Сьогодні, 20.06.2026, на Руській брамі в нас пройшло купальське дійство "На Іванця до Кам'янця". Я поки спускалася до брами з Беллою нашими руськофільварецькими сходами, була впевнена, що це провальна локація (крута, найкраща, улюблена для таких як я хворих на архітектуру, але для масового дійства?
Та ну, доїзду ж нормального нема). Помилилася: народ був, народ був гарний, охочий до дійств, танців, ігрищ. Танок у колі? Запросто. Танці з віником? Скільки завгодно. Майстер-класи - ок, давайте.
І вишиванки, і вінки, і дітей зграя - дуже мило. Ну і куди нам без нашого коледжу культури - і вже теж нашого, Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв ім.І.Карабиця.
Концертна частина була переважно на них.
А от я зовсім відвикла від будь-чого фестивального, почувалася п'ятим колесом і швидко пішла, не чекала ні коли бруднуватим Смотричем пускали вінки, ні коли ватру запалювали, ні файєр-шоу не бачила. Вік - він безжальний, робить нас апатичними, втомленими і нещасними. Он, три дні тому "Замкам і храмам" виповнилося 25. Я зовсім про це забула. Радість тікає кудись разом з естрогеном - і не повернути.
