагу головний фасад костьолу, якому надають стрункості пілястри тосканського ордеру. Фасад завершений фронтоном, прикрашеним скульптурами і вазами. Костьол огороджений кам’яною стіною. Ворота оздоблені статуями Яна з Мати та Фелікса Валуа – засновниками тринітарського ордену. Сходи, які ведуть до воріт, огороджені парапетом, на якому встановлена статуя Діви Марії.
 Тринітарський костьол:Оригінальна назва: костьол св.Трійці За типологією – сакральна споруда. Загальна площа - 340м2, Об’єм – 5860м3. Споруда костелу кам`яна, в плані утворює літеру "Т", довжина - 27,6м ширина - 14,4м Герб тринітаріїв - рівносторонній хрест з ланцюгами та кайданами - символізуює порятунок бранців з неволі. Герб зображено в інтер’єрі костелу на пілястрах, у вигляді барокової ліпнини. Побудований в стилі бароко, однонавовий, з видовженою навою північ-південь, перекритий напівциркульними склепіннями з розпалубками. |
Ченці-тринітари з’явились в Кам’янці в кінці 18 ст. Тринітари – це чернечий релігійний чин (орден), заснований в 1199 р. пустельниками Яном з Мати та Феліксом Валуа з метою викупу бранців з мусульманської неволі. Згідно переказу, Яну з Мати було видіння: йому з’явився ангел у білому одязі з червоним хрестом, по обидва боки якого стояли два невільники в кайданах – один християнин, другий – язичник. Ян з Мати та його однодумець Фелікс Валуа вирішили заснувати чернечий орден з метою викупу полонених. Ця ідея дістала підтримку папи Інокентія III. Чин тринітарів, названий так на честь Св.Трійці, дуже поширився в Іспанії, Італії, Польщі та інших країнах. Багато ченців загинули, визволяючи полонених. В Польщі тринітари з’явились в 1685 році. На українських землях вони мали монастирі у Львові, Браїлові, Кам’янці, Теофіполі... В Кам’янці тринітари з’являються в 1699 р. одразу після звільнення міста і краю від турецького панування, коли проблема викупу бранців з турецького полону повстала особливо гостро. [1, с.241-242].
З побудуванням Тринітарського костьолу і монастиря 
пов’язана зворушлива історія. Багато кам’янчан після загарбання Кам’янця турками у 1672 р. змушені були залишити місто. Оселившись в інших місцях, колишні кам’янчани часто зустрічались і з сумом згадували поневолений край, рідний Кам’янець. Колись вони полюбляли під кінець дня, на заході сонця, сидіти під старими липами у дворі Домініка Хоцимірського і неспішно розмовляти про різні речі. Тепер ця туга за втраченим рідним краєм змусила їх зробити для нього щось корисне. Вірмени Теодор Богданович та Домінік Хоцимірський залишили у спадок ченцям-тринітарам свої садиби у Кам’янці. Вони знали, що метою тринітарів був викуп людей з неволі. Домінік Хоцимірський помер у Львові, не побачивши більше Кам’янця, а Теодор Богданович ще жив тут деякий час після виходу з нього турків. [2, с.260-262].
Тринітари оселились на землі, що була їм подарована і побудували спочатку дерев’яний костьол (1712 р.). В 1750-1765 р.р. були споруджені кам’яний костьол Пресвятої Трійці і монастир. Будівництво було розпочате при настоятелеві монастиря Лаврентії, а закінчене настоятелем о.Альбіном. Воно було здійснене головним чином на добровільні пожертви. Костьол був освячений єпіскопом Адамом Красинським 8 жовтня 1780 р. На згадку про це всередині костьолу було вміщено пам’ятну дошку з написом латинською мовою. [3, арк.35].
В кінці 18 ст. костьол всередині був розписаний відомим на той час живописцем Іоанном Прахтелем. Прахтель був уродженцем Відня, мандрівним ченцем-тринітаром (роки життя 1737-1799 р.р.). Його творчість у рівній мірі належить історії культури України, Литви і Білорусі. Він писав вівтарні картини, портрети фундаторів, розписував фресками склепіння і стіни храмів. На Поділлі залишки розписів Прахтеля в дуже поганому стані можна побачити в Браїлівському тринітарському монастирі. [4, с.66, 329; 5,57].
