Мало хто знає але першими жертвами Бабиного Яру стали не євреї, а цигани. І навіть міжнародні організації нічого не говорять про знищення циган .
Цю несправедливість вирішив виправити архітектор Анатолій Ігнащенко, адже й сам наполовину циган по батькові. А мама його полька. Познайомилася з красенем з циганського табору, який кочував через Україну до Іспанії.
-----
22.07.2016 року циганську кибітку забрали з Кам`янця - читати
Станом на 2018 рік - дивитись
-----
Коли Ігнащенко дізнався про трагедію циган, втратив спокій: ночами снилися мені циганські кибитки. Так народилася ідея «Закам’янілої кибитки». Оповита скорботними гірляндами з кованих квітів, з образом розстріляного фашистами в 1936 році цигана, якого зарахували до лику святих, кибитка нависала на урвищем. За нею – глибока колія і сліди від кінських копит, дитячих босих ніг – циганська дорога смерті. Схвалив задум і Андріано Роккуччі, референт Папи Римського, ректор університету в Римі.
Роми підтримали ідею пам`ятника, був сход ромської громади Києва, на якому ухвалили розпочати збір коштів на пам`ятник циганам - першим жертвам Бабиного Яру.
Пам`ятник споруджувався народною толокою. Проект було виконано безкоштовно, на заводі «Ленінська кузня» (директор Н.Вишнивецький) за символічну ціну виготовили ковані гірлянди й таблички з текстом ромською й українською мовами. Завод «Укрграніт» (директор А.Повзик) виділив кам’яні брила загальною вагою 50 тонн, на яких алмазними дисками було висічено колеса кибитки. Закам’яніла кибитка була виконана в натуральну величину з колесами, навіки вгрузлими у землю. Студенти київських вузів , об`єднані міжнародним рухом «Громада святого Егідіо», вирили котлован і залили бетоном фундамент, не взявши за роботу жодної копійки».
Раптом з’явилася міліція і забрала маестро. Тримали чотири години, але за цей час «випадково» в кущах знайшли крани та транспорт - і кибитку в п’ятдесят тонн вагою транспортували на завод, де її розбили на щебінь, яким згодом вимостили Хрещатик ...
 Анатолій Ігнащенко: 1930 — народився 28 січня у селі Захарівці Хмельницького р-ну, Хмельницької обл. 1953 — закінчив Київський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю «Архітектор». 1953—1960 архітектор проектного інституту «Укргіпрошахт». 1960—1963 архітектор науково-дослідного інституту експериментального проектування. 1963—1964 архітектор «УкрНДІпроект». 1964—1966 головний архітектор проектного інституту «УкрНДІПмістобудування». 1966—1969 експерт художньо-експертної колегії Міністерство культури УРСР. 1969—1976 архітектор художнього фонду Спілки художників УРСР. 1976—1990 архітектор-художник об`єднання «Художник» художнього фонду УРСР. З 1990 на творчій роботі. 2011 - помер 5 квітня. Нагороджений орденами: Князя Ярослава Мудрого V ступеня (2006), «Знак Пошани» (1982), Золотою та Срібною медалями ім. М.Б. Грекова (1969, 1970). |
Якщо пам’ятникові київським циганам, розстріляним у Велику Вітчизняну, немає місця на политій їх кров’ю землі Бабиного Яру, він летітиме над ним, вирішив зодчий. Упертий Ігнащенко породив новий проект. Всю зиму в неопалюваному цеху «Ленкузні» кували кибитку з дорогої корабельної сталі. І зробили справжній шедевр - вже сталеву кибитку, зрешечену кулями, повиту гірляндами сталевих квітів. Як тільки привезли кибитку у Бабин Яр, — знову нагрянула міліція, посипалися погрози, мовляв, не приберете зараз же «се неподобство» - викличемо зварників і поріжемо пам`ятник на металобрухт.
І що найцікавіше: за словами Ігнащенка, на встановлення пам`ятника столична влада і особисто головний архітектор міста Сергій Бабушкін ще до початку всіх цих митарств дали «добро»! Але, видно, євреям здорово заважала скорботна циганська «першість», на вимогу яких розбили кибитку.
В теленовинах ТСН А. Ігнащенко зізнався, що йому дзвонили впливові жиди з погрозами:"Не перетворюй Бабин Яр" у гуртожиток!!" (цю тезу підтверджують вельми примітні слова одного з жидівських активістів Бабиного Яру Левітаса, який повідомив, що українських патріотів, виявляється, у Бабиному Яру не розстрілювали! Ці страти проводилися в гестапо по вул. Володимирській, 33, а труни з тілами страчених вивозили на Лук`янівське кладовище. Це був натяк, що дубовий хрест, встановлений представниками української заокеанської діаспори в пам`ять Олени Теліги та інших українських націоналістів, у Бабиному Яру також не до місця). Пізніше Анатолій Федорович отримав з Київської міської адміністрації лист ось такого змісту: «Ваша пропозиція встановити пам`ятник у Бабиному Яру .не знайшла підтримку». І далі слід дозвіл поставити кибитку в двох кілометрах нижче Яру.
- Місце - краще нікуди, - сумно іронізував А. Ігнащенко. - Уявіть, з яким «пієтетом» будуть ставитися до пам`ятника, встановленого серед хрущовок, стихійного базару і кіосків…
Декілька років сумна колісниця простояла в гаражі в двохстах метрах від Бабиного Яру і, зрештою, знайшла собі стоянку далеко від Києва, на опорних колонах у Кам`янці-Подільському на шістдесятиметровій скелі над річкою Смотрич. А на ціпу сорокаметрового дишла гойдається від вітру колесо з розіп’ятим циганом.