У візитних описах костьолу 1824 р., 1826 р. та 1827 р. відзначалося, що в костьолі необхідно поновити стінні розписи, але пізніше про них не згадується. Можливо, йшлося саме про розписи роботи Прахтеля. Ймовірно, що відсутність коштів або інші причини завадили виконати поновлення розписів. З часом розписи могли бути знищені або забілені і, таким чином, не збереглися до нашого часу.
В 1842 р. монастир був закритий, а костьол став парафіяльним. Численні архівні та літературні джерела дають змогу уявити, яким був колись внутрішній вигляд костьолу. В ньому налічувалось сім вівтарів. Головний вівтар був присвячений Пресвятій Трійці та Ісусу Назаретському. Він відгороджувався кам’яним бар’єром. У вівтарі знаходилась велика фігура Спасителя в темниці. Вона була закрита завісою, яка відкривалась тільки під час богослужіння. Ця фігура мала символічне значення, оскільки однією з цілей тринітарів було визволення невільників. З правого боку костьолу знаходилась зменшена копія фігури у скляній шафі для тих, хто хотів поклонитись їй в неслужбовий час. [6, с.778]
Окрім головного вівтаря було шість бічних. Біля східної стіни костьолу знаходились три вівтарі з іконами Діви Марії, святих Міхала, Шимона, Каетана, Агнеси та Антонія Падуанського. Біля західної стіни – також три вівтарі з іконами святих Еразма, Миколая, Яна з Мати, Фелікса Валуа, Катерини та Яна Непомуцена. [7, арк. 343]. Бічні вівтарі прикрашені пишним бароковим ліпленням, що надавало інтер’єру костьолу святкового і радісного характеру.
У 1907 р. костьол був грунтовно відновлений на пожертвування. Встановлено новий головний вівтар з місцевого каменю, оскільки до того існував вівтар, намальований на стіні, влаштована мармурова підлога.[8, с.45]. Головний вівтар зберігся до нашого часу. Чотири стрункі колони, завершені корінфськими капітелями, обрамлюють нішу вівтаря. Центральна арка, прикрашена геометричним орнаментом, спирається на пласкі пілони. Темний місцевий камінь вирізняється старанною обробкою, особливо добре відполіровані колони вівтаря. Деякі частини вівтаря прикрашені аплікаціями з штучного мармуру.
Біля вівтаря Матері Божої, що знаходився біля східної стіни, був влаштований дерев’яний амвон, з якого читались проповіді. Над вхідними дверима знаходився 8-регистровий орган. Бібліотека костьолу налічувала більш як 400 книжок. [9, арк.27-30].
Після революції 1917 р. костьол деякий час залишався діючим, після 1937 р. використовувався під склади. Костьол постраждав під час Великої Вітчизняної війни: була зруйнована частина даху. Після війни в костьолі розмістились фонди Хмельницького обласного державного архіву.
В 1977-1984 р.р. були проведені реставраційні роботи: відреставровані кам’яні сходи, кам’яна огорожа, встановлена дерев’яна брама. Однак тоді реставрація не торкнулась інтер’єру костьолу.
В 1992 р. з костьолу були вивезені фонди архіву і в тому ж році він був переданий греко-католицькій громаді, яка не мала свого храму і проводила богослужіння просто неба біля хреста, встановленого на місці Троїцької церкви, зруйнованої у 30-ті роки. Троїцька церква в 18 ст. була осередком греко-католицького василіанського чернечого чину.
Греко-католицька громада зробила ремонт Тринітарського костьолу і з 26 квітня 1992 р. у храмі почали регулярно відбуватись богослужіння.[10].
У 1999 р. на державні кошти проведено реставрацію костьолу: влаштовано металевий дах, відремонтовані і пофарбовані фасади, поставлена нова дерев’яна брама. Кам’яні фігури засновників ордену Яна з Мати і Велікса Валуа замінені на копії, зроблені з бетону. У 2005 р. влаштована підлога, вимощена кам’яною плиткою. Документація на реставраційні роботи була розроблена інститутом «Укрзахідпроектреставрація» м.Львів.[11].
Коли Тринітарський костьол став греко-католицькою церквою, його було освячено в ім’я священномученика Йосафата, Архієпископа Полоцького, який є покровителем греко-католицької Церкви (роки життя 1580-1623).
Значно змінився інтер’єр костьолу, а тепер церкви св.Йосафата. Стіни побілені, завдяки чому чітко виступає багате барокове ліплення костьолу. Ікони прикрашені вишитими рушниками. В південній частині церкви встановлено скромний дерев’яний іконостас згідно з вимогами греко-католицької церкви. Час від часу сонячні промені, що проникають крізь кольорове скло віком освітлюють якусь окрему деталь пишного барокового ліплення: монограму Діви Марії, хрест і напис латинською мовою «Аве Марія», опукле зображення обличчя на невеликому полотнищі – так звана «хустина Вероніки» (св.Вероніка витерла своєю хустиною обличчя Ісуса Христа і на ній з’явився його відбиток). В ніші головного вівтаря вміщено ікону з зображенням Ісуса Христа.
Серед втрат, допущених під час ремонту та пристосування костьолу під церкву Св.Йосафата, можна назвати затинькування і забілення пам’ятної таблиці кінця 18 ст. з написом про освячення костьолу. Плита вмонтована у внутрішню західну стіну костьолу між двома пілястрами, прикрашеними ліпними картушами з зображенням рівноконечного хреста. Сама плита має овальну форму, вміщена всередині картушу барочного характеру. Плита знаходилась у доброму стані, напис прочитувався повністю. Подаємо переклад напису з латинської мови: «Цей храм освятив преподобний Адам на Красному Красинський єпископ кам’янецький 1780 року 8 жовтня». Над написом зліва – зображення єпископського жезлу, праворуч – єпископського головного убору. (іл.1,2).
 |
 |
іл.1,2. Кам’яна плита сфотографована працівниками НІАЗ «Кам’янець». Публікується вперше.
Також під час останнього ремонту як зазначає О.Пламеницька, було знехтувано автентичну колористику костьолу, яка колись була дуже ефектною. Адже раніше фасади були пофарбовані темно-червоним кольором, на якому виділявся білий архітектурний декор. Також двоколірне оздоблення мала фронтальна частина огорожі. Червоний і білий є кольорами ордену Тринітарів. Костьол посідав провідне місце в панорамі Кам’янця і завдяки яскравим кольорам був її домінантою. [12, с.303].
У теперішній час Тринітарський костьол або церква Св.Йосафата знаходиться на балансі НІАЗ «Кам’янець», перебуває у користуванні громади церкви.
У північно-західній частині території в жовтні 1993року встановлений дерев’яний хрест в 60-ту річницю голодомору.
У західній частині двору в липні 2008року встановлено капличку з мозаїчним зображення Почаївської Діви Марії.
Список використаних джерел
- Пламеницька О.А. Християнські святині Кам’янця на Поділлі. – К.- «Техніка», 2001.
- Доронович М. Армяне в Подолии и первая церковь их в городе Каменце, ныне градская церковь православная во имя святителя Николая. – Каменец-Подольск. – 1880.
- ХОДА.-ф.685, - оп.2.-спр.22.
- Богданас К., Червонная С. – Искусство Литвы. – «Искусство». – 1972.
- Малаков Д.В. По Брацлавщине. – М. – «Искусство». – 1982.
- Городецкий М.И. Поездка в Холм, Подолию и Бессарабию. – Исторический вест ник. – Т.42. – 1890.
- ХОДА. – ф.685. –оп.2.- спр.133.
- Prusiewicz Q.A. – Kamieniec-Podolski – Szkic historyczny. – К.-W.-1915.
- ХОДА, ф.685. – оп.2. –спр.58
- Кам’янець-Подільський вісник. – 1994. -5 травня.
- Пам’ятка архітектури 18 ст. (ох. №737) костел тринітарів на пл.Вірменський ринок у м.Кам’янці-Подільському. Робоча документація. –Інв. № 2504. – Фонди НІАЗ «Кам’янець».
- Пламеницька О. Сакральна архітектура Кам’янця на Поділлі.. – Кам’янець-Подільський. – Абетка. – 2005.
Осетрова Г.О.